ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2673/22 Справа № 182/5251/20 Суддя у 1-й інстанції - Рибакова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2022 року                                                                м.Кривий Ріг

Справа № 182/5251/20

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Зубакової В.П.,

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.,

секретар судового засідання: Євтодій К.С.

сторони:

позивачка – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційну скаргу  відповідача ОСОБА_2 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2021 року, яке ухвалене суддею Рибаковою В.В. у місті Нікополі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 07 вересня 2021 року -,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який уточнила у січні 2021 року до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля.

В обґрунтування позову зазначила, що 02.11.2002 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, вони мають неповнолітніх дітей – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

23.03.2020 року рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області шлюб між сторонами розірвано.

У період шлюбу, а саме 24.04.2015 року, позивачка разом з чоловіком ОСОБА_2 за взаємною згодою та за спільні кошти придбали квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яку було зареєстровано за відповідачем.

Крім того, 16.10.2018 року за взаємною згодою та домовленістю вони придбали автомобіль марки DAEWOO моделі LANOS, 2006 року випуску, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , об`єм двигуна (см.куб.) 1500, що був зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №2341/2018/114926 від 16.10.2018 року, посвідченого адміністратором сервісного центру РСЦ МВС в м. Запоріжжя Чернявською І.В.

Ринкова вартість вказаного транспортного засобу, згідно звіту від 22.10.2020 року, становить 75150,00 грн. (1/2 вартості автомобіля становить 37575,00 грн.).

ОСОБА_1 вважає вказане майно об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, яке підлягає поділу.

Враховуючи викладене, просила здійснити поділ майна подружжя наступним чином: визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири (загальна площа 50,9 кв.м., житлова площа 33,9 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля в розмірі 37575,00 грн.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,  та стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля – задоволено.

Поділено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільне сумісне майно подружжя, яке складається з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 24.04.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дрябловим О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 299, та транспортного засобу марки DAEWOO модель LANOS, тип загальний легковий-загальний седан В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , SUPTF69YD6W271517, колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2006 року випуску, зареєстрованого за ОСОБА_2 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Серії НОМЕР_4 від 16.10.2018 року наступним чином:

- визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

     - визнано за  ОСОБА_2  право власності на транспортний засіб марки DAEWOO модель LANOS, тип загальний легковий-загальний седан В, номер шасі (кузова, рами)  НОМЕР_2 , SUPTF69YD6W271517, колір сірий, реєстраційний номер  НОМЕР_3 , 2006 року випуску, ринковою вартістю 75150,00 грн., що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, стягнуто з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частини транспортного засобу в розмірі 37575 грн. 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1118 грн. 25 коп.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду в частині визнання транспортного засобу спільною власністю подружжя та стягнення з нього на користь позивачки грошової компенсації в розмірі вартості Ѕ частини транспортного засобу в розмірі 37575,00 грн.

Зазначає, що у липні 2017 року припинені подружні стосунки між ним та позивачкою, що було встановлено рішенням Нікопольського міськрайонного суду про розірвання шлюбу від 23.03.2020 року у цивільній справі № 182/6868/19.

Вказує, що він, юридично перебуваючи у шлюбі з позивачкою, але фактично не проживаючи, придбав за власні кошти у місті Запоріжжі спірний автомобіль.

Наполягає, що факт придбання у шлюбі транспортного засобу не є безумовною підставою того, що він є спільною сумісною власністю подружжя.

Вважає, що судом першої інстанції неправильно оцінені та прийняті докази щодо факту спільного проживання чи не приживання подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивачка зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог позивачки до  ОСОБА_2  про   ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжяв апеляційному порядку не оскаржено, у зв`язку з чим колегією суддів не перевіряється законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині, адже, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, і зважаючи на роз`яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1 та її представника адвоката Ставицьку А.В., які, кожна окремо, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 02.11.2002 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про одруження Серії НОМЕР_5 (а.с.11).

Сторони мають неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12,13).

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.03.2020 року у справі № 182/6868/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, шлюб між сторонами розірвано. Рішення набуло чинності 07.08.2020 року (а.с.14).

Відповідно Договору купівлі-продажу квартири, укладеного 24.04.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дрябловим О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 299 (а.с.15-16), ОСОБА_2 придбав у власність квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 36773449 від 24.04.2015 року (а.с.17-18), Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №273383506 від 06.09.2021 року ОСОБА_2 є власником спірної квартири (а.с.83,84).

Згідно п.4.4 вказаного Договору купівлі-продажу квартири, придбання зазначеної в цьому договорі квартири здійснюється покупцем ( ОСОБА_2 ) за згодою іншого з подружжя - ОСОБА_1 , справжність підпису якої на заяві про згоду засвідчено приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дрябловим О.В. 24.04.2015 року за реєстровим №298 (а.с.16).

У технічному паспорті на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , власником значиться ОСОБА_2 (а.с.19-20).

Як вбачається з Акту б/н від 02.09.2020 року, посвідченого керівником ОСББ «Електрометалург-58Б» (а.с.25), у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , з березня 2019 року за вищевказаною адресою зареєстрований, але не проживає ОСОБА_2 .

Згідно Договору купівлі-продажу №2341/2018/114926 транспортного засобу від 16.10.2018 року, оформленому та підписаному сторонами договору в сервісному центрі 2341 РСЦ МВС в Запорізька №2341/2018/1146926 в присутності адміністратора ОСОБА_8 (а.с.51), 16.10.2018 року ОСОБА_2 було придбано у власність транспортний засіб марки DAEWOO модель LANOS, 2006 року випуску, колір сірий, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 .

Відповідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Серії НОМЕР_4 (а.с.72), транспортний засіб марки DAEWOO модель LANOS, тип загальний легковий-загальний седан В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , SUPTF69YD6W271517, колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2006 року випуску, зареєстрований 16.10.2018 року за ОСОБА_2 .

Відповідно до Звіту 2682-20 про незалежну оцінку колісного транспортного засобу DAEWOO LANOS, 2006 року випуску, заводський номер НОМЕР_1 , колір сірий, складеного 22.10.2020 року суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_9 (а.с.52-55), ринкова вартість автомобіля на дату оцінки складає 75150,00 грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання транспортного засобу спільною власністю подружжя та стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації в розмірі вартості Ѕ частини транспортного засобу в розмірі 37575,00 грн., суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог. Оскільки, спірний транспортний засіб, був придбаний сторонами під час шлюбу, тому у відповідності до чинного законодавства зазначений автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності подружжя сторін. Крім того, суд першої інстанції виходив із рівності часток у майні подружжя, відповідно до ч.1ст. 70 СК України, зокрема, спірний автомобіль є неподільною річчю, в зв`язку з чим на користь позивачки підлягає стягненню грошова компенсація замість її 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль у розмір 37575,00 грн.

Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення названих вимог закону не дотримався.

Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом праваспільної сумісної власності подружжя.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

       Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності,якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше невизначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя

Отже, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністюподружжя,що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідноіззакономнеможуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого зподружжявони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік недомовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бередоуваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Підстав відступити від зазначених висновків не встановлено.

Таким чином, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання.

При цьому, за приписами ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Положеннями ч. 2ст. 78 ЦПК Українивизначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно матеріалів справи, а саме Договору купівлі-продажу №2341/2018/114926 транспортного засобу від 16.10.2018 року, оформленому та підписаному сторонами договору в сервісному центрі 2341 РСЦ МВС в Запорізька №2341/2018/1146926 в присутності адміністратора ОСОБА_8 (а.с.51), 16.10.2018 року ОСОБА_2 було придбано у власність транспортний засіб марки DAEWOO модель LANOS, 2006 року випуску, колір сірий, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 .

Відповідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Серії НОМЕР_4 (а.с.72), транспортний засіб марки DAEWOO модель LANOS, тип загальний легковий-загальний седан В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , SUPTF69YD6W271517, колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2006 року випуску, зареєстрований 16.10.2018 року за ОСОБА_2 .

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.03.2020 року у справі № 182/6868/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, шлюб між сторонами розірвано. Рішення набуло чинності 07.08.2020 року (а.с.14).

Як вбачається з рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.03.2020 року у справі № 182/6868/19 (а.с.14) судом першої інстанції встановлено, що подружні стосунки між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 припинені з липня 2017 року. ОСОБА_1 в судове засідання не прибула, надала заяву про розгляд справи у її відсутність, проти розлучення не заперечувала.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

За таких обставин та визначеність у рішенні суду, постановленого за наслідками розгляду справи про розірвання шлюбу, дати припинення подружніх відносин та припинення введення спільного господарства, датою припинення введення спільного господарства колишнім подружжям слід визначити – липень 2017 року.

У постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року при розгляді цивільної справи № 902/608/19 наведено правовий висновок про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Крім того, преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акта, який набрав законної сили. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Колегією суддів також зважено на те, що за висновками Європейського суду з прав людини принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах Брумареску проти Румунії, Стіл та інші проти Сполученого Королівства та ін.). Правова визначеність є комплексним поняттям та складається з більш вузьких правових принципів, до яких, зокрема, належить стабільність судових рішень, які набрали законної сили. Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, принцип правової визначеності передбачає дотримання принципу res judicata , тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Отже, враховуючи те, що придбання спірного транспортного засобу відбулось відповідачем ОСОБА_2 коли сторони по справі припинили подружні стосунки, доводів на спростування вищевказаного висновку матеріали не містять, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та підлягає поділу між сторонами відповідно до їх часток, задовольнивши позовні вимови позивачки в цій частині та визнавши за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб марки DAEWOO модель LANOS, тип загальний легковий-загальний седан В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , НОМЕР_1 , колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2006 року випуску, ринковою вартістю 75150,00 грн., стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частини транспортного засобу в розмірі 37575 грн. 00 коп.

Колегія суддів вважає прийнятними доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про те, що у липні 2017 року припинені подружні стосунки між ним та позивачкою, що було встановлено рішенням Нікопольського міськрайонного суду про розірвання шлюбу від 23.03.2020 року у цивільній справі № 182/6868/19, що юридично перебуваючи у шлюбі з позивачкою, але фактично не проживаючи, придбав за власні кошти у місті Запоріжжі спірний автомобіль.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, у зв`язку з чим скасовує рішення суду в частині визнання за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб марки DAEWOO модель LANOS, тип загальний легковий-загальний седан В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , НОМЕР_1 , колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2006 року випуску, ринковою вартістю 75150,00 грн., що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, стягнення з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частини транспортного засобу в розмірі 37575 грн. 00 коп. з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, згідно п.3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, та приймає нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Керуючись ст.ст. 367, 374, п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2021 року в оскаржуваній частині – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжяв частині стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 16 червня 2022 року.

Головуючий:

Судді: