АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/1690/2197/2012 Номер провадження 22-ц/1690/2197/2012Головуючий у 1-й інстанції Павлійчук А.В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2012 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого: Триголова В.М.„ суддів: Бондаревської С.М., Пікуля В.П., при секретарі: Цюрі Я.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 Г ригоровича

на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 17 квітня 2012

року

у справі за позовом ОСОБА_2 до Селянського фермерського господарства «Добробут», третя особа - Глобинський районний відділ земельних ресурсів, про визнання частково недійсним та розірвання договору оренди землі,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 17 квітня 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Селянського фермерського господарства «Добробут», третя особа - Глобинський районний відділ земельних ресурсів, про визнання частково недійсним та розірвання договору оренди землі - відмовлено.

Із вказаним рішенням не погодився представник позивача ОСОБА_3, який в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 4,75 га, розташованої на території Фрунзівської сільської ради Глобинського району Полтавської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується Державним актом на право власності на землю серії ІІЛ №026555 /а.с. 15/.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та СФГ «Добробут» укладено договір оренди земельної ділянки №1, згідно з яким передано в оренду на 10 років земельну ділянку площею 4,75 га, розташовану на території Фрунзівської сільської ради Глобинського району Полтавської області (далі-Договір оренди). Даний договір 08.04.2008 року зареєстрований у Глобинському районному відділі ПРФ «Центр ДЗК» при Держкомземі України».

Згідно п.п. 9,11 Договору оренди орендна плата вноситься орендарем у розмірі не менше 2 % від вартості земельної ділянки, у натуральній формі - рослинницькою продукцією, яка вирощується орендарем. Номенклатура, кількість та вартість продукції, яка поставляється орендарем орендодавцю в рахунок орендної плати зазначається в окремій угоді, що щорічно до початку чергового року оренди укладається між орендодавцем і орендарем і є додатком до цього договору, а за бажанням орендодавця в грошовій формі. Оренда плата вноситься до 15 грудня поточного року.

Пунктом 13 Договору оренди передбачено, що розміру орендної плати переглядається 1 раз на рік у разі зміни умов господарювання, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами та в інших випадках, передбачених законом.

А пунктом 26 Договору визначено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін, у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв»язується у судовому порядку.

Місцевим судом також установлено та підтверджується матеріалами справи, що орендна плата сплачується ОСОБА_2 в терміни та в розмірі, визначені у Договорі оренди, і позивачем цей факт не заперечується /а.с.54-55/.

Так, згідно довідки СФГ «Добробут» орендну плату ОСОБА_2 у 2008 році виплачено на загальну суму 1800 грн. (3,01% вартості грошової оцінки землі), у 2009 році виплачено на загальну суму 2070 грн. (3,46% вартості грошової оцінки землі), у 2010 році виплачено на загальну суму 2300,50 грн. (3,84% вартості грошової оцінки землі).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_2, підписавши спірний договір оренди, тим самим погодилася з усіма його істотними умовами, враховуючи строк його дії таі розмір орендної плати та жодного разу не зверталася до відповідача з пропозицією про перегляд строку або плати за оренду земельної ділянки.

При цьому суд вірно виходив з того, що Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» від 02.02.2002 року №92/2002 (зі змінами від 19.08.2008р.), пунктом 1 якого передбачено, що одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки є забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема, шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше З відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря, має рекомендаційний характер.

З огляду на наведене неврахування сторонами при укладенні договору та визначенні розміру орендної плати положень Указу Президента України від 02.02.2002 року №92/2002, який, до того, не є актом прямої дії, не може бути підставою для визнання договору оренди недійсним.

Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про оренду землі» (далі-Закон), відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

У відповідності до ч.ч.1,2,3,4 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Частиною 1 статті 215 названого Кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Кодексу.

Отже, наявність вільного волевиявлення учасників правочину та його відповідність внутрішній волі при укладенні цього правочину є однією з необхідних умов визнання останнього дійсним, а відсутність вільного волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання такого недійсним.

Укладений між сторонами Договір містить усі передбачені ним та Законом істотні умови, у т.ч. відомості щодо об”єкта оренди, його місцезнаходження, строку дії договору, орендної плати із зазначенням її розміру, строків її внесення, відповідальності за її несвоєчасну сплату тощо, а в Державному акті на право власності на земельну ділянку визначено форму земельної ділянки та її межі.

Аналіз змісту договору свідчить про те, що на момент укладення договору та його державної реєстрації сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов.

З матеріалів справи вбачається, що договір оренди укладений у письмовій формі, пройшов державну реєстрацію, позивач по справі мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було спрямоване на укладення договору оренди землі.

Таким чином, договір укладений між сторонами в результаті їх вільного волевиявлення та відповідав їх внутрішній волі і виконувався ними протягом майже чотирьох років, у т.ч. і в частині внесення орендарем орендної плати у визначеному договором розмірі та її одержання позивачем, що свідчить про згоду останнього на умову щодо цього підписаного договору.

Відповідно до ст.ст. 10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.23 Закону орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз’яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Враховуючи те, що по питанню зміни орендної плати позивач до відповідача не звертався і докази щодо цього в матеріалах справи відсутні, висновок суду в цій частині є правильним.

З огляду на вищевикладене, а також те, що ОСОБА_2 не доведено факту введення її в оману стосовно строку дії договору, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують.

Суд першої інстанції повно та об’єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права відповідно до характеру правовідносин, що склалися між сторонами та в межах заявлених позовних вимог.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія судців не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307,308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 Григоровича- відхилити.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 17 квітня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду

Головуючий:

Судді: