Справа № 303/3102/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 липня 2022 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

судді-доповідачки Готри Т. Ю.,

суддів Мацунича М. В., Кондора Р. Ю.,

з участю секретарки судового засідання Жганич К. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2019 року, ухвалене суддею Моничем В.О.,

в с т а н о в и в:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей виконавчого комітету Мукачівської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей.

Позов обґрунтувала тим, що укладений із відповідачем 11.11.2006 шлюб виявився невдалим, подальше спільне проживання і збереження шлюбу між ними не є можливим, вони як подружжя проживають окремо та шлюб насправді існує лише формально, а відтак його слід розірвати.

Зазначала і те, що від даного шлюбу вона з відповідачем мають двох спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 , із чим вона не погоджується, між ними існує спір щодо місця проживання їхніх малолітніх дітей, а тому вважала за необхідним визначити місце проживання дітей разом із нею.

Посилаючись на наведені вище обставини просила: 1) розірвати шлюб, укладений 11.11.2006 між нею та ОСОБА_2 , який зареєстрований міським відділом РАЦС Мукачівського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області за актовий записом № 690; 2) залишити за нею після розірвання шлюбу прізвище « ОСОБА_4 »; 3) визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із нею.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2019 року цей позов ОСОБА_1 задоволено. Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 11 листопада 2006 року у міському відділі реєстрації актів цивільного стану Мукачівського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, актовий запис № 690, розірвано. На вимогу позивачки після розірвання шлюбу залишено їй прізвище « ОСОБА_4 ». Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом із матір`ю ОСОБА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із цим рішенням місцевого суду в частині визначення місця проживання малолітніх дітей, відповідач ОСОБА_5 подав на нього апеляційну скаргу внаслідок його незаконності та необґрунтованості через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність установлених судом обставин і невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Скарга мотивована тим, що судом не надано належної оцінки тому, що старший син в останньому судовому засіданні висловив свою думку про своє бажання проживати разом із ним, а думку меншого сина з приводу того з ким саме він бажає проживати, суд не з`ясував.

Стверджував про безпідставне взяття до уваги місцевим судом показань свідка ОСОБА_6 (матері позивачки), яка перебуває з ним у неприязних відносинах, та свідка ОСОБА_7 (працівниці позивачки), оскільки ці свідки перебувають у залежності і впливом ОСОБА_1 .

Також зазначав і про невідповідність вимогам законодавства висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області від 27.08.2019 за № 922/01-32, в якому не з`ясовано його думку з приводу визначення місця проживання дітей, його ставлення до них, ставлення дітей до нього, фактичні взаємини між ними та інші важливі обставини.

Посилаючись на міжнародні, конвенційні та національні норми права, а також усталену практику ЄСПЛ, Верховного Суду просив оскаржене рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із ним.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_5 позивачка ОСОБА_1 посилалася на її безпідставність і надуманість, просила таку залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції - без змін.

Своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_5 третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області не скористалася.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08.10.2019 - без змін.

Постановою Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 18 серпня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, постанову Закарпатського апеляційного суду від 03.09.2020 скасовано, справу в частині вирішення вимог про визначення місця проживання дітей направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 13 липня 2022 року, яка набрала законної сили того ж дня, прийнято від апелянта-відповідача ОСОБА_5 відмову від його апеляційної скарги на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08.10.2019 в частині визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю ОСОБА_1 та закрито апеляційне провадження в цій частині.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 та його представник - адвокат Русин І.М. апеляційну скаргу в частині визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтримали з підстав наведених у ній, просили таку задовольнити, оскаржене рішення місцевого суду в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 разом із його батьком.

Позивачка ОСОБА_1 та представник третьої особи Служби у справах дітей виконкому Мукачівської міської ради Закарпатської області у судове засідання не з`явилися повторно, хоча про дату, час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені, а тому, на переконання колегії суддів і відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення апелянта (відповідача) ОСОБА_5 , його представника - адвоката Русина І.М., думку неповнолітнього ОСОБА_3 щодо бажаного ним свого місця проживання, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з приписами частин 1 і 3 ст. 419 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Положеннями частин 1, 2 ст. 417 ЦПК України регламентовано, що вказівки, які містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду, зокрема апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована та яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Скасовуючи постанову Закарпатського апеляційного суду від 03.09.2020 в частині вирішення вимог про визначення місця проживання дітей та направляючи справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд указав на необхідність під час нового розгляду справи встановити обставини, які мають значення та дають підстави визначитись із тим, що буде відповідати якнайкращим інтересам дітей, урахувати думку дітей, надати їй оцінку та звернути увагу на зміст положення ст. 9 Конвенції про права дитини, відповідно до якої держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч її бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У цій справі рішення місцевого суду в частині вирішення вимоги про розірвання шлюбу в апеляційному порядку не оскаржене, а щодо апеляційної вимоги про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , апеляційне провадження закрито, а відтак у зазначених частинах рішення суду першої інстанції апеляційним судом не перевіряється.

Предметом і межами повторного апеляційного розгляду цієї справи є оскаржене рішення місцевого суду лише в частині визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Судом установлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сторони у цій справі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим відділом РАЦС по м. Мукачеву Мукачівського МРУЮ Закарпатської області від 29.12.2007 (т.1, а.с.9).

Сторони у цій справі проживають окремо за різними адресами у м. Мукачеві Закарпатської області.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 30.03.2022 через неповноту висновку органу опіки та піклування Мукачівської міської ради за № 922/01-32 від 27.08.2019, було зобов`язано Службу у справах дітей Мукачівської міської ради надати суду апеляційної інстанції письмовий висновок щодо визначення місця проживання, зокрема щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.2, а.с.73-75).

Відповідно до висновку Служби у справах дітей Мукачівської міської ради від 10.06.2022, наданого на виконання ухвали Закарпатського апеляційного суду від 30.03.2022, а також з урахуванням висновків органу опіки та піклування Мукачівської міської ради за № 922/01-32 від 27.08.2019, № 232/01-32/ НОМЕР_2 , віку, думки і фактичного місця проживання дитини ОСОБА_3 , стан виконання батьками батьківських обов`язків, наявність належних матеріально-побутових умов для проживання дитини в обох батьків, їх професійну зайнятість та отримання ними регулярних доходів, достатніх для утримання дитини, ця служба вважала за доцільним визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за бажанням дитини та на підставі ч. 3 ст. 160 СК України, з її батьком ОСОБА_5 і з яким дитина фактично тривалий час проживає у АДРЕСА_1 (т.2 а.с.95, 96).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з пунктом 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 /в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995/ (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Пунктом 3 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, із ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (ч. 2 ст. 160 СК України).

Положеннями ч. 1 ст. 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини (фізична особа у віці до 14 років ч. 1 ст. 31 ЦК України) беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору, зокрема щодо її місця проживання.

Отож, із досягненням віку десяти років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у визначенні місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у ст. 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Як кореспондує ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей (дата підписання - 25.01.1996, дата набрання чинності для України - 01.04.2007) під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначенні інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Отже, беручи до уваги неодноразове безпосереднє висловлювання як відповідній службі у справах дітей, так і в судових засіданнях місцевого й апеляційного судів під час розгляду цієї справи дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своєї думки щодо бажання проживати саме з батьком, тривалість такого проживання з останнім, а також зважаючи на висновок Служби у справах дітей Мукачівської міської ради від 10.06.2022 (підстав якого не враховувати апеляційний суд не вбачає), виходячи першочергово з якнайкращих інтересів самої дитини, а потім уже інтересів її батьків, колегія суддів доходить висновку про доцільність визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 із його батьком ОСОБА_5 .

Водночас колегія суддів зауважує і те, що на час звернення до суду з даним позовом (травень 2019 рік), ухвалення оскарженого рішення місцевим судом (08.10.2019), прийняття постанови судом апеляційної інстанції (03.09.2020), прийняття постанови КЦС Верховного Суду (18.08.2021) дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , хоч і досягла 10 років, однак була ще малолітньою особою у віці до 14 років, що вимагало як з`ясування її думки про бажане місце її проживання одним із батьків, які проживають окремо, так і вирішення спору з цього приводу органом опіки та піклування або судом. Проте на час розгляду цієї справи 13.07.2022 апеляційним судом ОСОБА_3 виповнилося 14 років, а відтак у силу вимог частин других ст. 29 ЦК України, ст. 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» він управі вільно та на власний розсуд обирати місце свого проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. До того ж безпосередньо в судовому засіданні 13.07.2022 неповнолітній ОСОБА_3 наголосив суду про свій намір проживати саме з батьком ОСОБА_5 і просив визначити місце його проживання з батьком. Апеляційний суд на підставі ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції на час його ухвалення, тобто 08.10.2019, коли ОСОБА_3 був ще малолітньою особою.

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на наведене, апеляційний суд констатує, що позивачка не довела належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами свою вимогу до відповідача про необхідність визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 саме із нею, та ця її вимога не знайшла своє підтвердження під час нового апеляційного розгляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», заява № 4909/04, рішення ЄСПЛ від 10.02.2010, § 58).

Доводи апеляційної скарги колегія суддів уважає слушними, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону і фактичних обставинах справи та спростовують правильність висновків суду першої інстанції в межах нового апеляційного перегляду справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

За таких обставин, оскаржене рішення суду в частині визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 не може вважатись законним та обґрунтованим, а відтак, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, в цій частині підлягає скасуванню з одночасним ухваленням у цій частині нового судового рішення, яким визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із його батьком ОСОБА_5 .

Керуючись статтями 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2019 року в частині визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із матір`ю ОСОБА_1 - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою його проживання: АДРЕСА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 липня 2022 року.

Суддя-доповідачка

Судді