УХВАЛА

12 травня 2022 року

м. Київ

Справа № 922/2960/17

Провадження № 12-9гс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Пількова К. М.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 (головуючий суддя Ільїн О. В., судді Гетьман Р. А., Россолов В. В.) та ухвалу Господарського суду Харківської області від 10.02.2021 (суддя Яризько В. О.)

у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега Плюс Харків»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега Плюс Харків»

про визнання банкрутом,

ВСТАНОВИЛА:

У провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега Плюс Харків» (далі - ТОВ «Омега Плюс Харків», боржник) до ТОВ «Омега Плюс Харків» про банкрутство, порушена 14.09.2017 відповідно до статті 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство).

Постановою Господарського суду Харківської області від 08.07.2020 у цій справі, зокрема ТОВ «Омега Плюс Харків» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Семенова Д. С.

У межах цієї справи про банкрутство арбітражний керуючий Семенов Д. С. звернувся до суду із заявою, в якій просив визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки № 34/2016-1 від 27.09.2016 (далі - Договір іпотеки), укладений між ТОВ «Омега Плюс Харків» та Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк»); скасувати записи про державну реєстрацію іпотеки № 16597720 від 27.09.2016, який вчинено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н. А., про державну реєстрацію іпотеки № 33281106 від 18.09.2019 (спеціальний розділ), який вчинено державним реєстратором Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряном Г. А., про державну реєстрацію обтяження № 33282303 від 18.09.2019 (спеціальний розділ), який вчинено державним реєстратором Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряном Г. А.

Суди, розглядаючи цю заяву, встановили, що 27.09.2016 між ПАТ АБ «Укргазбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПФК Магнум» (далі - ТОВ «ПФК Магнум») укладено кредитний договір про надання кредиту у формі відновлювальної відкличної кредитної лінії (траншевої) № 9/2016-К (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого ТОВ «ПФК Магнум» було відкрито відновлювальну відкличну кредитну лінію з загальним лімітом в сумі 15 000 000,00 грн, зі строком до 26.09.2017 (включно) зі сплатою за користування кредитними коштами 24 % річних.

Для забезпечення виконання умов Кредитного договору 27.09.2016 між ПАТ АБ «Укргазбанк» (іпотекодержатель) та ТОВ «Омега Плюс Харків» (іпотекодавець) укладено Договір іпотеки без оформлення заставної, відповідно до умов якого предметом іпотеки є: нерухоме майно - нежитлові приміщення 1-го поверху № 29, 29б, 29в, 29г, 29д, 31, 31б, 31в, 31г, 32, 32а площею 124,3 кв.м, 2-го поверху № 5-1, 5-2, 5-3, 5-4, 5-5, 5-1а площею 216,5 кв.м загальною площею 340,8 кв.м літ. «А-6», що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 3, та належать іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі протоколу, серія та номер: 11, виданого 17.05.2016, видавник ТОВ «Омега Плюс Харків», акта приймання-передачі нерухомого майна від 17.05.2016, видавник ТОВ «Омега Плюс Харків»; право власності зареєстровано в електронному реєстрі прав на нерухоме майно відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29772038 від 26.05.2016, Ємець І. О. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.05.2016, номер запису про право власності 14680624, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 633670863101.

Відповідно до умов пункту 1.1 Договору іпотеки цей договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, які випливають з Кредитного договору, укладеного між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ТОВ «ПФК Магнум».

Вказане майно - предмет іпотеки, єдиний актив, який мав боржник на час укладення спірного договору, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта станом на 11.08.2020, а також копією фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва станом на 30.12.2016.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.02.2021, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2021, заяву ліквідатора боржника арбітражного керуючого Семенова Д. С. про визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про державну реєстрацію іпотеки задоволено; визнано недійсним з моменту укладення Договір іпотеки, укладений між ТОВ «Омега Плюс Харків» та ПАТ АБ «Укргазбанк»; скасовано записи про державну реєстрацію іпотеки № 16591120 від 27.09.2016, який вчинено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н. А., про державну реєстрацію іпотеки № 33281106 від 18.09.2019 (спеціальний розділ), який вчинено державним реєстратором Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряном Г. А., про державну реєстрацію обтяження № 33282303 від 18.09.2019 (спеціальний розділ), який вчинено державним реєстратором Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряном Г. А.

Судові рішення мотивовані тим, що Договір іпотеки укладено сторонами без мети здійснення господарської діяльності та отримання прибутку ані у короткостроковій, ані у довгостроковій перспективі, він є таким, за яким боржник прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій ТОВ «ПФК «Магнум» як особи, в інтересах якої укладено цей договір, що є підставою для визнання Договору іпотеки недійсним відповідно до статті 20 Закону про банкрутство, оскільки цей договір укладений 27.09.2016, тобто за рік до відкриття 14.09.2017 провадження у цій справі про банкрутство ТОВ «Омега Плюс Харків».

