КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 756/9773/20

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2700/2022

Головуючий у суді першої інстанції: Андрейчук Т.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А.

08 червня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Семенюк Т.А.

Суддів: Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

при секретарі - Макаровій К.В.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві, справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Оболонського районну в м. Києві про позбавлення батьківських прав,-

В С ТА Н О В И В :

У серпні 2020 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідача посилаючись в обґрунтування вимог на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_3 . Батьком дитини є ОСОБА_2 .

Як стверджувала позивач, з листопада 2019 року ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні сина, його утриманні, станом здоров`я дитини не цікавиться, що свідчить про те, що він систематично ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Внаслідок самоусунення відповідача від надання утримання, позивачта дитина перебувають у скрутному матеріальному становищі.

Окрім цього, відповідач жорстоко поводився з сином та ОСОБА_1 , неодноразово створюючи небезпеку для життя і здоров`я дитини. Так, 02 листопада 2019 року ОСОБА_2 приїхав зі своїм батьком ОСОБА_4 до квартири АДРЕСА_1 , в якій мешкає ОСОБА_1 разом з сином. Позивач вказала на те, що ОСОБА_4 увірвався у спальню з ножем, побив її на очах відповідача та малолітнього ОСОБА_3 . Проте ОСОБА_2 не втрутився у ситуацію, не захистив позивача та не викликав поліцію. Після цього інциденту малолітній ОСОБА_3 перебував у шоковому стані, постійно плакав та трусився від страху.

Вважає, що дитина боїться відповідача, уникає будь-яких розмов про батька, не хоче з ним зустрічатись. Також малолітній ОСОБА_3 боїться відвідувати дитячий садок, не хоче залишатись без присутності матері у зв`язку з чим вона не може працювати та отримувати дохід.

Як на підтвердження невиконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків ОСОБА_1 також вказувала на те, що він не надає згоду на виїзд малолітнього ОСОБА_3 за кордон, незважаючи на те, що це потрібно для лікування дитини.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3 .

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі вважаючи, що судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що у ОСОБА_2 було відсутнє особисте бажання висловити на судовому засіданні по справі думку стосовно бажання та/або не бажання спілкуватися з сином, його особисте ставлення до дитини, та не виконання його батьківських обов`язків з 03.11.2019 року по сьогоднішній час.

Вважає, що суд першої інстанції не дослідив в заявах позивача, в показах свідків, представника відповідача та третьої особи, що ОСОБА_2 з 03.11.2019 року з дитиною не спілкувався та не піклувався про неї.

Також вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 зазначила: «на всі запитання про сина, коли я казала «А як же син?», він ( ОСОБА_2 ) відповідав «у мене немає більше сина. Я не хочу з ним більше спілкуватись», представник відповідача підтвердив факт зустрічі, і в той же час ні в письмовій, ні на судовому засіданні не спростував факт відмови від сина ОСОБА_2 при свідках.

Зазначала, що суд першої інстанції неправильно та неповно встановив обставини, які мають значення по справі, не дослідив докази та не надав їм оцінку, та неправильно визначив відповідно до встановлених судом обставин правовідносин.

02 грудня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_2 в якому представник відповідача просив залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що оскільки у відповідача немає жодного бажання зустрічатись з апелянтом та її родичами, тому ОСОБА_2 вирішив скористатись своїм правом на правову допомогу і як результат саме адвокат відповідача представляє і захищає права і інтереси без присутності відповідача.

Зазначив, що ОСОБА_1 всіляко чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином та у його вихованні, наданні йому утримання, а тому він був змушений звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_3 , визначення розміру аліментів на дитину та порядку їх сплати.

Вважає, що немає і не може бути жодних доказів, що підтверджують небажання відповідача брати участь у вихованні сина, а тому видумані, уявні доводи і неналежні докази, показання свідків, що зазначені апелянтом є абсурдними, оманливими, не знаходять підтвердження у дійсності, оскільки відповідач завжди бажав, бажає і бажатиме брати участь у житті свого сина.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в ОСОБА_1 народився син ОСОБА_3 . Батьком дитини є відповідач у справі ОСОБА_2 (а. с. 9).

Після розірвання шлюбу між батьками малолітній ОСОБА_3 залишився мешкати з матір`ю.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави - учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається, зокрема, на те, що відповідач ухиляється

від виконання своїх обов`язків по вихованню сина.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують,та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 29.12.2020 року Оболонська районна в місті Києві Державна Адміністрація склала висновок №10-11875 про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 14 - 15, т. 2).

10.08.2021 року Оболонською районною в м.Києві державною адміністрацією надано висновок про доцільність визначення способу участі батька ОСОБА_2 у вихованні свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

04 жовтня 2021 року рішенням Оболонський районний суд міста Києва у справі 756/11185/20 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м.Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та її матері, визначення способу участі батька у вихованні дитини, визначення розміру аліментів, врахування понесених витрат на лікування дитини та оплату житлово-комунальних послуг - задоволено частково.

Визначеноспособи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та додаткових витрат - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 6 500 грн. щомісячно, починаючи стягнення з 14.01.2021 і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання до досягнення дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 шести років у розмірі 1 000 грн. щомісячно, починаючи стягнення з 14.01.2021 і до ІНФОРМАЦІЯ_4.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що матеріали справи та встановлені обставини не свідчать про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином ОСОБА_3 та брати участь у його вихованні.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» Європейський суду з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Савіни проти України»).

У рішенні «Хант проти України»Європейський суд з прав людини вказав, констатував, що факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц (провадження № 61-4022св19); від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18); від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17(провадження № 61-13752св19); від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18(провадження № 61-8883св19); від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів вважає, що в матеріалах справи містяться докази вчинення батьком дій, які свідчить про небайдужість до дитини, що неактивна участь батька в житті сина спричинена, у тому числі, тривалим конфліктом між сторонами, проживанням відповідача на значній відстані від сина.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що наявність спору між батьками дитини щодо зустрічей батька з дитиною також підтверджує зацікавленість відповідача у житті дитини, а також правомірно враховано висновок №10-11875 Оболонської районна в місті Києві держвної адміністрації від 29.12.2020 року про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки у вказаному висновку не було наведено обставин, які б могли бути підставою для задоволення позовних вимог.

У зв`язку із викладеним, колегія суддів дійшла висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо своєї дитини.

Колегія суддів не може погодитись із доводами апеляційної скарги, що у ОСОБА_2 відсутнє особисте бажання висловити на судовому засіданні по справі думку стосовно бажання та/або не бажання спілкуватися з сином, його особисте ставлення до дитини, та не виконання його батьківських обов`язків з 03.11.2019 року по сьогоднішній час, оскільки бути присутнім та приймати у часть в судовому засіданні є правом сторони, а не обов`язком.

Згідно матеріалів справи ОСОБА_2 звернувся до адвокатів за правовою допомогою, які в свою чергу сформували письмові заперечення висловлені відповідачем по даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують, та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Оскільки рішення суду постановлене з дотриманням норм чинного законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст виготовлено 13 червня 2022 року.

Головуючий

Судді