Номер провадження: 11-кп/813/1420/22

Справа № 521/16396/21

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2022 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 11.05.2022 року у кримінальному провадженні №12021162470000771 від 19.06.2021 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.1 ст.115, ч.1 ст. 186 КК України,

встановив

Зміст оскаржуваного судового рішення

Оскаржуваною ухвалою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, тобто до 10.07.2022 року.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано наявністю достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, даних про зменшення чи відсутність яких не встановлено, зважаючи на обставини інкримінованого обвинуваченому злочину проти життя та здоров`я особи, що є особливо тяжким.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує наступним:

- обвинувачений безпідставно перебуває за гратами вже протягом 11 місяців;

- прокурором доказів того, що підозрюваний не виконував процесуальні обов`язки надано не було;

- тяжкість інкримінованого злочину не є достатньою підставою для твердження про існування ризику переховування, жодних належних та допустимих доказів існування цього ризику стороною обвинувачення надано не було;

- не надано стороною обвинувачення і жодного належного та допустимого доказу існування ризику впливу на свідків, потерпілих та інших учасників судового провадження, того, що він продовжує існувати, не зменшився або з`явились нові обставини на підтвердження його існування. Натомість на даний час допитано потерпілого, який підтвердив безпідставність обвинувачення за ч.1 ст.186 КК України, та наявність підстав вважати хибність кваліфікації дій обвинуваченого за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України;

- обвинувачений одружений, має малолітнього сина, на його утриманні знаходяться дружина та син, має постійне місце проживання, на момент затримання був офіційно працевлаштований, жодних зв`язків з особами, які вчиняють злочини не мав, має позитивні характеристики з місця роботи.

- обвинувачений 18.05.2021 року переніс операцію, на даний час стан його здоров`я погіршується.

На підставі наведеного обвинувачений просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нову, якою обрати обвинуваченому більш м`який запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Позиції учасників апеляційного розгляду.

Згідно із ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.

За таких обставин, відповідно до положень ст. 107 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.

Заслухавши суддю – доповідача, дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.

Мотиви апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94КПК України.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту оскарженої ухвали вбачається, що вона відповідає приписам вказаної норми кримінального процесуального закону, оскільки в ній наведені положення кримінального процесуального закону, якими керувався суд при постановленні ухвали, а також мотиви прийнятого рішення і його обґрунтування.

Відповідно до ст. 331 КПК України до спливу двомісячного строку з дня застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

На думку апеляційного суду, розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК України та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є таким, який застосовується у виключних випадках, тобто, коли застосування більш м`якого запобіжного заходу може завадити виконанню завдання кримінального провадження.

З наданих апеляційному суду матеріалів вбачається, що ОСОБА_6 серед іншого обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 1 ст. 115КК України, яке, відповідно до положень ст.12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів.

При цьому, апеляційний суд наголошує, що обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 186, ч.1 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, на даній стадії, зокрема при розгляді апеляційного провадження на ухвалу суду про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не перевіряється.

Відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України, питання про встановлення вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення.

Не погоджуючись із доводами апеляційної скарги про те, що ризики, на які вказує суд в оскаржуваному рішенні, не підтверджені, апеляційний суд наголошує на таких обставинах.

У відповідності до ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного/обвинуваченого має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Апеляційний суд, відхиляючи доводи апелянта на неможливість посилання на тяжкість покарання при оцінці вірогідності втечі, враховує обставини інкримінованих злочинів на підставі обвинувального акту, з якого вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, за якою може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до п`ятнадцяти років, у зв`язку з чим тяжкість покарання є достатнім мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Також, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Окрім того, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи суду першої інстанції відносно того, що обвинувачений ОСОБА_6 може незаконно впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження з огляду на те, що після отримання обвинувального акту та реєстру матеріалів обвинувачений мав процесуальну можливість для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, відтак, йому відомі анкетні дані, зокрема, місця роботи та проживання свідків та потерпілих, що підтверджує наявність ризику, передбаченого п. 3) ч. 1 ст. 177 КПК України.

Водночас, висновки суду першої інстанції щодо наявності ризиків, передбачених п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України апеляційний суд також вважає обґрунтованими, зважаючи на обставини вчинення інкримінованих обвинувачену ОСОБА_6 злочинів, та відсутність офіційного джерела прибитку, що є підставою вважати, що існує можливість, якою по суті є ризики, вчення ОСОБА_6 іншого кримінального правопорушення та створення перешкод у цьому кримінальному провадженні.

Що стосується тверджень апеляційної скарги обвинуваченого про неврахування судом першої інстанції відомостей про особу обвинуваченого та інших обставин, передбачених ст. 178 КПК України, апеляційний суд констатує, що таке твердження обвинуваченого спростовується текстом оскарженої ухвали, з якої вбачається, що суд першої інстанції взяв до уваги: суспільну небезпечність діяння; тяжкість інкримінованого злочину та покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_6 , в разі визнання його винуватим; відсутність офіційного працевлаштування обвинуваченого; сімейний стан.

Також, не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги обвинуваченого про відсутність посилань в оскарженій ухвалі, на неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу, оскільки вказано також спростовується змістом оскарженого рішення, в якому суд першої інстанції посилався на обставину того, що інший запобіжний захід не здатний забезпечити належну процесуальних поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 .

Посилання обвинуваченого, що він має постійне місце проживання, на момент затримання був офіційно працевлаштований, жодних зв`язків з особами, які вчиняють злочини не мав, має позитивні характеристики з місця роботи та перебуває у шлюбі, апеляційний суд не може взяти до уваги, оскільки, на переконання апеляційного суду, такі обставини не є достатньо переконливими, щоб нівелювати ризики, встановлені судом першої інстанції.

Крім того, обставина ж щодо перебування на утриманні в обвинуваченого дружини та сина належними доказами стороною захисту підтверджена не була, сам по собі факт наявності у особи дитини, не підтверджує прийняття активної участі у її вихованні та перебуванні на утриманні, не підтверджує і сам факт перебування особи у шлюбі факту утримання нею другого із подружжя.

Стороною захисту не надано будь-яких документів на підтвердження доводів щодо працевлаштування обвинуваченого та джерел його доходів, а отже і можливості утримання дитини та дружини.

Посилання ж обвинуваченого, на незадовільних стан його здоров`я, як на підставу неможливості застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, апеляційний суд відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в слідчому ізоляторі організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров`я.

Положеннями наказу Міністерства юстиції України № 460/5 від 18.03.2013 року «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України», наказу Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров`я України № 239/5/104 від 10.02.2012 року «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту» визначено, що медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув`язненим і засудженим.

Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.

Окрім того, в матеріалах провадження не міститься жодних медичних документів з приводу того, що обвинувачений не може отримувати належне лікування в умовах утримання в слідчому ізоляторі, вільно обирати лікаря чи бути направленим на лікування до обраного закладу охорони здоров`я в передбаченому законом порядку.

Матеріали справи не містять відомостей про обставини, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою.

Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для продовження строку тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, не встановлено.

Відповідно до положень п. 1) ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити вирок або ухвалу без змін.

Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,

ухвалив

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 – залишити без задоволення.

Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 11.05.2022 року у кримінальному провадженні №12021162470000771 від 19.06.2021 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.1 ст.115, ч.1 ст. 186 КК України - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2                         ОСОБА_3                         ОСОБА_4