Ухвала

07 червня 2022 року

м. Київ

справа № 752/20152/16

провадження № 61-19405св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Кузьмишин Едуард Миколайович,

стягувач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду,

у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,

від 28 липня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог скарги

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії головного державного виконавця Печерського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ України (м. Київ) Кузьмишина Е. М., мотивуючи скаргу тим, що 08 жовтня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист № 752/20152/16-ц про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання повнолітньої дочки - ОСОБА_3 в розмірі 1/5 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 24 вересня 2017 року і до закінчення нею навчання в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, тобто до

30 червня 2020 року, а у разі продовження навчання - не більше, ніж до досягнення ОСОБА_3 23 років, тобто до 23 вересня 2022 року.

Виконавче провадження (далі - ВП) з виконання вказаного виконавчого документу було завершено у зв`язку з закінченням ОСОБА_3 навчання та відсутністю заборгованості.

Однак 09 листопада 2020 року головний державний виконавець

Кузьмишин Е. М. виніс постанову про відкриття ВП № 6356899 з виконання виконавчого листа № 752/20152/16-ц, виданого 08 жовтня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва та 14 грудня 2020 року, здійснив розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за період з липня по жовтень 2020 року, хоча із 01 липня по 11 вересня 2020 року ОСОБА_3 не навчалася, а отже не мала права на утримання з боку батька.

Оскільки державний виконавець невмотивовано нарахував йому заборгованість по сплаті аліментів за період з липня 2020 року, а не з дати винесення наказу про зарахування ОСОБА_3 на навчання у магістратурі (вересень 2020 року) у нього утворилася заборгованість, що склала більше 3-х місяців і відомості про нього як боржника протиправно були внесені до Єдиного реєстру боржників.

За таких обставин, ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірними дії головного державного виконавця Кузьмишина Е. М. щодо складання розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 14 грудня 2020 року за виконавчим листом № 752/20152/16-ц, виданим 08 жовтня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва, із липня 2020 року і внесення відомостей про нього до Єдиного реєстру боржників та зобов`язати головного державного виконавця усунути ці порушення.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20 квітня 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, визнано неправомірними дії головного державного виконавця Печерського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ України (м. Київ) Кузьмишина Е. М. в частині здійснення розрахунку

від 14 грудня 2020 року № 40563/10 заборгованості зі сплати аліментів за період з 01 липня 2020 року по 11 вересня 2020 року за виконавчим документом № 752/20152/16-ц, виданим 08 жовтня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва. В іншій частині в задоволенні скарги відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про визнання неправомірними дій державного виконавця Кузьмишина Е. М. в частині здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за період з 01 липня по 11 вересня

2020 року, оскільки відповідно до загальнодоступної інформації Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України) зарахування на бюджет до магістратури на базі бакалавра до закладів вищої освіти у сфері управління МОН України завершилося 11 вересня 2020 року о 18:00 годині.

Разом із тим суд не вбачав підстав для задоволення вимог скарги в частині внесення відомостей до Єдиного реєстру боржників, оскільки, крім заборгованості за період із 01 липня по 11 вересня 2020 року, у боржника залишається й інша заборгованість за аліментами.

ОСОБА_2 з вказаною ухвалою не погодилась та подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст оскарженої постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 20 квітня 2021 року скасовано в частині задоволення вимог скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій головного державного виконавця Печерського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ України (м. Київ) Кузьмишина Е. М. щодо здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за період з 01 липня

2020 року по 11 вересня 2020 року за виданим 08 жовтня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва виконавчим листом № 752/20152/16-ц та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Відмовлено у задоволенні вимоги скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій головного державного виконавця Печерського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ України (м. Київ) Кузьмишина Е. М. щодо здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за період з 01 липня

2020 року по 11 вересня 2020 року за виданим 08 жовтня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва виконавчим листом № 752/20152/16-ц.

