Справа № 202/2792/19

Провадження № 2/202/227/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2022 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Кухтіна Г.О.

за участю секретаря - Калантаєнко Д.В.

позивача - ОСОБА_1

відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3

представника відповідачів - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності в порядку спадкування за законом,-

І. Стислий виклад позиції позивача та відповідачів та рух справи.

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І. Л., про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним договору дарування житлового будинку, визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину житлового будинку.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 24 березня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2020 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 24 березня 2021 року рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 24 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 - ОСОБА_7 . Після його смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 та на 1/2 частину земельної ділянки за цією ж адресою. За час свого життя ОСОБА_7 заповіту не склав. Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_7 є в рівних частках його діти: ОСОБА_1 , дочки ОСОБА_5 і ОСОБА_6 . Кожному з них в частині спадкування вказаного будинку і земельної ділянки належить по 1/6 частині. Усі троє дітей ОСОБА_7 у шестимісячний строк звернулися до Першої дніпровської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. Проте державним нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки спірний будинок належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 22 грудня 2017 року. Позивач вказував, що договір дарування житлового будинку є недійсним з таких підстав. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його дід - ОСОБА_8 , який був, в тому числі, власником цього будинку (спадкового майна). Після його смерті відкрилась спадщина на 2/3 частини цього будинку. За час свого життя ОСОБА_8 заповіту не склав. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті останнього є в рівних частках його діти: син ОСОБА_7 , тобто батько позивача, і дочка ОСОБА_2 , яка є відповідачем у справі. Кожному з них належить по 1/3 частині у спадковому домоволодінні. Даний житловий будинок був збудований під час перебування у шлюбі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а тому кожному з них належало по 1/2 його частині. ОСОБА_9 померла у 1996 році і належна їй 1/2 частка у домоволодінні була успадкована чоловіком ОСОБА_8 , сином ОСОБА_7 , донькою ОСОБА_2 по 1/6 частині кожним. Таким чином, його дідові ОСОБА_8 належало 2/3 частини (1/2 + 1/6) у спірному домоволодінні. ОСОБА_7 після смерті бабки ОСОБА_9 належала 1/6 частина, а після смерті діда ОСОБА_8 - 1/3 частини спірного домоволодіння, а всього 1/2 частина (1/6 + 1/3). Батько позивача ОСОБА_7 прийняв спадщину після смерті своїх батьків фактично, користуючись спадковим будинком, гаражем, який знаходився у дворі будинку, де знаходився його, ОСОБА_7 , автомобіль марки «Москвич», велосипедами, що належали його батькам, інструментами для ремонту будинку, вудочками і гумовим човном, що знаходились у гаражі. Також факт прийняття спадщини ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_9 і ОСОБА_8 підтверджується актом комісії, посвідченим квартальним комітетом, оригіналом Державного акту на право власності на землю від 23 червня 1997 року, який його батько забрав зі спірного будинку у шестимісячний строк після смерті ОСОБА_8 . На даний час (після смерті ОСОБА_7 ) Державний акт на землю знаходиться у сестри позивача ОСОБА_6 , при цьому ОСОБА_2 оформлено спадкові права на земельну ділянку на підставі дублікату Державного акту на землю, що на думку позивача свідчить про перебування оригіналу Державного акту на землю у ОСОБА_7 до моменту смерті. З огляду на це, позивач вважав, що його батько ОСОБА_7 прийняв спадщину відповідно до положень статті 549 ЦК УРСР, фактично вступивши в управління спадковим майном. Позивач вказував, що ОСОБА_2 , приховавши від нотаріуса факт смерті ОСОБА_8 , її батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , 22 грудня 1997 року уклала договір дарування спірного домоволодіння, на підставі довіреності, виданої ОСОБА_8 01 грудня 1997 року на ім`я ОСОБА_3 , яка зі смертю ОСОБА_8 припинила свою дію. Позивач вважав, що ОСОБА_2 , після смерті ОСОБА_8 , належить лише 1/2 частина спірного будинку, а інша 1/2 частина належить батькові позивача ОСОБА_7 . На підставі вищевикладеного позивач, враховуючи уточнені позовні вимоги, просив встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_8 ; визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2 від 22 грудня 1997 року; визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_2 (т.1 а.с.2-6, 44-48, 98-100, 177-181, 213-217, т.3 а.с.38-42).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог зі сторони ОСОБА_2 було подано відзив. Відзив обґрунтовано тим, що спадкових прав позивача не було порушено, оскільки майно щодо якого подано позов не входить до спадкової маси після смерті ОСОБА_8 . Крім того, відповідач вважала, що позивач не є заінтересованою особою, права та інтереси якого порушено вчиненням оскаржуваного ним правочину - договору дарування від 22 грудня 1997 року, оскільки його батько не прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_8 , і за своє життя, не вчинив дій на підтвердження волевиявлення щодо прийняття спадщини про що відповідач знає, оскільки постійно доглядала за ОСОБА_8 (т.1 а.с.36-38, 196-198, т.3 а.с.71-74).

Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, крім того нотаріусом було повідомлено, що 22 грудня 1997 року нею дійсно було посвідчено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2 , на підставі довіреності за всіма вимогами законодавства, що діяли на той час. Сторонами про смерть власника повідомлено не було, будь-яких електронних реєстрів на той час в Україні не існувало, додаткових перевірок не вимагалось (т.1 а.с.71).

ІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

ОСОБА_8 перебував у шлюбі зі ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

01 грудня 1997 року ОСОБА_8 видав довіреність на ім`я ОСОБА_3 щодо розпорядження його майном, реєстровий № 4024, що підтверджується копією договору дарування від 22 грудня 1997 року та копією довіреності (т.1 а.с.7, 76).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (т.1 а.с.8).

Також судом встановлено, що після смерті ОСОБА_8 , відкрилась спадщина, в тому числі на 2/3 частини будинку АДРЕСА_2 (житловий будинок був збудований подружжям ОСОБА_11 та ОСОБА_8 , кожному з яких належало по 1/2 частині у спільному майні. Після смерті ОСОБА_11 у 1996 році, належна їй частка у житловому будинку у розмірі 1/2 частини була успадкована чоловіком ОСОБА_8 , сином ОСОБА_7 та донькою ОСОБА_2 . Враховуючи, що дідові ОСОБА_8 вже належала 1/2 частина у спільному майні подружжя, то після смерті дружини, ОСОБА_8 стало належати 2/3 у праві власності на будинок) вказані обставини сторонами не заперечуються та визнаються.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_8 є його діти: син ОСОБА_7 та донька ОСОБА_2 .

В той же час, 22 грудня 1997 року між ОСОБА_3 , діючого на підставі довіреності від імені ОСОБА_8 , та ОСОБА_2 був укладений договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2 . За змістом правочину ОСОБА_8 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар житловий будинок АДРЕСА_2 , який належав дарителю на підставі договору на право побудови будинку і безстрокового користування земельною ділянкою посвідченого Четвертою дніпропетровською держнотконторою 28 грудня 1950 року за реєстровим № 10622, зареєстрований в Інвентарбюро 16 грудня 1974 року № 308-142 (т.1 а.с.7).

Таким чином, судом встановлено, що оспорюваний договір дарування було укладено на підставі довіреності, дія якої була припинена у зв`язку із смертю довірителя (договір укладено 22 грудня 1997 року при тому, що даритель помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , про що свідчить свідоцтво серії НОМЕР_2 (т.1 а.с.9).

У відповідності до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження № 00022661272 від 18 квітня 2019 року ОСОБА_8 є батьком ОСОБА_7 та ОСОБА_2 - копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (т.1 а.с.10, 56).

В свою чергу ОСОБА_7 є батьком ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 (т.1 а.с.11).

4 липня 2003 року ОСОБА_1 змінив прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », у зв`язку із реєстрацією шлюбу, згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 (т.1 а.с.12).

20 жовтня 1973 року ОСОБА_2 змінила прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 » у зв`язку із реєстрацією шлюбу, свідоцтво серії НОМЕР_6 (т.1 а.с.56).

21 грудня 2018 року державним нотаріусом Першої дніпровської державної нотаріальної контори Білецькою В.І. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на домоволодіння АДРЕСА_2 , після смерті його батька - ОСОБА_7 , через те, що право власності на домоволодіння АДРЕСА_2 зареєстровано за іншою особою (т.1 а.с.14).

В той же час, 23 лютого 2019 року головою квартального комітету №3 Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради засвідчено підписи в акті сусідів ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які проживають за адресою: АДРЕСА_3 , про те, що в період до 1998 року, включно, ОСОБА_7 користувався гаражем, що розташований за адресою: домоволодіння АДРЕСА_2 , в якому зберігались: автомобіль «Москвич», білого кольору, котрим користувався ОСОБА_7 , інструменти, вудочки, лодка, два велосипеди «Україна», якими користувались його батько - ОСОБА_8 та його мати ОСОБА_11 . ОСОБА_7 користувався вказаним гаражем в домоволодінні АДРЕСА_2 за життя батьків та після смерті ОСОБА_8 (т.1 а.с.16).

5 травня 2020 року комісією, у тому ж складі, складено акт про те, що вони ніколи не були у домоволодінні АДРЕСА_2 ні за життя ні після смерті ОСОБА_8 . Акт складений раніше (23 лютого 2019 року) було підписано, однак вони не були ознайомлені з достовірними обставинами (т.3 а.с.75).

У відповідності до довідки №50, підписаної 16 травня 2019 року головою квартального комітету №3 Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради, ОСОБА_2 з 10 грудня 1995 року по день складання довідки, мешкала за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.39).

Згідно копії спадкової справи №504/98, після смерті ОСОБА_8 , ОСОБА_2 отримала у спадок, після смерті ОСОБА_8 , спадкове майно, а саме: земельну ділянку, площею 0,0680 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належала померлому на підставі дубліката державного акту на право приватної власності серії ДП №003454 72405005, виданого Дніпропетровською міськрадою 15 липня 1998 року та грошові кошти, що належали померлому на підставі ощадних книжок (т.1 а.с.129-130).

Доказів звернення (заяв) ОСОБА_7 щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 нотаріальна справа №504/98, не містить.

У відповідності до копії спадкової справи №327/2018, заведеної Першою державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_7 , судом встановлено, що з заявами про прийняття спадщини, після смерті свого батька звернулись - донька ОСОБА_6 , син ОСОБА_1 та донька - ОСОБА_5 , нотаріальна справа містить докази споріднення вказаних осіб (т.1 а.с.148-150).

У відповідності до роздруківки з месенджера Viber, а саме переписки, що відбулась 26 липня 2018 року, між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , судом встановлено, що ОСОБА_6 було здійснено фото Державного акту на право приватної власності на землю, а саме виданого 23 червня 1997 року, на право приватної власності на землю, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів №215 від 20 лютого 1997 року, щодо земельної ділянки розташованої на території АДРЕСА_2 , площа 0,068 га, що належала ОСОБА_8 . Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №003454. Відповідного висновку суд дійшов шляхом порівняння копії дубліката державного акту на право приватної власності серії ДП №003454 72405005, виданого Дніпропетровською міськрадою 15 липня 1998 року акта та фото Державного акту на право приватної власності на землю, а саме виданого 23 червня 1997 року (т.1 а.с.85 та т.1 а.с.129). Крім того, із змісту відповідної переписки вбачається, що у ОСОБА_6 наявний відповідний акт, виданий 23 червня 1997 року, про що вона вказує (т.3 а.с.91).

Суд звертає увагу, що ОСОБА_6 , на ухвалу суду від 17 червня 2021 року було надано повідомлення, що витребуваний судом оригінал Державного акту на право приватної власності на землю від 23 червня 1997 року надати не може, оскільки у неї такий документ відсутній, його місцезнаходження невідоме (т.3 а.с.115-116).

Також у матеріалах справи наявна фотокопія державного акту, виданого 23 червня 1997 року, на право приватної власності на землю, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів №215 від 20 лютого 1997 року, земельна ділянка розташована на території АДРЕСА_2 , площа 0,068 га, належить ОСОБА_8 . Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №003454 (т.1 а.с.85-86).

В той же час, у відповідності до листа державного нотаріуса Білецької В.І., станом на 1 січня 2013 року у Державному реєстрі земель м.Дніпропетровська зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 , площа 0,068 га, за ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 14 вересня 1998 року №020487 (т.1 а.с.87).

Свідки ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 у судовому засіданні суду показали, що ОСОБА_7 не проживав за адресою: АДРЕСА_2 . За вказаною адресою, проживав його батько - ОСОБА_8 , де ОСОБА_7 користувався гаражем, інколи залишався на ночівлю. Після смерті ОСОБА_8 машину було продано. Спору про спадщину не було.

Згідно копії розписки ОСОБА_25 , у грудні 1997 року (точну дату не пам`ятає) він придбав у ОСОБА_7 автомобіль «Москвич» за 2 000 дол. США, який він забрав з гаража, де крім транспортного засобу були запчастини для машини, газові балони та мішки з зерном (т.1 а.с.88).

ІІІ. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Частиною 1 ст. 64 ЦК УРСР передбачено, що довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

У відповідності до п.6 ч.1 ст.69 ЦК УРСР чинність довіреності припиняється внаслідок смерті громадянина, який видав довіреність.

Статтею 70 ЦК УРСР передбачено, що особа, яка видала довіреність, зобов`язана сповістити про її скасування (пункт другий статті 69 цього Кодексу) особу, якій довіреність видана, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими видана довіреність. Такий же обов`язок покладається на правонаступників особи, що видала довіреність, а у відповідних випадках - на опікуна або піклувальника. Права і обов`язки, що виникли внаслідок дій особи, якій видана довіреність до того, як ця особа дізналася або повинна була дізнатися про її припинення, зберігають силу для того, хто видав довіреність, і його правонаступників щодо третіх осіб. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або повинна була знати, що дія довіреності припинилась. При припиненні довіреності особа, якій вона видана, або її правонаступники повинні негайно повернути довіреність.

Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_2 з 10 грудня 1995 року мешкала за адресою: АДРЕСА_2 , тобто за місцем проживання спадкодавця ОСОБА_8 , суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 , на день підписання оспорюваного договору дарування укладеного 22 грудня 1997 року, очевидно мала знати про смерть ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та під час укладення оспорюваного правочину про відповідні обставин не повідомила нотаріуса, про що свідчать матеріали справи (довіреність, договір дарування та відповідь нотаріуса).

В той же час, угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації (частина перша статті 57 ЦК УРСР).

Згідно з абзацами 1, 2 пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 Про судову практику в справах про визнання угод недійсними (зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року № 13 та від 25 травня 1998 року № 15), чинної на момент виникнення спірних правовідносин, при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст.57 ЦК суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах. Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.

Таким чином, суд вважає, що договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2 , укладений 22 грудня 1997 року між ОСОБА_3 , який діяв за дорученням від померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 , і ОСОБА_2 , посвідчений 22 грудня 1997 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук Іриною Леонідівною, за реєстровим № 4148 має бути визнаний недійсним.

Окрім того, у відповідності до ст. 552 ЦК УРСР спадкоємець, який вступив у володіння і управління спадковим майном до з`явлення інших спадкоємців, не вправі розпоряджатися спадковим майном (продавати, заставляти та ін.), поки не мине шість місяців з дня відкриття спадщини або поки не буде одержано ним свідоцтво про право на спадщину.

Таким чином, відчуження спадкового майна до моменту сплину шести місяців з дня відкриття спадщини, в тому числі і до одержання свідоцтва про право на спадщину, порушує права інших спадкоємців.

Згідно з частинами першою, другою статті 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

За змістом статті 553 ЦК УРСР вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

З урахуванням змісту статті 76 ЦПК України прийняття спадщини шляхом вступу в управління чи володіння спадковим майном може підтверджуватися будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанції про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

Прийняття спадщини може підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном. Спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном. Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані, тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Даний висновок вказано у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року в справі № 631/1153/13-ц (провадження № 61-26750св18).

Так дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що після смерті ОСОБА_8 , крім спадкоємця першої черги - ОСОБА_2 , спадкоємцем був його син - ОСОБА_7 , оскільки фактично вступив в користування спадковим майном. Вказаного висновку суд передусім прийшов з огляду на таке.

Так у судовому засіданні було встановлено, що не заперечувалось стороною відповідача, обставини користування ОСОБА_7 гаражем, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 за життя спадкодавця - ОСОБА_8 , а саме те, що він мав ключі від вказаного гаража, ставив там транспортний засіб, інколи залишався на ночівлю у будинку.

Після смерті спадкодавця ОСОБА_8 , спадкоємець (рідний син) ОСОБА_7 деякий час продовжував користуватись вказаним гаражем, до моменту відчуження транспортного засобу (після смерті спадкодавця, у грудні місяці 1997 року), таким чином, фактично ОСОБА_7 , після смерті батька продовжував користуватись спадковим майном, що свідчить про прийняття ним спадщини. При цьому суд звертає увагу, що тривалість користування спадковим майном для суду не має жодного значення, оскільки відповідно до 549 ЦК УРСР важливо встановити саме фактичний вступ в управління, розпорядження чи користуванню таким майном.

Крім цього, відповідні обставини підтверджує довідка від 23 лютого 2019 року голови квартального комітету №3 Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради, якою засвідчено підписи в акті сусідів ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які проживають за адресою: АДРЕСА_3 , про те, що в період до 1998 року, включно, ОСОБА_7 користувався гаражем, що розташований за адресою: домоволодіння АДРЕСА_2 , в якому зберігались: автомобіль «Москвич», білого кольору, котрим користувався ОСОБА_7 , інструменти. ОСОБА_7 користувався вказаним гаражем в домоволодінні АДРЕСА_2 за життя батьків та після смерті ОСОБА_8 .

При цьому суд звертає увагу, що акт від 5 травня 2020 року складений комісією у тому ж складі про те, що вони ніколи не були у домоволодінні АДРЕСА_2 ні за життя ні після смерті ОСОБА_8 та про те, що акт складений раніше (23 лютого 2019 року) було підписано, однак вони не були ознайомлені з достовірними обставинами (т.3 а.с.75) не спростовує обставин викладених у довідці від 23 лютого 2019 року, оскільки не перебування свідків у вказаному домоволодінні не свідчить, що ОСОБА_7 не користувався вказаним гаражем до і після смерті ОСОБА_8 .

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

Частиною першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Отже, враховуючи, що після смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина, в тому числі на спірний будинок, а також те, що судом встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_7 , а відтак наявність двох спадкоємців - ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , суд вважає, що останні мають право на успадкування по 1/2 частини після смерті ОСОБА_8 . Враховуючи, що після смерті ОСОБА_7 залишилось три спадкоємці, а саме: донька ОСОБА_6 , син ОСОБА_1 та донька ОСОБА_5 , за ОСОБА_1 має бути визнано 1/6 частини спірного житлового будинку (1/2:3=1/6).

Посилання позивача на ту обставину, що державний акт на земельну ділянку, виданий у 1997 році перебував у його батька - ОСОБА_7 , що вказує на прийняття спадщини, суд оцінює критично, оскільки жодного доказу на перебування в ОСОБА_7 відповідного акту суду не надано.

Підстав для застосування ст. 257 ЦК України судом також не встановлено, оскільки права позивача було порушено з моменту смерті його батька - ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тоді як звернення за судовим захистом у даній справі мало місце у квітні 2019 року.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, вислухавши сторін та їх представників, допитавши свідків, оцінивши наявні докази, суд приходить до висновку, що позов має бути задоволено повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись, ст. ст. 4, 11, 76-78, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Задовольнити повністю позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_7 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_6 ), треті особи: ОСОБА_5 ( АДРЕСА_7 ), ОСОБА_6 (адреса: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_8 ), приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна (адреса: АДРЕСА_9 ) про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2 , укладений 22 грудня 1997 року між ОСОБА_3 , який діяв за дорученням від ОСОБА_8 , і ОСОБА_2 , посвідченого 22 грудня 1997 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук Іриною Леонідівною, за реєстровим № 4148.

Встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_11 та ОСОБА_8 та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 6 676,60 грн. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 10 червня 2022 року.

Суддя Г.О. Кухтін