ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2006 р. | № 33/13пд |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Щотки С.О. |
суддів : | Мележик Н.І., Подоляк О.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” в особі Вуглегірської ТЕС |
на постанову | від 09.03.2006 р. Донецького апеляційного господарського суду |
у справі | № 33/13пд |
за позовом | ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” в особі Вуглегірської ТЕС (надалі –Товариство) |
до | Державного виробничого підприємства по зовнішньому централізованому водопостачанню “Укрпромводчормет” в особі Часів-Ярського районного управління (надалі –Підприємство) |
про | переддоговірний спір |
за участю представників: |
від позивача | - Смирнова С.Є., Шеронов І.В., Вендичанський С.А. |
від відповідача | - Філімонов А.Ю. |
в судовому засіданні 24.05.2006 р. оголошувалась перерва
для підготовки повного тексту постанови
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 11.04.2005 р. (судді: Новікова Р.Г., Чернота Л.Ф., Волошинова Л.В.) позов задоволено частково:
- викладено п. 4.5 договору № 282 від 26.11.2004 р. про відпуск технічної води із каналу Сіверський Донець –Донбас на Вуглегірську ТЕС (надалі –Договір) у редакції позивача;
- не включено до тексту Договору п. 7.8;
- припинено провадження у справі в частині виключення п. 8.5 із Договору у зв’язку із відсутністю предмету спору;
- відмовлено у задоволенні позовних вимог про викладення найменування Договору, розділів 2 та 5, пунктів 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 4.1, 4.3, 4.4, 4.8, 5.1, 5.2, 5.5, 6.2, 6.3, 6.4, 6.5, 7.1, 7.2, 7.3, 7.6, 8.1.2, 8.4 Договору у редакції позивача.
Додатковим рішенням господарського суду Донецької області від 18.04.2005 р. (судді: Новікова Р.Г., Чернота Л.Ф., Волошинова Л.В.) викладено п. 8.4 Договору у редакції відповідача.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.03.2006 р. (судді: Акулова Н.В., Геза Т.Д., М’ясищев А.М.) рішення господарського суду Донецької області від 11.04.2005 р. залишено без змін; додаткове рішення господарського суду Донецької області від 18.04.2005 р. скасовано, п. 8.4 Договору викладено в редакції, відповідно до якої по неврегульованим питанням дійсного договору застосовуються норми Водного кодексу України з врахуванням змін від 06.06.1995 р.
Не погоджуючись з рішенням та постановою частково, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про викладення найменування Договору, розділів 2 та 5, пунктів 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 4.1, 4.3, 4.4, 4.8, 5.1, 5.2, 5.5, 6.2, 6.3, 6.4, 6.5, 7.1, 7.2, 7.3, 7.6, 8.1.2 Договору у редакції позивача, а справу в цій частині передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, між Товариством (водоспоживач) та Підприємством (постачальник) був підписаний з протоколом розбіжностей договір № 282 від 26.11.2004 р. про відпуск технічної води із каналу Сіверський Донець –Донбас на Вуглегірську ТЕС (Договір).
Не дійшовши згоди стосовно викладення спірних пунктів в тій чи іншій редакції, сторони за взаємним вільним волевиявленням вирішили передати розбіжності на розгляд господарського суду.
Таким чином, для врегулювання переддоговірного спору, що виник на стадії укладення Договору, Товариство звернулось до суду з позовними вимогами до Підприємства про викладення найменування Договору, найменування розділів 2 та 5, пунктів 1.1, 1.2, 2.1, 2.2., 2.3, 3.1, 4.1, 4.3, 4.4, 4.5, 4.8, 5.1, 5.2, 5.5, 6.2, 6.3, 6.4, 6.5, 7.1, 7.2, 7.3. 7.6, 8.1.2, 8.4 Договору в своїй редакції, без включення до Договору пунктів 7.8, 8.5.
Підприємство в процесі розгляду справи проти укладення Договору не заперечувало, проте не погоджувалось із викладеною позивачем редакцією спірних положень.
Товариство в порядку ст. 22 ГПК України подало заяву, в якій просило викласти найменування Договору, найменування розділів 2 та 5, пунктів 1.1, 1.2, 2.1, 2.2., 2.3, 3.1, 4.1, 4.3, 4.4, 4.8, 5.1, 5.2, 5.5, 6.2, 6.3, 6.4, 6.5, 7.1, 7.2, 7.3, 7.6, 8.1.2 Договору в іншій редакції. При цьому, вимоги позивача про невключення пунктів 7.8, 8.5 до Договору та редакція пунктів 4.5, 8.4 Договору залишилися незмінними.
У своїх поясненнях відповідач погодився не включати до Договору спірний пункт 8.5, але інші спірні положення просив викласти у своїй редакції.
Приймаючи рішення та постанову в частині вирішення розбіжностей в редакції п. 4.5 Договору суди правомірно виходили з того, що позивач обґрунтовано наполягає на використанні приладу обліку води, встановленому на напірному водоводі насосної станції. Встановлення приладу обліку води саме там пояснюється неможливістю його встановлення на водозабірному колекторі з технічних причин, що підтверджується Технічним висновком по вибору місця встановлення приладів комерційного обліку витрат технічної води на ділянці трубопроводів насосної станції “Курдюмівка” Вуглегірської ТЕС м. Світлодарськ Донецької області. Вузол обліку витрат технічної води Курдюмівської насосної станції пройшов державну метрологічну атестацію, визнаний таким, що відповідає вимогам Технічного завдання та Паспорту і може бути застосований для комерційного обліку витрат технічної води, про що Національним науковим центром “Інститут метрології” Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики видано свідоцтво. Також, скасовуючи додаткове рішення місцевого господарського суду про викладення п. 8.4 Договору в редакції відповідача та викладаючи цей пункт в редакції позивача, апеляційний господарський суд правомірно не погодився з помилковими висновками суду першої інстанції в цій частині. При цьому, апеляційним господарським судом обґрунтовано прийняті до уваги факти, встановлені в судових рішеннях у справі № 11/419 між тими ж сторонами.
Приймаючи рішення та постанову в частині невключення до Договору п. 7.8 суди підставно врахували те, що Вуглегірська ТЕС отримує технічну воду від Підприємства з каналу Сіверський Донець –Донбас на технологічні потреби для виробництва електроенергії та на приготування питної води для подальшого її постачання споживачам м. Світлодарськ. При цьому, Вуглегірська ТЕС, мешканці м. Світлодарськ та сел. Новолуганське, які забезпечуються питною водою за допомогою Вуглегірської ТЕС, не мають змоги отримати воду від іншого постачальника, оскільки інших джерел водопостачання вказані споживачі не мають. Судом також враховано, що наведені обставини вже були предметом дослідження Донецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.
Суди правомірно припинили провадження за відсутністю предмету спору в частині виключення п. 8.5 із Договору, оскільки в процесі розгляду справи відповідач не заперечував проти цього, погоджуючись з позицією позивача.
Матеріали справи свідчать про те, що висновки апеляційного господарського суду в процесі вирішення переддоговірного спору в частині викладення пунктів 4.5, 8.4 Договору у відповідних редакціях, невключення п. 7.8 до Договору, припинення провадження у справі в частині виключення п. 8.5 із Договору відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.
Поряд з цим, приймаючи рішення та постанову в частині відмови у задоволенні позовних вимог про викладення найменування Договору, розділів 2 та 5, пунктів 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 4.1, 4.3, 4.4, 4.8, 5.1, 5.2, 5.5, 6.2, 6.3, 6.4, 6.5, 7.1, 7.2, 7.3, 7.6, 8.1.2 Договору у редакції позивача суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач скористався наданим ст. 22 ГПК України правом та змінив редакцію спірних положень Договору. Проте, до свого звернення в суд, позивач не направляв відповідачу проект Договору у новій редакції, а відповідач не висловлював свою думку з приводу таких змін. В порушення ст. 33 ГПК України позивач не надав доказів надіслання відповідачу проекту змінених пунктів договору. Тому, не відбулось порушення чи оспорення прав і охоронюваних законом інтересів позивача (ст. 1 ГПК України).
За таких обставин, суди дійшли висновків про безпідставність позовних вимог про викладення найменування Договору, розділів 2 та 5, пунктів 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 4.1, 4.3, 4.4, 4.8, 5.1, 5.2, 5.5, 6.2, 6.3, 6.4, 6.5, 7.1, 7.2, 7.3, 7.6, 8.1.2 Договору у редакції позивача.
Проте, з вказаними висновками погодитись не можна.
Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно зі ст. 2 Закону України “Про судоустрій” суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 3 ст. 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами. Відповідно до ч. 1 ст. 6 цього ж Закону усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Згідно з ч. 3 зазначеної статті ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. визначено, що частина 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 3 ст. 22 Закону України “Про судоустрій України” передбачено, що місцеві господарські суди розглядають справи, які виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.
Згідно з ч. 1 ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Таким чином, господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.
В силу п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні господарських договорів.
Згідно з ч. 3 ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. У забезпечення вказаних засад судочинства ч. 3 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Згідно з частиною 6 ст. 4 цього ж Кодексу забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Підставою звернення до суду у даній справі з позовом є недосягнення сторонами згоди на стадії укладення договору. Тобто, між сторонами існує переддоговірний спір повязаний з викладенням спірних положень Договору у тій чи іншій редакції, який підлягає розгляду в господарському суді.
Господарські суди при вирішенні даного спору на вищезгадані вимоги законів уваги не звернули, в частині викладення найменування Договору, найменування розділів 2 та 5, пунктів 1.1, 1.2, 2.1, 2.2., 2.3, 3.1, 4.1, 4.3, 4.4, 4.8, 5.1, 5.2, 5.5, 6.2, 6.3, 6.4, 6.5, 7.1, 7.2, 7.3, 7.6, 8.1.2 Договору переддоговірний спір не вирішили. Пославшись не безпідставність позовних вимог в цій частині суди не розглянули їх по суті, не надали юридичну оцінку спірним положенням Договору щодо яких сторони не дійшли згоди, не розглянули пропозиції позивача, що викладені ним у попередній чи у наступній редакціях Договору, не розглянули пропозиції відповідача, не висловили свою позицію щодо редакції спірних положень. При цьому, посилання судів на те, що позивач не направляв відповідачу проект Договору у новій редакції, спростовується матеріалами справи. Позивач надав відповідачу проект змінених пунктів Договору, що підтверджується заявою Товариства, яка містила редакцію спірних пунктів Договору та була отримана представником відповідача (т. 2 а. с. 54-66), про що останній не заперечував в процесі розгляду справи.
Відповідно до частини сьомої статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 649 ЦК України передбачено, що розбіжності, які виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.
Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.
Згідно з положеннями ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.01.2003 р. між сторонами було укладено договір на зовнішнє централізоване водопостачання № 7. Відповідно до п. 9.1 цього договору останній вступає в силу і діє з дати укладення по 31.12.2003 р. Згідно п. 9.2 цього договору останній вважається продовженим і діє на період оформлення і погодження розбіжностей наступного договору у відповідності з вимогами ГПК України (т. 7 а. с. 21-23).
В пункті 8.2 спірного Договору передбачено, що у випадку виникнення розбіжностей та недосягнення згоди по умовам договору, зацікавлена сторона передає спір для його врегулювання в господарський суд за місцем знаходження відповідача (т. 1 а. с. 27).
Відтак, угодою сторін передбачено, що наявний між сторонами переддоговірний спір може бути предметом розгляду господарського суду. Наведене не було враховано судами в процесі розгляду справи.
Допущена судами помилка у застосуванні норм законодавства є істотною, оскільки переддоговірний спір не був вирішений в суді по суті, чим порушено конституційні положення щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі.
Так, в частині викладення найменування Договору, найменування розділів 2 та 5, пунктів 1.1, 1.2, 2.1, 2.2., 2.3, 3.1, 4.1, 4.3, 4.4, 4.8, 5.1, 5.2, 5.5, 6.2, 6.3, 6.4, 6.5, 7.1, 7.2, 7.3, 7.6, 8.1.2 Договору суди фактично ухилились вирішення спору по суті, і, відповідно, від здійснення правосуддя, що суперечить ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 42, 43, 47, 22, 43, 84, 99, 101, 104, 105 ГПК України. Не здійснивши належну перевірку доводів позивача і відповідача, а також відповідну оцінку наданих ним доказів, суди постановили рішення які в оскаржуваній частині не можна визнати законними і обґрунтованими. Тим самим, суди всупереч ст. 19 Конституції України обмежили сторони у здійсненні прав і фактично ухилились від здійснення визначених законом повноважень.
Враховуючи викладене, судові рішення у справі в оскаржуваній частині не можна визнати законними й обґрунтованими, у зв'язку з чим вони в цій частині підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції для розгляду переддоговірного спору в частині розбіжностей по найменуванню Договору, найменуванню розділів 2 та 5, пунктів 1.1, 1.2, 2.1, 2.2., 2.3, 3.1, 4.1, 4.3, 4.4, 4.8, 5.1, 5.2, 5.5, 6.2, 6.3, 6.4, 6.5, 7.1, 7.2, 7.3, 7.6, 8.1.2 Договору по суті. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, виконати всі вимоги господарського процесуального законодавства та вирішити спір відповідно до закону.
В решті постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін як законна і обґрунтована.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” в особі Вуглегірської ТЕС задовольнити.
Рішення господарського суду Донецької області від 11.04.2005 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.03.2006 р. у справі № 33/13пд в частині відмови у задоволенні позовних вимог про викладення найменування договору № 282 від 26.11.2004 р., розділів 2 та 5, пунктів 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 4.1, 4.3, 4.4, 4.8, 5.1, 5.2, 5.5, 6.2, 6.3, 6.4, 6.5, 7.1, 7.2, 7.3, 7.6, 8.1.2 договору № 282 від 26.11.2004 р. у редакції позивача скасувати. Справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
В решті постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.03.2006 р. у справі № 33/13пд залишити без змін.
Головуючий, суддя С. Щотка
С у д д і: Н. Мележик
О. Подоляк