В іншій частині ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 20 квітня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що після закінчення навчання на бакалавраті ОСОБА_3 продовжила навчання на магістратурі, а чинне законодавство не передбачає зупинення нарахування аліментів або звільнення платника аліментів від сплати аліментів на утримання повнолітньої дитини у зв`язку з продовженням нею навчання в період канікул, переходу на навчання або вступу до магістратури.

Визнавши неправомірними дії державного виконавця в частині здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за період із 01 липня

2020 року по 11 вересня 2020 року, суд першої інстанції фактично змінив рішення Голосіївського районного суду м. Києві від 03 липня 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В касаційній скарзі на постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 рокуОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржене судове рішення скасувати та залишити в силі ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 20 квітня 2021 року.

Таким чином, вимоги скарги ОСОБА_1 щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру боржників, у задоволенні яких було відмовлено судом першої інстанції, не є предметом касаційного перегляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

26 листопада 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції, які у січні 2022 року надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції помилково ототожнив поняття «період канікул» та період «переходу на навчання, або вступу до магістратури». При цьому канікулярний період включається до періоду навчання, а час переходу на навчання, або вступу до магістратури - ні, тому у цей період аліменти на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання нарахуванню не підлягають.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києві від 03 липня 2018 року (справа № 752/20152/16-ц), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року, стягнуто з ОСОБА_1 на

користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/5 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 24 вересня 2017 року і до закінчення нею навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, тобто до 30 червня 2020 року, а у разі продовження навчання - не більше, ніж до досягнення ОСОБА_3 23 років, тобто до 23 вересня 2022 року.

На виконання зазначеного рішення Голосіївським районним судом м. Києва 08 жовтня 2018 року видано виконавчий лист № 752/20152/16-ц.

Державним виконавцем Кузьмишиним Е. М. в ході виконавчого провадження № 63536899 за виконавчим листом № 752/20152/16-ц здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів № 40563/10

від 14 грудня 2020, згідно якого заборгованість ОСОБА_1 за період із липня по листопад 2020 року становить 42 463, 97 грн.

11 вересня 2020 року о 18:00 год завершилось зарахування на бюджет до магістратури на базі бакалавра до закладів вищої освіти у сфері управління МОН України.

Згідно довідки Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 18 вересня 2020 року № 1019 ОСОБА_3 є студентом

1 року навчання ОС «Магістр» денної форми навчання Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка ІV рівня акредитації і закінчує навчання 31 травня 2022 року.

Відомості про ОСОБА_1 , як боржника зі сплати аліментів, внесено до Єдиного реєстру боржників.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Колегія суддів дійшла висновку про передачу справи нам розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, з наступних підстав.

Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (стаття 198 Сімейного кодексу України).

Відповідно до статті 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення із батьків аліментів на утримання повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.

Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення ними повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за сукупності таких юридичних фактів:

- досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим

23 років;

- продовження ними навчання;

- потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі;

- наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

У розглядуваній справі перед Верховним Судом постало питання:

- чи є, в розумінні частини другої статті 199 СК України, припиненням навчання, завершення особою навчання на певному освітньому рівні.

Згідно статті 1 Закону України «Про освіту» результати навчання - знання, уміння, навички, способи мислення, погляди, цінності, інші особисті якості, набуті у процесі навчання, виховання та розвитку, які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які особа здатна продемонструвати після завершення освітньої програми або окремих освітніх компонентів.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про освіту» право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих.

За змістом частини другої статті 10 Закону України «Про освіту» рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про освіту» після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про вищу освіту» підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.

Колегія суддів вважає, що завершення повнолітньою дочкою/сином, до досягнення ними 23 років, навчання на певному освітньому рівні та

1) безпосередній після цього перехід (вступ) до навчального закладу на наступний рівень освіти; або

2) безпосередній після цього перехід (вступ) до навчального закладу для здобуття освіти на наступному рівні чи за іншою спеціальністю,

незалежно від того чи відбувається це в тому самому, чи різних закладах освіти, не свідчить про припинення навчання та, відповідно, саме по собі, не є підставою для припинення права на утримання (аліменти).

