Справа № 2-958/10

2-958/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2010 року м. Балаклія

Балаклійський районний суд Харківської області

у складі: судді - Муленко Л.М.,

за участю секретаря - Комар Т.О.,

за відсутності позивача і представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Балаклійському районі Харківської області про зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

12.04.2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України у Балаклійському районі Харківської області, в якому просить зобов’язати відповідача здійснити перерахунок підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та провести відповідні виплати за період з 01.01.2006 року по 31.12.2009 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що він належить до соціальної категорії «Дитина війни» та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01 січня 2006 року має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком. Незважаючи на викладені вимоги діючого законодавства відповідач здійснював виплату підвищення до пенсії в меншому розмірі.

В судове засідання позивач не з’явився, у позовній заяві просив розглянути справу без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився. В своїх письмових запереченнях відповідач просить суд розглянути справу за відсутності його представника, відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що управління Пенсійного фонду України у Балаклійському районі Харківської області діяло відповідно до вимог діючого законодавства, не порушуючи норм пенсійного права, а отже вимоги позивача є безпідставними. Відповідач вказує на те, що органи Пенсійного фонду України мають використовувати кошти тільки на виплати, вичерпний перелік яких визначений діючим законодавством, до яких виплати підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не відносяться.

Відповідач вважає свої дії правомірними також через невизначеність на законодавчому рівні за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. При цьому зазначає про необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за цим Законом.

Враховуючи наявність відповідних заяв від позивача та відповідача, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів.

Згідно ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася 23 червня 1939 року (а.с.6). Позивач має статус «дитина війни» і перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Балаклійському районі Харківської області, отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням №140230 від 29.07.1994 року з проставленим у ньому штампом «дитина війни» (а.с.5).

Враховуючи зазначений статус позивач відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року. Згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Із заперечень відповідача встановлено, що позивачу за період 2006-2007 роки не здійснювались зазначені виплати, з посиланням на відсутність коштів та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунків підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.

З 01.01.2008 року позивачу встановлено підвищення до пенсії як особі, яка має статус «дитина війни» в сумі 47 гривень щомісячно, з 01.04.2008 року – 48,10 гривень щомісячно, з 22.05.2008 року – 48,10 гривень щомісячно, з 01.07.2008 року – 48,20 гривень щомісячно, з 01.10.2008 року – 49,80 гривень щомісячно.

З 01.01.2009 року позивачу встановлено підвищення до пенсії в розмірі 49,80 гривень щомісячно.

Згідно ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджені не були.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Крім того, надаючи перевагу Законам України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог, які стосуються нарахування і виплати підвищення до пенсії за 2006 рік.

Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячне підвищення до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».

Стосовно позовних вимог щодо нарахування і виплати позивачу підвищення до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх частково підлягаючими задоволенню, за таких підстав.

Відповідно до п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за №6-рп/2007, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, ч.2 ст.56, ч.2 ст.62, ч.1 ст.66, п.п.7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 ст.71, ст.ст.98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України УПФУ в Балаклійському районі Харківської області повинно було нараховувати та сплачувати позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007 року.

Враховуючи викладене, позовні вимоги, які стосуються виплати підвищення до пенсії за період з 01.01.2007 року по 08.07.2007 року не ґрунтуються на законі, а тому задоволенню не підлягають. Задоволенню підлягають позовні вимоги, які стосуються виплати підвищення до пенсії за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року.

Стосовно позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії за 2008 рік, суд вважає ці вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції.: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п.1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку, що до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають.

Таким чином, з 22.05.2008 року відповідач повинен був нараховувати та сплачувати позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пп.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.

Оскільки в 2009 році ніяких змін до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не вносилось, таким чином позивач в 2009 році також мав право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Така доплата позивачу в 2009 році нараховувалась, однак виплачувалась не в повному обсязі.

Таким чином, нарахування та виплата позивачу підвищення до пенсії як дитині війни здійснювалось відповідачем в розмірі нижчому, ніж передбачено діючим законодавством, чим було порушено його права на отримання підвищення до пенсії як дитині війни в належному розмірі. Крім того, виплата зазначеного підвищення здійснювалась відповідачем підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» №530 від 28.05.2008 року.

Виходячи з принципу верховенства права, закріпленого ст.8 Конституції України, принципу пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, у зв’язку з чим Закони України мають вищу юридичну силу, суд вважає, що при вирішенні даного спору, підлягає застосуванню саме ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в редакції, яка діє після прийняття рішень Конституційним Судом України, з урахуванням вимог ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», яка визначає мінімальну пенсію за віком на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а не вищезазначена постанова Кабінету Міністрів України, на підставі якої позивачу здійснювалось нарахування та виплата підвищення до пенсії як дитині війни.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про відсутність бюджетного фінансування в обсязі, передбаченому Законом України «Про соціальний захист дітей війни» для здійснення соціальних виплат, оскільки відповідно до вимог ст.3 Конституції України права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, головним обов’язком якої є утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Постановляючи рішення у даній справі, суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав та свобод людини і громадянина України, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачене Конституцією України та іншими Законами України, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань.

Відповідно до ст. 4 Закону України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ч.2 ст.1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи наявність спеціальних законодавчих актів, які підлягають застосуванню у справах із соціальних правовідносин, що носять публічно-правовий характер, суд вважає за необхідне зобов’язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату підвищення до пенсії як дитині війни за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року.

Суд також відхиляє доводи відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом, оскільки відповідно до ч.2 ст.87 Закону України “Про пенсійне забезпечення” суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Також позивач – людина похилого віку не повинен стежити за внесенням будь-яких змін до чинного законодавства, відповідно, перевіряти правомірність дій суб’єкта владних повноважень при виконанні ним своїх обов’язків, покладених державою, в даному випадку суд не повинен при розгляді даного спору відмовляти в задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском строку звернення до суду з даним позовом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.75,92,152 Конституції України, ст.ст.2,4,10,11,15,60,209,212-215,218 ЦПК України, ст.ст.3,6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Балаклійському районі Харківської області про зобов’язання здійснити перерахунок пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком та провести відповідні виплати -задовольнити частково.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Балаклійському районі Харківської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року, та провести виплату належних сум відповідно до закону, з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 (чотири) гривні 25 копійок, та з управління Пенсійного фонду України в Балаклійському районі Харківської області витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справі у розмірі 18 (вісімнадцять) гривень 50 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Балаклійський районний суд Харківської області шляхом подачі протягом десяти днів з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя

Мотивоване рішення складене 23 червня 2010 року.

Суддя