Справа № 278/3272/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2022 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Мороз К. Г., розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності та витребування майна, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Гуртовенко Р.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , 04 грудня 2020 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить: визнати житловий будинок АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд за кадастровим номером 1822084400:03:002:0066 та земельну ділянку площею 0,085 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 1822084400:03:002:0067, які розташовані за вказаною адресою, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку та по 1/2 частині зазначених земельних ділянок; витребувати в ОСОБА_2 1/2 частину вищевказаного нерухомого майна.

Мотивує позовні вимоги тим, що у теперішній час власником спірного майна є відповідач ОСОБА_2 .

Однак, оскільки вказане спірне майно було придбане під час шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , її померлим чоловіком, дане майно є спільною сумісною власністю їх як подружжя, з якої позивач - ОСОБА_1 має право отримання своєї частки.

Ухвалою від 15.06.2021 року суддя Грубіян Є. О. задовольнив заяву про самовідвід. Відвів суддю Грубіяна Є. О. від розгляду даної судової справи на підставі положень п. 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України (а.с. 166-167).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 18.06.2021 року позовна заява була розподілена судді Житомирського районного суду Житомирської області Дубовік О. М. (а.с. 169).

Ухвалою суду від 13.07.2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 189).

У відзиві на позовну заяву відповідач у повному обсязі заперечує щодо задоволення позовних вимог; просить застосувати строки позовної давності та відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог, оскільки остання вже зверталась до суду з аналогічним позовом для захисту своїх прав, проте позовна заява була повернута ОСОБА_2 (а.с. 50-66).

У письмових поясненнях представник позивача зазначив, що строк позовної давності позивачем не було попущено, оскільки дійсно у 2015 році ОСОБА_1 зверталась до суду з аналогічним позовом, однак позовна заява була повернута останній, тобто дана справа не була розглянута з причин, які не залежали від ОСОБА_1 . З 22.09.2020 року - дати набрання законної сили судовим рішенням про перебування майна у власності ОСОБА_2 , позивачу стала відома особа, яка порушила її права як співвласника оспорюваного у справі майна. Таким чином, строк позовної давності для заявлення відповідних позовних вимог ОСОБА_1 розпочався лише з 22.09.2020 року, тому відповідний позов заявлений у межах строку позовної давності (а.с. 218-219).

У судове засідання з`явились представник позивача, відповідач та її представник.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях.

Представник відповідача та відповідач позовні вимоги не визнали, просили застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 (а.с. 5), який розірвано 02.04.2010 року (а.с. 6).

За життя ОСОБА_3 належало нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд з кадастровим номером 1822084400:03:002:0066, яка розташована по АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,0850 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 1822084400:03:002:0067, яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 7-9), яке було придбано під час шлюбу з позивачем.

02.12.2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали спадковий договір, відповідно до умов якого остання зобов`язалася виконувати передбачені у договорі розпорядження, а в разі смерті відчужувача набуває право власності на належне ОСОБА_3 майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд з кадастровим номером 1822084400:03:002:0066, яка розташована по АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0850 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 1822084400:03:002:0067, яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 12-14).

05.12.2014 року ОСОБА_3 заповів усе своє майно, яке б належало йому на час смерті, ОСОБА_2 (а.с. 11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а.с. 10).

10.04.2017 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд з кадастровим номером 1822084400:03:002:0066, яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 15-16) та земельну ділянку площею 0,085 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 1822084400:03:002:0067, яка розташована у с. Ліщин Житомирського району Житомирської області (а.с. 17-18).

10.04.2017 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,085 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 1822084400:03:002:0067, яка розташована у с. Ліщин Житомирського району Житомирської області (а.с. 23-24).

01.06.2017 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд з кадастровим номером 1822084400:03:002:0066, яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 21-22) та житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 19-20).

Постановою Житомирського апеляційного суду від 05.06.2019 року (а.с. 25-28) частково залишено в силі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 01.03.2019 року, яким розірвано спадковий договір від 02.12.2011 року, укладений між померлим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Постановою Житомирського апеляційного суду від 22.09.2020 року (а.с. 29-35) залишено без змін рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 14.07.2020 року, яким витребувано з володіння ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , наступне майно:

- житловий будинок АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд з кадастровим номером 1822084400:03:002:0066, яка розташована по АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 0,0850 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 1822084400:03:002:0067, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом, яким просила: визнати за собою право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,250 га та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0850 га, що розташовані в АДРЕСА_1 ; визнати за собою право власності на 50% ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1 ; встановити порядок користування вищевказаним нерухомим майном.

Ухвалою 21.04.2015 року вказану заяву ОСОБА_1 у справі №278/1154/15-ц судом залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 06.05.2015 року у згаданій справі заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності, встановлення порядку користування нерухомим майном повернуто позивачеві через неусунення недоліків (а.с. 78).

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 79 ЦПК України визначає, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Стаття 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке нажите (набуте) ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Щодо застосування строків позовної давності.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України).

При визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦК України).

Згідно глави 19 ЦК, позовна давність у такі категорії справ встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 202/3004/16-ц (провадження № 61-774св20) зроблено висновок, що «вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначені початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19) зроблено висновок, що «обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача. Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15)».

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Поряд з тим, виходячи із предмету даного спору, суд вважає доведеним, що факт придбання спірного майна мав місце саме в період зареєстрованого шлюбу між ОСОБА_3 , нині померлим, та позивачем ОСОБА_1 . Однак строк позовної давності позивачем порушено. При цьому суд не погоджується з думкою представника позивача щодо початку перебігу такого строку - з 22.09.2020 року, оскільки до суду позивач за захистом даних вимог зверталась вже у 2015 році.

Щодо позовної вимоги про витребування по 1/2 ідеальній частці спірного нерухомого майна - житлового будинку та земельних ділянок від відповідача, та така вимога не може бути задоволена судом з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Частинами 1 та 2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Частиною 1 ст. 321 даного Кодексу передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 .

Згідно ст. 355 ЦК України встановлено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Частиною 1 ст. 356 ЦК України зазначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Під час судового розгляду справи знайшло своє підтвердження щодо належності на праві власності по 1/2 ідеальних часток у праві власності спірних об`єктів нерухомості за позивачем (як спільна часткова власність).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно ст. 361 ЦК України також зазначено, що співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Відповідно до вимог ст. 364 ЦК України, позивач як співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Стаття 367 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Виходячи з аналізу змісту норм вище зазначених статей Цивільного кодексу України, можна дійти висновку, що витребування ідеальної частки, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено внатурі нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Оскільки 1/2 частка позивача у спірному майні не виділена внатурі у позовній вимозі щодо витребування майна слід відмовити.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності та витребування майна у зв`язку із пропуском строків позовної давності, що передбачені вимогами ст. 72 СК України.

Підстав для поновлення позивачу строку позовної давності суд не вбачає, з відповідною заявою позивач та його представник до суду не зверталися.

Керуючись приписами ст. 141 ЦПК України, судові витрати у разі відмови у задоволенні позову слід віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності та витребування майна - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 13.06.2022 року.

Суддя О. М. Дубовік