КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №757/40818/18-ц головуючий у суді І інстанції Писанець В.А.

провадження №22-ц/824/5507/2022 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 червня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Олійника В.І., Сліпченка О.І.,

секретар судового засідання: Гайдаєнко В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" та ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування", ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відсотків, пені та інфляційного збільшення боргу,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування", ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відсотків, пені та інфляційного збільшення боргу.

Позов обґрунтований тим, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва у складі судді Савлук Т. В. від 19 квітня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ПрАТ «СК «Альфа Страхування» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 50000,00 грн, витрати на проведення оцінки вартості матеріального збитку - 1500,00 грн, пеню - 2728,76 грн, 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання - 288,00 грн, інфляційні втрати - 2325,20 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Альфа Страхування» задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року скасовано й ухвалено нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 ..

Постановою Верховного Суду від 27 червня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення апеляційного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року скасовано, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року залишено без змін.

У зв`язку із несвоєчасністю виконання грошового зобов`язання по страховому відшкодуванню виплаченому ПрАТ СК «Альфа Страхування», а відносно ОСОБА_1 перевищенням фактичної вартості відновлюваного ремонту її транспортного засобу над лімітом відповідальності ПрАТ СК «Альфа Страхування».

Тому, позивач просила стягнути з ПрАТ СК «Альфа Страхування» штрафні санкції за прострочення виконання грошового зобов`язання, зокрема: 3 % річних у розмірі 2388,00 грн, пеню в сумі 22937,01 грн та втрат від інфляції у розмірі 9850,96 грн, а з ОСОБА_1 матеріальної шкоди в сумі 113752,04 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року задоволено позов ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування", ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відсотків, пені та інфляційного збільшення боргу. Стягнуто з приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Альфа Страхування» на користь ОСОБА_2 кошти за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 35175,97 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування шкоди в сумі 113752,04 грн. Стягнуто солідарно з приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Альфа Страхування» та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1489,28 грн.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Альфа Страхування" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду в частині стягнення коштів за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 35175,97 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування".

Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на відзив на позовну заяву, до якого буду додано розрахунок розміру коштів за прострочення виконання зобов`язання, яке ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування" повинно здійснити на користь позивача, з яких: пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за період з 14.08.2017 року по 26.07.2018 року 14415,07 грн, інфляційне збільшення боргу за період 22.12.2016 року по 26.07.2018 року 8901,89 грн та 3% річних за період 22.12.2016 року по 26.07.2018 року 2391,67 грн. Звертає увагу суду на те, що позивач погодився із вищезазначеними розрахунками та було досягнуто згоди про їх перерахунок у позасудовому порядку , що і зроблено в подальшому. Позивачу перераховано 23708,57 грн, що підтверджцється платіжними дорученнями № 21096, №21097, №21093 від 17.07.2019 року. Вказує, що позивачем подано заяву, у якій зазначено про здійснення ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування" виплати страхового відшкодування.

Крім того, ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування", керуючисб ч. 1 та ч. 5 ст. 444 ЦПК України подало заяву про вирішення питання поворот виконання рішенняПечерського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року, у якій просило в порядку повороту виконання рішення стягнути з ОСОБА_2 на користь ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування" грошові кошти у розмірі 41025,78 грн.. В обгрунтування заяви зазначило, що 09.11.2021 року Печерський районний суд міста Києва видав виконавчі листи, за якими приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Єфіменко Є.О. відкрито 18.01.2022 року виконавче провадження №68221793. Відповідно до заключної виписки за період з 24.01.2022 року по 24.01.2022 року для виконання рішення суду, приватним виконавцем з банківського рахунку відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» з ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування" було списано 41025,78 грн заборгованості, з яких: 35175,97 грн кошти за прострочення виконання зобов`язання, 1489,28 грн. судивий збір, 3666,53 грн виконавчий збір/основна винагорода приватного виконавця, 694,00 грн витрати виконавчого провадження. 25.01.2022 року приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження».

Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача відшкодування шкоди у розмірі 113752,04 грн та судового збору у розмірі 1489,28 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовну в цих частинах. Крім того, просить витребувати з Печерського районного суду міста Києва цивільну справу №757/40818/18-ц.

Вказує, що рішення суду першої інстанції винесено за відсутності належно повідомленого про дату, час та місце слухання справи ОСОБА_1 , жодних викликів за телефоном чи електронною поштою він не отримував, а на час ухвалення рішення перебував за кордоном.

Зазначає, що у рішенні Дніпровського районного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року у справі № 755/82/17, зафіксовано факт продажу належного позивачу транспортного засобу марки MG 350 д.н.з. НОМЕР_1 , тобто станом на 12 серпня 2016 року транспортний засіб у власності позивача не перебував. Тому, підлягають сумніву звіт про оцінку вартості матеріального збитку від 10 серпня 2016 року та про утилізаційну вартість колісного транспортного засобу від 30 жовтня 2017 року.

Зауважує, що рішення суду першої інстанції не містить підтвердження того, що позивач згодна передати належний їй автомобль ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування", утилізаційна вартість якого складає 30711,96 грн.

Учасники справи відзив на апеляційну скаргу, у встановлений апеляційним судом строк не подали.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування" не підлягає до задоволення, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги до ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування", суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що страховиком здійснено виплату по відшкодуванню штрафних санкцій за період з 12 жовтня 2016 року по 21 грудня 2016 року, а фактично їх виплату здійснено 26 липня 2018 року у ОСОБА_2 виникає право вимоги за прострочення виконання грошового зобов`язання, а відтак підлягають до задоволення позовні вимоги та стягненню з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» штрафні санкцій за період 22 грудня 2016 року по 26 липня 2018 року, зокрема: 3% річних, пеня та інфляційне збільшення боргу у розмірі 35 175,97 грн на користь позивача.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Задовольняючи позовні вимоги до ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відповідальність ПрАТ СК «Альфа Страхування» обмежується розміром страхового відшкодування в сумі 50000,00 грн., яка відшкодована позивачу на підставі рішення суду, різниця між фактичним розміром шкоди, завданої позивачу, у зв`язку із пошкодженням його транспортного засобу і страховою виплатою, що складає 113752,04 грн підлягає стягненню із відповідача ОСОБА_1 ..

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону, однак, ухвалюючи рішення в цій частині, суд першої інстанції допустив порушення процесуального законодавства, розглянувши справу за відсутності відповідача, що є самостійною підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що 08 листопада 2015 року водій ОСОБА_1 близько 04 год. 20 хв. у місті Києві на перехресті вул. Боричів узвіз та вул. Володимирська узвіз, керуючи автомобілем Opel Vectra д.н.з. НОМЕР_2 не надав перевагу в русі автомобілю марки MG 350 д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 , який рухався по головній, в результаті чого допустив з ним зіткнення, та в подальшому відбулось зіткнення з автомобілем Chevrolet Lacetti д.н.з. НОМЕР_3 , чим порушив вимоги п. 1.5, пп. «б» п. 2.3, п. 16.11 Правил дорожнього руху, а вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Вказані обставини встановлені постановою Подільського районного суду міста Києва від 22 квітня 2016 року у справі за матеріалом про притягнення до адміністративної відповідальності № 758/3652/16-п і, відповідно до приписів частини четвертої статті 82 ЦПК України, доказуванню не підлягають.

На момент настання дорожньо - транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Опель Вектра», д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа - страхування», згідно полісу №АЕ/3603832 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Строк дії полісу з 27 червня 2015 року до 26 червня 2016 року. Ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 50000,00 грн.

Згідно договору № 0111-0109-0030 добровільного страхування транспортного засобу, що є предметом застави від 18 травня 2013 року, майнові інтереси ОСОБА_2 , пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем «MG 350», д.н.з. НОМЕР_1 , були застраховані Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Український страховий стандарт». Строк дії договору, за умови повної сплати страхових платежів, встановлений до 19 травня 2018 року. Вартість транспортного засобу оцінена в 124900,00 грн.

09 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернулась до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» з повідомленням про настання страхового випадку, однак 19 січня 2016 року їй було повідомлено про відсутність підстав для здійснення регламентної виплати, а відтак не погоджуючись із цим ОСОБА_2 звернулась до суду про стягнення страхового відшкодування.

Рішенням апеляційного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року скасовано рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року у справі № 755/82/17, яким задоволено позов та стягнуто з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 50000,00 грн, витрати на проведення оцінки вартості матеріального збитку в сумі 1500,00 грн, пеню у розмірі 2728,76 грн, три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 288,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 2325,20 грн, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 551,20 грн, а всього на загальну суму 57393,16 грн та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 27 червня 2018 року рішення апеляційного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року скасовано, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року залишено в силі.

27 липня 2018 року на виконання постанови Верхового Суду відповідачем здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 50000,00 грн, витрат за проведення оцінки вартості матеріального збитку в сумі 1500,00 грн, пеню у розмірі 2728,76 грн, три відсотки річних в сумі 288,00 грн, інфляційних витрат за період з 12 жовтня 2016 року по 21 грудня 2016 року у розмірі 2325,20 грн та судовий збір 551,20 грн, на загальну суму 57393,16 грн.

На виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року у справі № 755/82/17 приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа Страхування» здійснено виплату ОСОБА_2 страхового відшкодування в сумі 50000,00 грн.

Зі звіту про оцінку вартості матеріального збитку № 51547/1 від 10 серпня 2016 року завданого власнику транспортного засобу «MG 350», д.н.з. НОМЕР_1 вбачається, що:

- до настання дорожньо-транспортної пригоди ринкова вартість КТЗ складала 194 464,00 грн;

- після настання дорожньо-транспортної пригоди вартість відновлювального ремонту даного транспортного засобу складає 187647,33 грн.

Утилізаційна вартість транспортного засобу «MG 350», д.н.з. НОМЕР_1 після дорожньо-транспортної пригоди складає 30711,96 грн, що вбачається зі звіту про утилізаційну вартість КТЗ № 56/22.10.17 від 30 жовтня 2017 року.

Встановлено, що різниця між вартістю транспортного засобу до, та після настання дорожньо-транспортної пригоди складає 163752,04 грн, з яких 50000,00 грн на виконання рішення суду відшкодовано на користь позивача.

Щодо позовних вимог до ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування", суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно дост. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 3 ст. 510 ЦК України якщо кожна зі сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до ст. ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, грошовим необхідно вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.

Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору страхову суму.

З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. У зв`язку з чим рішення судів у цій частині також є необґрунтованими.

Відповідно до частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-282цс17 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження№ 14-68цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу страхувальника зобов`язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України).

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Відповідно до п. 36.2 ст. 36 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його, у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими.

Крім того, у пункті 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Відповідно до ст. 979 ЦК України у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 сформулювала правовий висновок, що суд згідно з принципом jura novit curia("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа №758/16044/16-ц провадження №61-913св17.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки в матеріалах справи містяться належні та достовірні доказа щодо порушення ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування" терміну виконання грошового зобов`язання.

Доводи апеляційної скарги ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування" про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на відзив на позовну заяву, до якого було додано розрахунок розміру коштів за прострочення виконання зобов`язання, яке ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування" повинно здійснити на користь позивача, з яких: пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за період з 14.08.2017 року по 26.07.2018 року 14415,07 грн, інфляційне збільшення боргу за період 22.12.2016 року по 26.07.2018 року 8901,89 грн та 3% річних за період 22.12.2016 року по 26.07.2018 року 2391,67 грн та, що позивач погодився із вищезазначеними розрахунками було досягнуто згоди згоди про їх перерахунок у позасудовому порядку, що і зроблено в подальшому. Позивачу перераховано 23708,57 грн., що підтверджцється платіжними дорученнями № 21096, №21097, №21093 від 17.07.2019 року, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні будь які письмові погодження між позтвачем та ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування". Крім того, при розгляді справи у суді першої інстанції ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування" не надала платіжних доручень, а надала до апеляційної скарги, як докази додані до суду апеляційної інстанції з порушенням процесуальних строків, та без зазначенні поважних причин не подання їх до суду першої інстанції.

Крім того, заява ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування" про вирішення питання поворот виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року не підлягає до задоволення, оскільки рішення суду першої інстанції в цій частині не скасовано.

Інші доводи апеляційної скарги ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування" не спростовують висновків суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволенні позовних вимог до ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування" та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ст. 509, 524, 533, 625, 992, 979, ЦК України та положення Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Щодо належності повідомлення судом першої інстанції ОСОБА_1 про розгляд справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 211 ЦПК про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2021 року в справі № 216/3765/16-ц (провадження № 61-9765св19), що: «ухвалюючи рішення в справі, суд першої інстанції зазначені вимоги законодавства до уваги не взяв, розглянувши справу за відсутності ОСОБА_3 та її представника, щодо яких відсутні докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи на 04 травня 2017 року, суд розгляд справи не відклав, причини їх неявки в судове засідання не з`ясував, порушив конституційне право ОСОБА_3 на участь у судовому розгляді, не забезпечив їй можливості надати суду докази та навести доводи, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд. Апеляційний суд, зазначивши, що розгляд справи без участі відповідачів, які не були повідомлені про час та місце розгляду справи, є формальним міркуванням, не звернув уваги на те, що конституційне право на участь у судовому розгляді, бути належним чином повідомленим про дату судового розгляду не може бути формальним, це є порушенням зазначених вимог законодавства та підставою для безумовного скасування судового рішення і ухвалення власного рішення. При цьому висновок апеляційного суду про те, що відповідачі свідомо не отримували повістки, реалізуючи своє диспозитивне право на участь у справі, був би правильним лише у разі, якщо було б доведено, що відповідачі, знаючи, що на їх адресу надійшов рекомендований лист з суду, не отримували його. Проте таких обставин судом не установлено. […] У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18) зроблено висновок, що «приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду».

Встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази про належне повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце слухання даної справи, як зазначено у ст. 128 ЦПК України, і судове рішення суду першої інстанції ухвалене за його відсутності.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З урахування викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_1 підлягає скасуванню на підставі п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, оскільки визначені Конституцією України та цивільним процесуальним законом процесуальні гарантії забезпечення належного розгляду справи в суді першої інстанції щодо відповідача ОСОБА_1 порушені через неналежне його повідомлення про дату і час розгляду справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо не повідомлення його судом першої інстанції про розгляд справи заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.

Щодо позовних вимог до ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. абзацом 2 ч. 1 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У даній справі позивачем надано копію Звіту про оцінку вартості матеріального збитку № 51547/1 від 10 серпня 2016 року, згідно з яким вартість завданого власнику транспортного засобу «MG 350», д.н.з. НОМЕР_1 до настання дорожньо-транспортної пригоди ринкова вартість КТЗ складала 194464,00 грн.; після настання дорожньо-транспортної пригоди вартість відновлювального ремонту даного транспортного засобу складає 187647,33 грн, а утилізаційна вартість транспортного засобу «MG 350», д.н.з. НОМЕР_1 після дорожньо-транспортної пригоди складає 30711,96 грн., що вбачається зі звіту про утилізаційну вартість КТЗ № 56/22.10.17 від 30 жовтня 2017 року.

У постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 Верховний Суд України дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Вказаний висновок підтверджений Верховним Судом, зокрема і в постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18 (провадження № 61-10773св20.

Отже, якщо сплачене страховиком відшкодування не покриває розмір збитків завданих потерпілому, останній має право пред`явити до винної особи вимогу про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного суду від 25 квітня 2018 року у справі №760/5618/16-ц (провадження № 61-4463св18), від 22 квітня 2019 року у справі №761/14285/16-ц (провадження № 61-34581св18), від 21 липня 2021 року у справі №757/33065/18-ц (провадження № 61-691св21).

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди підлягають до задоволення, оскільки позивачем заявлено вимоги про відшкодування заподіяної відповідачем шкоди (збитків), до яких законом віднесено як витрати, що особа вже зробила так і ті, які мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Крім того, позивачем надано докази на підтвердження завданих їй збитків, у вигляді понесених витрат у розмірі 113752,04 грн, а ОСОБА_1 вказаний розмір збитків не спростовано.

Відтак, апеляційний суд вважає, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню майнова шкода у розмірі 113752,04 грн., яка є різницею між сумою вартості відновлювального ремонту та страховою виплатою, здійсненою в межах ліміту відповідальності.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що у рішенні Дніпровського районного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року у справі № 755/82/17, зафіксовано факт продажу належного позивачу транспортного засобу марки MG 350 д.н.з. НОМЕР_1 , тобто станом на 12 серпня 2016 року транспортний засіб у власності позивача не перебував. Тому, підлягають сумніву звіт про оцінку вартості матеріального збитку від 10 серпня 2016 року та про утилізаційну вартість колісного транспортного засобу від 30 жовтня 2017 року, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки відповідачем не надано належних чи допустимих доказів на спростування доказів наданих позивачем. Також, не заявлялись клопотання щодо проведення експертизи.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що рішення суду першої інстанції не містить підтвердження того, що позивач згодна передати належний їй автомобль ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування", утилізаційна вартість якого складає 30711,96 грн., суд апеляційної інстанції відхиляє до уваги, оскільки відповідачі зазначені питання не ставились позивачу, а суд при вирішення питання про розмір заподіяної шкоди, яка підлягає стягненню, відрахував залишкову вартість.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року стягнуто солідарно з приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Альфа Страхування» та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1489,28 грн.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерій реальності витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи компенсувати судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (п.80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна та інші проти України» (пп.34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (п.95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Відповідного до п.п. 5, 6 п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року №10 при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про солідарне стягнення судових витрат з відповідачів, оскільки при повному задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів.

Встановлено, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1489,28 грн (том 1, а.с. 2).

Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено у повному обязі.

Стягнуто з "Страхова компанія "Альфа Страхування" на користь ОСОБА_2 кошти за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 35175,97 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування шкоди в сумі 113752,04 грн.

Також, у позовній заяві позивач просила стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1850,00 грн та надала нижченаведені докази.

10 серпня 2017 року між адвокатом Каплею Аліною Степанівною та ОСОБА_2 укладено Договір про надання правової допомоги.

Відповідно до Додаткової угоди №1 від 10.08.2018 року до Договору про надання правової допомоги від 10.08.2017 року, сторони погодили, що гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та визначені в додатку 1 до цієї Додаткової угоди.

Відповідно до додатку 1 до до Договору про надання правової допомоги від 10.08.2017 року та Додаткової угоди №1 від 10.08.2018 року визначено вартість юридичних (правових) послуг адвоката.

Згідно з рахунком фактичних витрат з надання правової допомоги ОСОБА_2 за договором про надання правової допомоги від 10.08.2017 року та Додаткової угоди №1 від 10.08.2018 року надання консультації 00 год. 30 хв. коштує 850,00 грн, написання позовної заяви та надсилання її до суду 4 год. 00 хв. коштує 1000,00 грн.

З квитанції №1 від 14 серпня 2018 року сплата гонорару відповідно до рахунку від 10.08.2018 року складає 1850,00 грн.

Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 14.08.2018 року за Договором про надання правової допомоги від 10.08.2017 року та Додатковою угодою №1 від 10.08.2018 року адвокат надав, а клієнт прийняв ряд юридичних послуг, а саме надання консультації та написання позовної заяви та надсилання її до суду, вартість яких складає 1850,00 грн.

З урахуванням того, що позивачем надано належні, допустимі, достатні та достовірні докази щодо підтвердження понесених витрат на правничу допомогу та сплатою судового збору за подання позовної заяви, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути витрати понесені із розглядом справи з відповідачів на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Встановлено, що ціна позову складає 148927,97 грн - 100%, тобто 113752,04 грн - 76.38%, а 35175,97 грн - 23.62%.

Так, загальна вартість судових витрат, які просить стягнути позивач складає 3339,28 грн.

Так, 3339,28 грн 100%, відповідно 76,38% - 2550,54 грн, а 23.62% - 788,74 грн.

Відтак, на користь позивача з ОСОБА_1 необхідно стягнути 2550,54 грн., а з ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування" 788,74 грн..

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачами.

Тобто, при вирішенні даного спору суд першої інстанції мав керуватись положеннями, ст. 128, 211, 223 ЦПК України, ст. 22, 1187, 1188, 1192, 1194 ЦК України, положеннями Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та практикою Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування`не заслуговують на увагу, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 частковозаслуговують заслуговують на увагу, висновки суду в частині позовних вимог до ОСОБА_1 та судового збору не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалено з порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню в цій частині з ухваленням нового рішення про задоволення цих позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року скасувати в частині позовних вимог до ОСОБА_1 та судового збору та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) матеріальну шкоду у розмірі 113752,04 грн..

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" (01011, м. Київ, вул. Рибальська, 22, код ЄДРПОУ 30968986) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 788,74 грн..

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2550,54 грн..

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «16» червня 2022 року.

Головуючий суддяЛ.П. Сушко

СуддіВ.І. Олійник

О.І. Сліпченко