Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 287/559/21

1-кп/287/183/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2022 року         м. Олевськ

Олевський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника обвинуваченого ОСОБА_5

потерпілого ОСОБА_6

представника потерпілого ОСОБА_7

потерпілого ОСОБА_8

законного представника потерпілого ОСОБА_9

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021060000000002 від 05.01.2021 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Олевського районного суду Житомирської області перебуває обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні № 12021060000000002 від 05.01.2021 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Ухвалою суду зазначене кримінальне провадження призначене до підготовчого судового засідання.

У підготовчому судовому засіданні на обговорення було поставлене питання про відповідність обвинувального акта вимогам КПК України та можливість призначення обвинувального акту до судового розгляду.

Прокурор зазначив, що обвинувальний акт відповідає вимогам КПК України. Вважає за можливе призначити судовий розгляд обвинувального акта, неточностей у обвинувальному акті прокурор не вбачає.

Захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_5 вважає за можливе призначити судовий розгляд обвинувального акта. Обвинувачений ОСОБА_4 підтримує позицію свого захисника.

Представник потерпілого ОСОБА_6 – адвокат ОСОБА_7 вважає за можливе призначити судовий розгляд обвинувального акта. Потерпілий ОСОБА_6 підтримує позицію свого представника.

Потерпілий ОСОБА_8 та законний представник потерпілого ОСОБА_9 підтримують позицію прокурора стосовно можливості призначення судового розгляду обвинувального акта.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали обвинувального акту з додатками, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

У відповідності до положень ч.2 ст.291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); дату та місце його складення та затвердження.

З положень вказаної статті слідує, що формулювання обвинувачення має міститись у обвинувальному акті після викладення фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

При цьому, поняття «формулювання обвинувачення» неможливо ототожнювати з поняттям «фактичні обставини кримінального правопорушення». Формулювання обвинувачення, окрім вказівки статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується підозрюваний, обов`язково має містити зазначення місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів, тобто обвинувачення слід формулювати так, щоб не було упущено жодну із вказаних істотних обставин вчинення злочину і водночас без зазначення фактів, які не мають правового значення у справі та є зайвими подробицями. Обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України). Вичерпні вимоги до обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування викладені в ст.ст. 291, 109 КПК України.

Зокрема, ч. 5 п. 2 ст. 291 КПК України передбачає, що формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посилання на положення закону і статті (частини статті) закону України.

Це означає, що метою доказування і обов`язком слідчого, прокурора, є встановлення всіх обставин, які мають значення для кримінального провадження, а не тільки тих, які зазначені в ч.1 ст. 91 КПК України.

Пунктом першим частини третьої статті 42 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують. Пунктами другим і десятим частини першої статті 56 цього Кодексу передбачено, що потерпілий має право знати сутність підозри та обвинувачення, право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

Виклад всіх обставин, що підлягають доказуванню згідно зі ст. 91 КПК України, як їх вважають установленими слідчий, прокурор, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, формулювання обвинувачення, обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання, розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, відповідно до ч. 4 ст. 110 і ч.2 ст. 291 КПК України, мають міститися в обвинувальному акті - процесуальному рішенні, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і завершує досудове розслідування.

Формулювання обвинувачення повинно складатись з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого в його вчиненні, форму вини, мотив і мету вчинення кримінального правопорушення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчинення кримінального правопорушення і ґрунтуватися на обставинах, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив, мету його вчинення, факти, які впливають на ступінь його тяжкості, тощо.

Правова кваліфікація дій особи повинна містити в собі не тільки посилання на окрему статтю (частину статті) кримінального закону, але і точне формулювання об`єктивної сторони кримінального правопорушення, його кваліфікуючих ознак.

Відповідно до висновку, викладеного у Постанові Верховного Суду України у справі № 5-328кс16 від 24.11.2016 р., аналіз ст. 291 КПК України свідчить про те, що закон вимагає обов`язкового відображення в обвинувальному акті трьох складників: 1) фактичних обставин кримінального правопорушення; 2) правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»); 3) формулювання обвинувачення.