При цьому як вступ (перехід) на наступний освітній рівень, так і вступ (перехід) до іншого навчального закладу після завершення навчання та здобуття певного рівня освіти, пов`язані із певними часовими періодами, протягом яких не відбувається безпосередньо освітній процес, однак триває освітня діяльність, зокрема вступна кампанія (подача документів, здача іспитів, проходження співбесід, видання наказу про зарахування до навчального закладу тощо).

Такі процедури й часові періоди є об`єктивними, нормативно врегульованими та їх тривалість не залежить від волі особи, яка здобуває освіту.

Колегія суддів вважає, що виключення цих періодів із часу протягом якого повнолітні дочка, син мають право на утримання, не узгоджується із вимогами статті 53 Конституції України, статей 1, 3, 10 Закону України «Про освіту», частини другої статті 199 СК України та є несправедливим.

У справі, яка переглядається, встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києві від 03 липня 2018 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на повнолітню дочку

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/5 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 24 вересня 2017 року і до закінчення нею навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, тобто до 30 червня 2020 року, а у разі продовження навчання - не більше, ніж до досягнення ОСОБА_3 23 років.

ОСОБА_3 до 30 червня 2020 року була здобувачем вищої освіти на першому (бакалаврському) рівні в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, після успішного завершення якого подала документи та вступила на другий (магістерський) рівень вищої освіти в тому ж навчальному закладі.

При цьому, з огляду на тривалість вступної кампанії, безпосередньо освітній процес в магістратурі розпочався у вересні 2020 року.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_3 у період із 01 липня по 11 вересня 2020 року, в розумінні частини другої статті 199 СК України, припинила навчання, та у зв`язку із цим втратила право на одержання аліментів від ОСОБА_1 , присуджених рішенням Голосіївського районного суду м. Києві від 03 липня 2018 року.

Однак в практиці суду касаційної інстанції існує й інший підхід до тлумачення терміну «припинення навчання», передбаченого

частиною другою статті 199 СК України.

Так, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 01 грудня 2021 року, розглядаючи справу № 753/20347/20 за скаргою боржника (платника аліментів) на дії державного виконавця щодо розрахунку заборгованості за аліментами на утримання повнолітнього сина, який після завершення 30 червня 2020 року навчання за освітньою програмою у вищому навчальному закладі України, 22 липня 2020 року уклав договір про надання освітніх послуг із Університетом в Польщі, де освітній процес фактично розпочався 01 жовтня

2020 року, дійшла висновку, що:

«…у зв`язку з припиненням навчання особою у червні 2020 року та зарахуванням її на навчання лише з 01 жовтня 2020 року не було підстав для стягнення з боржника грошових коштів за виконавчим листом у зазначений період».

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду (частина друга статті 403 ЦПК України).

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, з урахуванням викладених у цій ухвалі мотивів, не погоджується із тлумаченням та застосуванням частини другої статті 199

СК України, наведеним колегією Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, та вважає за необхідне відступити від вищевказаних висновків, викладених у постанові

від 01 грудня 2021 року у справі № 753/20347/20.

Актуальність формування єдиної, сталої та передбачуваної судової практики у вказаному питанні Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викликана й кількісним критерієм подібних спорів, які існують або потенційно можуть виникнути.

Так, наразі в Україні здобуття повної загальної середньої освіти передбачає навчання протягом 12 років.

Тобто значна частина учнів на момент завершення школи, може досягти повноліття, а отже постане питання чи мають вони право на утримання від батьків у період вступної кампанії між фактичним завершенням навчання у школі за програмою середньої освіти та початком навчання на наступному освітньому рівні, зокрема при здобутті вищої освіти.

На думку колегії суддів, критерії для вирішення цього питання є аналогічними тим, які запропоновані у розглядуваній справі.

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу № 752/20152/16 передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович