ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.07.2022Справа №910/7897/20

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс"

доДочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні

відповідача - Державного концерну "Укроборонпром"

за участюОфісу Генерального прокурора

провизнання угоди недійсною

за заявою третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Імперіум"

до:1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс"

2. Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш"

провизнання недійсною додаткової угоди

Суддя Бойко Р.В.

Секретар судового засідання Кучерява О.М.

Представники сторін:

від позивача:Назаренко Є.О.

від відповідача:Косар О.О., Хоменко Ю.П.

від третьої особи:Царюк В.В.

прокурор:Гавловська А.В.

від третьої особи з самостійними вимогами: Пеліхос Є.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/7897/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" (надалі - "ТОВ "НВК "Техімпекс") до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" (надалі - "ДП "Укрінмаш"), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного концерну "Укроборонпром", за участю Офісу Генерального прокурора про визнання угоди недійсною та за заявою третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Імперіум" (надалі - "ТОВ "НВК "Імперіум") про визнання недійсною додаткової угоди.

Предметом розгляду справи є визнання недійсною додаткової угоди №3 від 07.02.2018 до договору комісії №22/63-Д від 29.08.2017, укладеної між ТОВ "НВК "Техімпекс" та ДП "Укрінмаш".

Провадження у справі №910/7897/20 було відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 з вирішенням здійснення її розгляду за правилами загального позовного провадження, однак, з незалежних від суду причин розгляд справи в межах підготовчого провадження та в процесі її розгляду по суті неодноразово відкладався з огляду на відповідні клопотання сторін, зупинення провадження по справі та інші чинники.

Черговою протокольною ухвалою суду від 28.06.2022 судове засідання з розгляду справи по суті було призначено на 05.07.2022.

В судове засідання 05.07.2022 з`явилися представники учасників справи та надали свої пояснення по суті спору, за змістом яких:

- позивач з викладених в позові підстав позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх повністю, вказуючи на те, що укладена між ТОВ "НВК "Техімпекс" та ДП "Укрінмаш" додаткова угода №3 від 07.02.2018 до договору комісії №22/63-Д від 29.08.2017 по своїй суті не містить умов делькредере (поруки)а становить договір позики, укладення якого було зумовлено важкими обставинами, що в свою чергу призвело до погодження в його положеннях вкрай невигідних умов для позивача, а тому, на думку останнього, існують правові підстави для визнання такої угоди недійсною згідно приписів ст. 233 Цивільного кодексу України;

- відповідач, підтримуючи викладені у відзиві на позовну заяву від 24.06.2020, поясненнях від 12.05.2021, від 27.06.2022 та від 04.07.2022 доводи та заперечення, в задоволенні позову просить відмовити, вказуючи на те, що умови оскаржуваної угоди в повній мірі відповідають приписам чинного законодавства України, а звертаючись з даним позовом до суду позивач переслідує виключно мету: зупинити провадження у справі №910/14031/19 про стягнення з ТОВ "НВК "Техімпекс" на користь ДП "Укрінмаш" грошових коштів за договором комісії №22/63-Д від 29.08.2017 у сумі 4 273 150,68 доларів США та 598 985,20 Євро; не повертати відповідачу грошові кошти у сумі 4 273 150,68 доларів США та 598 985,20 Євро, які є предметом грошового зобов`язання по договору комісії №22/63-Д від 29.08.2017; позбавитись обов`язку сплачувати відповідачу проценти за користування грошовими коштами у сумі 3 600 000,00 доларів США, що свідчить про його недобросовісність;

- третя особа, дотримуючись викладених в своїх поясненнях від 03.08.2020 та від 16.02.2022 доводів, проти позову заперечує, вказує на те, що укладення оскаржуваної угоди було наслідком ініціативи та вільного волевиявлення позивача, а тому правові підстави для висновку про укладення її на вкрай невигідних умовах для останнього відсутні;

- прокурор підтримує викладені в письмових поясненнях від 01.10.2020 доводи та проти позову заперечує, вказує на те, що фактична поведінка ТОВ "НВК "Техімпекс" щодо укладення та подальшого виконання додаткової угоди №3 від 07.02.2018 до договору комісії №22/63-Д від 29.08.2017, зокрема, шляхом часткового повернення отриманих від ДП "Укрінмаш" в рамках виконання такої угоди коштів, свідчить про визнання її умов в повній мірі, що виключає можливість для висновку про укладення оскаржуваної угоди на вкрай невигідних для позивача умовах;

- третя особа з самостійними вимогами з викладених у своєму позові підстав заявлені ним позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, вказує, що оскаржувана угода є по своїй суті правочином позики, який укладено на вкрай невигідних для ТОВ "НВК "Техімпекс" умовах, а більше того, за відсутності у ДП "Укрінмаш" ліцензії на здійснення даного виду фінансової діяльності (кредитування).

В судовому засіданні 05.07.2022 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позови, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.08.2017 між ДП "Укрінмаш" (комісіонер) та ТОВ "НВК "Техімпекс" (комітент) було укладено договір комісії №22/63-Д (надалі - "Договір"), у відповідності до п.п. 1.1, 1.2 якого комісіонер зобов`язався за дорученням Комітента вчинити від свого імені в інтересах та за рахунок комітента правочин з поставки на експорт виробів, за номенклатурою, кількістю, цінами, і строками поставки, які зазначаються в додатку №1 до цього договору, які відповідають вимогам цього договору і складають його невід`ємну частину. Виступаючи від свого імені, комісіонер самостійно вчиняє зовнішньоекономічну угоду (Контракт) з третьою особою (покупець) на передачу виробів на умовах поставки відповідно до правил Інкотермс - 2010.

Згідно із п. 12.1 Договору він набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. Зобов`язання, що стосуються передачі виробів на комісію, виникають з дати отримання дозволу Державної служби експортного контролю України на експорт та здійснення оплати за вироби у порядку визначеного п. 5.2 договору. Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, але не пізніше 31.12.2018.

В додатку №1 до Договору сторонами було погоджено специфікацію виробів, визначено їх вартість у розмірі 6 210 000,00 доларів США та встановлено, що їх поставка здійснюється протягом 6 місяців з моменту набуття договором чинності та отримання 50% передоплати за вироби.

На виконання умов Договору 30.08.2017 між ДП "Укрінмаш" (продавець) та Компанією "EBS Investments corporation" (покупець) було укладено контракт №22/48-К, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити вироби, кількість і номенклатура яких зазначена в додатку №1 до цього контракту, що становить його невід`ємну частину. Загальна вартість контракту складає 6 210 000,00 доларів США. (Пункти 1.1, 4.2 вказаного контракту).

07.02.2018 між ДП "Укрінмаш" та ТОВ "НВК "Техімпекс" було укладено додаткову угоду №3 до Договору (надалі - "Угода"), за умовами якої сторони домовилися у розділ 5 "Порядок взаєморозрахунків" Договору додати пункти 5.15-5.19 наступного змісту:

"5.15. З метою забезпечення виконання комітентом зобов`язань за цим договором, комісіонер за зверненням комітента та за умови наявності у комісіонера відповідних коштів може здійснити перерахування на рахунок комітента гривневого еквіваленту суми, що підлягає сплаті у доларах США відповідно до умов договору. Перерахування буде здійснюватись на умовах делькредере (п. 3 статті 1016, глава 69 ЦК України) за курсом НБУ на дату здійснення платежу. Платіж може здійснюватись як у повному обсязі, так і частками, за згодою сторін. В подальшому доларовий еквівалент перерахованих коштів утримується із валютної виручки, що надійде від покупця на рахунок комісіонера на користь комітента. У разі виконання вищезазначеного зобов`язання комісіонер має право на додаткову плату.

5.16. У разі перерахування комісіонером коштів згідно з п. 5.15 цього договору, загальна сума коштів, що належить комітенту за цим договором, буде зменшена на суму додаткової плати комісіонера. Комітент має право сплачувати нараховану додаткову плату щомісячно протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня отримання рахунку на оплату.

5.17. Додаткова плата комісіонера (п. 2 статті 1013, глава 69 ЦК України) розраховується комісіонером виходячи з 16% річних за період з дати перерахування комітенту коштів до дати надходження на розрахунковий рахунок комісіонера відповідних коштів від покупця та нараховується щомісячно. Розрахунок розміру додаткової плати комісіонер надасть комітенту у відповідному звіті комісіонера.

5.18. У випадку невиконання з будь-яких причин комісіонером та/або покупцем доручення комітента згідно цього договору, відмови покупця від придбання товару за контрактом, не отримання дозволу ДСЕК України, тощо комітент зобов`язується беззаперечно повернути комісіонеру кошти в обсязі гривневого еквівалента до долару США за курсом національного банку України на дату повернення коштів, що були перераховані за цим договором, та погасити нараховану додаткову плату протягом 5-ти банківських днів з дня отримання письмової вимоги від комісіонера. При цьому, комітент згоден з тим, що ніякі витрати комітента щодо виконання цього договору при поверненні коштів комісіонеру до уваги братися не будуть і на суму та строки повернення не впливатимуть.

5.19. За порушення строків повернення отриманих коштів, зазначених в п. 5.16-5.18, комітент сплачує пеню у розмірі 0,3% від суми несвоєчасно перерахованих грошових коштів за кожний день затримки перерахування.".

Спір у справі стосується законності Угоди.

Відповідно до частини 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В той же час, недодержання особою при вчиненні правочину наведених вимог в силу приписів ст. 215 ЦК України є правовою підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як на підставу недійсності Угоди позивачем вказується на те, що остання не містить умов щодо делькредере (поруки), а являє собою договір позики, який було укладено на вкрай невигідних умовах для ТОВ "НВК "Техімпекс" і під впливом тяжких обставин.

Заперечуючи проти позову відповідач вказує на те, що викладені в Угоді положення являють собою умови саме договору поруки в межах спірних правовідносин (делькредере), укладення якого відповідає приписах ч. 3 ст. 1016 Цивільного кодексу України, а звернення з даним позовом до суду є нічим іншим як намаганням ТОВ "НВК "Техімпекс" уникнути необхідності виконання взятих на себе зобов`язань, в той час як саме останній був ініціатором укладення такого правочину.

З огляду на висловлені учасниками справи пояснення, доводи та заперечення суд звертає увагу на те, що, фактичним предметом вирішення спору у даній справі є встановлення правової природи викладеного в Угоді правочину, а саме: чи являє собою такий правочин договір поруки комісіонера перед комітентом за виконання третьою особою (покупцем) договору, укладеного з нею за рахунок комітента (делькредере), або ж становить договір комерційного кредиту, в рамках якого комісіонером було надано комітенту у користування на певний строк грошові кошти із встановленням плати за час їх користування.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 3 та ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч.ч. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України).

Наведені положення закону визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором. За змістом частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України сторони у договорі на власний розсуд можуть урегулювати у договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства та не можуть відступати від імперативних його положень.

В даному випадку укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором комісії.

У відповідності до ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно із ч. 2 ст. 1013 Цивільного кодексу України якщо комісіонер поручився за виконання правочину третьою особою, він має право на додаткову плату.

Частиною 3 ст. 1016 Цивільного кодексу України визначено, що комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере).

За змістом наведених положень вбачається, що врегульовуючи правовідносини комісії законодавцем було передбачено можливість надання комісіонером поруки перед комітентом за виконання третьою особою укладеного з нею комісіонером договору в рамках виконання відповідного доручення комітента, назвавши такий вид поруки делькредере.

Поряд з цим, Глава 69 Цивільного кодексу України не містить жодних спеціальних норм, які б врегульовували питання надання такого виду поруки в рамках правовідносин комісії (делькредере), а тому її правове регулювання здійснюється за загальними нормами, закріпленими в § 3 Глави 49 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Положеннями ст. 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно із ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Статтею 558 Цивільного кодексу України встановлено, що поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

З огляду на викладені положення вбачається, що за своєю правовою природою порука як способі забезпечення виконання зобов`язання являє собою послугу, яку третя особа (поручитель) надає боржнику шляхом взяття на себе обов`язку виконання його зобов`язання перед кредитором у випадку неможливості його виконання самостійно боржником.

Тобто, метою поруки є захист прав кредитора шляхом забезпечення виконання боржником своїх зобов`язань перед ним.

При цьому, право кредитора на реалізацію поруки, якому кореспондується обов`язок поручителя виконати зобов`язання за боржника, виникає виключно з настанням факту порушення боржником забезпеченого порукою зобов`язання.

Виходячи з наведеного передбачену законодавцем в положеннях ч. 2 ст. 1013, ч. 3 ст. 1016 Цивільного кодексу України поруку комісіонера (делькредере) слід розуміти як послугу комісіонера, надання якої обумовлено взяттям останнім на себе обов`язку виконання зобов`язання обраного ним покупця перед комітентом у випадку порушення таким покупцем укладеного з ним комісіонером договору.

В той же час, викладений в умовах Угоди правочин, не в залежності від посилань сторін в її тексті на норми ч. 2 ст. 1013, ч. 3 ст. 1016 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою не може являти собою правочин поруки комісіонера (делькредере), адже:

по-перше, його укладено з метою забезпечення виконання комітентом зобов`язань за Договором (перше речення п. 5.15), а не з метою забезпечення виконання зобов`язань покупця перед комітентом за договором купівлі-продажу;

по-друге, обов`язок комісіонера сплатити кошти на користь комітента пов`язано з волею останнього і наявністю коштів у комісіонера, а не з порушенням покупцем зобов`язань з оплати поставлених товарів;

по-третє, оплата комісіонеру за надання такої послуги розраховується як плата за час користування комітентом наданими йому коштами у відсотках річних, а не як плата за час існування обов`язку комісіонера виконати зобов`язання покупця перед комітентом;

по-четверте, пов`язує момент необхідності повернення комітентом отриманих від комісіонера коштів з будь-якими причинами невиконання Договору, чи укладеного в його рамках договору купівлі-продажу, в т.ч. у випадку не отримання дозволу ДСЕК України на експорт товарів (виробів), тобто, пов`язує можливість його дії та реалізації сторонами не в залежності від існування зобов`язання покупці з оплати товарів (виробів), а тим більше його порушення.

З огляду на викладені обставини вбачається, що викладений в змісті Угоди правочин не містить обов`язку комісіонера виконати зобов`язання покупця у випадку порушення останнім взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу, в той час як такий обов`язок і є основною кваліфікуючою ознакою поруки (делькредере).

Отже, викладений сторонами в Угоді правочин під назвою делькредере не містить фактичної прив`язки до необхідності існування обов`язку покупця з оплати товарів (виробів), а по своїй суті унормовує порядок надання комісіонером у користування за плату коштів комітенту в будь-який час на його прохання і лише передбачає можливість їх повернення шляхом зарахування отриманих від продавця коштів в якості оплати поставлених товарів (виробів).

Відтак, у суду відсутні правові підстави для кваліфікації викладеного в Угоді правочину як договору поруки (делькредере) та визначаючи його дійсну правову природу виходиться з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

З огляду на викладене суд погоджується з посиланнями позивача на те, що викладений в умовах Угоди правочин за своєю правовою природою не є делькредере, а становить договір позики (кредиту).

Тому, правове регулювання такого правочину має здійснюватися згідно із положеннями Главою 71 Цивільного кодексу України та інших Законів, які ірегулюють даний вид господарської діяльності.

Згідно із п. 6 ст. 4 Закону України Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими вважаються такі послуги, зокрема, надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Тобто, надання кредиту є фінансовою послугою, право на здійснення якої має виключно банк чи інша фінансова установа.

За змістом ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України; кредитна установа - фінансова установа, яка відповідно до закону про діяльність відповідної фінансової установи має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик.

Положеннями ч.ч. 1, 2, 4 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" встановлено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

За змістом ст. 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема: банківська діяльність, яка ліцензується відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів).

З огляду на викладені положення вбачається, що надання кредиту обумовлено наявністю у відповідного кредитодавця дозволу (ліцензії) на провадження такого виду господарської діяльності.

В той же час, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ДП "Укрінмаш" має дозвіл (ліцензію) на ведення такого виду господарської діяльності як надання коштів у позику на умовах кредиту.

Частиною 1 ст. 227 Цивільного кодексу України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Отже, враховуючи, що за своєю правовою природою викладений в умовах Угоди правочин становить договір кредиту, а у ДП "Укрінмаш", як кредитодавця в розумінні положень ст. 1054 Цивільного кодексу України, відсутній дозвіл (ліцензія) на провадження такого виду господарської діяльності, то суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання такого правочину недійсним у відповідності до приписів ст.ст. 215, 227 Цивільного кодексу України в силу порушення вимог ст. 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та ст. 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" при його вчиненні.

Одночасно з цим, матеріалами справи не підтверджується наявність обставини, з якими положення ст. 233 Цивільного кодексу України передбачають можливість визнання Угоди недійсною як правочину, вчиненого під впливом тяжкої обставини, а тому судом відхиляються посилання позивача на дану норму як правову підставу для недійсності Угоди.

Щодо відсутності в позові посилань на норми ст. 227 Цивільного кодексу України, ст. 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та ст. 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" в якості обґрунтування позовної вимоги про визнання недійсною Угоди суд відзначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Згідно із ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Суд відзначає, що на відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо обставин спірних правовідносин між ними.

Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

При цьому, Великою Палатою Верховного Суду було наголошено на тому, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).\

Тобто, зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору, адже саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Отже, невірність нормативно-правового обґрунтування позивачем підстави звернення з даним позовом до суду саме по собі не може бути правовою підставою для відмови в його задоволенні, адже, в позові міститься посилання на те, що оскаржувана угода за своєю правовою природою є не договором поруки (делькредере), а являє собою договір позики (кредиту), а суд, застосувавши правові норми, які регулюють такі відносини (зокрема, ст. 1054 Цивільного кодексу України), дійшов висновку про укладення Угоди з порушенням норм чинного законодавства України.

При цьому, той факт, що ініціатором укладення Угоди виступало ТОВ "НВК "Техімпекс" та в послідуючому частково її виконувало не нівелює конституційного права будь-якої із сторін правочину на заявлення вимоги про його недійсність за час його дії, а таке виконання не може бути розцінено схваленням відповідного правочину (як у випадку вчинення з перевищенням повноважень виконавчим органом).

Посилання відповідача на те, що за аналогічного унормування правовідносин комісії у відповідному договорі комісії Господарським судом міста Києва у складі судді Бойка Р.В. в рамках розгляду справи №910/3496/18 було задоволено позов ДП "Укрінмаш" до комітента про стягнення суми коштів, наданих як делькредере, та відсотків за час користування ними, в контексті необхідності дотримання принципу правової визначеності під час здійснення судочинства, судом відхиляються, адже в межах вирішення спору у справі №910/3496/18 відповідні умови договору підпадали під правовий захист презумпції правомірності правочину, закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України, адже жодною із його сторін не ставилося питання законності такого договору, в той час як предметом даної справи є безпосереднє вирішення питання законності таких умов.

У відповідності до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наведених обставин позивачем доведено існування правових підстав для визнання недійсною Угоди за поданим ним позовом, адже в межах розгляду даної справи судом встановлено порушення норм ст.ст. 203, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та ст. 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" при її укладенні, що є правовою підставою для визнання Угоди недійсною у відповідності до ст.ст. 215, 227 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову ТОВ "НВК "Техімпекс" в повному обсязі.

Щодо позову ТОВ "НВК "Імперіум" як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору суд відзначає, що звернення з ним мотивовано порушенням Угодою прав заявника як учасника ТОВ "НВК "Техімпекс".

В той же час, сам по собі факт вчинення товариством з обмеженою відповідальністю договору, який не відповідає приписам чинного законодавства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав заявника як учасника такого товариства, оскільки вчиняючи такий правочин товариство в особі виконавчого органу діє від свого імені, а не його учасників.

Такий висновок ґрунтується на правових позиціях, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 07.07.2020 у справі №910/10647/18 та постанові Верховного Суду від 13.11.2020 у справі №904/920/19, при оцінці обсягу прав учасника товариства на оскарження вчинених останнім правочинів.

Таким чином, в даному випадку має місце відсутність порушення оскаржуваною Угодою безпосередніх прав та інтересів ТОВ "НВК "Імперіум" (третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору) як учасника ТОВ "НВК "Техімпекс", що виключає наявність правових підстав для задоволення його вимог.

Відтак, в задоволенні позову ТОВ "НВК "Імперіум" як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору необхідно відмовити.

В силу приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору: за позовом ТОВ "НВК "Техімпекс" покладаються на сторін у рівних частинах, оскільки в даному випадку обидві сторони в рівних частинах є винними у вчиненні правочину всупереч норм законодавства; а за позовом ТОВ "НВК "Імперіум" - на останнього.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною додаткову угоду №3 від 07.02.2018 до договору комісії №22/63-Д від 29.08.2017, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" (ідентифікаційний код 32499006) та Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" (ідентифікаційний код 14281072).

3. Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 36; ідентифікаційний код 14281072) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" (07400, Київська обл., м. Бровари, бул. Незалежності, буд. 14; ідентифікаційний код 32499006) судовий збір у розмірі 1 051 (одна тисяча п`ятдесят одна) грн. 00 коп. Видати наказ.

4. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Імперіум" (01021, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 16, офіс 617; ідентифікаційний код 43426181) як третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору відмовити повністю.

5. Судові витрати по оплаті судового збору за розгляд позову третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Імперіум".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 15.07.2022.

Суддя Р.В. Бойко