Постанова

Іменем України

13 червня 2022 року

місто Київ

справа № 607/13078/20

провадження № 61-10442св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Костіва О. З., Міщія О. Я., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у серпні 2020 року звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України»

(далі - АТ «НСТУ») про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що згідно з наказом від 08 липня 2020 року № 62-К її 10 липня 2020 року було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України - за угодою сторін.

На переконання ОСОБА_1 , її звільнення є незаконним, оскільки перед написанням заяви про звільнення з роботи протягом тривалого часу вона зазнавала систематичного психологічного тиску від керівництва Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (далі - ПАТ «НСТУ») «Тернопільська регіональна дирекція». Зазначила, що 08 липня 2020 року вона змушена була подати заяву про звільнення з роботи за угодою сторін з 10 липня 2020 року, яка нею відкликана 09 липня 2020 року. АТ «НСТУ», незважаючи на відкликання нею заяви про звільнення, звільнило її з роботи 10 липня 2020 року за абсолютної відсутності її волевиявлення на звільнення з роботи.

У зв`язку з викладеним позивач просила суд скасувати наказ про звільнення її з роботи, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначив, що позивач не обґрунтувала та не довела законність її позовних вимог, а тому, на переконання АТ «НСТУ», у задоволенні позову ОСОБА_1 потрібно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 04 березня 2021 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд скасував наказ, підписаний тимчасово виконуючим обов`язки менеджера (філії) ПАТ «НСТУ» «Тернопільська регіональна дирекція» ОСОБА_3, від 08 липня 2020 року № 62-к про звільнення ОСОБА_1 з посади редактора творчої групи «Ранок» ТО телерадіопрограм 10 липня 2020 року за угодою сторін.

Суд поновив ОСОБА_1 на посаді редактора творчої групи «Ранок» телерадіопрограм у філії ПАТ «НСТУ» «Тернопільська регіональна дирекція» з 11 липня 2020 року.

Стягнув з АТ «НСТУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 липня 2020 року до 04 березня 2021 року у сумі 82 000, 00 грн.

Здійснив розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що посилання позивача на те, що заява про звільнення не відповідає її волевиявленню, а її написанню слугували незаконне притягнення її до дисциплінарної відповідальності та вчинений на неї тиск з боку керівництва філії, є безпідставними, оскільки відповідно до пояснень позивача вона не оскаржувала наказ про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у визначені законом строки. Позивач не довела, що причини звільнення пов`язані із віком чи стажем та тривалістю роботи у АТ «НСТУ». Стосовно доводів позивача про психологічний тиск, який чинився у кабінеті інспектора з кадрів, про що зазначено й у поясненнях свідка, то суд вважав, що висловлювання керівництва про звільнення за недоліки в роботі чи порушення трудової дисципліни, що призвело до підвищеного емоційно-психологічного стану позивача, не можна вважати примусом до зазначеної дії.

Водночас суд першої інстанції встановив, що відповідач не довів, що згода про припинення трудового договору з ОСОБА_1 була надана та оформлена наказом про її звільнення уповноваженим органом власника у порядку, передбаченому законом та установчим документами АТ «НСТУ». Відповідач не довів, що надання позивачу відповіді про відсутність згоди власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору була надана в межах повноважень т. в. о. менеджера філії ОСОБА_2 та не вимагалося для цього внесення подання продюсером.

Тож суд вважав, що позивач неправомірно звільнена із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто у зв`язку із припиненням трудового договору за угодою сторін.

Постановою від 02 червня 2021 року Тернопільський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 та задовольнив апеляційну скаргу АТ «НСТУ».

Апеляційний суд скасував рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 березня 2021 року, ухвалив нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовив.

Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «НСТУ» судовий збір у розмірі 2 522, 00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не довів наявність у т. в. о менеджера (філії) ОСОБА_3 повноважень на підписання наказу про звільнення, оскільки 17 червня 2020 року ПАТ «НСТУ» видало довіреність № 01-8/41, за пунктом 8 якої ОСОБА_3 надано право за поданням продюсера філії призначати та звільняти творчих працівників філії. Враховуючи такі обставини, апеляційний суд вважав, що помилковим є висновок суду першої інстанції, що т. в. о. менеджера (філії) ОСОБА_3 не дотримався порядку звільнення творчого працівника філії ОСОБА_1 .

Апеляційний суд зазначив, що оскільки докази, які відповідач просить долучити до справи, стосуються спростування висновків суду першої інстанції щодо обставин, які не були заявлені як підстава позову, таке клопотання підлягає задоволенню.