Відповідно до висновків, які містяться у Постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року, суду належить проаналізувати точний зміст положень пункту 5 частини другої статті 291 КПК, а також норм, що формують інститут обвинувачення у чинному кримінальному процесуальному законодавстві.

При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Наведений вище аналіз містить чітке визначення трьох складових частин обвинувального акту з урахуванням вимог чинного кримінального процесуального законодавства, який згідно висновків Верховного Суду України вказує на обов`язковість формулювання обвинувачення, як складової частини у змісті обвинувального акту.

Разом з цим, відсутність у змісті обвинувального акту фактично визначеної частини - «формулювання обвинувачення» є процесуальною перешкодою для суду та певних учасників процесу щодо належного виконання процесуальних дій та обов`язків, а саме: Роз`яснення обвинуваченим суті обвинувачення (ст.348 КПК України); Визначення меж судового розгляду (ст.337 КПК України); зміна обвинувачення в суді (ст.338 КПК України); Погодження зміни обвинувачення (ст.341 КПК України); неможливості чітко визначення у мотивувальній частині вироку - формулювання обвинувачення, яке пред`явлено особі і визнане судом недоведеним (п.1 ч.3 ст.374 КПК України).

Порушення зазначених процесуальних норм є процесуально неприпустимим, оскільки вони впливають на реалізацію під час судового розгляду таких загальних засад кримінального провадження, як презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, які гарантуються сторонам нормами глави 2 КПК України.

Суд звертає увагу, що правильне відображення в обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, виражених у формулюванні обвинувачення, але і для реалізації прав обвинуваченого (на захист), потерпілого (знати сутність обвинувачення) та для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді.

Так у обвинувальному акті зазначено, що своїми діями ОСОБА_4 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 286 КК України.

Відповідно до зазначеного обвинувального акту вказані фактичні обставини кримінального правопорушення.

Органом досудового слідства ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху, як особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_10 та середньої тяжкості тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_8 .

Поряд з цим, обвинувальний акт не містить відомостей про доведеність суб`єктивної сторони кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Суб`єктивна сторона зазначеного кримінального правопорушення визначається складністю об`єктивної сторони, яка характеризується діянням, наслідками та причинним зв`язком між ними.

Кримінальне правопорушення (злочин), передбачене ч. 2 ст. 286 КК України відноситься до категорії правопорушень, вчинених з необережності. Згідно положень ст. 25 КК України необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість, які мають різну юридичну природу.

При цьому, жодного посилання в обвинувальному акті на розкриття суб`єктивної сторони кримінального правопорушення в діях ОСОБА_4 стороною обвинувачення не наводиться.

Також, з матеріалів обвинувального акта щодо обвинуваченого ОСОБА_4 вбачається, порушення вимог п. п. "а" та "b" ч.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 291 КПК України. Зокрема, стороною обвинувачення не сформульовано детального обвинувачення, тобто такого, що складається з таких відомостей, які повинні бути достатніми для повного розуміння обвинувачення, суті висунутого обвинувачення. Так з даного обвинувального акту вбачається, що фактичні обставини кримінального правопорушення викладені слідчим без зазначення конкретного посилання на порушення пункту Правил дорожнього руху кожної дії та бездіяльності обвинуваченого, а вже тільки в загальному порядку вказані пункти порушених правил, де за таких обставин суд змушений самостійно формулювати обвинувачення, що не передбачено КПК України, і це може викликати сумнів у учасників процесу щодо неупередженості суду, тому обвинувачення не може вважатися повним та детальним.

Крім того, вивчивши обвинувальний акт в даному провадженні суд дійшов висновку, що при викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, правової кваліфікації та формулювання обвинувачення відносно ОСОБА_4 слідчим, який складав обвинувальний акт, та прокурором, який його затвердив, порушено принцип презумпції невинуватості, закріплений у ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України, п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97 (далі - Конвенція), положення якої підлягають застосуванню відповідно до ч. 2 ст. 1, ст. 9 КПК України.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Пунктом 2 ст. 6 Конвенції передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Частина 5 ст. 17 КПК України (відповідно до якої поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою) встановлює механізм втілення презумпції невинуватості під час здійснення кримінального провадження, якого з огляду на вимоги ч. 1 ст. 9 КПК України повинні дотримуватися не тільки суд, а й прокурор, слідчий, інші службові особи органів державної влади, зокрема, і під час складання та затвердження обвинувального акту.

Не вдаючись до вирішення питань, що підлягають вирішенню під час судового розгляду, а лише перевіряючи обвинувальний акт на відповідність вимогам КПК, суд дійшов висновку, що в порушення вимог ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України та п. 2 ст. 6 Конвенції в обвинувальному акті стверджується, що ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, що є тотожнім визнанню його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення до ухвалення судом обвинувального вироку, що набрав законної сили.

Так, в обвинувальному акті у формулюванні обвинувачення щодо ОСОБА_4 зазначено: «Своїми необережними діями, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху як особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_10 та середньої тяжкості ушкодження потерпілому ОСОБА_8 , ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України».

Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що слідчим під час складання обвинувального акту та прокурором при його затвердженні, всупереч вимог ч. 5 ст. 17 КПК України в обвинувальному акті допущено порушення презумпції невинуватості, оскільки у формулюванні обвинувачення та при викладенні правової кваліфікації діяння, міститься твердження, що ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2ст. 286 КК України, що не відповідає поводженню з невинуватими особами.

Крім того, в порушення вимог п.7 ч.2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт не містить відомостей про розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Зазначене свідчить про невідповідність обвинувального акту вимогам ч.2 ст. 291 КПК України та розцінюється судом як порушення кримінального процесуального законодавства, що позбавляє суд можливості призначити кримінальне провадження до судового розгляду.

В ст.ст. 109, 291 КПК України викладено вичерпні вимоги до змісту обвинувального акта та його додатків. Повернення обвинувального акта прокурору зі стадії підготовчого провадження в суді першої інстанції, допускається лише у разі порушення прокурором чи слідчим цих вимог.

Аналіз указаної норми закону дає підстави стверджувати те, що додатки до обвинувального акта, необхідність надання яких передбачена ч. 4 ст. 291 КПК України, є невід`ємною складовою обвинувального акта. У зв`язку із цим, при перевірці дотримання стороною обвинувачення положень закону, які регламентують вимоги до обвинувального акта, суд повинен перевірити наявність додатків, указаних у ч. 4 ст. 291 КПК України.

При цьому, зазначена перевірка повинна носити не формальний, а реальний характер, тобто суд повинен у межах наявних у нього даних перевірити факт виконання стороною обвинувачення тих дій, підтвердженням яких є документи, зазначені у ч.4 ст.291 КПК України. Не проведення такої перевірки може призвести до наслідків, за наявності яких в подальшому суд повинен буде виконувати не властиві йому функції (вручати копії обвинувального акту, копії цивільного позову), або які будуть перешкодою для подальшого провадження (відсутність реєстру матеріалів досудового розслідування чи довідки про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження). Наведене указує на те, що не надання документів, передбачених ч.4 ст.291 КПК України, чи надання таких документів, які не підтверджують факт вчинення процесуальних дій, що підтверджуються цими документами є перешкодою для призначення судового розгляду і є підставою для повернення обвинувального акта прокурору.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі від 3 жовтня 2012 року № 223-1430/0/4-12 «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» зазначає, що у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, прокурору, якщо вони не відповідають вимогам статей 291, 292 КПК України: зокрема, якщо ці документи містять положення, що суперечать одне одному; у документах наведено недопустиму натуралізацію опису злочину; вони не підписані слідчим (крім випадків, коли прокурор склав їх самостійно) чи не затверджені прокурором; до них не долучено передбачені законом додатки.

Статтею 293 КПК України передбачено, що одночасно з переданням обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до суду прокурор зобов`язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу), його захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо провадження здійснюється щодо юридичної особи, копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування надаються також представнику такої юридичної особи.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 291 КПК України, до обвинувального акта, зокрема додається розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу).

