ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4218/22 Справа № 201/8058/21 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10 березня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Євгена Володимировича, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Іванютін-Сандомирський Леонід Олегович, про скасування рішення про державну реєстрацію, визнання недійсним договору, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ПН ДМНО Черниш Є.В., третя особа - ПН ДМНО Іванютін-Сандомирський Л.О. , про скасування рішення про державну реєстрацію, визнання недійсним договору, мотивуючи його тим, що 16 червня 2021 року за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на належну їй квартиру АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності відповідача став укладений між ними змішаний договір з елементами позики та іпотеки, що був посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Батовою Л.Г., реєстровий №3061 від 31 липня 2018 року, та договір про внесення змін до змішаного договору з елементами позики та іпотеки від 30 липня 2019 року.

Зазначала, що реєстрація права власності відбулася згідно висновку про вартість об`єкта оцінки за ціною 1 224 841 грн., замовником якого нібито виступила вона, однак жодного висновку вона не замовляла. Оцінка майна була проведена всупереч встановленими законодавством правилами та стандартами, що в свою чергу, призвело до набуття ОСОБА_3 права власності на предмет іпотеки за заниженою ціною. Крім того, її зобов`язання є припиненими у зв`язку із тим, що відповідач ОСОБА_3 ухилявся від виконання умов договору іпотеки, що полягало в тому, що він не надавав їй відповідного письмового підтвердження після отримання коштів в рахунок погашення заборгованості.

Вказувала, що нею було з`ясовано той факт, що 18 червня 2021 року ПН ДМНО Іванютіним-Сандомирським Л.О. було зроблено запис про іпотеку щодо спірного майна за №4259439 на підставі змішаного договору іпотеки з елементами договору позики, укладеного 18 червня 2021 року між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Втім, надання позики розміром 2 168 000 грн. у готівковій формі є порушенням граничного розрахунку, встановленого НБУ, що, в свою чергу, є порушенням ч.3 ст.1087 ЦК України та ст.203 ЦК України та підставою для застосування наслідків, передбачених ст.215 ЦК України.

Посилаючись на те, що крім зазначених порушень існує також невідповідність вимоги умовам договору іпотеки в частині заборгованості, що призвело до невірного розрахунку суми штрафу, що є суттєвою перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому просила суд скасувати рішення ПН ДМНО Черниш Є.В. від 16 червня 2021 року та запис про право власності №42534281 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , та визнати недійсним змішаний договір іпотеки з елементами договору позики від 18 червня 2021 року, що був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , реєстровий номер 3037, посвідчений ПН ДМНО Іванютіним-Сандомирським Л.О.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10 березня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10 березня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити її позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову. Наголошувала на тому, що ціна предмету іпотеки не була узгоджена з іпотекодавцем, що є обов`язковим під час набуття права власності на предмет іпотеки. Оцінка предмету іпотеки не відповідає висновку про вартість об`єкту оцінки та фактично відповідач ОСОБА_3 набув право власності на її квартиру за заниженою ціною та взагалі не довів того, що вона не виконала свої зобов`язання та не повернула йому борг. Подальше укладання відповідачами змішаного договору іпотеки з елементами договору позики від 18 червня 2021 року здійснено з порушенням норма законодавства.

15 червня 2022 року відповідач ОСОБА_3 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказував, що всі доводи апеляційної скарги є надуманими, позов є недоведеним. Під час реєстрації права власності на предмет іпотеки ним було дотримано усіх вимог договору, укладеного з позивачем, та вимог закону. Наступний договір між ним та ОСОБА_4 також укладено з чітким дотриманням вимог закону.

Інші учасники справи правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Колегія суддів звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4 ст.367 ЦПК України).

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалам справи, що 31 липня 2018 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено змішаний договір з елементами позики та іпотеки, що був посвідчений ПН ДМНО Батовою Л.Г., реєстровий №3061.

Відповідно до умов договору ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 1 391 000 грн. (52 000 доларів США за курсом НБУ на час укладання договору), зі строком повернення 31 липня 2019 року. ОСОБА_2 передала в іпотеку ОСОБА_3 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.34-36).

30 липня 2019 року між ними укладено договір про внесення змін до змішаного договору з елементами позики та іпотеки, посвідченого 31 липня 2018 року ПН ДМНО Батовою Л.Г. за реєстровим №3061, яким сторони продовжили дію вказаного договору на один рік, тобто до 31 липня 2020 року, та узгодили, що сума боргу на день укладення договору про внесення змін до вказаного договору складає 757 500 грн., що за курсом НБУ станом на 30 липня 2019 року складає - 30 000 доларів США (т.1 а.с.33).

16 червня 2021 року за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала позивачу ОСОБА_2 .

Підставою виникнення права власності відповідача зазначено змішаний договір з елементами позики та іпотеки, що був посвідчений ПН ДМНО Батовою Л.Г., реєстровий №3061, від 31 липня 2018 року та договір про внесення змін до змішаного договору з елементами позики та іпотеки від 30 липня 2019 року.

Також встановлено та не заперечувалось позивачем, що у зв`язку із невиконанням умов договору щодо повернення грошових коштів, ОСОБА_3 було направлено вимоги 11 березня 2021 року та 12 квітня 2021, які були отримані ОСОБА_2 14 квітня 2021 року.

Суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням того, що вимога була отримана ОСОБА_2 та не була виконана, а звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося 16 червня 2021 року, то ОСОБА_3 не було порушено вимоги Закону України «Про іпотеку» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень».

Крім того, рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 лютого 2022 року ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 , третя особа - ПН ДМНО Батова Л.Г., про припинення зобов`язання та стягнення моральної шкоди.

Дії ОСОБА_3 щодо визначення вартості предмету іпотеки перед набуттям у власність предмету іпотеки суб`єктом оціночної діяльністю, повністю відповідають вимогам Закону України «Про іпотеку».

Сам змішаний договір з елементами позики та іпотеки (зокрема п. 19) не містить інших вимог звернення стягнення на предмет іпотеки, які б стверджували, що вартість предмета іпотеки під час позасудового звернення стягнення, повинна узгоджуватись між сторонами.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, а судом не знайдено підстав порушення норм матеріального права, зокрема постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень», що слугували би підставою для скасування реєстрації права власності на спірну квартиру та поновлення права власності позивача. Посилання позивача щодо розміру переданої позики та недотримання безготівкової форми розрахунку, як підставу визнання недійсним договору між відповідачами, не знайшли свого законного обґрунтування та не є підставами для визнання недійсним змішаного договору іпотеки з елементами договору позики від 18 червня 2021 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, колегія суддів зазначає, що судове рішення, ухвалене у справі, не повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Згідно з частиною 7 статті 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Відповідно до підпункту 5 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні.

Як вбачається з матеріалів справи, всупереч вимог частини 7 статті 268 ЦПК України, оскаржуване рішення місцевого суду від 10 березня 2022 року не було підписано суддею Батмановою В.В. (т.2 а.с.8-12) що, у свою чергу, відповідно частини 3 статті 376 ЦПК України, є обов`язковою підставою для його скасування.

Отже, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а справа належному розгляду апеляційним судом.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 апеляційний суд виходить із наступного.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати застосування в своїх відносинах юридично-значимих повідомлень (зокрема, порядок надсилання, визначати, коли повідомлення вважатиметься отриманим).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно до ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч.2 ст.638 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 31 липня 2018 року було укладено змішаний договір з елементами позики та іпотеки, та додатковий договір до нього. Відповідно до умов договору ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 1 391 000 грн. (52 000 доларів США за курсом НБУ на час укладання договору), зі строком повернення 31 липня 2019 року, а ОСОБА_2 передала в іпотеку ОСОБА_3 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Вказаним договором його сторони узгодили, що у випадку якщо в момент настання терміну виконання зобов`язань за цим договором(а саме: повернення коштів повністю або частково), таке зобов`язання іпотекодавцем в повному обсязі, або частині виконано не буде, іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: за рахунок коштів, виручених від реалізації предмета іпотеки, одержати задоволення своїх вимог згідно п. 19 цього договору на свій розсуд переважно перед іншими кредиторами або залишити у своїй власності предмет іпотеки.

Пунктом 19 договору, його сторонами позивачем ОСОБА_2 , як позичальником та іпотекодавцем, та відповідачем ОСОБА_3 , як позикодавцем та іпотекодержателем, встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, якщо після закінчення строку виконання зобов`язань на письмову вимогу іпотекодержателя іпотекодавець та/або позичальник протягом 30-ти банківських днів не виконають умов п.п.1-4 цього договору.

З аналізу змісту наведених норм у їх поєднанні вбачається, що за Законом застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом.

Отже, законодавцем визначено як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.

Завершенням позасудового врегулювання спору є державна реєстрація прав власності на предмет іпотеки, що виступає забезпеченням за основним зобов`язанням за іпотекодержателем.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Дії ОСОБА_3 , щодо визначення вартості предмету іпотеки, перед набуттям у власність предмету іпотеки повністю відповідали вимогам Закону України «Про іпотеку».

Посилання позивача на те, що вартість предмету іпотеки під час позасудового звернення стягнення, повинна узгоджуватись між сторонами є хибним.

Частиною 1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

ОСОБА_3 надіслав відповідну вимогу ОСОБА_2 , яку остання отримала (т.1 а.с.181-185).

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі №757/13243/17 (провадження №14-711цс19) Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, вказала, що у разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем у загальному порядку.

Позивач не надала доказів, що повідомлення (вимогу) вона не отримувала як і не спростував факту направлення іпотекодержателем такого повідомлення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в частині порушення порядку позасудового врегулювання спору спростовуються матеріалами реєстраційної справи №238705101210, які долучені до справи (т.1 а.с.142-219).

Отже, з урахуванням того, що порушень процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно не встановлено, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині скасування рішення ПН ДМНО Черниш Є.В. від 16 червня 2021 року та запису про право власності №42534281 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .

Незгода позивача з розміром заборгованості, з врахуванням підстав та предмету даного позову, не може слугувати підставою для його задоволення.

Крім того, рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 лютого 2022 року ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 , третя особа - ПН ДМНО Батова Л.Г., про припинення зобов`язання (за змішаним договором з елементами позики та іпотеки від 31 липня 2018 року, з врахуванням договору про внесення змін до змішаного договору з елементами позики та іпотеки 30 липня 2019 року) та стягнення моральної шкоди. У вказаному рішенні зазначено, що заборгованість позивачем не погашено в повному обсязі. Вказане рішення, станом на час розгляду даної справи в апеляційному порядку, не оскаржено.

Згідно з положеннями частини першої статті 215 ЦК України та роз`яснень, наданих судам у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним», правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та з застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Підстави для задоволення позову в частині визнання недійсним змішаного договору іпотеки з елементами договору позики від 18 червня 2021 року, що був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , реєстровий номер 3037, посвідчений ПН ДМНО Іванютіним-Сандомирським Л.О., відсутні.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10 березня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Євгена Володимировича, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Іванютін-Сандомирський Леонід Олегович, про скасування рішення про державну реєстрацію, визнання недійсним договору відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Макаров М.О.