Також суди дійшли висновку про те, що арбітражний керуючий не пропустив встановлений загальний строк позовної давності за заявленими вимогами, оскільки цей строк щодо визнання недійсними договорів відповідно до законодавства, що регулює провадження у справах про банкрутство, розпочинається з дня відкриття провадження у справі про банкрутство, враховуючи, що саме з цього часу в арбітражного керуючого виникає право на подання заяви про визнання договорів боржника недійсними.

У квітні 2021 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 10.02.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 у цій справі, ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволені заяви ліквідатора ТОВ «Омега Плюс Харків» арбітражного керуючого Семенова Д. С.

Скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, зазначаючи як підставу касаційного оскарження пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та відсутність висновків Верховного Суду:

- щодо застосування абзацу другого частини першої статті 20 Закону про банкрутство в системному зв`язку із нормами, які регулюють інститут майнової поруки;

- щодо меж позовних вимог (заяви ліквідатора) при застосуванні статті 20 Закону про банкрутство;

- щодо застосування статті 20 Закону про банкрутство, яка втратила чинність на час заявлення вимог ліквідатора;

- щодо застосування наслідків спливу позовної давності при зверненні ліквідатора із заявою в порядку статті 20 Закону про банкрутство.

Скаржник зазначає, що положення абзацу другого частини першої статті 20 Закону про банкрутство, які кореспондуються із положеннями абзацу другого частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), не можуть бути застосовані як підстави для визнання недійсними правочинів майнової поруки, вчинених боржником. А щодо визначення початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника / арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого, оскільки ні Закон про банкрутство, ні КУзПБ не встановлюють спеціальних норм позовної давності (у тому числі, щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже до цих правовідносин застосовуються загальні норми щодо позовної давності.

Ухвалою від 10.06.2021 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) відкрила касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ПАТ АБ «Укргазбанк» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 10.02.2021, а ухвалою від 03.02.2022 передала цю справу разом із касаційною скаргою на вказані судові рішення на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Мотивуючи ухвалу, колегія суддів зазначила, що у цій справі наявна проблема, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо (І) застосування абзацу другого частини другої статті 42 КУзПБ (абзацу другого частини першої статті 20 Закону про банкрутство) в системному зв`язку з нормами, які регулюють інститут майнової поруки; (ІІ) застосування норм права щодо визначення моменту початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника / арбітражного керуючого про визнання недійсними правочинів, укладених боржником.

Частиною першою статті 20 Закону про банкрутство передбачено, що правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

21.10.2019 введено в дію КУзПБ від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

Відповідно до частини другої статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (постанова КГС ВС від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Колегія суддів КГС ВС зазначила, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

В цій справі визнано недійсним Договір іпотеки з тих підстав, що цей договір укладений без мети здійснення підприємницької діяльності, боржник взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій особи, в інтересах якої такий договір укладено.

Частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, на думку колегії суддів, іпотека має похідний характер від основного зобов`язання, а відтак не може існувати самостійно без основного зобов`язання, та укладення договору іпотеки як похідного від основного договору, не є підставою для виникнення майнових зобов`язань до моменту порушення виконання боржником основного договору зобов`язання.

Статтею 583 ЦК України встановлено сторін договору застави, зокрема заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Колегія суддів КГС ВС вважає, що укладення третьою стороною та кредитором договору іпотеки для забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором не зумовлює виникнення у заставодавця майнових зобов`язань з моменту укладання такого договору і до моменту порушення боржником основного зобов`язання та не вимагає вчинення боржником на користь третьої особи майнових дій з моменту укладення договору іпотеки.

З огляду на зазначене, правова конструкція, викладена в абзаці другому частини другої статті 42 КУзПБ (абзац другий частини першої статті 20 Закону про банкрутство) - без відповідних майнових дій боржника - може застосовуватись до правочинів, наслідком вчинення яких є виникнення майнових зобов`язань між сторонами такого правочину (тобто до основних зобов`язань).

Разом з цим при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі, суть якого полягає в тому, що новий закон регулює правовідносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Тобто до події, факту застосовується закон, під час дії якого вони настали або мали місце.

Ураховуючи наведене, темпоральним критерієм застосування статті 42 КУзПБ з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується його процесуальних норм, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство, яке з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 має бути відкрито після 21.10.2019, що відповідає усталеній судовій практиці застосування норм закону під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.

Колегія суддів КГС ВС вважає, що положення статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію цього Кодексу, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню положення статті 20 Закону про банкрутство або закону, який діяв на момент вчинення правочину.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Лише за наявності умов, визначених наведеним положенням, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

При цьому виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник передбачає, що така проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Втім, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів КГС ВС не виклала правову проблему, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій, відсутні також посилання суду касаційної інстанції на справи, у яких виникає проблема правозастосування, їх кількісні показники, які б свідчили про їх непоодинокий характер, відсутнє посилання на те, що судами було сформовано різну правову позицію при вирішенні справ у подібних правовідносинах, у зв`язку з чим передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду була б необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

З наведеного в ухвалі суду касаційної інстанції обґрунтування не вбачається, у чому саме полягає складність застосування вказаних положень законодавства в зазначеній правовій ситуації.

Судом касаційної інстанції в господарських справах відповідно до статті 286 ГПК України є Верховний Суд, у складі якого за змістом статей 36, 37 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» діє, зокрема, Касаційний господарський суд. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Отже, на розгляд Великої Палати Верховного Суду в цій справі як виключну правову проблему передані питання, які можуть бути вирішені колегією суддів КГС ВС як належним судом.

Також колегія суддів КГС ВС вказала на те, що застосований судами попередніх інстанцій у цій справі підхід до обрахунку позовної давності у справах про банкрутство - з дня відкриття провадження у справі про банкрутство є подібним за змістом до підходу, застосованому у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) від 13.05.2019 у справі № 172/1341/16-ц, в якій суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про обізнаність арбітражного керуючого-ліквідатора СК "Маяк" про ймовірне порушення майнових прав кооперативу з 2008 року - після порушення процедури ліквідації та виконання обов`язку щодо пошуку, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відступу від висновку, наведеного у вказаній постанові, колегія суддів КГС ВС виходила з такого.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною восьмою статті 261 ЦК України передбачено, що винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.

Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності не містять ні частина перша статті 261 ЦК України, ні норми спеціального закону, що регулюють порядок вирішення спорів у справі про банкрутство.

Отже у разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника.

На думку колегії суддів, початок перебігу позовної давності, в тому числі для звернення уповноваженої особи боржника (яким у справі про банкрутство виступає арбітражний керуючий) пов`язаний з моментом, коли про відповідні обставини порушення права дізналась особа, що є носієм права. Тобто для юридичної особи як сторони правочину днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину.

Тому при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника / арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний КУзПБ не встановлюють спеціальні норми про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Тобто, до цих правовідносин застосовуються загальні норми про позовну давність.

З урахуванням наведеного колегія суддів КГС ВС вважає наявними підстави для відступу від висновку, сформованого КЦС ВС у вказаній постанові, щодо початку відліку позовної давності після порушення процедури ліквідації.

Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

КЦС ВС розглядав справу № 172/1341/16-ц за позовом Сільськогосподарського кооперативу «Маяк» в особі ліквідатора Козаченка В. М. до фізичної особи, за участю третіх осіб - Придніпровської товарної біржі, Васильківської державної адміністрації Дніпропетровської області, Васильківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про витребування майна у недобросовісного набувача, припинення права власності на майно та зобов`язання вчинити певні дії.

У постанові від 13.05.2019 у вказаній справі КЦС ВС вказав, що за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому вказав, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

У зв`язку з наведеним, за встановлених у цивільній справі обставин, що СК «Маяк» з 2004 року був обізнаний про реалізацію спірних приміщень (договір від 17.09.2004), а з 2008 року його визнано банкрутом і у процесі проведення ліквідаційної процедури у 2008 році ліквідатором та кредитором виявлено ймовірне майно банкрута, суд касаційної інстанції відхилив доводи позивача про те, що про порушення свого права він дізнався лише у 2016 році після отримання інформації з реєстру прав на нерухоме майно.

Висновок щодо застосування статей 256, 261 ЦК України, викладений у вказаній постанові КЦС ВС, не суперечить міркуванням про застосування цих норм, викладеним в ухвалі КГС ВС, і про наявність підстав для відступу від цього висновку суд касаційної інстанції, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, не зазначає. Натомість, постанова КЦС ВС не містить висновку про те, що відлік позовної давності за вимогою визнати недійсним договір, укладений боржником, відповідно до законодавства, що регулює провадження у справах про банкрутство, розпочинається після порушення процедури ліквідації.

З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає відсутніми передбачені частиною третьою статті 302 ГПК України підстави для передачі цієї справи на її розгляд.

Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду та повертає справу на розгляд відповідній колегії КГС ВС.

Керуючись статтями 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 922/2960/17 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега Плюс Харків» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега Плюс Харків» про визнання банкрутом повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач К. М. Пільков

Судді:В. В. БританчукЛ. Й. Катеринчук

Ю. Л. ВласовЛ. М. Лобойко

І. В. Григор`єва М. І. ГрицівО. Б. Прокопенко В. В. Пророк

Д. А. ГудимаЛ. І. Рогач

Ж. М. ЄленінаО. М. Ситнік

І. В. ЖелєзнийВ. М. Сімоненко

О. С. ЗолотніковІ. В. Ткач

С. П. Штелик