Справа № 2-3831/10
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
20.08.2010р. Комсомольський районний суд м.Херсона у складі:
головуючої судді Іванцової Н.К.
при секретарі Буженко Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Третя Херсонська державна нотаріальна контора, державний нотаріус Третьої Херсонської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, орган опіки та піклування Комсомольського району м.Херсона про визнання довіреності та договору дарування недійсними, -
в с т а н о в и в :
Позивач звернулась із позовом до відповідачів про визнання довіреності та договору дарування недійсними, мотивуючи тим, що перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6, який 10.01.2010р. помер. В позовній заяві позивач вказує, що 05.05.2008р. державний нотаріус Третьої Херсонської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 посвідчив довіреність, якою її померлий чоловік уповноважив свою колишню дружину ОСОБА_2 подарувати від його імені належну йому на праві приватної власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 малолітній ОСОБА_4 Внаслідок чого 12.07.2008р. державним нотаріусом Третьої Херсонської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 було посвідчено договір купівлі-продажу зазначеної вище квартири. Вказані довіреність та договір дарування вважає такими, що оформлені з грубим порушенням законодавства, у зв’язку з чим, на її думку, вони підлягають скасуванню, оскільки її померлий чоловік не завжди адекватно сприймав дійсність та міг усвідомлювати, що з ним відбувається. У зв’язку з наведеним просила позов задовольнити, визнати недійсною довіреність від 05.05.2008р. ВКО № 075128, посвідчену ОСОБА_5, державним нотаріусом Третьої Херсонської державної нотаріальної контори, якою ОСОБА_6 уповноважує ОСОБА_2 подарувати належну йому на праві власності квартиру; визнати недійсним договір дарування квартири від 12.07.2008р., посвідчений ОСОБА_5 державним нотаріусом Третьої Херсонської державної нотаріальної контори, згідно якого ОСОБА_7 подарував належну йому на праві приватної власності квартиру малолітній ОСОБА_4
В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги в повному обсязі, пояснила, що за час життя її чоловіка ОСОБА_7 між ним та його колишньою дружиною ОСОБА_2 існувала домовленість з приводу того, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 має перейти у власність його онуки неповнолітньої ОСОБА_4, однак вважала, що факт дарування квартири відбудеться тільки після смерті позивача. Крім того позивач зазначила, що в день посвідчення довіреності вона особисто супроводжувала чоловіка та знала про його намір в цей день посвідчити довіреність, коли укладався договір дарування їй не було відомо. Також ОСОБА_1 вказала, що їй на праві приватної власності належить інша квартира, в якій зараз проживає її племінниця. Окрім того пояснила, що на момент посвідчення довіреності ОСОБА_7 усвідомлював значення своїх дій, міг керувати ними, та направляючись до нотаріуса висловлював свої наміри про посвідчення довіреності для можливості подальшої передачі належної йому квартири у власність онуки, а також вказала, що він не міг власноручно поставити підпис, позивач вважала, що відчуження квартири відбудеться тільки після її смерті, а тому погоджувалась із наміром чоловіка. Під час судового розгляду не заявляла клопотань про призначення судових експертиз, не просила про виклик свідків, наполягала на виклику нотаріуса, який посвідчував довіреність та договір дарування.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення заявлених вимог, пояснила, що про намір ОСОБА_6 подарувати квартиру онучці позивачу було відомо, тому вона особисто була присутня в день посвідчення довіреності в Третій Херсонській державній нотаріальній конторі. Заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила в позові відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_3, за довіреністю ОСОБА_8, в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, зазначила, що доводи позивача є суперечливими, оскільки вона не заперечує факт існування намірів померлого про відчуження на користь неповнолітньої ОСОБА_4 належної йому квартири, а також вказує на своє погодження із таким рішенням, натомість зазначає, що не погоджується із укладеним договором дарування через те, що вважала, що передача у власність ОСОБА_4 квартири відбудеться тільки після її смерті. Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову, представник відповідача зазначила, що не сприймає доводи позивача стосовно неможливості померлим самостійно поставити підпис на довіреності через важкий стан здоров’я, про що на думку позивача також свідчить заповіт складений ним 31.12.2008р., оскільки проміжок часу між посвідченням довіреності та складанням заповіту становить більше п’яти місяців, а тому зрозумілим є погіршення стану здоров’я ОСОБА_6 та, як наслідок, неможливість самостійного проставляння підпису на заповіті. Просила відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволенні позову.
Приватний нотаріус ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог, пояснив, що в момент посвідчення ним довіреності в травні 2008р. були присутні ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2 На його запитання, чи може ОСОБА_6 самостійно розмовляти та ставити підпис, його дружина ОСОБА_1 відповіла, що він може, після чого ОСОБА_6 було запрошено до кабінету нотаріуса, інші присутні чекали на нього в приймальні. Перевіривши дієздатність ОСОБА_6, яку він мав в повному обсязі, спитавши про його наміри, нотаріусом було посвідчено довіреність на ім’я ОСОБА_2 Крім того приватний нотаріус ОСОБА_5 зазначив, що ОСОБА_6 висловлював свої наміри щодо відчуження належної йому квартири неповнолітній ОСОБА_4, які він хотів реалізувати через довіреність, видану на ім’я колишньої дружини, однак ніяких побажань щодо відображення умов відчуження, як-то: смерть його теперішньої дружини – ОСОБА_1, він не висловлював, оскільки в такому випадку, вони обов’язково були б прописані в довіреності. Також нотаріус вказав, що після того, як проект довіреності був виготовлений, його друкований текст було надано ОСОБА_6 та присутнім разом із ним особам для ознайомлення, ОСОБА_1 також прочитала текст довіреності, після чого ОСОБА_6 особисто поставив на ній свій підпис.
Представник органу опіки та піклування Комсомольського району м.Херсона, за довіреністю ОСОБА_9, в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, зазначила, що на її думку мало місце волевиявлення померлого ОСОБА_6 по відчуженню квартири неповнолітній онучці, із яким позивач не погоджується тільки з тих підстав, що відчуження, на її думку, мало б відбутись тільки після її смерті.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували в шлюбі, зареєстрованому 04.12.1987р. Комсомольським районним відділом РАГС м.Херсона, актовий запис № 1113; 05.05.2008р. державним нотаріусом Третьої Херсонської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 за реєстровим № 3-831 було посвідчено довіреність, якою ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_2 подарувати від його імені належну йому на праві приватної власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1, довіреність було підписано довірителем особисто, особу його встановлено, дієздатність перевірено; відповідно договору дарування від 12.07.2008р., державним нотаріусом Третьої Херсонської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 за реєстровим № 3-1552, зареєстрованого в Херсонському державному бюро технічної інвентаризації в книзі № 33 за № 13067, ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_6 подарувала малолітній ОСОБА_4 квартиру за адресою: АДРЕСА_1; 31.12.2008р. ОСОБА_6 було складено заповіт, яким він заповів усе майно, де б воно не знаходилося та з чого не складалось та все те, що буде належати йому на час смерті і на що він за законом матиме право, належні йому майнові права та його майнові обов’язки ОСОБА_1 та ОСОБА_4, заповіт було посвідчено державним нотаріусом Третьої Херсонської державної нотаріальної контори ОСОБА_10 та зареєстровано за № 2-1436, через хворобу заповідача він не міг власноручно підписати заповіт, через що заповіт підписано ОСОБА_11
Відповідно до ст.203 ЦК України - Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до ст.204 ЦК України - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ст.215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
В резолютивній частині позовної заяви ОСОБА_1 висловлювала бажання про призначення судової експертизи для встановлення факту необхідного обсягу цивільної дієздатності ОСОБА_7 на час посвідчення довіреності 05.05.2008р., що підпадає під дію ст.225 ЦК України, однак, відповідно до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст.145 ЦПК України зобов’язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочинів недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку експертизи, так і інших доказів відповідно до ст.212 ЦПК України.
Однак, слід зазначити, що під час судового розгляду жодною із сторін не заявлялось клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи для встановлення факту необхідного обсягу цивільної дієздатності ОСОБА_7, крім того жодна із сторін не просила суд про виклик свідків на підтвердження неможливості ним усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, натомість позивачем було підтверджено той факт, що 05.05.2008р. її чоловік повністю усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними, висловився про свої наміри, через що вона не перешкоджала йому та супроводжувала до нотаріуса. Крім того, в обґрунтування своїх позовних вимог, викладених у позовній заяві, позивач не посилалась на ст.225 ЦК України.
Також, відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнано недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
З пояснень ОСОБА_1, наданих у судовому засіданні вбачається, що єдиною підставою, через яку вона має намір визнати недійсними довіреність та договір дарування, укладених на підставі неї, це недодержання усної домовленості щодо відчуження належної ОСОБА_6 квартири тільки за умови смерті ОСОБА_1 Однак, така підстава для визнання правочинів недійсними діючим законодавством не передбачена.
Враховуючи вищевказане, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, оскільки під час судового розгляду позивачем не надано жодних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, натомість з її пояснень, наданих в судовому засіданні суд приходить до висновку, що вона не заперечує проти передачі у власність ОСОБА_4 квартири за адресою: АДРЕСА_1, однак вважає, що це має відбутись тільки після смерті позивача, однак така підстава для визнання правочинів недійсними не передбачена діючим законодавством. Крім того, суд критично відноситься до тверджень позивача про те, що на момент посвідчення довіреності ОСОБА_6 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, оскільки такі її припущення неодноразово змінювались під час розгляду справи по суті, де вона вказувала і зовсім протилежні свої міркування, зокрема в своїх поясненнях на початку розгляду справи по суті. Крім того, є не зрозумілими та такими, що не приймаються судом до уваги пояснення позивача щодо складання заповіту, оскільки якщо позивач знала про неможливість чоловіком розуміти значення своїх дій та він дійсно не міг керувати ними, яким чином міг би бути складений заповіт від ОСОБА_6 на її ім’я та на ім’я ОСОБА_4, який посвідчувався через сім місяців після посвідчення довіреності. Також слід зазначити, що складання такого заповіту не вказує на протилежність намірів померлого подарувати квартиру малолітній ОСОБА_4, оскільки в ньому йдеться про все належне ОСОБА_6 на час смерті майно без посилань на конкретну квартиру. Той факт, що ОСОБА_6 переніс в 2007 році інсульт, після якого його стан здоров’я погіршився, не заперечувався сторонами у судовому засіданні, однак перенесення інсульту не може свідчити про такий його стан, при якому він не міг розуміти значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, як-то: психічний розлад, нервове потрясіння тощо. Під час розгляду справи суд прийшов до висновку, що на момент посвідчення довіреності, її зміст не суперечив діючому законодавству, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчинила правочин мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було вільним й відповідало його внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а відповідно підстави для визнання довіреності недійсною відсутні. Відповідно й договір дарування є таким, що укладений з дотриманням вимог законодавства, на підставі належним чином посвідченої довіреності та не суперечить правам та інтересам малолітньої особи.
Керуючись ст.ст. 5-11, 60, 88, 208, 209, 213, 214, 215, 294 ЦПК України, ст.ст. 203, 204, 215, 225 ЦК України суд –
в и р і ш и в :
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Третя Херсонська державна нотаріальна контора, державний нотаріус Третьої Херсонської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, орган опіки та піклування Комсомольського району м.Херсона про визнання довіреності та договору дарування недійсними – відмовити за необґрунтованістю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Н.К.Іванцова