Справа № 2-202/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2010 року

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого Жигуліна С.М.

при секретарі Павлюк Л.П.

за участю:

адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізмаїлі

справу за позовом

ОСОБА_4

до

ОСОБА_3,

ОСОБА_5

про

визнання права власності

та зустрічним позовом

ОСОБА_3,

ОСОБА_5

до

ОСОБА_4

про

визнання права власності

В С Т А Н О В И В

Позивач пояснив, що за свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 25 травня 2005 року, а також після смерті 20 жовтня 2007 року ОСОБА_6 він в рівних частках з відповідачами є власником садиби № 194 по вул. Железнякова м. Ізмаїла Одеської області. Разом із тим, відповідачі проживають за межами м. Ізмаїла, за висновком експерта провести розподіл будівлі з виділом самостійних приміщень неможливо, з оглядом на що просить визнати за ним право власності на будівлю, припинити за відповідачами право власності та стягнути з нього на користь відповідачів грошову компенсацію.

Відповідачі та представники проти позовних вимог заперечують, звернулись до суду із зустрічною позовною заявою. Підтвердили обставини визнання за сторонами в рівних частках права власності на садибу № 194 по вул. Железнякова м. Ізмаїла Одеської області. Разом із тим вважають, що їхня спільна частка становить 2\3, з оглядом на що просять визнати за ними право власності на всю будівлю, припинити право власності позивача та стягнути з них у рівних частках на користь позивача грошову компенсацію.

Вислухавши пояснення сторін, думку захисту, суд вважає, що первісні позовні вимоги обгрунтованими, а у задоволенні зустрічних позовних вимог належить відмовити.

Право власності сторін відповідно до вимог ст. 1216, 1222, 1226 ЦК України в рівних частках на садибу № 194 по вул. Железнякова м. Ізмаїла Одеської області підтверджене свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 25 травня 2005 року та довідкою Ізмаїльської державної нотаріальної контори за № 1881 від 09 вересня 2008 року про відкриття спадщини після смерті 20 жовтня 2007 року ОСОБА_6, а також технічної документації Ізмаїльського МБТІ.

Висновком експерта за № 01\01\01 від 29 січня 2010 року садиба складається із приміщень, які неможливо розподілити з виділом в окреме користування 1\3 та 2\3 часток житлового будинку. На території вказаної садиби встановлені самочинні прибудови, вартість яких не врахована у загальну вартість майна, яке підлягає розподілу. Вартість спірного майна визначена у розмірі 96366 грн., з оглядом на що 2\3 частини складають 64244 грн.

Відповідно до роз'яснень п. 7 постанови № 20 пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» оскільки за чинним законодавством суд вирішує спори учасників спільної власності щодо розпорядження чи користування майном, то не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової компенсації за частку у спільній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним.

Вартість будівлі, яка є предметом спору за висновком експерта сторони не оскаржують, що у відповідності до вимог ст. 61 ЦПК України є обставиною, яка не підлягає додатковому доказуванню.

Відповідач ОСОБА_5 з оглядом на долучений до матеріалів справи паспорт є громадянкою ОСОБА_7 Федерації, місця реєстрації на території України не має. ОСОБА_3 з оглядом на його пояснення користується належним йому майном за межами м. Ізмаїла. Позивач у даний час мешкає у м. Ізмаїлі, де знаходиться спірна будівля, доглядає за технічним станом будівлі, та використовує спірний житловий будинок. Проти вказаної обставини відповідачі не заперечують, що у свою чергу відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України суд визнає за обставину. яка не підлягає додатковому дослідженню.

На підставі вказаної обставини суд відповідно до вимог ст. 358, 360, 362 ЦК України в частині виконання позивачем обов'язків по участі у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна та переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності вважає обгрунтованими позовні вимоги щодо припинення права спільної власності на будівлю, визнання за позивачем права власності та стягнення з нього на користь відповідачів грошової компенсації.

З оглядом на вимоги ст. 364 ЦК України про те, що компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою, відповідно до роз'яснень п. 7 постанови № 20 пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» суд вважає обгрунтованим позовні вимоги в частині стягнення з позивача на користь відповідачів в рівних частках 64244 грн.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України розподіляються судові витрати.

Керуючись ст. 209-215 ЦПК України

В И Р І Ш И В:

Припинити спільну власносіть ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на садибу № 194 по вул. Железнякова м. Ізмаїла Одеської області.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на садибу № 194 по вул. Железнякова м. Ізмаїла Одеської області.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_5 64244 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошеня.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судового засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: ОСОБА_8