В тексті обвинувального акта передбачена і зазначена кількість доданих до нього аркушів з розпискою про отримання акта і реєстру.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, зокрема з розписок обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_11 про отримання обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, останнім було вручено процесуальні документи у кримінальному провадженні № 12021060060000002 від 05.01.2021 року. Проте, з обвинувального акту вбачається, що відомості про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_4 про вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.01.2021 року за № 12021060000000002. Таким чином, вищевказані розписки про отримання копій обвинувального акта, реєстру матеріалів досудового розслідування містять розбіжності щодо номеру кримінального провадження.

Виходячи з прямих приписів закону, які встановлені для дотримання стороною обвинувачення при складанні, затвердженні матеріалів обвинувального акту та своєчасному врученні їх копії обвинуваченому, захиснику, подання цих матеріалів до суду, то виходячи з цього, без належного підтвердження та додання розписки за особистим підписом про отримання безпосередньо обвинуваченим, захисником, своєчасно у належному обсязі копії матеріалів обвинувального акту, не дає достатні підстави для суду визнати такий обвинувальний акт з додатками таким, що складений, відповідає та поданий у відповідності вимогам закону, що у свою чергу є суттєвим порушенням права обвинуваченого та унеможливлює призначення справи до розгляду.

Таким чином, слід вважати, що обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування у даному кримінальному провадженні не були вручені обвинуваченому ОСОБА_4 та його захиснику ОСОБА_11 , що є перешкодою для призначення судового розгляду на підставі даного обвинувального акта.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 291 КПК України обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором.

Затвердження прокурором обвинувального акту щодо обвинувачених та не скріплення його печаткою є порушенням вимог до реквізитів офіційного документу. Оскільки в контексті примітки до ст. 358 КК України під офіційним документом слід розуміти документ, що містить зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднання громадян, юридичних осіб, незалежно від форм власності та організаційно-правових форм, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Саме підписання й затвердження обвинувального акту прокурором та скріплення його підпису печаткою надає цьому документу статус офіційного і свідчить про належний нагляд за досудовим розслідуванням.

Зазначена правова позиція збігається з правовою позицією Верховного Суду України у справі №5-50кс15 від 09.07.2015 року, в якій зокрема зазначено, що при встановленні ознак офіційного документа як предмета злочину слід керуватися такими критеріями: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її професійної чи службової компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків. Невідповідність документа хоча б одному з наведених критеріїв перешкоджає визнанню його офіційним.

Як вбачається з обвинувального акту у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 , даний обвинувальний акт належним чином не затверджений прокурором у даному кримінальному провадженні ОСОБА_12 , оскільки підпис в графі «Затверджую» не скріплений печаткою.

Відповідно до ст.2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу й щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Застосування належної процедури fair procedure (в європейській системі), dut procуes (в американській системі) є одним зі складових елементів принципу верховенства права, передбачає в тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.

Відповідно до ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення, у тому числі повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам КПК України.

Одночасно суд зазначає, що у підготовчому судовому засіданні судом не досліджувались обставини, зокрема чи містять дії обвинуваченого ОСОБА_4 ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки ці обставини підлягають перевірці судом в ході судового розгляду, відповідно до вимог КПК України.

За таких обставин суд приходить до висновку, що зазначені порушення свідчать про те, що обвинувальний акт не відповідає вимогам закону, що, з урахуванням положень ст.ст. 2, 7, ч. 6 ст. 9, ст.ст. 21, 22, ч. 4 ст. 291 КПК України, є істотним порушенням вимог КПК України, яке фактично нівелює принципи безсторонності, об`єктивності та неупередженості суду до початку судового розгляду та унеможливлює призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, а з урахуванням положень п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, є підставою для повернення обвинувального акта прокурору для усунення недоліків.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 291, 314-316 КПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні № 12021060000000002 від 05.01.2021 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України - повернути прокурору Олевського відділу Коростенської окружної прокуратури ОСОБА_3 для усунення недоліків та приведення обвинувального акту у відповідність до вимог Кримінального процесуального кодексу України, впродовж розумного строку, який буде об`єктивно достатнім для усунення цих недоліків.

Цивільний позов підлягає поверненню потерпілому у зв`язку з поверненням обвинувального акту прокурору після набрання ухвалою суду законної сили.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду через Олевський районний суд Житомирської області протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя:                                                                            ОСОБА_1