ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          26 липня 2022 року                         м. Житомир                     справа № 240/3314/22  

                                                                                                       категорія  113070200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" до Державної служби України з безпеки на транспорті  про визнання протиправною та скасування постанови,

установив:

У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИТОМИР-АГРОБУДІНДУСТРІЯ» (далі – позивач, ТОВ «ЖИТОМИР-АГРОБУДІНДУСТРІЯ») звернулося у суд з позовом про визнання протиправною та скасування постанови Подільського міжрегіонального управління Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про застосування адміністративно-господарського штрафу №309317 від 09 листопада 2021 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає про відсутність правових підстав для винесення оскаржуваної постанови, оскільки ТОВ «ЖИТОМИР-АГРОБУДІНДУСТРІЯ» оскаржує в судовому порядку постанову, на підставі якої складено припис, невиконання якого обумовило прийняття спірного рішення. Зауважує, що припис не містить жодної вказівки, які саме заходи має вчинити позивач. Акцентує увагу, що його не було запрошено на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та не надано матеріалів щодо результатів перевірки для ознайомлення, чим порушено пункти 26 та 27 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (далі – Порядок №1567). Наголошує, що йому не відомо про існування направлення на проведення перевірки щодо невиконання припису.

Ухвалою суду від 21 лютого 2021 року позов прийнято до провадження судді Черноліхова С.В. та призначено до розгляду з наданням відповідачу строк для подання відзиву на позов.

02 червня 2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, підписаний представником Укртрансбезпеки.

У зв`язку із призовом на військову службу та залученням до виконання бойових завдань судді Черноліхова С.В. розпорядженням керівника апарату Житомирського окружного адміністративного суду від 01 червня 2022 року № 22 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

За результатами проведення повторного автоматизованого розподілу справа призначена судді Окис Т.О.

Ухвалою судді від 14 червня 2022 року справу прийнято до провадження та продовжено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 29 червня 2022 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні та зобов`язано Подільське міжрегіональне управління Державної служби України з безпеки на транспорті надати витребувані судом документи.

06 липня 2022 року у судовому засіданні судом постановлено на обговорення питання про заміну первісного відповідача – Подільське міжрегіональне управління Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) на належного – Державну службу України з безпеки на транспорті.

Позивач проти заміни не заперечував.

Відповідно до положень частини 3 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11 лютого 2015 року затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі – Положення), відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Підпунктами 2, 15, 27, 54, 58, 62 пункту 5 цього Положення передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю; проводить перевірки за додержанням суб`єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Згідно з пунктом 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі – суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, а також диспетчерського контролю за роботою автомобільних перевізників визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (далі – Порядок № 1567).

Відповідно до пункту 3 цього Порядку органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі – органи державного контролю) є Укртрансінспекція, її територіальні органи – управління в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні управління.

Згідно пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року №196-р «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті» та Додатку до нього Подільське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки є територіальним органом Державної служби з безпеки на транспорті, а згідно абзацу 3 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 року №592 «Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті» – структурним підрозділом апарату Служби.

З огляду на викладене, суд протокольною ухвалою суду від 06 липня 2022 року провів заміну первісного відповідача – Подільське міжрегіональне управління Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) на належного – Державну службу України з безпеки на транспорті (далі – відповідач, Укртрансбезпека).

У відзиві на позов відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що Державна служба України з безпеки на транспорті та її територіальні органи наділені повноваженнями щодо реалізації політики держави з питань безпеки на автомобільному транспорті та саме такі суб`єкти мають підстави для застосування адміністративно-господарських стягнень за невиконання вимог Закону України «Про автомобільний транспорт». Виявлення факту невиконання позивачем вимог припису від 30 червня 2021 року стало підставою для накладення на нього штрафу, передбаченого абзацом 13 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Суд установив, що 27 травня 2021 року посадовими особами Подільського міжрегіонального управління Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) проведено перевірку транспортного засобу DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керування водія ОСОБА_1 .

Під час такої перевірки виявлено порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» та пункту 22.5 Правил дорожнього ружу України, а саме згідно чеку зважування встановлено факт перевантаження на здвоєну вісь 16,85 т та 20,90 т при дозволених 16 т. При цьому у водія був відсутній дозвіл, який надає право на рух автомобільним дорогами України з перевищенням вагових параметрів.

За результатами зважування транспортного засобу складено акт про проведення перевірки, акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю та проведено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування та нараховано плату за проїзд у розмірі 106,53 Євро.

За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт 30 червня 2021 року начальником Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки прийнято постанову, якою за порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» ТОВ «ЖИТОМИР-АГРОБУДІНДУСТРІЯ» притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 34000,00 грн, а також припис, яким зобов`язано ТОВ «ЖИТОМИР-АГРОБУДІНДУСТРІЯ» вжити заходів до усунення виявлених порушень  у строк до 14 липня 2021 року.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями суб`єкта владних повноважень ТОВ «ЖИТОМИР-АГРОБУДІНДУСТРІЯ» подало скаргу, яка рішенням Укртрансбезпеки від 09 вересня 2021 року залишена без задоволення.

Не погоджуючись із правомірність застосування штрафних санкцій ТОВ «ЖИТОМИР-АГРОБУДІНДУСТРІЯ» у вересні 2021 року звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування постанови від 30 червня 2021 року. Ухвалою суду від 21 жовтня 2021 року у справі №240/27908/21 зазначений позов прийнятий до розгляду.

09 листопада 2021 року начальником Подільського міжрегіонального управління Укртранспбезпеки за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт встановлено невиконання ТОВ «ЖИТОМИР-АГРОБУДІНДУСТРІЯ» припису від 30 червня 2021 року, за що накладено адміністративно-господарський штраф у розмірі 680,00 грн.

Уважаючи таке рішення протиправним, ТОВ «ЖИТОМИР-АГРОБУДІНДУСТРІЯ» подало цей позов до суду.

У судовому засіданні представник позивач просив позов задовольнити з підстав, викладених у ньому. Зауважив, що припис, яким зобов`язано ТОВ «ЖИТОМИР-АГРОБУДІНДУСТРІЯ» вжити заходів до усунення виявлених порушень  у строк до 14 липня 2021 року, товариство не оскаржувало, а визначену плату за проїзд у розмірі 106,53 Євро – не оплачувало, оскільки, на переконання позивача, така оплата свідчила б про визнання останнім її правомірності.  

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві. Зазначила, що для виконання припису, позивачу було надано достатній періоду часу, а саме майже півроку, перш ніж застосувати санкцію за його невиконання. Акцентувала увагу, що припис вимагав від перевізника провести оплату за проїзд великовагового транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування, а тому оскарження позивачем рішення про застосування штрафних санкцій, не звільняє його від проведення такої оплати.

На підставі положень частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на надходження клопотання представників сторін 06 липня 2022 року судом постановлено протокольну ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. 

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частини 2 статті 29 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України № 3353-ХІІ) з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08 вересня 2005 року № 2862-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України № 2862-IV), рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 (далі – Правила №30), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги – 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах – 4,35 м), за довжиною – 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів – понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах – до 46 т), навантаження на одиночну вісь – 11 т (для автобусів, тролейбусів – 11,5 т), здвоєні осі – 16 т, строєні – 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь – 11 т, здвоєні осі – 18 т, строєні – 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

За пунктом 4 Правил № 30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі – дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 % (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Як передбачено статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-ІІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України № 2344-ІІІ), автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше 5%.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» від 27 червня 2007 року № 879 у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі – Порядок № 879) габаритно-ваговий контроль – контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Згідно з пунктом 3 цього Порядку габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та відповідними підрозділами Національної поліції.

За результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі – суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог  Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначено положеннями Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (далі – Порядок №1567).

Пунктом 2 цього Порядку закріплено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання (далі – транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1567 державний контроль на автомобільному транспорті (далі – державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі – посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48  Законом України №2344-ІІІ  документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення  (далі – Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду – відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог  Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом, інших нормативно-правових актів.

Згідно пункту 16 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки можливе здійснення габаритно-вагового контролю.

Пункт 21 Порядку № 1567 передбачає, що у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Як установлено судом та підтверджується наявними у справі доказами, за результатами габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керування водія ОСОБА_1 , під час рейдової перевірки встановлено факт перевантаження на здвоєну вісь 16,85 т та 20,90 т при дозволених 16 т. При цьому у водія був відсутній дозвіл, який надає право на рух автомобільним дорогами України з перевищенням вагових параметрів.

За результатами зважування транспортного засобу складено акт про проведення перевірки, акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю та проведено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування та нараховано плату за проїзд у розмірі 106,53 Євро.

За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт 30 червня 2021 року начальником Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки прийнято постанову, якою за порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» ТОВ «ЖИТОМИР-АГРОБУДІНДУСТРІЯ» притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 34000,00 грн., а також припис, яким зобов`язано ТОВ «ЖИТОМИР-АГРОБУДІНДУСТРІЯ» вжити заходів до усунення виявлених порушень  у строк до 14 липня 2021 року.

Відповідно до пункту 31 Порядку №1567 за результатами розгляду справи про порушення керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник за наявності підстав виносить припис щодо усунення порушень законодавства про автомобільний транспорт.

Припис підлягає обов`язковому виконанню в зазначений у ньому строк. Про виконання припису уповноважена особа автомобільного перевізника повинна письмово повідомити посадовій особі територіального органу Укртрансбезпеки, що винесла припис.

Припис складається за формою згідно з додатком 6 у двох примірниках, один з яких видається уповноваженій особі автомобільного перевізника під розписку чи надсилається рекомендованим листом із повідомленням або на офіційну електронну адресу (за наявності).

У судовому засіданні представник позивача підтвердив отримання ТОВ «ЖИТОМИР-АГРОБУДІНДУСТРІЯ» припису від 30 червня 2021 року та його невиконання станом на день прийняття оскаржуваної постанови.

Отже, допущення порушення вимог пункту 31 Порядку №1567, відповідальність за яке передбачена абзацом 13 частини 1 статті 60 Закону України №2344-ІІІ, позивач не заперечує.

Тим часом, суд уважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до положень частин 14 – 16 статті 6 Закону України №2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Планові перевірки проводяться не частіше одного разу на рік. Орган державного контролю не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку проведення планової перевірки письмово повідомляє про це автомобільного перевізника, якого буде перевіряти.

Позапланові перевірки проводяться лише на підставі заяви (повідомлення в письмовій формі) про порушення автомобільним перевізником вимог законодавства про автомобільний транспорт уповноваженими особами органів, яким надано право здійснення державного контролю, з метою перевірки наведених фактів та виконання припису про порушення зазначеного законодавства.

Отже, виконання припису про порушення законодавства про автомобільний транспорт може бути перевірено тільки шляхом проведення позапланової перевірки.

Тим часом, на момент виникнення спірних правовідносин положення Порядку №1567 не врегульовували порядок проведення планових та позапланових перевірок.

У відповідний період основним нормативно-правовим актом, що визначає   правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) виступав Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року №877-V з наступними змінами та доповненнями у відповідній редакції ( далі – Закон України №877-V).

Згідно частини 2 статті 2 цього Закону його дія не поширюється, зокрема, на відносини, що виникають під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, під час рейдових перевірок (перевірок на дорозі), що проводяться з урахуванням особливостей, визначених Законом України №2344-ІІІ.

Отже, проведення позапланових перевірок виконання приписів щодо усунення порушень законодавства про автомобільний транспорт повинно відбуватися із дотриманням вимог Закону України №877-V.

Положеннями статті 4 цього Закону закріплені загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю). Серед таких визначено, що: позаплановий захід щодо суб`єкта господарювання – юридичної особи має здійснюватися у присутності керівника або особи, уповноваженої керівником. (частина 11); перед початком здійснення державного нагляду (контролю) посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить запис до журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) (за наявності такого журналу у суб`єкта господарювання) (частина 12).

Стаття 6 Закону України №877-V містить норми, що регулюють проведення позапланових заходів здійснення державного нагляду (контролю).

Підставою для здійснення позапланових заходів є перевірка виконання суб`єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення попереднього заходу органом державного нагляду (контролю).

У такому разі перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи територіального органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання – юридичної особи, її відокремленого підрозділу, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. Суб`єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб територіального органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо вони не пред`явили документи, передбачені цим абзацом.

Суб`єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю).

Відповідно до положень статті 7 Закону України №877-V для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою.

Частиною 5 цієї правової норми передбачено, що перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання – юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі – підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення).

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб`єкта господарювання.

Суб`єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред`явили документів, передбачених цією статтею.

Відповідно до положень частини 6 статті 7 Закону України №877-V за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання – детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.

Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.

Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).

У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.

Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання – юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі – підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).

Однак, наведені положення відповідачем виконані не були, що підтвердив його представник у судовому засіданні.

Отже, суб`єкт владних повноважень не дотримався визначеної законодавством процедури для проведення перевірки виконання позивачем вимог припису від 30 червня 2021 року.

Відповідно до положень частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією  та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Однак, під час розгляду справи відповідач не надав доказів на підтвердження того, що оскаржувана постанова прийнята на підставі, що визначена Законом України №877-V, а саме за наслідками призначеної та проведеної згідно положень названого Закону позапланової перевірки.

Згідно правової позиції Європейського суду   з прав людини, висловленої у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Викладене, у свою чергу, дає підстави для висновку, що у відповідача не було законних підстав для прийняття постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №309317 від 09 листопада 2021 року, що свідчить про необхідність її скасування як такої, що прийнята без дотримання процедури проведення позапланової перевірки.

Суд ураховує, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, зважаючи на встановлену вище наявність правових підстав для прийняття постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №309317 від 09 листопада 2021 року з огляду на невиконання ТОВ «ЖИТОМИР-АГРОБУДІНДУСТРІЯ» припису, однак порушення відповідачем процедури проведення перевірки, вказує на передчасність прийняття зазначеного індивідуального акту та, як наслідок, необхідності його скасування.

З огляду на вказане, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розглядаючи питання про розподіл судових витрат, суд уважає за необхідне зазначити таке.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною 3 цієї правової норми для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України  має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 3, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України)

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Додатково суд уважає за необхідне зазначити, що правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі – Закон України №5076-VI).

Пунктами 6 та 9 частини 1 статті 1 цього Закону закріплено, що представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до статті 19 Закону України №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до положень статті 26 Закону України №5076-VI  адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 цього Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України №5076-VI до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який у свою чергу, врегульовано главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами цієї правової норми ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України №5076-VI);

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) Адвокатський гонорар може існувати в двох формах – фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України №5076-VI;

(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України №5076-VI.

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, має право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Згідно частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач проти стягнення судових витрат заперечував з огляду на їх неспівмірність.

Судом установлено, що 01 серпня 2021 року між позивачем та Адвокатським бюро «Макмима Бугайчука» укладено договір №28/21 про надання правової (правничої) допомоги.

Відповідно до пункту 4.1 цього Договору вартість наданої правової (правничої) допомоги бюро визначає в Додатку №1 до Договору, який узгоджується сторонами під час укладення договору. Адвокатське бюро самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання правової (правничої) допомоги, виставляє останньому відповідний рахунок. При розрахунку вартості наданої правової (правничої) допомоги враховується час та обсяг витрачений адвокатським бюро.

Згідно Додатка №1 до Договору розмір адвокатського гонорару за 1 годину роботи становить 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Також Додаток містить стартову вартість послуг, що надаються адвокатським бюро. Так, згідно підпункту 9.2 складання позовної заяви майнового характеру у справі за Кодексом адміністративного судочинства України становить від 1500,00 грн.

Згідно наданих копій рахунку №18 від 02 лютого 2022 року та №41 від 09 червня 2022 року ціна товару (роботи, послуги) підготовка та відправлення позовної заяви до Житомирського окружного суду щодо постанови №309317 від 09 листопада 2021 року, а також підготовка та відправлення відповіді на відзив у справі №240/3314/22 зазначена у розмірі 1000,00 грн, а кількість витраченого часу 6 та 3,5 годин, відповідно.

Тим часом, на момент укладення договору №28/21, а також виставлення рахунків 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб становило 1189,50 грн та 1240,50 грн, відповідно.

Отже розрахунок вартості наданих послуг, наведений в рахунку на оплату №18 від 02 лютого 2022 року та №41 від 09 червня 2022 року не відповідає положенням Договору №28/21 та Додатку №1 до нього.

Отже, подані позивачем на підтвердження наданих послуг документи містять суперечливі наді про вартість години роботи адвоката, що, на переконання суду, свідчить про неузгодженість сторонами вартості послуг, що надаються згідно договору.

Тим часом, як зазначено вище, Договір №28/21 про надання правової (правничої) допомоги, укладений позивачем та Адвокатським бюро «Максима Бугайчука» передбачає мінімальну (стартову) вартість послуг по складанню позовної заяви майнового характеру у розмірі 1500,00 грн не залежності від кількості витраченого часу.

На переконання суду така сума є гонораром бюро у фіксованому розмірі.

Щодо відсутності  детального опису робіт на виконання положень частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України на зазначену суму, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», у той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19.   

Щодо підготовки та направлення відповіді на відзив, суд не знаходить підстав для відшкодування витрат за вчинення відповідних дій. Згідно ухвали суду від 21 лютого 2022 року позов прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до положень частини 2 статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право подати до суду відповідь на відзив протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі. Однак, у зазначеній ухвалі суду право на подання відповіді на відзив позивачу не надано. З огляду на викладене, такі дії вчинені позивачем на власний розсуд.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд також ураховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування, виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на те, що ціна наданих адвокатом послуг не була узгоджена між сторонами, справа, що розглядається, відноситься до справ незначної складності, а позов задоволено частково, а саме з інших підстав, ніж ті, що наведені у позовній заяві, суд приходить до висновку про часткове відшкодування таких витрат у розмірі 750,00 грн. з урахуванням критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та визначення сторонами договору фіксованої суми гонорару.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18.

Судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 1240,50 грн.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИТОМИР-АГРОБУДІНДУСТРІЯ» задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Подільського міжрегіонального управління Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №309406 від 30 листопада 2021 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИТОМИР-АГРОБУДІНДУСТРІЯ» 1240 (одну тисячу двісті сорок) гривень 50 копійок судового збору та судові витрати на правничу допомогу в сумі 750 (сімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

                    Суддя                                                                                            Т.О. Окис