Провадження № 2/679/324/2022

Справа № 679/636/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2022 року

Нетішинський міський суд Хмельницької області у складі:

головуючого судді              Безкровного І.Г.,

за участю секретаря с/з          Волос І.О.,

представника позивача           ОСОБА_1 ,        

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Нетішин Хмельницької області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до  ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник – адвокат Волков С.В., звернулася до Нетішинського міського суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

В обґрунтування позову зазначається, що позивач ОСОБА_2 є власником житлової квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою, крім неї, також зареєстрований її колишній зять ОСОБА_3 , шлюб якого з донькою позивача ОСОБА_4 був розірваний за рішенням суду від 12.08.2021. Після розірвання шлюбу відповідач у належній ОСОБА_2 квартирі не проживає, однак добровільно не знімається з реєстрації за вищевказаною адресою, що порушує права позивача як власника житла щодо вільного на власний розсуд використання належного їй нерухомого майна, позаяк це впливає на вартість комунальних послуг, які сплачує позивач.

Таким чином, оскільки відповідач не проживає у квартирі позивача без поважних причин понад шість місяців, остання просила визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування цим жилим приміщенням.

16.06.2022 судом було відкрите провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін. Разом із цим судом була задоволена заява представника позивача про виклик свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 19).

У судове засідання позивач не з`явилася, її представник підтримав заявлені позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні, надавши пояснення, зміст яких повністю збігається з обставинами, викладеними у позовній заяві. Також представник позивача просив не стягувати з відповідача сплачений ОСОБА_2 при зверненні до суду судовий збір та віднести ці витрати на рахунок позивача.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, телефоном повідомив, що просить розглянути справу за його відсутності та визнає позовні вимоги.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що вона є рідною донькою позивача, а відповідач доводиться їй колишнім чоловіком. Під час шлюбу свідок проживала разом із відповідачем у квартирі, що належить її матері ОСОБА_2 , розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , однак після подання ОСОБА_4 на розлучення у червні 2021 року відповідач виїхав із квартири, а згодом (після рішення суду про розірвання шлюбу) забрав звідти свої речі. Свідок із матір`ю просили його виписатися добровільно, проте ОСОБА_3 просив його не виписувати і тягнув час, тож дотепер він не знятий із реєстрації за вказаною адресою.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що вона знайома зі сторонами та є сусідкою позивача. Відповідач був одружений з донькою позивача ОСОБА_4 , з якою вони разом тривалий час (більше десяти років) проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Згодом ОСОБА_4 розлучилася з відповідачем і з минулого літа останній за вказаною адресою не проживає.

Заслухавши представника позивача та свідків, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 21.09.2006, який був зареєстрований приватним нотаріусом Нетішинського міського нотаріального округу Івтушком В.М. за № 3656, позивач ОСОБА_2 придбала у приватну власність житлову квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена обставина також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Нетішинське бюро технічної інвентаризації» (7, 8).

Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 1927 від 03.12.2020, виданої виконавчим комітетом Нетішинської міської ради, у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 (а.с. 23).

З акту про фактичне місце проживання, складеного 08.06.2022 головою правління ОСББ «Курчатова 3» вбачається, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 відповідач ОСОБА_3 не проживає (а.с. 12). Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_6 підтвердили, що ОСОБА_3 не проживає за вказаною адресою близько року.

Згідно з рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12.08.2021 був розірваний шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , при цьому останні від цього шлюбу мають двох спільних дітей – повнолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9, 10-11).

Як зазначається у ст. 72 Житлового кодексу Української РСР, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки провадиться в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Також відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (п. 36 рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00).

Як було встановлено судом, ОСОБА_3 тривалий час, а саме близько року не проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , а отже достатні та триваючі зв`язки останнього із житловим приміщенням за зареєстрованим місцем проживання, права користування яким його просить позбавити ОСОБА_2 , в даному випадку очевидно відсутні.

Суд враховує, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Водночас суд звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах права ОСОБА_2 як власника житла захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на це суд дійшов висновку, що в даному випадку припинення права користування відповідачем вказаним житлом відповідає пропорційності в розумінні положень ст. 8 Конвенції.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17.07.1997, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до п. 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), зокрема від вирішення вимог про позбавлення права користування жилим приміщенням. У зв`язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (п. 3 ч. 1 ст. 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.

Отже, судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в якій залишається зареєстрованим колишній чоловік доньки позивача ОСОБА_3 , що перешкоджає позивачу у реалізації її права власності на це жиле приміщення.

Відповідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи, що відповідач безумовно визнав позовні вимоги, суд приймає визнання відповідачем позову. При цьому судом враховано, що у справі відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Враховуючи встановлені обставини та зокрема той факт, що відповідач, який на теперішній час не є членом сім`ї позивача, не проживає за зареєстрованим місцем проживання понад шість місяців, що підтверджується дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами та показаннями свідків, у той час як доказів поважності причин непроживання відповідача за вищевказаною адресою суду надано не було, беручи до уваги визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку, що відповідач втратив право користування жилим приміщенням за місцем реєстрації у квартирі позивача, а тому позов підлягає повному задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-82, 89, 206, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням – задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3 , таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне рішення суду складене 26.07.2022.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Представник позивача: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця роботи: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Суддя                                              І.Г. Безкровний