Постанова

Іменем України

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 607/1028/20

провадження № 61-19430св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Тернопільська міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 листопада 2020 року у складі судді Грицака Р. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Костів О. З., Хома М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6 , про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після смерті її батька ОСОБА_7 вона успадкувала майно, зокрема, житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Вказувала, що зазначене майно ОСОБА_7 успадкував після смерті його батька ОСОБА_8 .

Успадковане будиноковолодіння розташоване на земельній ділянці загальною площею 5225,0 кв. м, що стверджується генеральним планом (схемою) земельної ділянки за вказаною адресою, виготовленим станом на 07 лютого 1949 року.

У технічному паспорті на даний житловий будинок, складеному 09 липня 1996 року, зазначено, що за будинком рахується земельна ділянка площею 5 225 кв. м, у тому числі лишки - 2 495 кв. м.

Зазначала, що протягом всього життя вона проживає у будинку, який успадкувала, та користується вказаною земельною ділянкою у розмірі 5 225 кв. м, яка повністю огороджена. На даній земельній ділянці також розташовані: літній будинок, дитячий відпочинковий майданчик та ростуть зелені насадження.

Вважала, що підставою для правомірного користування нею вказаною земельною ділянкою є запис у звіті центрального статистичного управління про користування ОСОБА_8 земельною ділянкою площею 5,4 га, розмір якої не змінювався до 2018 року.

Рішенням Тернопільської міської ради від 07 червня 2007 року № 5/10/32 їй було передано у приватну власність земельну ділянку площею 1 000 кв. м для будівництва та обслуговування жилого будинку по АДРЕСА_1 , а лишками землі, які рахувалися за її сім`єю, вона користується і на даний час.

Вона та її дочка ОСОБА_9 неодноразово зверталися до Тернопільської міської ради з проханнями винести рішення про надання їм права користування земельною ділянкою для ведення садівництва та будівництва гаража, які залишалися без задоволення, при цьому, враховуючи, що її сім`я багаторічно користується земельною ділянкою, сплачує за неї земельний податок, посадові особи органу місцевого самоврядування надали дозволи та затвердили землевпорядну документацію іншим особам.

Так рішенням Тернопільської міської ради № 7/36/124 від 24 липня 2019 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 та надано йому безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,0685 га з кадастровим номером 6110100000:04:003:0137.

Рішенням Тернопільської міської ради № 7/38/120 від 06 вересня 2019 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 та надано йому безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,0715 га з кадастровим номером 6110100000:04:003:014. Рішенням Тернопільської міської ради № 7/38/120 від 06 вересня 2019 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 - ОСОБА_4 та надано йому безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,0715 га з кадастровим номером 6110100000:04:003:0141.

В подальшому ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі-продажу відчужили свої земельні ділянки на користь ОСОБА_5 . Таким чином, оскільки оспорювану земельну ділянку у свій час було надано у розпорядження її сім`ї та право на неї було закріплено у земельно-шнуровій книзі ще станом на 1945 рік та у встановленому законом порядку в неї вилучено її не було, тому, приймаючи рішення про надання права власності на спірні ділянки, Тернопільська міська рада в порушення статті 141 ЗК України не припинила право користування її земельними ділянками, а тому право користування збереглося за нею.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати незаконними та скасувати рішення Тернопільської міської ради: сьомого скликання тридцять восьмої сесії № 7/38/120 від 06 вересня 2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування земельної ділянки площею 0,0715 га; передачу цієї ділянки безоплатно у власність по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 ;

сьомого скликання тридцять восьмої сесії № 7/38/120 від 06 вересня 2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування земельної ділянки площею 0,0715 га; передачу безоплатно у власність по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 ;

сьомого скликання тридцять шостої сесії № 7/36/124 від 24 липня 2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування земельної ділянки площею 0,0685 га; передачу цієї ділянки безоплатно у власність по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 ;

Також просила суд скасувати державну реєстрацію у Державному земельному реєстрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права власності:

ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0685 га з кадастровим номером 6110100000:04:003:0137;

ОСОБА_4 за реєстраційним номером 1927439861101 - об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,0715 га, з кадастровим номером 6110100000:04:003:0141, внесеного до Державного реєстру 30 липня 2019 року;

ОСОБА_3 за реєстраційним номером 1947290361101 - об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,0715 га, з кадастровим номером 6110100000:04:003:0142, внесеного до Державного реєстру 08 серпня 2019 року;

ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,0715 га, з кадастровим номером 6110100000:04:003:0141, внесеного до Державного реєстру 12 грудня 2019 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50182987, та земельну ділянку площею 0,0715 га, з кадастровим номером 6110100000:04:003:0142, внесеного до Державного реєстру 12 грудня 2019 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50183974.

Крім того просила визнати недійсним і скасувати договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0715 га, з кадастровим номером 6110100000:04:003:0141 по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 12 грудня 2019 року № 5526, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Боднарчук О. І.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що позивачем не доведено належність їй права користування спірними земельними ділянками та порушення її прав відповідачами.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, провадження №14-487цс19, від 13 листопада 2019 року у справі № 823/1984/16, провадження № 11-1528апп18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13-ц, провадження № 14-122цс18, від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18, провадження № 12-57гс19, від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, провадження № 12-89гс18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження заявник також зазначає порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що правомірність користування земельною ділянкою площею 5 225 кв. м перейшло до неї в порядку спадкування. Вказує, що після смерті її батька вона успадкувала житловий будинок та земельну ділянку площею 5 225 кв. м.

Її батько успадкував майно від свого батька ОСОБА_8 , а саме будинок та прибудинкові приміщення, які розташовані на земельній ділянці загальною площею 5 225 кв. м, що підтверджується генеральним планом (схемою) земельної ділянки, виготовленим станом на 1949 рік, технічним паспортом на вказаний житловий будинок, у якому вказано, що за будинком рахується земельна ділянка площею 5 225 кв. м, у тому числі лишки - 2 495 кв. м.

Таким чином, з 1949 року по 2019 рік користування земельною ділянкою її сім`єю відбувалось на підставі відведення цієї ділянки згідно генерального плану, зміни до якого не вносилися.

Крім того, в архівній довідці від 13 вересня 2019 року № 1-79/04-11, виданій Державним архівом Тернопільської області, вказано, що у документах архівного фонду Великоборківська ЦСУ в заключному звіті про розміри засівних площ під урожай 1945 року в одноосібних селянських господарствах с. Шляхтинці Великобрківського району (сучасного Тернопільського району) Тернопільської області є відомості, що у 1944-1945 роках за господарством ОСОБА_8 значиться 5,4 га землі.

При цьому вона також з народження і по даний час проживає в успадкованому будинку і користується земельною ділянкою у розмірі 5 225 кв. м.

Також вказує, що, зі слів її батька, Тернопільською міською радою приймалось рішення про надання йому прав користування усією земельною ділянкою, проте оригінал такого рішення ним було втрачено.

Таким чином, вважає, що правомірність земельною ділянкою 5 225 кв. м ОСОБА_8 , його спадкоємцем ОСОБА_7 підтверджено доказами, а отже і до неї у порядку спадкування перейшло право користування вказаною земельною ділянкою.

Доводи особи, яка подалі відзив на касаційну скаргу

У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від представника ОСОБА_5 - ОСОБА_10 , у якому вказано, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Народного суду третьої дільниці м. Тернополя від 07 квітня 1955 року у справі № 2-100 визнано право власності на будинковолодіння зі всіма прибудовами, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 взамін втраченого договору дарування (а. с. 21, т. 1).

Даним рішенням зобов`язано Інвентаризаційне бюро провести оформлення документів, що і було оформлено актом від 26 березня 1955 року (а. с. 22, т. 1) та свідоцтвом про право власності від 14 червня 1996 року, про що зроблено в реєстраційній книзі запис № 9 на сторінці № 33 за реєстровим номером 976 (а. с. 24, т. 1).

Будинок та прибудинкові приміщення, власником яких зазначений ОСОБА_11 , були розташовані на земельній ділянці загальною площею 5 225 кв. м, що стверджується генеральним планом (схемою) земельної ділянки за вище зазначеною адресою, виготовленим станом на 07 лютого 1949 року (а. с.23, т. 1).

Згідно зі свідоцтвом на право власності № НОМЕР_1 від 14 червня 1996 року Державна адміністрація міської ради народних депутатів м. Тернопіль посвідчує, що будинок АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_8 на праві особистої власності. Свідоцтво видано на підставі визначення народного суду 3-ї дільниці м. Тернополя у справі № 2-100 від 07 квітня 1955 року взамін договору дарування за 1910 рік (а. с.24, т. 1).

Будинок АДРЕСА_1 зареєстровано в Тернопільському бюро технічної інвентаризації на праві особистої власності за ОСОБА_8 та записано в реєстрову книгу № 9 стор. № 33 за реєстровим № 976 14 червня 1996 року (а. с. 24 на звор., т. 1).

18 червня 1996 року ОСОБА_7 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8 на майно, зокрема, житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав померлому ОСОБА_8 особисто на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 14 червня 1996 року, виданого управлінням житлово-комунального господарства та зареєстрованого Тернопільським бюро технічної інвентаризації 14 червня 1996 року за № 976. Вказаний житловий будинок з надвірними будівлями (підвал, хлів) побудований з цегли, загальною площею 55,50 кв. м.

Згідно технічного паспорта на житловий будинок індивідуального житлового фонду, складеного Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 09 липня 1996 року, власником цілого будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 80,1 кв. м є ОСОБА_7 , в тому числі земельна площа складає 5 225 кв. м, з яких занята житловими приміщеннями 80 кв. м, нежитловими приміщенями 37 кв. м, садом 4 820 кв. м, лишки 2 495 кв. м. (а. с.25-26, т.1).

Як вбачається з архівної довідки, виданої державним архівом Тернопільської області від 13 вересня 2019 року за № Г-79/04-11, у документах архівного фонду Великоборківської інспектури ЦСУ в заключному звіті про розміри засівних площ під урожай 1945 року в одноосібних селянських господарствах с. Шляхтинці Великоборківського (сучасного Тернопільського) району Тернопільської області є відомості, що у 1944-1945 роках за господарством ОСОБА_8 значиться 5,4 га землі (а. с. 27, т. 1).

Позивачка ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

02 листопада 2000 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7 , а саме спадкове майно, що складалося з жилого будинку з підвалом із надвірними будівлями, що знаходиться у АДРЕСА_1 (а. с. 20, т. 1).

Рішенням Тернопільської міської ради від 07 червня 2007 року № 5/10/32 ОСОБА_1 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 1000,0 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Згідно довідок Головного управління ДФС у Тернопільській області від 30 липня 2007 року за № 51693/15-02 та від 13 липня 2014 року за № 0/19-13-05-24/9112 ОСОБА_1 здійснює оплату земельного податку за користування земельною ділянкою площею 1000,0 кв. м, за ділянку площею 2407,0 кв. м (рілля) у відповідності до пп. 281.1.3 п.281.1 ст.281 Податкового кодексу України звільнено від сплати податку (а. с. 28,29, т. 1).

Постановою Тернопільського міськрайонного суду від 07 квітня 2008 року визнано не розгляд сесією Тернопільської міської ради заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_12 від 15 серпня 2007 року про безоплатну передачу у приватну власність земельних ділянок по 1 200 кв. м кожній для ведення садівництва за рахунок залишку 3 225 кв. м площі земельної ділянки саду по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , а також передачу їм в оренду строком на 50 років земельних ділянок площею 412,50 кв. м кожній за рахунок залишку площі земельної ділянки по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 незаконною бездіяльністю та зобов`язано Тернопільську міську раду вирішити на черговій сесії вищевказані заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_12 (а. с. 31, т. 1).

26 серпня 2010 року Тернопільською міською радою п`ятого скликання на її тридцять восьмій сесії розглядалося питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,041250 га для ведення городництва за адресою АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , за наслідками якої рішення не прийнято (а. с. 30, т. 1).

Рішенням двадцять третьої сесії Тернопільської міської ради шостого скликання № 6/23/134 від 17 серпня 2012 року ОСОБА_1 відмовлено в надані дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність площею 0,12 га для ведення садівництва за адресою АДРЕСА_1 . Вказане рішення позивачем не оскаржувалося в судовому порядку (а. с. 35, т. 1).

Листом Тернопільської міської ради від 02 травня 2018 року за № 2020/08 у відповідь на звернення ОСОБА_1 від 12 квітня 2018 року про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва та площею 0,01 га для будівництва гаража за адресою АДРЕСА_1 , заявниці роз`яснено про те, що задовольнити її прохання про надання у власність вищевказаних земельних ділянок немає можливості, остільки рішенням сесії Тернопільської міської ради від 17 серпня 2012 року їй відмовлено у передачі земельної ділянки площею 0,12 га, а передача земельної ділянки площею 0,01 є неможливою, так як детальним планом забудови мікрорайону «Північний» будівництво індивідуальних гаражів не передбачено (а. с. 36, т. 1).

Рішенням тридцять шостої сесії Тернопільської міської ради сьомого скликання № 7/36/124 від 24 липня 2019 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0685 га, кадастровий номер 6110100000:04:003:0137, для будівництва та обслуговування житлових будинків та споруд за адресою АДРЕСА_2 та передано безоплатно у власність ОСОБА_2 з правом здійснити державну реєстрацію вказаної земельної ділянки (а. с. 39, т. 1).

Рішенням тридцять восьмої сесії Тернопільської міської ради сьомого скликання № 7/38/120 від 06 вересня 2019 року затверджено: проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0715 га, кадастровий номер 6110100000:04:003:0141, для будівництва та обслуговування житлових будинків та споруд за адресою АДРЕСА_2 та передано безоплатно у власність ОСОБА_4 з правом здійснити державну реєстрацію вказаної земельної ділянки; проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0715 га, кадастровий номер 6110100000:04:003:0142, для будівництва та обслуговування житлових будинків та споруд за адресою АДРЕСА_2 та передано безоплатно у власність ОСОБА_3 з правом здійснити державну реєстрацію вказаної земельної ділянки (а. с. 41, 42, т. 1).

Згідно наявних у матеріалах справи копій проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_2 земельні ділянки надані ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - це землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія яких землі житлової та громадської забудови, вид використання - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

06 серпня 2019 року за ОСОБА_2 зареєстровано на праві власності земельна ділянка загальною площею 0,0685 га, кадастровий номер 6110100000:04:003:0137 (номер запису про право власності: 32785435), що засвідчується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 196649953 від 17 січня 2020 року та витягом з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 17 січня 2020 року (а. с. 84, т. 1).

22 жовтня 2019 року за ОСОБА_3 зареєстровано на праві власності земельна ділянка загальною площею 0,0715 га, кадастровий номер 6110100000:04:003:0142 (номер запису про право власності: 33877513), що засвідчується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 86, т. 1).

26 вересня 2019 року за ОСОБА_4 зареєстровано на праві власності земельна ділянка загальною площею 0,0715 га, кадастровий номер6110100000:04:003:0141 (номер запису про право власності: 33484364), що засвідчується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 88, т. 1).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 195498155 від 02 січня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу від 12 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Боднарчук О. І. за реєстровим номером 5526, ОСОБА_5 набула у власність земельну ділянку площею 0,0715 га, кадастровий номер 6110100000:04:003:0141 (а. с. 159, т. 1).

На підставі договору купівлі-продажу від 12 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Боднарчук О. І. за реєстровим номером 5529, ОСОБА_5 набула у власність земельну ділянку площею 0,0715 га, кадастровий номер 6110100000:04:003:0142, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 195498406 від 02 січня 2020 року (а. с. 159, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне правоабо інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що земельною ділянкою площею 5 225 кв. м її сім`я користується ще з 1944 року, право користування якою було успадковано її батьком після смерті його батька та нею після смерті її батька, тому надання земельних ділянок сторонам по справі без її вилучення у неї, як законного користувача, порушує її права.

Статтями 125, 126 ЗК України(у редакції, чинній на час звернення до суду із вказаним позовом) визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно частини п`ятої статті 20 ЗК УРСР (1970 року) право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних рад народних депутатів.

У відповідності до статті 22 ЗК України (у редакції, чинній станом на 18 грудня 1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-ХІІ «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Пунктом 6 постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня 1990 року № 563-ХІІ «Про земельну реформу» (із змінами та доповненнями) визначено, що землекористувачі повинні до 01 січня 2008 року оформити право власності або право користування землею.

Абзацом одинадцятим пункту 5.3 рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України (справа про постійне користування земельними ділянками) визначено, що використання терміна «набувають», що означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь», після набрання чинності статтею 92 ЗК України свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення. Цим рішенням визнано неконституційними положення пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що землекористувачі, які набули права постійного користування земельною ділянкою на підставі норм ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року, мають право використовувати надані їм земельні ділянки на праві постійного користування до того часу, поки не буде розроблене законодавче, організаційне та фінансове забезпечення щодо переоформлення права постійного користування на право власності або право оренди.

Відповідно до статті 23 ЗК України (у редакції, чинній станом на 13 березня 1992 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Отже, ОСОБА_1 на підтвердження заявлених позовних вимог мала довести, що ОСОБА_8 , ОСОБА_7 у відповідності до вимог законодавства мали право постійного користування земельною ділянкою, у визначеному позивачем розмірі.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів того, що право постійного користування ОСОБА_8 , ОСОБА_7 земельною ділянкою площею 5 225 кв. м по АДРЕСА_2 було посвідчено державними актами, як і не містять доказів, що відповідні рішення виконкому міської ради про надання у користування земельної ділянки такого розміру за вказаною адресою приймались.

Посилання заявника у касаційній скарзі про те, що зі слів її батька Тернопільською міською радою приймалось рішення про надання йому права користування усією земельною ділянкою, проте оригінал такого рішення ним було втрачено, не можуть бути прийняті судом, оскільки відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому під час розгляду справи позивачем також не надано доказів про наявність записів в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних рад народних депутатів про право землекористування ОСОБА_8 , ОСОБА_7 земельною ділянкою площею 5 225 кв. м по АДРЕСА_2 .

Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду та відхиляє посилання заявника у касаційній скарзі на архівну довідку, видану державним архівом Тернопільської області 13 вересня 2019 року за № Г-79/04-11, про закріплення за ОСОБА_8 5,4 га землі під урожай 1945 року в одноосібних селянських господарствах с. Шляхтинці Великоборківського (сучасного Тернопільського) району Тернопільської області, оскільки така довідка не є документом, який відповідно до чинного законодавства підтверджує право користування позивачем земельною ділянкою по АДРЕСА_2 , а виданий ОСОБА_7 генеральний план (схема) забудови земельної ділянки по АДРЕСА_2 , виготовлений станом на 07 лютого 1949 року, та технічний паспорт, складений 09 липня 1996 року на індивідуальний житловий будинок, розташований за вказаною адресою, не підтверджують правомірність користування земельною ділянкою загальною площею 5225,0 кв. м ні батьком позивача, ні самим позивачем.

Під час розгляду справи судами правомірно встановлено, що оспорюваними рішеннями передано у власність ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 земельні ділянки із земель запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія яких землі житлової та громадської забудови, вид використання - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а не земельні ділянки, які знаходились в користуванні позивача на правових підставах.

При цьому доказів того, що на земельних ділянках, наданих ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , знаходяться об`єкти нерухомого майна, які належать позивачу на праві власності, матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правомірного висновку, що позивачем не доведено належність їй права користування спірними земельними ділянками та порушення її прав відповідачами.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій відмовили їй у задоволенні клопотань про призначення експертизи в усній формі, тобто з порушенням норм процесуального права, не можуть бути прийняті судом з огляду на таке.

Так, під час розгляду справи у місцевому суді позивач двічі подавала клопотання про призначення експертизи.

Суд під час розгляду справи постановив відмовити у задоволенні вказаних клопотань без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, що відповідає положенням статті 259 ЦПК України.

Місцевий суд, відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення експертизи протокольною ухвалою у судовому засіданні від 09 вересня 2020 року, виходив із того, що вирішення питань, які позивач просить поставити експертові, не потребують спеціальних знань у іншій сфері ніж право, що свідчить про відсутність підстав для призначення експертизи.

Відмовляючи протокольною ухвалою у судовому засіданні 03 листопада 2020 року у задоволенні повторного клопотання про призначення експертизи, місцевий суд виходив із того, що позивач звернулась із вказаним клопотанням після закриття підготовчого засідання.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач також заявляла клопотання про проведення експертизи, проте апеляційний суд ухвалою від 22 квітня 2021 року відмовив у задоволенні вказаного клопотання.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи предмет і підстави позову, наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи необхідності в призначенні судової експертизи з питань землеустрою немає.

Отже, відсутні підстави вважати, що судами попередніх інстанцій під час розгляду клопотань позивача про призначення експертизи було порушено норми процесуального права.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 листопада 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян