ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 546/526/18 Номер провадження 11-кп/814/147/22Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2022 року м. Полтава

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого суддіОСОБА_2

суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора представників потерпілих потерпілої представника цивільного відповідача захисника обвинуваченого        ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_11 ОСОБА_12

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 жовтня 2015 року за №12015170310000403, за апеляційними скаргами керівника Решетилівської окружної прокуратури ОСОБА_13 , захисника ОСОБА_11 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 , представника цивільного відповідача АТ "Страхова компанія Країна" ОСОБА_14 на вирок Новосанжарського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2021 року,

встановила:

Цим вироком

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,

визнано винуватим і засуджено за ч.2 ст.286 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Задоволено частково цивільний позов і стягнуто з:

АТ «Страхова компанія Країна» в рахунок відшкодування майнової шкоди на користь ОСОБА_9 48 372 гривень 25 копійок, ОСОБА_15 – 20 222 гривень 06 копійок;

ОСОБА_12 у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_9 300 000 гривень, ОСОБА_15 – 100 000 гривень, відмовлено в іншій частині позовних вимог.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення заходів кримінального провадження, процесуальних витрат і речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_12  визнано винуватим і засуджено за те, що він 23 жовтня 2015 року приблизно о 14 годині 45 хвилин, керуючи автомобілем Hyundai Santa Fe, н.з. НОМЕР_1 , зі сторони с. Ганжі у напрямку смт Решетилівка Полтавської обл., у порушення вимог п.п. 10.1, 11.3 ПДР України рухався по зустрічній смузі руху, створюючи небезпеку для руху автомобілю Skoda Octavia, н.з. НОМЕР_2 , який їхав у зустрічному напрямку під керуванням ОСОБА_16 , та при виконанні маневру праворуч для повернення на свою смугу руху, маючи можливість упевнитися в безпечності такого маневру, допустив зіткнення з автомобілем Skoda Octavia, н.з. НОМЕР_2 ., у результаті чого пасажиру останньо згаданого транспортного засобу ОСОБА_9 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, а пасажиру ОСОБА_15 і водію ОСОБА_16 - середньої тяжкості тілесні ушкодження.

В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_13 просить скасувати вирок Новосанжарського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2021 року та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_12 покарання за ч.2 ст.286 КК України - 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, в іншій частині вирок залишити без зміни.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд першої інстанції належним чином не врахував:

тяжкість, ступінь суспільної небезпеки зазначеного кримінального правопорушення, виходячи з обставин його вчинення та наслідків, що настали;

те, що обвинувачений під час судового розгляду намагався перекласти вину на потерпілого ОСОБА_16 , матеріально допомагав лише потерпілому ОСОБА_15 , не вибачився перед потерпілими, які наполягали на призначенні ОСОБА_12 максимального покарання.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_11 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 , просить змінити вирок Новосанжарського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2021 року та призначити ОСОБА_12 покарання, не пов`язане з позбавленням волі, зменшити суму моральної шкоди, яка підлягає стягнення з обвинуваченого на користь потерпілих.

Свої вимоги захисник мотивує тим, що місцевим судом не враховано:

порушення ПДР України також водієм ОСОБА_16 ;

особу обвинуваченого, який щиро розкаявся, не оспорював свою вину з урахуванням обставин зіткнення, вибачився перед потерпілими, добровільно частково відшкодував їм шкоду, позитивно характеризується та з дня кримінального правопорушення протиправних дій не вчиняв, не притягувався до відповідальності за порушення ПДР України;

необ`єктивність позиції потерпілих, яка в справах даної категорії не має пріоритету над іншими обставинами, передбаченими ст.65 КК України;

дані досудової доповіді про низький рівень учинення ОСОБА_12 повторного кримінального правопорушення, його небезпеки для суспільства, а також можливість виконання покарання без цілодобового контролю;

те, що керування обвинуваченим транспортним засобом є єдиним джерелом існування його сім`ї. Одночасно зазначає, що стверджувана потерпілою ОСОБА_9 глибина душевних страждань у повній мірі не знаходить свого підтвердження в матеріалах кримінального провадження.

В апеляційній скарзі представник цивільного відповідача АТ "Страхова компанія Країна" ОСОБА_14 просить змінити вирок Новосанжарського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2021 року та відмовити в задоволенні цивільних позовів потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_15 до АТ «СК «Країна» про стягнення з товариства майнової шкоди, в іншій частині вирок залишити без зміни.

Свої вимоги представник відповідача мотивує тим, що суд першої інстанції:

не врахував те, що потерпілі ОСОБА_15 і ОСОБА_9 у порушення вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не подавали на адресу АТ "Страхова компанія Країна" повідомлення про ДТП, заяви на виплату страхового відшкодування з необхідними для прийняття рішення по даній справі документами, що свідчить про безпідставність заявлених вимог про сплату їм страхового відшкодування;

при визначенні розміру майнової шкоди не мотивував прийняте рішення, не навів підстав стягнення відповідних сум, не перевіривши обґрунтованість вимог цивільних позивачів, які не надали страховій компанії документів, що підтверджують позовні вимоги.

У запереченнях потерпілі ОСОБА_9 і ОСОБА_15 , посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного вироку, просять залишити це судове рішення без зміни, а апеляційні скарги захисника та представника цивільного відповідача – без задоволення.

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача; прокурора ОСОБА_6 , яка вважала законним вирок суду, не підтримавши апеляційні скарги; обвинуваченого ОСОБА_12 та його захисника ОСОБА_11 про задоволення апеляційної скарги сторони захисту з підстав у ній наведених; представника цивільного відповідача ОСОБА_10 на підтримку поданої страховою компанією апеляційної скарги; потерпілу ОСОБА_9 , яка повідомила, що обвинувачений здійснював компенсацію шкоду напередодні судового засідання та просила позбавити його волі за вчинений злочин; представника потерпілого – адвоката ОСОБА_8 щодо законності оскаржуваного рішення; представника потерпілого – адвоката ОСОБА_7 , який просив не позбавляти волі ОСОБА_12 з тим, щоб останній міг сплачувати кошти потерпілим; перевірила матеріали кримінального провадження; обговорила доводи апеляційних скарг і дійшла висновку про те, що апеляційні скарги прокурора та захисника належить залишити без задоволення, а цивільного відповідача – задовольнити частково, з огляду на таке.

Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_12 у вчиненні ним кримінального правопорушення за обставин, установлених судом, та правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій ОСОБА_9 тяжкі тілесні ушкодження, потерпілим ОСОБА_15 та ОСОБА_16 - середньої тяжкості тілесні ушкодження, ніким з учасників судового провадження не оспорюється, а тому відповідно до ст.404 КПК України у зазначеній частині оскаржуваний вирок у апеляційному порядку не переглядається.

Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Доводи прокурора та захисника про недотримання судом першої інстанції пов`язаних із суддівським розсудом вимог закону та неправильності призначеного ОСОБА_12 покарання, є безпідставними.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

Відповідно до ст.ст.50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду  і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. 

Санкцією ж ч.2 ст.286 КК України передбачено покарання у вигляді  позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Суд першої інстанції не вийшов за межі дискреційних повноважень, при призначенні покарання виконав указані вище вимоги закону та врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_12 кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, грубий характер допущених обвинуваченим порушень ПДР України, зокрема виїзд ним на зустрічну смугу руху, унаслідок чого заподіяно потерпілій ОСОБА_9 тяжкі тілесні ушкодження, потерпілим ОСОБА_15 та ОСОБА_16 - середньої тяжкості тілесні ушкодження, особу ОСОБА_12 , який не судимий, є особою молодого віку, має міцні соціальні зв`язки, родину, постійне місце проживання, де характеризується позитивно, на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває, дані досудової доповіді, в якій зазначено про низький рівень вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення та його небезпеки для суспільства, думку потерпілих щодо призначення ОСОБА_12 суворого покарання, наявність обставин, які пом`якшують покарання – активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне часткове відшкодування шкоди, й відсутність обставин, що його обтяжують.

За таких обставин, цей суд дійшов правильного висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства шляхом призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі з реальним відбуттям, однак у розмірі, наближеному до мінімального, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк, визначений у межах санкції ч.2 ст.286 КК України, що не є максимальним.

При цьому колегія суддів погоджується з мотивами місцевого суду, який визнав відсутньою обставину, що пом`якшує покарання, у вигляді щирого каяття. З технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції вбачається, що ОСОБА_12 не висловив щирий жаль з приводу вчиненого, не надав належний критичний осуд своїй протиправній поведінці, не вибачився перед потерпілими, свою вину визнав частково, заперечуючи під час розгляду кримінального провадження частину установлених обставин злочину з метою перекласти винуватість на іншого учасника ДТП. Отже, таке каяття ОСОБА_12 не було щирим, справжнім, а носить формальний характер.

Щодо доводів захисника про врахування при призначенні покарання винуватості також водія ОСОБА_16 , то колегія суддів зауважує, що саме грубе порушення обвинуваченим низки пунктів ПДР України в нескладній дорожній обстановці, пов`язане з виїздом на зустрічну смугу та рухом по ній, створювало небезпеку для життя і здоров`я невизначеного кола людей і стало причиною недотримання ОСОБА_16 ПДР України щодо несвоєчасного застосування екстреного гальмування. Тому такі обставини не зменшують високий ступінь суспільної небезпеки протиправних дій ОСОБА_12 , унаслідок яких сталося зіткнення та травмування 3 потерпілих з тяжкими наслідками.

Суд апеляційної інстанції враховує те, що на час апеляційного розгляду в обвинуваченого народилась дитина та ним у суді апеляційної інстанції відшкодовано ОСОБА_9 5 500 гривень, ОСОБА_15 – 2 300 гривень стягнутої за цивільним позовом моральної шкоди, однак, зважаючи на викладені вище обставини, це не є мотивованою підставою для пом`якшення призначеного покарання або зміни способу його виконання, оскільки не свідчить про несправедливість такого покарання внаслідок суворості. Надані стороною захисту копії фіскальних чеків про відшкодування ОСОБА_12 під час провадження в суді першої інстанції моральної шкоди ОСОБА_9 у сумі 26 400 гривень, ОСОБА_15 – 15 400 гривень, охоплюються врахованою обставиною, яка пом`якшує покарання - добровільне часткове відшкодування шкоди. У свою чергу, слід зазначити, що майже на протязі 7 років обвинуваченим здійснено компенсацію менше п`ятої частини розміру завданої потерпілим ОСОБА_9 і ОСОБА_15 моральної шкоди, при тому, що шкоду, завдану життю та здоров`ю останнім, стягнуто зі страхової компанії. Зазначене свідчить про недостатнє визнання ОСОБА_12 негативних наслідків учиненого злочину для потерпілих осіб.

Усупереч доводам апелянта, висновок органу пробації правильно взятий до уваги судом першої інстанції в сукупності з іншими обставинами, передбаченими ст.65 КК України, та не є вирішальним при прийнятті судом рішення про обрання винному заходу примусу.

Ураховуючи наведене вище, самі по собі позитивні дані про особу винного та наявність 2 обставин, що пом`якшують покарання, між тим істотно не знижують суспільну небезпеку злочину, не вказують на наявність достатніх підстав для застосування до ОСОБА_12 положень ст.75 КК України, натомість обґрунтовано вплинули на призначення обвинуваченому майже мінімального основного покарання.

Що стосується посилань захисника на непризначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, то вони також є необґрунтованими, так як характер викладених вище допущених обвинуваченим одночасно декількох грубих порушень вимог ПДР України, тяжкість наслідків, що могли настати та тих, що настали у результаті вчиненого ДТП для 3 людей, переконливо свідчать про необхідність та доцільність призначення ОСОБА_12 з урахування його особи додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в межах санкції цієї частини статті кримінального закону, що сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.

У свою чергу, в матеріалах справи немає та стороною захисту не надано інформації про те, що трудова чи підприємницька діяльність ОСОБА_12 пов`язана з використанням виключно ним права керувати транспортними засобами. Більше того, закон про кримінальну відповідальність не містить обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є джерелом доходу.

Так, ПДР України регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватись усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки, а тому уникнення обвинуваченим додаткового покарання за обставин даного кримінального провадження негативно вплине на сприйняття суспільством, зокрема іншими водіями, необхідності суворо дотримуватись ПДР України.

Таким чином, призначене місцевим судом ОСОБА_12 покарання відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, з урахуванням принципів співмірності, індивідуалізації є за своїм видом і розміром законним, справедливим та сприяє меті покарання, тобто є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Нових обставин, які би переконали колегію суддів у протилежному висновку, ніж той, до якого дійшов суд першої інстанції при призначенні покарання, в ході апеляційного розгляду наведено не було. Підстави для посилення чи пом`якшення обраного ОСОБА_12 заходу примусу, як просять апелянти, відсутні.

Частиною 2 ст.23 ЦК України передбачено, що моральна шкода, зокрема, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Життя та здоров`я людини згідно зі ст.3 Конституції України визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об`єктом кримінально-правової охорони.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в результаті протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_9 було спричинено тяжкі тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, закритої травми грудної клітини з переломами ребер зліва, контузії серця з розривом правого шлуночку та гемоперікарду серця, крововиливів в нижню зону лівої легені, переломів тіла правої здухвинної кістки правого стегна та променевої кістки, травматичного шоку 2 ступеню, множинних забійно-рваних ран голови та кінцівок (т.3 а.п. 32-37). ОСОБА_15 завдано середньої тяжкості тілесні ушкодження, які не потягли за собою наслідків, передбачених ст.121 КК України, але спричинили тривалий розлад здоров`я, а саме: черепно-мозкову травму, забій головного мозку легкого ступеню, післятравматичний сударахноідальний крововилив, перелом обох кісток правого передпліччя, забійні рани правих верхньої кінцівки та вушної раковини, осаднення шкіри голови (т.3 а.п. 29-31).

У зв`язку з отриманими травмами потерпілі одразу після вчинення злочину перебували на стаціонарному лікуванні в різних відділеннях медичних закладів: ОСОБА_9 - з 23 жовтня до 07 грудня 2015 року ОСОБА_15 - з 23 жовтня до 17 листопада 2015 року, перенесли оперативні втручання із застосуванням імплантів. Після цього через наслідки ДТП кожен потерпілий продовжував періодичне лікування в закладах охорони здоров`я ще на протязі приблизно 4 років (до кінця 2019 року), ОСОБА_9 отримувала інвалідність 2 групи, а застосовані при оперативному вручанні фіксатори в неї видалялись у січні 2017 року (т.1 а.п. 195-196, 204-205, 208-212, 214-217, 220-223 т.4 а.п.2, 6-13, 15, 26).

Через наведене ОСОБА_9 і ОСОБА_15 безумовно зазнали сильного фізичного болю і мук як під час травмування, так і довготривалого лікування,  де суттєво обмежувався їх звичний спосіб життя, а також близьких людей, які їм допомагали, сильних душевних страждань і переживань щодо відновлення стану здоров`я, емоційного стресу через негативний вплив наслідків злочину на якість їх життя, вимушених змін у ньому, що також перешкоджало активному соціальному функціонуванню. Для організації лікування, відновлення втрачених соціальних зв`язків та облаштування побуту по новому виникла необхідність у витрачанні потерпілими значного часу й прикладанні  додаткових зусиль. Окрім того, велика кількість шрамів відобразилась на зовнішності ОСОБА_9 .

За таких обставин, визначений у вироку розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_9 у сумі 300 000 гривень, а ОСОБА_15 – 100 000 гривень, узгоджується з принципами розумності, виваженості та справедливості, відповідає характеру й обсягу понесених потерпілими моральних страждань. Підстав для зменшення названого розміру немає. Відшкодування ж у зазначеному розмірі не призведе до безпідставного збагачення ОСОБА_9 і ОСОБА_15 , а буде обґрунтованою компенсацією за заподіяну їм моральну шкоду.

З цих підстав доводи захисника про неправильне вирішення місцевим судом позову в частині стягнення моральної шкоди слід уважати безпідставними.

Також доводи апеляційної скарги представника цивільного відповідача, які полягають у передчасності поданого потерпілими ОСОБА_9 і ОСОБА_15 позову до АТ "Страхова компанія Країна", є безпідставними.

Положеннями ч.2 ст.127 КПК України регламентовано, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Унаслідок ДТП потерпілі ОСОБА_9 і ОСОБА_15 отримали тілесні ушкодження, у зв`язку з чим заявили цивільні позови про відшкодування завданої їх здоров`ю шкоди до АТ "Страхова компанія Країна" як до страхової компанії, з якою в обвинуваченого ОСОБА_12 укладено договір «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що підтверджується полісом №АЕ/6038272 (т.3 а.п. 19).

Тобто, між потерпілими та обвинуваченим виникли деліктні зобов`язання із завдання шкоди внаслідок ДТП. У той же час, між обвинуваченим та страховою компанією АТ "Страхова компанія Країна" існували договірні зобов`язання за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілими, яким він виплачує страхові відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 червня 2019 року (справа №465/4621/16-к, провадження №13-24 кс19), для розгляду в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до страховика про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 КК України, попереднє звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст.35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не є обов`язковим.

Визначений у цьому Законі порядок звернення потерпілого чи іншої особи до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов`язковий у розумінні ст.124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.

Обов`язок відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у тому числі, коли йдеться про вчинення злочину, передбаченого ст.286 КК України, обумовлений не порушенням певного договірного зобов`язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров`ю та життю людини.

Законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них, яка визначена у ст.35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», передбачає відшкодування шкоди на підставі звернення потерпілого до страхової компанії за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування.

Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до страхової компанії про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1. ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Протилежний підхід, який ставив би у залежність право потерпілого на компенсацію за результатами кримінального провадження від попереднього звернення чи не звернення з заявою до цих осіб, призвів би до істотного обмеження, чи навіть повного нівелювання його права на судовий захист у кримінальному процесі, встановленого ст. 128 КПК України.

Водночас, у межах кримінального провадження за ст.286 КК України факт, обставини ДТП, особа, винна у її настанні, характер і розмір завданої шкоди встановлюються судом як обставини, що мають істотне значення для кримінальної справи і належать до предмету доказування. В цьому разі незвернення потерпілого безпосередньо до страховика жодним чином не перешкоджає з`ясуванню обставин, з якими законодавець пов`язує підстави для виплати відшкодування.

Тому, якщо особа подала позовну заяву до суду про стягнення із страховика шкоди завданої внаслідок вчинення злочину, передбаченого ст.286 КК України, то вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги цивільного відповідача, що зводяться до безпідставного стягнення зі страхової компанії коштів на відшкодування шкоди потерпілим з посиланням на те, що останні в передбаченому законом порядку до страхової компанії не зверталися та необхідні документи для визначення розміру шкоди не надавали, колегія суддів уважає необґрунтованими.

Так само безпідставними є твердження в апеляційній скарзі представника відповідача про те, що потерпілі не надали страховій компанії документи, які підтверджують їх позовні вимоги.

З матеріалів провадження видно, що ОСОБА_9 і ОСОБА_15 , звертаючись до страхової компанії з цивільним позовом, представили до суду копії позовної заяви та додатків до неї – доказів на підтвердження заявлених вимог. На виконання ухвали Новосанжарського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2019 року на адресу АТ "Страхова компанія Країна" було направлено копії цієї заяви та її додатків, які доставлено до названого товариства 15 квітня 2019 року, що підтверджується даними рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (т.1 а.п. 185-224, 246). Після отримання копій наведених документів представник АТ "Страхова компанія Країна" ОСОБА_17 подав відзив на цивільний позов потерпілих, жодним чином не вказуючи в ньому про неотримання відповідних додатків, про наявність яких чітко вказано у змісті позовної заяви. Ця обставина не ставилась під сумнів страховою компанією й під час усього провадження в суді першої інстанції.

Тобто, цивільний відповідач був обізнаний і мав у розпорядженні копії фактичних даних, на яких потерпілі особи грунтували поданий позов. Більше того, за наявності згаданих вище сумнівів чи втрати відповідних даних страхова компанія як сторона процесу не мала будь-яких перешкод для реалізації свого диспозитивного права на ознайомлення з матеріалами справи.

Разом з тим місцевий суд, дійшовши правильного висновку про необхідність стягнення зі страхової компанії шкоди, заподіяної здоров`ю ОСОБА_9 і ОСОБА_15 , не обґрунтував підстав, з яких він визначив наведений у вироку розмір майнової шкоди, та належним чином не встановив усі обставини, які мали значення при вирішенні означеного питання з урахуванням наявних у справі доказів.

Виходячи з положень п.23.1 ст.23, п.24.1 ст.24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого.

У зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров`ю потерпілих, не застосовується (п.12.2 ст.12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

У страховому полісі №АЕ/6038272 установлено ліміт відшкодування страховиком АТ "Страхова компанія Країна" шкоди, заподіяної життю та здоров`ю, а саме до 100 000 гривень (т.2 а.п. 19).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що потерпілими під час лікування унаслідок завданої їх здоров`ю шкоди внаслідок ДТП придбавались за власний рахунок лікарські засоби та препарати, вироби медичного призначення у вигляді імплантів, об`єктивно необхідні при лікуванні в закладі охорони здоров`я допоміжні речі, здійснювались відповідні медичні обстеження, а саме ОСОБА_9 на суму 48 145 гривень 95 копійок, ОСОБА_15 - 19 325 гривень 69 копійок, що доводиться копіями фіскальних чеків і квитанцій, медичною документацією закладів охорони здоров`я (т.1 а.п. 195-207, 218, 224, т.4 а.п.2-26). З аналізу медичної документації підтверджується факт необхідності та обґрунтованості зазначених вище витрат, які понесені потерпілими через наслідки ДТП, перебування цих витрат у причинно-наслідковому зв`язку із заподіяною шкодою здоров`ю ОСОБА_9 і ОСОБА_15 . У свою чергу, лікарські засоби та вироби медичного призначення, куплені за рахунок лікарні відповідно до виданого нею розрахунку, до названого вище переліку обґрунтовано не включені при заявленні цивільного позову (т.1 а.п. 208-212).

Однак, колегія суддів уважає зайвим стягнення на користь ОСОБА_9  і ОСОБА_15 витрат на дитячу суміш і воду, придбання яких не пов`язане з процесом лікування, згідно фіскальних чеків №№0000015156 (т.1 а.п.198), 0000015664 (т.1 а.п. 199), 0000016198, 0000016805, 0000016702 (т.1 а.п. 200), 0000017753 (т.1 а.п. 201), 0000019179, (т.1 а.п. 202), 0000013700 (т.1 а.п. 205) та 0000016509 (т.1 а.п.206).

Не підлягають урахуванню й копії фіскальних чеків №11501 (т.1 а.п. 202), 10867 (т.1 а.п. 205), 196227 (т.1 а.п. 206), 0032957_00300 (т.1 а.п. 218), що не відображають інформації щодо придбаних ліків чи отриманих медичних послуг, а квитанція №12292015 та фіскальний чек №0025679_0023955 (т.1 а.п. 218) як такі, що подвійно надані та попередньо вже враховані судом.

Окрім того, позивачем ОСОБА_15 не надано доказів та не обґрунтовано наявність причинного зв`язку між проведеними дослідженнями органів видільної системи, внутрішнього статевого органу із заподіяними йому тілесними ушкодженнями чи з наслідками від перенесених травм, через це суми за розрахунковими квитанціями №№02102016, 12292015, 10232015 (т.1 а.п. 207) також не підлягають стягненню за вимогами цивільного позову.

З огляду на викладене, оскаржуваний вирок в частині вирішення цивільного позову належить змінити шляхом зниження розміру майнової шкоди та стягнути із страхової компанії на користь ОСОБА_9 48 145 гривень 95 копійок, ОСОБА_15 - 19 325 гривень 69 копійок обґрунтованих витрат, пов`язаних з лікуванням останніх, які не виходять за встановлені в страховому полісі межі.

Отже, апеляційна скарга цивільного відповідача підлягає до часткового задоволення, а апеляційні скарги прокурора та захисника задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,

ухвалила:

Апеляційні скарги керівника Решетилівської окружної прокуратури ОСОБА_13 і захисника ОСОБА_11 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 , залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника цивільного відповідача АТ "Страхова компанія Країна" ОСОБА_14 , задовольнити частково.

Вирок Новосанжарського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2021 року в частині вирішення цивільного позову змінити.

Стягнути з АТ "Страхова компанія Країна" в рахунок відшкодування майнової шкоди на користь:

ОСОБА_9 - 48 145 гривень 95 копійок;

ОСОБА_15 - 19 325 гривень 69 копійок.

В іншій частині вирок залишити без зміни.

У зв`язку з набранням вироком законної сили ОСОБА_12 узяти під варту в залі суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - у той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

СУДДІ:

ОСОБА_2                 ОСОБА_3                 ОСОБА_4