Ухвала

06 липня 2022 року

м. Київ

справа № 569/4965/21

провадження № 61-6075ск22

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Рівненської міської ради на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 березня 2022 року у справі за позовом Рівненської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Головне управління державної податкової служби у Рівненській області, про стягнення заборгованості по сплаті орендної плати відповідно до умов договорів оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року Рівненська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Головне управління державної податкової служби у Рівненській області, про стягнення заборгованості по сплаті орендної плати відповідно до умов договорів оренди землі.

В обґрунтування позову зазначала, що 29 грудня 2017 року між нею та ОСОБА_1 укладені договори оренди земельних ділянок площею 0,1845 га; 0,3594 га; 0,07 га; 0,1075 га, що розташовані на АДРЕСА_1 .

Станом на 12 квітня 2021 року за відповідачем рахується податковий борг у розмірі 363 464,28 грн. за платежем: орендна плата з фізичних осіб (код платежу 18010900). Нестягнений податковий борг виник за період з 08 травня 2020 року по 18 листопада 2020 року і становить 286 057,14 грн.

Ураховуючи вищевикладене та з урахуванням зменшення заявлених вимог, Рівненська міська рада просила суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 285 275,25 грн боргу за оренду земельної ділянки.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 серпня 2021 року позов Рівненської міської ради задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Рівненської міської ради заборгованість у розмірі 285 275,25 грн боргу за оренду земельної ділянки. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивачем на підтвердження заявлених вимог надано належні та допустимі докази, а саме, розрахунок суми заборгованості по сплаті орендної плати відповідно до умов договорів оренди землі. Відповідачем вказаний розрахунок не спростований, власних розрахунків з цього приводу суду не надано, а тому такий розрахунок місцевим судом прийнятий, як достовірний.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 серпня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Рівненської міської ради задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Рівненської міської ради заборгованість у розмірі 142 126,41 грн боргу за оренду земельної ділянки. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позову Рівненської міської ради відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що фактичними користувачами орендованих земельних ділянок, кадастрові номери: 5610100000:01:021:0359, 5610100000:01:021:0357, є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а тому відповідач не повинен сплачувати орендну плату за земельні ділянки, користувачем яких він вже не є. Встановивши, що відповідач належним чином не виконує зобов`язання за договором оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5610100000:01:021:0358, щодо своєчасної та повної сплати орендної плати, внаслідок чого виникла заборгованість, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати, передбаченої умовами договору, у розмірі 142 126,41 грн, яку відповідачем не спростовано.

22 травня 2022 року Рівненська міська рада вперше звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 березня 2022 року у вказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2022 року касаційну скаргу Рівненської міської ради повернуто заявнику з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 393 ЦПК України.

29 червня 2022 року Рівненська міська рада повторно звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 березня 2022 року у вказаній справі.

Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою касаційного оскарження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.

Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду (абзац 2 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини 2 статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.

Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 4 статті 389 ЦПК України з посиланням на частину 1 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 1 статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 3 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 3 статті 411 ЦПК України, з обґрунтуванням наявності таких підстав.

У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судового рішення.

Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а також формальне цитування постанов Верховного Суду, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судового рішення, така скарга підлягає поверненню заявнику.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Рівненської міської ради на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 березня 2022 року у справі за позовом Рівненської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Головне управління державної податкової служби у Рівненській області, про стягнення заборгованості по сплаті орендної плати відповідно до умов договорів оренди землі повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ступак