Постанова

Іменем України

06 липня 2022 року

м. Київ

справа № 760/10978/17

провадження № 61-11005св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя -доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,

відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Діордієв Сергій Георгійович, на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року в складі судді Букіної О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року в складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет застави, стягнення штрафу.

Позовна заява мотивована тим, що 15 липня 2014 року ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого остання, з метою придбання автомобіля Volkswagen Passat В7 та оплати страхових платежів, отримала кредит у розмірі 337 536,64 грн, що еквівалентно 28 604,80 дол. США, та додатковий кредит у розмірі 130 192,35 грн, що еквівалентно 11 033,25 дол. США, зі сплатою 10,5 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту - 15 липня 2019 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 уклали договір застави, який посвідчений нотаріусом та зареєстрований у реєстрі за № 2326, предметом якого є автомобіль Volkswagen Passat В7, що належав останній на праві власності.

Станом на час звернення з позовом до суду предмет застави - автомобіль Volkswagen Passat В7, без згоди ТОВ «Порше Мобіліті» був неодноразово відчужений, останнім власником є ОСОБА_2 .

Позичальник взятих на себе зобов`язань не виконав та у визначений договором строк позичених коштів не повернув, тому станом на 10 грудня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 1 159 365, 41 грн. Крім того, позивач відповідно до пункту 4.1.2 договору застави на нарахував ОСОБА_1 штраф у розмірі 48 219,52 грн.

На підставі викладеного, ТОВ «Порше Мобіліті» просило в рахунок часткового погашення боргу ОСОБА_1 за кредитним договором від 15 липня 2014 року № 50012218, розмір якого станом на 10 грудня 2015 року складає 1 159 365,41 грн, звернути стягнення на предмет застави - автомобіль марки Volkswagen модель Passat B7 з об`ємом двигуна 1 968 куб. см, 2014 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , шляхом продажу вказаного автомобіля з публічних торгів відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», встановивши його початкову вартість на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Також ТОВ «Порше Мобіліті» просило стягнути з ОСОБА_1 штраф у розмірі 48 219,52 грн у порядку пункту 4.1.2 договору застави транспортного засобу від 22 липня 2014 року № 50012218, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О. В., зареєстрованим у реєстрі за № 2326.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року позов задоволено частково.

У рахунок часткового погашення боргу ОСОБА_1 перед ТОВ «Порше Мобіліті» за кредитним договором від 15 липня 2014 року, розмір якої станом на 10 грудня 2015 року складає 1 132 602,77 грн, звернено стягнення на предмет застави - автомобіль Volkswagen Passat B7, що належить на праві власності ОСОБА_2 , шляхом продажу вказаного автомобіля з публічних торгів відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», встановивши його початкову вартість на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» суму штрафу в розмірі 48 219,52 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» судовий збір у розмірі 18 293,78 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не виконала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором щодо повернення грошових коштів у встановлений цим договором строк, тому станом на 06 червня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 1 132 602,77 грн. Станом на день звернення з позовом до суду предмет застави належить на праві власності ОСОБА_2 . Разом з тим застава зберігає силу у разі переходу її у власність іншої особи, тому позивач має право задовольнити свої вимоги за рахунок спірного майна. При цьому на день вчинення ОСОБА_1 реєстраційної операції щодо зміни права власності на предмет застави (відчуження спірного майна) у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна містилися відомості про наявність обтяження - застави спірного майна.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 перед ТОВ «Порше Мобіліті» за кредитним договором у розмірі 1 132 602,77 грн звернув стягнення на предмет застави - автомобіль Volkswagen Passat B7 шляхом продажу цього автомобіля з публічних торгів.

Крім того, ТОВ «Порше Мобіліті» має право на стягнення з ОСОБА_1 штрафу відповідно до вимог пункту 4.1.2 договору застави, який правильно обраховано позивачем у розмірі 48 219,52 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення суми боргу ОСОБА_1 , в рахунок погашення якого звернено стягнення, та в частині судового збору, зменшено суму заборгованості з 1 132 602,77 грн до 983 367,89 грн та суму стягненого судового збору з 18 293,78 грн до 15 474,71 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» 7 105,56 грн понесених судових витрат на оплату правової допомоги.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не виконала взятих на себе зобов`язань щодо повернення грошових коштів у встановлений договором строк. У зв`язку з направленням позичальнику вимоги про дострокове виконання кредитних зобов`язань, строк виконання зобов`язання за кредитним договором вважається таким, що настав з 27 червня 2015 року. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Суд першої інстанції вказане залишив поза увагою, не дослідив правильність розрахунків позивача і дійшов помилкових висновків щодо зарахування до розміру заборгованості за вказаним кредитним договором відсотків, нарахованих позивачем після 27 червня 2015 року. За таких обставин визначена судом першої інстанції сума заборгованості підлягає зменшенню і, відповідно, складає 983 367,89 грн.

Апеляційний суд зауважив, що на час перереєстрації спірного автомобіля на ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) діяла заборона на його відчуження, тому останню не можна вважати добросовісним набувачем цього майна, отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про звернення стягнення на зазначене майно. Оскільки позивач обрав спосіб звернення стягнення на предмет застави за рішенням суду, а не шляхом вчинення виконавчого напису чи інший позасудовий порядок, то обов`язок зареєструвати початок процедури звернення стягнення у такому випадку виникає в обтяжувача лише після набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави. Обраний позивачем спосіб звернення стягнення передбачений як законом, так і договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Діордієв С. Г., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень ОСОБА_2 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/29241/13-ц (провадження

№ 14-118цс18) та від 13 березня 2019 року у справі № 0417/12398/2012 (провадження № 14-553цс18); постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 643/12286/17 (провадження № 61-17947св19); Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-7цс13, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-168цс14.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу) як на підставу оскарження судових рішень, а саме зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження, проте позивач таких дій не вчинив, тому звернення до суду є передчасним. Крім того ТОВ «Порше Мобіліті» до моменту подання позову не повідомив письмово всіх обтяжувачів про початок судового провадження. Позивач також не подав до суду доказів повідомлення ОСОБА_2 про намір звернути стягнення на заставне майно.

ОСОБА_2 набула у власність автомобіль Volkswagen Passat B7 за договором

купівлі-продажу, на час вчинення якого у Єдиному державному реєстрі обтяжень рухомого майна був відсутній запис про обтяження щодо вказаного майна, оскільки у разі наявності такого запису перереєстрація автомобіля не була б проведена. Отже, застава спірного транспортного засобу не є чинною для ОСОБА_2 , оскільки на час придбання нею автомобіля була відсутня реєстрація обтяження.

Доводи інших учасників справи

ТОВ «Порше Мобіліті» подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Вказувало, що позичальник порушила умови кредитного договору, тому виникла заборгованість перед кредитором, який має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет застави. Відчуження спірного автомобіля на користь інших осіб без згоди заставодержателя, з метою уникнення відповідальності за кредитним зобов`язаннями не є перешкодою для звернення стягнення на заставлене майно. Суди правильно вирішили заявлені у справі вимоги, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Діордієв С. Г., 02 липня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2022 року справу призначено до розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 15 липня 2014 року ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого остання, з метою придбання автомобіля Volkswagen Passat В7 та оплати страхових платежів, отримала кредит у розмірі 337 536,64 грн, що еквівалентно 28 604,80 дол. США, та додатковий кредит у розмірі 130 192,35 грн, що еквівалентно 11 033,25 дол. США, зі сплатою 10,5 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту - 15 липня 2019 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань 22 липня 2014 року ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 уклали договір застави транспортного засобу № 50012218, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 2326. Предметом застави є автомобіль Volkswagen, модель Passat 2.0, об`єм двигуна 1 968 куб. см, 2014 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , що належав ОСОБА_1 на праві власності.

На підставі та на виконання умов договору застави 22 липня 2014 року до Єдиного державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено запис про обтяження за реєстровим номером 14460282, - заборону на відчуження автомобіля Volkswagen Passat В7 2.0, 2014 року випуску, об`єм двигуна 1 968 куб. см, номер об`єкта: НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_2 . Термін дії: 22 липня 2019 року.

За заявою ТОВ «Порше Мобіліті» 06 лютого 2017 року до Єдиного державного реєстру обтяжень рухомого майна повторно внесено запис про обтяження за реєстровим номером 16139171, - заборону на відчуження автомобіля Volkswagen Passat В7 2.0, 2014 року випуску, об`єм двигуна 1 968 куб. см, номер об`єкта: НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_2 . Термін дії: 06 лютого 2022 року.

ОСОБА_1 не виконала взятих на себе зобов`язань щодо повернення грошових коштів у встановлений договором строк.

26 травня 2015 року на адресу ОСОБА_1 направлено вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором від 15 липня 2014 року, якою позивач вимагав дострокового повернення суми кредиту у повному обсязі та заборгованості відповідно до умов договору. Зазначеною вимогою ТОВ «Порше Мобіліті» повідомило ОСОБА_1 , що у випадку неповернення суми кредиту та заборгованості протягом 30 календарних днів з дати одержання цієї вимоги, відбудеться примусове їх стягнення, в тому числі за рахунок автомобіля, що був переданий ТОВ «Порше Мобіліті» у заставу. Також у вимозі звернуто увагу, що заборгованість за сумою кредиту визначено в еквіваленті до іноземної валюти, а її розмір підлягає зміні відповідно до показників обмінного курсу та буде перераховано на дату подання позову.

Апеляційний суд встановив, що заборгованість позичальника перед кредитором станом на 10 грудня 2015 року становить 983 367,89 грн.

Відповідно до листа Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в Запорізький області автомобіль Volkswagen Passat В7, що був переданий в заставу за договором застави від 22 липня 2014 року, був знятий з реєстраційного обліку для реалізації, внаслідок чого був перереєстрований 24 січня 2017 року на нового власника ОСОБА_2 .

Пунктом 2.3.4 договору застави визначено, що заставодавець зобов`язується без попередньої письмової згоди заставодержателя не здійснювати стосовно предмету застави дій, пов`язаних зі зміною права власності на предмет застави, а також дій, пов`язаних з передачею предмета застави третім особам, у тому числі у тимчасове користування. У разі передачі предмета застави третім особам за договором оренди, позики, лізингу, найму або на підставі іншого подібного договору, що передбачає користування предметом застави, майновими правами на нього чи його відчуження, обов`язково передбачити у цих договорах, що вони втрачають чинність у разі переходу права власності на предмет застави до заставодержателя або у разі звернення стягнення на предмет застави з моменту вчинення виконавчого напису чи пред`явлення позову. Укладання таких договорів здійснюється тільки після отримання попередньої згоди заставодержателя на укладання зазначених договорів.

Згідно з пунктом 4.1.2 договору застави у разі невиконання або неналежного виконання заставодавцем умов, передбачених пунктом 2.3 цього договору, заставодержатель може застосувати до заставодавця штрафні санкції у розмірі 10 відсотків від вартості предмету застави, визначеної у пункті (статті) 1.1 цього договору.

У пункті 1.1 договору заставити за домовленістю сторін заставна вартість предмету застави встановлена у розмірі 482 195,20 грн, відповідно, розмір зазначеного вище штрафу становить 48 219,52 грн.

Відповідно до витягів про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, виданих 22 липня 2014 року та 06 лютого 2017 року, автомобіль Volkswagen Passat В7 заборонено відчужувати, оскільки Філією міста Києва та Київської області Державного підприємства «Національні інформаційні системи» зареєстровано обтяження на вказаний автомобіль за № 14460282 на термін до 22 липня 2019 року та № 1613177 на термін до 06 лютого 2022 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції, в незміненій частині, та постанова суду апеляційної інстанції повністю відповідають зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник порушив умови кредитного договору, тому перед кредитором виникла заборгованість у розмірі 1 132 602,77 грн, відповідно, позивач має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на передане в заставу майно. Відчуження спірного майна без згоди заставодержателя не є перешкодою для звернення стягнення на це майно. Також позивач має право на стягнення штрафу, передбаченого пунктом 4.1.2 договору застави.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором, та погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині вирішення решти позовних вимог, апеляційний суд виходив, зокрема, з того, що, звернувшись до позичальника з вимогою про дострокове повернення кредиту, кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання, а після спливу зазначеного строку право останнього нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося. Обраний позивачем спосіб звернення стягнення передбачений як законом, так і договором. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо стягнення штрафу з ОСОБА_1 відповідно до пункту 4.1.2 договору застави, оскільки вона порушила вимоги пункту 2.3.4 цього договору і відчужила предмет застави без згоди заставодержателя.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у незміненій частині, та висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Порше Мобіліті» вказувало на те, що позичальник порушив умови кредитного договору, тому кредитор має право задовольнити свої вимоги за рахунок переданого у заставу майна.

Заперечуючи проти заявлених вимог, ОСОБА_2 вказувала, що вона за договором купівлі-продажу набула спірне майно. На час укладення цього договору у відповідному Реєстрі були відсутні обмеження (заборони), тому її не можна позбавити права власності на це майно, зокрема, шляхом звернення стягнення на предмет застави з метою погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Порше Мобіліті».

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною четвертою статті 577 ЦК України передбачено, що моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 17 Закону України «Про заставу»).

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи (частина перша статті 27 Закону України «Про заставу»).

Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.

За таких обставин реалізація майна, що є предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 215/4911/18 (провадження № 61-17308св20).

Суди встановили, що позичальник, яка передала в заставу спірний автомобіль, а в подальшому без згоди заставодержателя відчужила його, порушила умови кредитного договору внаслідок чого виникла заборгованість.

Суди також встановили, що відповідно до витягів про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, виданих 22 липня 2014 року та 06 лютого 2017 року, автомобіль Volkswagen Passat В7 заборонено відчужувати, оскільки на зазначений автомобіль зареєстровано обтяження за № 14460282 на термін до 22 липня 2019 року та за № 1613177 на термін до 06 лютого 2022 року. Тобто на час перереєстрації спірного автомобіля за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) діяла заборона на його відчуження.

На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет застави з метою погашення перед кредитором заборгованості за кредитним договором, розмір якої не оспорюється, оскільки ОСОБА_2 придбала спірний автомобіль, що перебував у заставі ТОВ «Порше Мобіліті», фактично за відсутності згоди останнього на його відчуження та за наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про його обтяження.

Отже, висновки судів першої та другої інстанцій про збереження застави при переході права власності до ОСОБА_2 та можливості звернення на нього стягнення на підставі договору застави, укладеного між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 , є правильними.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/29241/13-ц (провадження

№ 14-118цс18) та від 13 березня 2019 року у справі № 0417/12398/2012 (провадження № 14-553цс18); Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 643/12286/17 (провадження № 61-17947св19); Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-7цс13, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-168цс14, враховуючи таке.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 904/1145/19, від 04 червня 2020 року у справі № 904/1923/19.

Так, у справі № 202/29241/13-ц (провадження № 14-118цс18) Велика Палата Верховного Суду постановою від 24 квітня 2018 року залишила без змін судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на заставне майно з тих підстав, що позивач не виконав вимоги, передбачені статтею 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та не надав витяг з державного реєстру обтяжень на підтвердження наявності чи відсутності інших обтяжувачів для перевірки виконання вимог, передбачених статтею 25 зазначеного Закону. При цьому кредитор у вказаній справі просив звернути стягнення на предмет застави саме шляхом укладення від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з наданням відповідних повноважень. В указаній справі судами не встановлювалися обставини щодо відчуження заставодавцем переданого в заставу майна на користь інших осіб, зокрема, без згоди заставодержателя.

Залишаючи без змін судові рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги банку до позичальника про звернення стягнення на предмет застави, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 0417/12398/2012 (провадження № 14-553цс18) вказувала, що позовна заява взагалі не містить конкретних обставин, які б указували на настання конкретної, передбаченої кредитно-заставним договором події дефолту, яка була б підставою для звернення стягнення на предмет застави. Крім того, з наданого банком розрахунку заборгованості та з виписки з рахунку вбачається, що позичальник фактично щомісячно сплачував платежі на погашення заборгованості. Разом із цим суди, відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог до позичальника, правильно виходили з того, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Банк не надав належних доказів повідомлення боржника про намір звернути стягнення на заставне майно та вимогу щодо погашення кредитної заборгованості.

Суди у справі № 643/12286/17 (провадження № 61-17947св19) встановили, що на час набуття (29 серпня 2013 року) новим власником спірного автомобіля, обтяження не було зареєстроване, лише 16 грудня 2015 року внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідні відомості. Залишаючи без змін судові рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави, Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 643/12286/17 (провадження № 61-17947св19) вказував, що застава автомобіля не є чинною для нового власника, оскільки на час його придбання була відсутня реєстрація обтяження, відповідно, відсутні правові підстави для звернення стягнення на вказане майно нового власника, який не є заставодавцем.

У справах № 6-7цс13, № 6-168цс14 суди встановили, що передані у заставу банкам автомобілі були реалізовані на прилюдних торгах під час ліквідаційної процедури суб`єктів підприємницької діяльності. Разом з тим у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були зареєстровані обтяження предметів застави. У подальшому судами вищої інстанції скасовано судові рішення про визнання зазначених суб`єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб банкрутами, провадження у таких справах припинено. За результатом перегляду судових рішень Верховний Суд України у постановах від 03 квітня 2013 року у справі

№ 6-7цс13 та від 19 листопада 2014 року у справі № 6-168цс14 дійшов висновку, що реалізація майна, що є предметом застави, яка проведена в межах ліквідаційної процедури, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Отже, у справах № 202/29241/13-ц (провадження № 14-118цс18), № 0417/12398/2012 (провадження № 14-553цс18) судами не встановлювалися обставини щодо відчуження заставодавцем переданого в заставу майна на користь інших осіб, зокрема, без згоди заставодержателя, зазначені обставини не були предметом доводів позовної заяви, а у справах № 6-7цс13, № 6-168цс14 суди встановили, що передані у заставу банкам автомобілі були реалізовані на прилюдних торгах під час ліквідаційної процедури суб`єктів підприємницької діяльності, тому правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, не є подібними, відповідно, відсутні правові підстави вважати про неврахування вищевказаних висновків касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Також відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведеній як приклад постанові касаційного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 643/12286/17 (провадження № 61-17947св19), оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди не дослідили зібрані у справ докази, оскільки рішення суду першої інстанції у незміненій частині та судове рішення апеляційного суду ухвалені на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні та які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. При цьому у касаційній скарзі не зазначено, які саме докази, на думку відповідача, не були досліджені судами.

Крім того, наявними у матеріалах справах витягами підтверджено відсутність інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження спірного рухомого майна (а. с. 33-36, т. 1), що спростовує посилання відповідача про відсутність письмового повідомлення зазначених осіб про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та свідчить про відсутність порушення позивачем статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо порушення права ОСОБА_2 як добросовісного набувача на користування спірним автомобілем, оскільки судами встановлено, що на час набуття останньою у власність автомобіля Volkswagen Passat В7 існувала заборона на його відчуження, що підтверджується наявними у матеріалах справи витягами про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, отже, відсутні підстави вважати її добросовісним покупцем.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав, необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і, навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності за загальним правилом є вина, то такі діяння є винними.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Переглядаючи справу у касаційному порядку, враховує конкретні обставини цієї справи щодо наявності обставин, визначених частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, застосовує загальні засади цивільного права принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також керується однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Верховний Суд наголошує, що застосовуваний спосіб захисту цивільних прав та інтересів позивача має відповідати критерію ефективності відновлення порушеного права, що є неприпустимим у разі встановлення істотного дисбалансу між правами та інтересами особи, яка просить застосувати такий спосіб захисту, та правами й інтересами іншої особи, стосовно якої такі примусові заходи належить застосувати. У разі встановлення істотного дисбалансу між правами й інтересами сторін спору, що матиме місце у спірних правовідносинах у разі задоволення поданого позову, суд встановлює порушення меж здійснення цивільних прав, оскільки в діях позивача наявні ознаки зловживання своїм правом.

Такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 24 червня 2022 року у справі № 520/15284/17 (провадження

№ 61-2368св21).

Наявні у справі копії заяви на переоформлення автомобіля, в якій містяться службові відмітки Державної автомобільної інспекції, та копії матеріалів щодо досудового розслідування, на які посилається ОСОБА_2 у касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанції, зокрема, у сукупності з іншими доказами у справі. За результатом оцінки зазначених доказів у сукупності з іншими доказами суди встановили, що ОСОБА_2 набула автомобіль Volkswagen Passat B7 за договором купівлі-продажу, на час вчинення якого у Єдиному державному реєстрі обтяжень рухомого майна був наявний запис про обтяження щодо вказаного майна.

Крім того, як зазначав представник відповідача ОСОБА_2 , вказаний автомобіль відчужувався 12 разів за період з 22 липня 2014 року до 24 січня 2017 року, і кожного разу уповноваженим органом надавався дозвіл на відчуження. Тобто, придбаваючи спірний автомобіль, відповідач ОСОБА_2 мала можливість оцінити наявні ризики купівлі такого автомобіля, відомості про те, що така інформація була прихована від неї, в матеріалах справи відсутні.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Суд першої інстанції у незміненій частині та апеляційний суд дослідили зібрані у справі докази та надали їм відповідну правову оцінку, тому доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

При цьому суд врахував усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Разом з тим, варто зауважити, що відповідач ОСОБА_2 в разі порушення її права не позбавлена можливості звернутись до суду з відповідним позовом до попереднього власника майна.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Діордієв Сергій Георгійович, залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року, у незміненій частині, та постанову Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук