Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 494/1679/21

Провадження № 2/499/82/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

27 червня 2022 року смт. Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Кравчука О.О., за участю секретаря судового засідання Кирилової С.Ф., розглянувши у судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до комунального закладу «Петрівська станція «Юний технік» Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області, відділу освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району, Одеської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі шляхом допуску до роботи, зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за весь час відсторонення від роботи та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача такий.

25 січня 2022 року з Березівського районного суду Одеської області до суду надійшла цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 (далі - також позивач) до комунального закладу «Петрівська станція «Юний технік» Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області (далі - також відповідач), що подана позивачем до суду 06 грудня 2021 року, в якій позивач просить визнати незаконним та скасувати наказ про відсторонення від роботи, поновити на роботі шляхом допуску до роботи, зобов`язати відповідача виплатити невиплачену заробітну плату за весь час незаконного відсторонення від роботи в розмірі 7390 гривень 64 копійки та стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 10000 гривень (далі - також позовна заява).

Позивач у позовній заяві за кожною вимогою зазначає таке: працює на посаді керівника гуртка комунального закладу «Петрівська станція «Юний технік» Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області, відділу освіти (далі - також КЗ «Петрівська станція «Юний технік»); відповідач вручив їй повідомлення «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» від 01 листопада 2021 року; 08 листопада 2022 року директор КЗ «Петрівська станція «Юний технік» відсторонила її від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19 на підставі наказу №15-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » (далі - також наказ №15-к); вимушений прогул триває з 08 листопада 2021 року; щеплення проти захворювання на COVID-19 не відноситься до обов`язкових, а вакцинація є добровільною; вона є одинокою матір`ю маючи дитину віком до чотирнадцяти років; 11 серпня 2021 року пройшла обов`язковий медичний огляд; середня заробітна плата складає 9564 гривні 37 копійок; 08 листопада 2021 року подала директору КЗ «Петрівська станція «Юний технік» заяву в якій зазначила про її право на таємницю щодо стану здоров`я; відповідач порушив її законні права, прийнявши незаконне рішення внаслідок чого вона отримала душевні страждання щодо неможливості в повному обсязі забезпечити можливість за рахунок зароблених коштів забезпечити своє життя та життя своєї родини, придбати продукти харчування тощо; вважає справедливим стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 10000 гривень (том 1, а.с.1-6, .62-81).

27 травня 2022 року начальник відділу освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району, Одеської області (далі - також відділ освіти) Грінькова Ганна Павлівна подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає таке: позивач була відсторонена від роботи на підставі наказу №15-К; на момент відсторонення позивача, керівник КЗ «Петрівська станція «Юний технік» діяв в межах чинного законодавства; наказом від 01 березня 2022 року №9-К позивача поновлено на роботі у зв`язку з зупиненням дії наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року «2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій працівники яких підлягають обов`язковим щепленням»; позивач не подала суду докази, що у зв`язку із відстороненням від роботи вона відчувала фізичні або душевні страждання; просить відмовити у задоволенні позову (том 1, а.с. 240-242).

14 червня 2022 року представник позивача адвокат Бєлік Анжела Георгіївна (далі - також представник позивача) подала до суду відповідь на відзив, в якому зазначає таке: відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати є втручанням у право людини на працю; законодавством не передбачено обов`язковість щеплення проти COVID-19 (том 2, а.с. 15-26).

Представник КЗ «Петрівська станція «Юний технік» не подав до суду відзив.

2. Суд, з приводу неявки в судове засідання учасників справи, зазначає таке.

Позивач до судового засідання не з`явилася, про причини своєї неявки суд не повідомила, заяв та клопотань до судку не подавала, повідомлена належним чином про час, дату та місце судового розгляду справи.

Директор КЗ «Петрівська станція «Юний технік» Гончарук Микола Григорович подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити без його участі.

3. Учасники справи висловили таке.

Представник позивача у судовому засіданні підтвердила обставини зазначені у позовній заяві, відповіді на відзив та просила її задовольнити та додатково пояснила, що позивач: на час видання наказу №15-к відповідну довідку про відсутність захворювання на COVID-19 не подавала; допущена до роботи з 01 березня 2022 року; не бажала вакцинуватися проти COVID-19 через релігійні переконання.

Представник відділу освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району у судовому засіданні підтвердила обставини зазначені у відзиві, та додатково пояснила, що позивач заздалегідь була попереджена про можливість відсторонення її від роботи у разі не надання документів про щеплення проти COVID-19, за таких обставин директор КЗ «Петрівська станція «Юний технік» зобов`язана була, на виконання вимог законодавства, видати наказ про відсторонення позивача від роботи, за аналогічних підстав відсторонені також інші працівники КЗ «Петрівська станція «Юний технік».

4. Процесуальні рішення та дії у справі такі.

Ухвалою судді від 31 січня 2022 року позовна заява була залишена без руху, як така, що подана без урахування вимог статей 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - також ЦПК).

11 лютого 2022 року позивач подала до суду відповідну заяву про усунення недоліків з доданими документами та позовну заяву зі змінами.

22 лютого 2022 року постановлена ухвала про відкриття провадження в справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, й визначено дату, час і місце проведення судового засідання для розгляду справи по суті (том 1, а.с. 121-125).

Ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 21 березня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, розгляд справи відкладено через неявку учасників справи (том 1 а.с. 130).

Ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 23 березня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, розгляд справи відкладено за клопотанням представника позивача через введення воєнного стану на території України (том 1 а.с. 136).

Ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 18 квітня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, розгляд справи відкладено у зв`язку з відсутністю відомостей про належне повідомлення КЗ «Петрівська станція «Юний технік» (том 1, а.с. 150-151).

Ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 10 травня 2022 року, за клопотанням представника позивача, до участі у справі залучено відділу освіти, як співвідповідача та відкладено розгляд справи (том 1, а.с. 197-199).

Ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 01 червня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, розгляд справи відкладено, позивачу надано час для підготовки відповіді на відзив (том 2 а.с. 1-2).

5. Фактичні обставини встановлені судом та зміст спірних правовідносин такі.

Наказам директора КЗ «Петрівська станція «Юний технік»» від 08 листопада 2021 року №15-К позивача відсторонено від роботи у зв`язку з відсутністю профілактичного щеплення проти COVID-19 з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що його зумовили. Позивач ознайомилася з наказом – 08 листопада 2021 року (том 1, а.с. 12).

05 листопада 2021 року позивач ознайомилася з повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 01 листопада 2021 року, в якому позивачу: - роз`яснено необхідність надання документів, які підтверджують отримання повного курсу вакцинації або однієї дози дводозної вакцини від COVID-19; Міжнародного, внутрішнього сертифікату або іноземного сертифікату, що підтверджував би вакцинацію від COVID-19 однією дозою вакцини або двома дозами дводозної вакцини, які включені Всесвітньою організацією охорони здоров`я до переліку дозволених для використанні в надзвичайних ситуаціях; - зазначено щодо можливості надання довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 1 вересня 2011 року № 595; - попереджена, що у випадку ненадання одного із зазначених документів, вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати (а.с.13).

Позивач працює на посаді керівника гуртка КЗ «Петрівська станція «Юний технік», що підтверджується копією трудової книжки (том 1, а.с. 14-21).

08 листопада 2021 року позивач подала директору станції «Юний технік» заяву в якій зазначила, що її фізично не допустили до роботи незаконно вимагаючи медичну інформацію, яка становить лікарську таємницю, нав`язуючи їй, здоровій людині, непотрібні, неперевірені медичні препарати. Нею дотримано вимоги й умови трудового договору щодо проходження медичного огляду. Вимагає невідкладно забезпечити їй доступ до її робочого місця (том 1, а.с. 22).

З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України вбачається, що відомості про батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до актового запису про народження дітей внесені на підставі частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України (том 1, а.с.23).

Позивач зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Дитина - ОСОБА_2 , проживає без реєстрації разом з матір`ю (том 1, а.с. 24, 25).

З особової медичної книжки позивача вбачається, що 11 серпня 2021 року вона пройшла обов`язковий медичний огляд (том 1, а.с. 26).

Загальна сума доходу позивача у вигляді заробітної плати за період з 01 травня 2021 року по 31 жовтня 2021 року складає 57386 гривень 23 копійки, що підтверджується довідкою відділу освіти від 26 листопада 2021 року №107 (том 2, а.с. 28).

За довідкою від 26 листопада 2021 року №108 вбачається, що середньомісячна заробітна плата позивача становить 9564 гривень 37 копійок (том 1, а.с. 29).

За довідкою № 39 від 19 квітня 2022 року виданою начальником відділу освіти, заробітну плату працівникам КЗ «Петрівська станція «Юний технік» нараховує та виплачує відділ освіти (том 1, а.с 156).

Наказом директора КЗ «Петрівська станція «Юний технік» від 01 березня 2022 року №9-К позивач допущена до роботи (далі - наказ №9-К, том 1, а.с. 170).

6. Норми права, які застосував суд в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин такі.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини (стаття 27 Конституції України).

Кожен має право на охорону здоров`я (стаття 49 Конституції України).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина 1 статті 43 Конституції України).

Фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Фізична особа зобов`язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків або з інших джерел . Фізична особа може бути зобов`язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством (частина 1, 2, 3, 4 статті 286 Цивільного кодексу України, далі - також ЦК).

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина 1 статті 3 Кодексу законів про працю, далі - також КЗпП).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина 1 статті 46 КЗпП).

Кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров`я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв`язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості (преамбула Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», далі - Закон № 2801-XII).

Законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я (частина 1 статті 1 Закону № 2801-XII).

Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я (частина 1 статті 5 Закону № 2801-XII).

Громадяни України зобов`язані: піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я (пункти «а», «б», «г» частини 1 статті 10 Закону № 2801-XII).

Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта (частина 1, 2 статті 39-1 Закону № 2801-XII).

Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина 1, 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», далі - Закон № 1645-III).

Громадяни зобов`язані: піклуватися про своє здоров`я та здоров`я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів; проходити обов`язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя (стаття 5 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», далі - Закон № 4004-XII).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина 1 статті 7 Закону № 4004-XII).

Профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина 1, 2, 3 статті 27 Закону № 4004-XII).

Учасниками освітнього процесу в закладі позашкільної освіти є: вихованці, учні, слухачі; директор, заступники директора закладу позашкільної освіти; педагогічні працівники, психологи, соціальні педагоги, бібліотекарі, спеціалісти, які залучені до освітнього процесу; батьки або особи, які їх замінюють; представники підприємств, установ, організацій, які беруть участь у здійсненні освітнього процесу (частина 1 статті 19 Закону України «Про позашкільну освіту»).

Керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” та частини третьої статті 5 Закону України “Про державну службу”, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України “Про оплату праці” та частини третьої статті 5 Закону України “Про державну службу”; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили (пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

Згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 Положенням про Міністерство охорони здоров`я України головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі - також МОЗ).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - також Перелік № 2153).

Обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності (пункт 3 Переліку №2153).

7. Мотиви з яких виходив суд.

7.1. Мотиви відмови в задоволенні вимоги щодо визнання незаконним та скасування наказу №15-к.

Системний аналіз норм зазначених у пункті 5 мотивувальної частини цього рішення свідчить, що ці нормативні акти є формою реалізації норм Конституції України у сфері охорони здоров`я, профілактичні щеплення є одним із засобів реалізації протиепідемічних заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя населення з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб. Визначений перелік хвороб профілактичні щеплення за яким є обов`язковими не є вичерпним, оскільки обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників через особливості виробництва або виконуваної ними роботи. Законом передбачено запровадження інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом. Не зазначення в переліку закону коронавірусної хвороби (COVID-19), не дає підстави стверджувати, що щеплення проти цієї хвороби не є обов`язковим для певних працівників, тому що це питання може бути врегульовано іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема наказами МОЗ як центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії соціально небезпечних захворювань.

Суд відмічає, що Переліком № 2153 визначені професії, виробництва та організації, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до якого включені, зокрема й працівники позашкільної освіти.

Відтак, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, відповідно до частини 1 статті 46 КЗпП, є підставою для відсторонення працівника від роботи, оскільки перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, не є виключним, адже положення цієї статті передбачають можливість його розширення у передбачених законодавствах випадках.

Суд вважає, що під відстороненням працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання. Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків у порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Суд зауважує, що право позивача на працю, визначене статтею 43 Конституції України, не порушено, оскільки трудовий договір з позивачем не припинений і за нею зберігається робоче місце, а відсторонення її від посади проведено відповідно до вимог статті 46 КЗпП, оскільки ця норма є бланкетною і відсилає до законодавства, яке тлумачиться у широкому розумінні і включає у себе як закони, так і підзаконні нормативно-правові акти, що містить інші випадки, не передбачені нормою цієї статті, за наявності яких допускається відсторонення працівника від роботи.

Суд констатує, що позивач 05 листопада 2021 року була проінформована про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 та їй запропоновано надати: документ, який підтверджує, що вона отримала повний курс вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19; або міжнародний, внутрішній сертифікат чи іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат); або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, з яким вона ознайомилася.

Проте, позивач не надала відповідних підтверджуючих документів щодо проведення щеплення або абсолютних медичних протипоказань до проведення щеплень проти COVID-19, чи висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Суд звертає увагу, що протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний, лікуючий лікар, який може надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі, а якщо в особи є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин. Разом з тим, позивач не подала доказів, що вона має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.

Таким чином, позивач не подала довідки відповідної форми щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19», не надала сертифікат про проходження щеплення, що свідчить про свідоме небажання виконувати вимоги законодавства, тому суд вважає, що відповідач, з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог Закону № 1645-III, забезпечення навчального процесу, правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача, оскільки це прямо передбачено законодавством.

Суд наголошує, що законодавство України не містить норми, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Суд приймає до уваги, що позивач є педагогічним працівником закладу позашкільної освіти, категорично не бажає пройти профілактичне щеплення, доказів щодо наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення профілактичного щеплення директору КЗ «Петрівська станція «Юний технік» не надала. Відтак, за таких обставин відповідач зобов`язана була, відповідно до вимог законодавства відсторонити позивача від роботи.

7.2. Мотиви відмови в задоволенні вимоги щодо поновлення на роботі шляхом допуску до роботи.

Суд наголошує, що позивач, після усунення причин, що зумовили її відсторонення від роботи, могла відразу приступити до виконання своїх посадових обов`язків. Проте, свідомо не забезпечила виконання цих умов, тому відповідач не міг допустити її до роботи.

Водночас, позивач наказом №9-К з 01 березня 2022 року поновлена на роботі шляхом допуення до виконання обов`язків, тому натепер між сторонами відсутній фактичний спір за цією вимогою.

7.3. Мотиви відмови в задоволенні вимоги щодо зобов`язання виплати заробітної плати за весь час відсторонення від роботи.

Суд відмічає, що за відсутності законних підстав вважати, що відсторонення позивача від роботи відбулося з порушенням вимог закону, то відсутні й підстави для задоволення позовної вимоги позивача щодо визнання виплати заробітної плати, яка є похідною від позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу №15-к.

Отже, вимога позивача про зобов`язання виплати заробітної плати за весь час відсторонення від роботи не підлягає задоволенню, оскільки, стягнення середньомісячного заробітку можливе лише коли відсторонення від роботи буде визнано незаконним.

Одночасно суд зауважує, що під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, тому за загальним правилом цьому працівникові заробітна плата за період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Законодавство не передбачає обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи через відмову або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Суд наголошує, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати, натомість, це було прямим наслідком її рішення свідомо відмовитися від обов`язкового щеплення проти COVID-19.

7.4. Мотиви відмови в задоволенні вимоги щодо стягнення моральної шкоди.

Суд зазначає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Тобто, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли неправомірні дії завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Суд відмічає, що відшкодування моральної шкоди, як вид відповідальності роботодавця за заподіяну працівникові моральну шкоду, передбачає наявність умов і підстав її настання: вина роботодавця, факт порушення роботодавцем законних трудових прав особи, протиправність діяння заподіювача моральної шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою роботодавця і моральною шкодою.

Отже, лише наявність усіх чотирьох умов є підставою для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди. Відсутність хоча б однієї з зазначених умов свідчить про необґрунтованість та недоведеність відповідних позовних вимог. Відшкодування моральної шкоди є наслідком порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин.

Таким чином, суд констатує, що урахуванням встановлених обставин відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10000 гривень.

7.5. Інші мотиви.

Історія вакцинації від будь-яких захворювань свідчить, що завжди існували аргументи про певне обмеження прав людини, оскільки ніколи не зникне своєрідне протиставлення суспільного і індивідуального інтересу навіть у Конституції України і Міжнародних договорах.

У контексті цього суд наголошує, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Разом з тим, за статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не праця, а саме життя, здоров`я і безпека людини визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні і є пріоритетними для держави. Відтак, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя і здоров`я людини над правом на працю. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 працівник не може бути допущений до роботи, не тільки реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх працівників та учнів закладу, а й захищає таким чином власне працівника, яка не отримала профілактичного щеплення. З огляду на суспільні інтереси тимчасове відсторонення позивача від роботи (до проведення щеплення, наявності протипоказань до вакцинації) не призвело до порушення конституційного права на працю, яку вона могла реалізувати в інших формах, наприклад шляхом працевлаштування на інші підприємства де не вимагається обов`язкове профілактичне щеплення.

Така правова позиція обумовлена тим, що будь-яке право об`єктивно кореспондується із обов`язками, зокрема право на працю законодавець пов`язує із обов`язком, за встановленим переліком професій, працівників, виробництв та організацій, проходженням профілактичних щеплень, які гарантують безпеку як самому працівнику так і оточуючих її осіб.

Варто зауважити, що виходячи зі статті 3, 27 Конституції України держава повинна вживати заходів для забезпечення життя та здоров`я кожної людини, а не якоїсь окремої, не допускаючи водночас свавільного втручання держави у приватне життя й відповідно, шукаючи баланс між тим, що важливіше: загальне здоров`я населення, громадське здоров`я, себто суспільний інтерес, чи індивідуальне право кожної людини за недопустимості кількісного порівняння. Адже, очевидно, що будь-який обов`язок, який накладений державою, певним чином обмежує права людини. Наприклад, правила дорожнього руху виправдано обмежують індивідуальні права для захисту інших осіб, а абсолютні права не допускають винятків, наприклад, право не бути підданим катуванню. Відтак, права завжди кореспондують обов`язкам, тож права певною мірою завжди обмежені, зокрема й стосовно вакцинації, тобто допустимості такого обмеження прав.

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим. Право позивача на приватне життя, зокрема на релігійні переконання не є абсолютним, але будь-яке втручання повинно бути пропорційним і необхідним. Якщо говорити про можливості втручання у приватне життя, для цього має бути легітимна мета та необхідність у демократичному суспільстві.

Суд вважає, що охорона здоров`я учасників освітнього процесу, відвернення можливості поширення інфекційного захворювання в закладі освіти, є пріоритетним та виправдовує втручання у право позивача на працю, релігійні переконання. Тому, втручання у права позивача, у вигляді обов`язковості певних щеплень, ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві. Адже, держава встановивши заборону педагогам працювати, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всього колективу працівників закладу освіти, а також дітей, які в ньому навчаються, тому право позивача на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона не зробила профілактичне щеплення, яке є обов`язковим, й не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для введення вакцини.

Суд наголошує, що за позивачем зберіглося її робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача є правомірним та відповідає пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей, зокрема учасників освітнього процесу.

Таким чином, право позивача на працю у КЗ «Петрівська станція «Юний технік» було тимчасово обмежено, шляхом відсторонення її від роботи з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення. Проте, це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого за її поглядами є захист здоров`я, медична таємниця, релігійні переконання.

З приводу аргументів позивача, що вимога про надання доказів щодо проведення щеплень є медичною таємницею про стан здоров`я, суд зазначає, що право на медичну таємницю закріплене в Законі № 2801-XII. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене в статті 286 ЦК, яка передбачає, що забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Однак, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю законодавство не включає. Тобто, інформація щодо щеплення проти COVID-19 не є медичною таємницею.

Суд відзначає, що за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності за бездіяльність щодо невиконання контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень, тому рішення відповідача з відсторонення педагога обґрунтовуються не з навмисним бажанням обмежити права позивача, а з вимушеними діями – інакше б директору закладу загрожувала адміністративна відповідальність.

За таких обставин, суд доходить висновку, що відсторонення позивача від роботи здійснено відповідно до норм законодавства, відповідало законній меті, було виправданим у демократичному суспільстві, а наслідки були спрямовані на охорону, зокрема здоров`я учасників освітнього процесу, які по суті захисні, й некаральні за своїм характером.

8. Висновок суду такий.

З огляду на зазначене суд доходить висновку щодо відмови у задоволенні позовної заяви.

9. Розподіл між сторонами судових витрат такий.

Виходячи з приписів частини 1 статті 137 ЦПК, частини 1 статті 141 ЦПК судові витрати покладаються на позивача оскільки в позові відмовлено.

10. Інші питання такі.

01, 05 липня 2022 року суддя приймав участь у семінарах за програмою підготовки суддів, тому повний текст рішення складений 06 липня 2022 року.

Керуючись статтями 141, 259, 263-265 ЦПК, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до комунального закладу «Петрівська станція «Юний технік» Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області, відділу освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району, Одеської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі шляхом допуску до роботи, зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за весь час відсторонення від роботи та стягнення моральної шкоди – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду апеляційної скарги.

Повне судове рішення складене 06 липня 2022 року.

СуддяОлександр КРАВЧУК