У частині висновків суду першої інстанції про те, що позивач не довела брак волевиявлення на звільнення, а також чинення на неї психологічного тиску, суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 22 червня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 березня 2021 року залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції ухвалив з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначила як підстави касаційного оскарження цього судового рішення те, що:

- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах:

Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), від 26 червня 2021 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), від 04 грудня 2019 року № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження

№ 61-18064св18), про те, що «суд знає закони» та під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. На переконання заявника, суд першої інстанції відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») правильно встановив, що наказ про звільнення є неправомірним, відповідач не надав до суду першої інстанції доказів щодо дотримання порядку звільнення працівника, а також, що наказ виданий повноважною особою;

Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18), від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження № 61-41031св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), щодо дослідження нових доказів у суді апеляційної інстанції. Апеляційний суд, за твердженнями заявника, незаконно визнав поважними причини неподання відповідачем доказів до суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не навів мотивів щодо прийняття нових доказів на стадії апеляційного перегляду справи;

Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16, щодо застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

АТ «НСТУ» у наданому до суду відзиві просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Відповідач зазначив, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, за волевиявленням сторін, позивач не довела, що написала заяву під психологічним тиском. Також АТ «НСТУ» зазначило, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, розглянув позов з підстав, які не заявляла позивач. Такі порушення норм процесуального права усунув апеляційний суд.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 30 червня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

За правилами частин першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно з трудовою книжкою, серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 01 жовтня 2015 року була прийнята на роботу у порядку переведення на посаду ведучої програм відділу художніх, культурологічних та просвітницьких програм творчо-виробничого об`єднання телевізійних програм у Філію Національної телекомпанії України «Тернопільська регіональна дирекція» (наказ від 01 жовтня 2015 року № 1-К).

У зв`язку з перетворенням Національної телекомпанії України в ПАТ «НСТУ» філія Національної телекомпанії України «Тернопільська регіональна дирекція» перейменована у філію ПАТ «НСТУ» «Тернопільська регіональна дирекція» (наказ від 19 січня 2017 року № 1).

У подальшому, 18 грудня 2017 року, на підставі наказу від 12 грудня 2017 року № 68, ОСОБА_1 переведена на посаду редактора творчого об`єднання «Ранок».

23 квітня 2018 року ОСОБА_1 переведено на посаду редактора творчої групи «Ранок» ТО телерадіопрограм.

08 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до т. в. о. менеджера філії ПАТ «НСТУ» «Тернопільська регіональна дирекція» ОСОБА_3 із заявою про звільнення за угодою двох сторін 10 липня 2020 року.

Цього ж дня т. в. о. менеджера філії ПАТ «НСТУ» ОСОБА_3 на цій заяві написав резолюцію, зазначивши таке: «До наказу звільнити з 10.07.2020 (року)».

На підставі наказу філії ПАТ «НСТУ» «Тернопільська регіональна дирекція» про звільнення ОСОБА_1 від 08 липня 2020 року № 62-К, який підписаний т. в. о. менеджера філії ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , редактора творчої групи «Ранок» ТО телерадіопрограм, на підставі заяви від 08 липня 2020 року, звільнено 10 липня 2020 року за угодою сторін, пункт 1 частина перша статті 36 КЗпП України.

09 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Філії ПАТ «НСТУ» «Тернопільська регіональна дирекція» із заявою про відкликання своєї заяви про звільнення з роботи за угодою двох сторін, мотивуючи це тим, що вона написала під тиском.

На заяву ОСОБА_1 від 09 липня 2020 року про відкликання заяви про звільнення т. в. о. менеджера філії ОСОБА_3 у письмовій формі повідомив ОСОБА_1 про відмову у її проханні про відкликання заяви про звільнення та зазначив, що звільнення ОСОБА_1 відбудеться у визначений та спільно погоджений термін, тобто 10 липня 2020 року.

10 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області про притягнення керівництва філії до кримінальної відповідальності за перевищення службових повноважень та порушення трудового законодавства.

Апеляційний суд встановив, що відповідно до пункту 4.7 строкового трудового договору з менеджером філії ПАТ «НСТУ» від 16 лютого 2018 року № 05-стд менеджер визначає час і порядок використання своєї щорічної відпустки відповідно до графіка відпусток, який узгоджується із виконавчим директором ПАТ «НСТУ». Менеджер одночасно надає пропозиції щодо кандидатури особи, яка буде виконувати його обов`язки на час перебування у відпустці.

12 червня 2020 року менеджер філії ОСОБА_4 звернувся із заявою до голови правління ПАТ «НСТУ» Аласанії З. Г. про надання щорічної відпустки з 29 червня 2020 року тривалістю 19 календарних днів. У заяві ОСОБА_4 запропонував виконання обов`язків на період його відпустки покласти на головного інженера філії ОСОБА_3 .

На заяві міститься резолюція «До наказу», що свідчить про погодження відпустки та погодження покладення обов`язків на запропонованого працівника.

На підставі наказу АТ «НСТУ» від 12 червня 2020 року № 35-вр «Про надання відпустки», який підписаний головою правління Аласанією З. Г., ОСОБА_4 надано щорічну відпустку з 29 червня 2020 року до 17 липня 2020 року.

Відповідно до наказу АТ «НСТУ» «Тернопільська регіональна дирекція» від 18 червня 2020 року № 51-в «Про надання відпустки ОСОБА_4 », який підписано менеджером філії ОСОБА_4 , виконання обов`язків менеджера філії на період відпустки ОСОБА_4 покладено на головного інженера ОСОБА_3

АТ «НСТУ» 17 червня 2020 року видало довіреність № 01-8/41, згідно з пунктом 8 якої ОСОБА_3 надано право за поданням продюсера філії призначати та звільняти творчих працівників філії.

Продюсер (філії) ОСОБА_5 08 липня 2020 року надав подання про звільнення ОСОБА_1 . На поданні зазначено резолюцію «провідному фахівцю (з кадрів) ОСОБА_6 до наказу 08.07.2020 р.».

Протоколом правління ПАТ «НСТУ» від 06 листопада 2017 року № 24 (у редакції протоколу правління ПАТ «НСТУ» від 15 січня 2018 року № 35) затверджено Положення про філію ПАТ «НСТУ» «Тернопільська регіональна дирекція».

Відповідно до пункту 5.1 Положення керівництво та управління Філією здійснює менеджер (філії), який призначається в порядку, встановленому внутрішніми документами ПАТ «НСТУ» з дотриманням вимог чинного законодавства України.

Питання діяльності Філії, пов`язані з виробництвом контенту (окрім інформаційних програм), добором та управлінням творчими працівниками (далі - творчий блок) здійснює продюсер.

Згідно з пунктом 5.3 Положення про філію ПАТ «НСТУ» «Тернопільська регіональна дирекція» менеджер (філії) на підставі виданої ПАТ «НСТУ» довіреності призначає на посаду та звільняє з посади менеджера напрямку (з фінансових питань) за погодженням з виконавчим директором ПАТ «НСТУ» та інших працівників. За погодженням продюсера (філії) менеджер (філії) призначає та звільняє творчих працівників філії.

За підпунктами 5.5.8 та 5.5.10 Положення про філію ПАТ «НСТУ» «Тернопільська регіональна дирекція» менеджер (філії): видає та підписує накази і розпорядження, обов`язкові для виконання структурними підрозділами та працівниками Філії, в порядку, встановленому внутрішніми документами ПАТ «НСТУ», та контролює їхнє виконання (накази та розпорядження, що стосуються творчого блоку вносяться продюсером філії); призначає та звільняє, в тому числі й за поданням продюсера (філії), працівників Філії в порядку передбаченому внутрішніми документами ПАТ «НСТУ» з дотриманням вимог чинного законодавства України, за формою встановленою відповідними органами ПАТ «НСТУ» системою оплати праці працівників Філії на інших осіб, яких залучають до роботи, в установленому порядку вирішує питання заохочення або притягнення до відповідальності; ті самі дії стосовно творчих працівників Філії, які виробляють медіаконтент, менеджер (філії) вчиняє на підставі відповідного подання продюсера (філії).

Відповідно до підпункту 5.9.10 згаданого Положення продюсер (філії) відбирає творчих працівників Філії, готує подання менеджеру (філії) на призначення та звільнення творчих працівників Філії, в порядку, передбаченому внутрішніми документами ПАТ «НСТУ» з дотриманням вимог чинного законодавства України, за формою, встановленою ПАТ «НСТУ», системою оплати праці працівників Філії та інших осіб, яких залучають до роботи, в установленому порядку вирішує питання щодо їхнього заохочення або притягнення до відповідальності.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише у випадку, якщо власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення.

Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше узгоджена дата звільнення.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати, чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16.

Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, зробили обґрунтовані висновки про те, що між ОСОБА_1 як працівником та відповідачем як роботодавцем була досягнута домовленість про припинення трудового договору за взаємною згодою сторін. Позивач без примусу 08 липня 2020 року написала заяву про її звільнення (протилежного суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, позивач не довела) і того ж дня роботодавець видав наказ про звільнення працівника за угодою сторін 10 липня 2020 року. Подальше відкликання (анулювання) ОСОБА_1 заяви про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України відповідно до її заяви від 09 липня 2020 року потребувало згоди роботодавця, якої заявник не отримала, що підтверджується встановленими фактичними обставинами справи, а отже, звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням вимог пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Такі висновки відповідають правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16, на який посилалася заявник у касаційній скарзі.

Касаційна скарга не містить доводів про те, що оскаржувана постанова апеляційного суду у частині висновків про те, що звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України не відповідало її волевиявленню, а також, що заява написана нею під психологічним тиском, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, заявник не навела підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду в цій частині висновків, а тому Верховний Суд встановив, що заявник погодилася з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд у справі, яка переглядається, відхиляє доводи касаційної скарги про те, що:

оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження

№ 14-473цс18), від 26 червня 2021 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19));

суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми права, що фактично регулюють спірні відносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19));

зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом потрібно керуватися при вирішенні спору (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження

№ 61-18064св18));

саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не приводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

У таких висновках про відхилення доводів касаційної скарги про релевантність наведених правових висновків Верховного Суду потрібно враховувати, що за змістом правил цивільного процесу є підставами позову.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову потрібно відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).

Тож для суду під час визначення меж судового розгляду є визначальними виключно фактичні підстави позову, визначені у поданій позивачем позовній заяві. На противагу фактичним підставам позову суд у його процесуальній діяльності не обмежують визначені позивачем правові підстави позову, оскільки саме правовою кваліфікацією обставин справи не обмежений суд під час вирішення спору.

Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, задовольняючи позов, вийшов за межі фактичних підстав позову (обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги), встановивши, що відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами повноваження т. в. о. менеджера (філії) ОСОБА_2 , а саме те, що він був уповноважений у разі відсутності менеджера (філії) звільняти працівників Філії, виносити та підписувати накази про звільнення працівників, зокрема наказ про звільнення ОСОБА_1 від 08 липня 2020 року № 62-К.

Встановлення таких обставин та задоволення позову з цих підстав свідчить про вихід суду першої інстанції за межі підстав позову, якими позивач визначила написання заяви про звільнення під психологічним тиском, а також подальше відкликання працівником своєї заяви про звільнення. Таких підстав позову, як звільнення працівника неповноважною особою від імені роботодавця, позивач у позові не наводила.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Попри обов`язок суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу. Застосувати конкретну норму права за принципом jura novit curia («суд знає закони») суд має право лише в межах заявлених позивачем вимог, визначених ним предмета та підстав позову.

За таких обставин, враховуючи, що суд обмежений під час розгляду справи предметом та підставами позову, доводи касаційної скарги про застосування до спірних правовідносин принципу jura novit curia («суд знає закони») відхилені Верховним Судом, оскільки виходять за окреслені позивачем межі розгляду справи; таку підставу позову, як видання наказу про звільнення неповноважною особою, заявник не визначала в позовній заяві. Заявник не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом, підставою якого є доводи про порушення роботодавцем порядку звільнення працівника (видання наказу про звільнення неповноважною особою).

У зв`язку з наведеним не підлягають врахуванню доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно прийняв нові докази, подані до апеляційного суду.

Верховний Суд врахував, що, звертаючись до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, відповідач обґрунтував поважність причин неподання доказів до суду першої інстанції. АТ «НСТУ» звернуло увагу апеляційного суду, що позивач у позовній заяві та/або іншій письмовій заяві до закінчення підготовчого засідання не заявила таких підстав позову, як брак повноважень у т. в. о. менеджера філії та неотримання згоди продюсера на звільнення працівника творчого блоку, а тому, відповідно, у відповідача не виникало потреби спростовувати такі підстави позову та надавати відповідні докази.

З такими доводами відповідача погодився апеляційний суд, про що зазначив у оскаржуваній постанові.

Верховний Суд наголошує на тому, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені позивачем вимоги чи заперечення відповідача або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи, що позивач не визначила підставою позову брак повноважень у т. в. о. менеджера філії та неотримання згоди продюсера на звільнення працівника творчого блоку, тому у відповідача не виникло обов`язку зі спростування таких обставин у суді першої інстанції. Водночас вихід судом першої інстанції за межі підстав позову обґрунтовано зумовило АТ «НСТУ» надання таких докази до суду апеляційної інстанції з метою доведення своєї правової позиції у справі щодо законності звільнення ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підсумовуючи викладене, відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що роботодавець дотримався вимог пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, позивач не довела відсутність її волевиявлення на звільнення за угодою сторін, а так само написання заяви про звільнення під психологічним тиском, в цій частині ОСОБА_1 не навела підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду, так само не оскаржувала рішення суду першої інстанції в частині висновків про недоведеність таких підстав позову.

Доводи касаційної скарги про застосування до спірних правовідносин принципу jura novit curia («суд знає закони») Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до помилкового розуміння заявником змісту цього принципу.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак