Постанова

Іменем України

01 червня 2022 року

м. Київ

справа № 369/13584/14-ц

провадження № 61-1371св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора, Перша Київська обласна державна нотаріальна контора, Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області», Реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області,

треті особи: Головне управління юстиції у Київській області, Горенська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, Київський обласний державний нотаріальний архів,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори, Першої Київської обласної державної нотаріальної контори, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області», Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області, треті особи: Головне управління юстиції у Київській області, Горенська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, Київський обласний державний нотаріальний архів, про визнання недійсним дублікату договору дарування, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зобов`язання скасувати його державну реєстрацію, зобов`язання скасувати реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності нерухомого майна і визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що між ними та ОСОБА_3 тривалий час існує спір щодо права власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 зверталася до суду з різними позовами, проте у їх задоволенні відмовлено.

При розгляді справи № 2-88/12 установлено, що ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 23 квітня 1960 року належали 1/2 частини домоволодіння, яку ОСОБА_5 потім заповів ОСОБА_3 . Водночас, оскільки договір дарування не був зареєстрований, а з моменту його укладення і до дати смерті ОСОБА_5 будинковолодіння значно змінилося (зокрема шляхом самочинного будівництва). Фактично було відсутнє майно у цьому домоволодінні, яке ОСОБА_5 міг би заповісти ОСОБА_3 .

Водночас у грудні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області як адміністративного суду (справа № 2-а-6848/11) із позовом до КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області», без залучення до участі у справі заінтересованих осіб, зокрема ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . За наслідками вирішення справи № 2-а-6848/11 та на підставі рішення суду у цій справі ОСОБА_3 отримати дублікат договору дарування від 23 квітня 1960 року, зареєструвати його у встановленому законом порядку та отримати свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 .

Надалі рішення судів у справі № 2-а-6848/11 скасовано.

Посилаючись на викладене, позивачі, з урахуванням уточнених вимог, просили визнати недійсним дублікат договору дарування 1/2 частини будинковолодіння на АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідченого 23 квітня 1960 року Боярською державною нотаріальною конторою Києво-Святошинського району Київської області, реєстровий № 1092, дублікат виданий Київським обласним державним нотаріальним архівом 01 березня 2005 року, реєстровий номер № 66;визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частини жилого будинку на АДРЕСА_1 , виданого 27 квітня 2013 року Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою Київської області, реєстровий номер 1-231, на ім`я ОСОБА_3 ; зобов`язати КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» скасувати державну реєстрацію 1/2 частини жилого будинку на АДРЕСА_1 під літ. «А», квартира № 2 , зареєстрованого в Державному реєстрі речового права власності 20 червня 2012 року за № 282 у реєстровій книзі під № 1, за реєстраційним номером майна згідно з витягом із реєстру про державну реєстрацію прав № 10493969 на ім`я ОСОБА_5 , зареєстрованого на підставі постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2012 року у адміністративній справі № 2-а-6848/11; зобов`язати Першу Київську обласну державну нотаріальну контору скасувати реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності нерухомого майна - 1/2 частини жилого будинку на АДРЕСА_1 під літ. «А», квартира № 2 , за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна від 27 квітня 2013 року № 52138832224, індексний номер № 30400084, номер запису про право власності № 827208, здійсненої за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 2032340 від 27 квітня 2013 року, на ім`я ОСОБА_3 ;визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на 7/50 частини будинковолодіння на АДРЕСА_1 під літ. «А», квартира № 2 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11 лютого 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року, позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсним Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 27 квітня 2013 року на 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 , видане державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Київської області Грисюк О. В., за реєстровим № 1-231 від 27 квітня 2013 року, на ім`я ОСОБА_3 . Зобов`язано КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» скасувати державну реєстрацію 1/2 частини жилого будинку на АДРЕСА_1 , під літ. «А», квартира АДРЕСА_2 , зареєстрованого КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» У Державному реєстрі речових прав від 20 червня 2012 року за № 282 у Книзі 1, за реєстраційним номером майна згідно з витягом про державну реєстрацію прав № 10493969 на ім`я ОСОБА_5 , зареєстрованого на підставі постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2012 року у справі № 2-а-6848/11. У задоволенні іншої частини вимог позову відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що рішеннями Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 листопада 2012 року та від 17 липня 2013 року, які набрали законної сили, встановлено, що ОСОБА_3 не надала суду належних та допустимих доказів того, що на день відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 мав на праві приватної власності майно, яке позивачка просить визнати її власністю як спадкоємець за заповітом. Тобто, посилання позивача на те, що спадкове майно складається із 1/2 частини спірного будинку, не відповідають матеріалам справи. Оскільки правова підстава видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а саме: постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2012 року, скасована як незаконна, ОСОБА_3 не мала правових підстав для одержання спірного свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу як особа, яка не брала участі у розгляді справи.

Скаргу обґрунтовано тим, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно на час розгляду справи не досягла повноліття. Її батьками є ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , але ці особи як її законні представники не брали участі у справі. ОСОБА_3 є її бабою. На підставі договорів дарування від 08 серпня 2014 року їй подаровано 1/2 частини будинковолодіння та земельної ділянки, а тому саме вона мала бути відповідачем у справі за позовом, який подано в грудні 2014 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 .

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у цій справі оскаржувалися свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_3 , у зв`язку із прийняттям спадщини після смерті ОСОБА_5 , та державна реєстрація нерухомого майна за ОСОБА_5 . Отже, вимоги позову стосувалися виключно прав ОСОБА_5 та його спадкоємиці ОСОБА_3 на спірне майно, а підстави позову обґрунтовані посиланням на правовідносини і події, які передували набуттю ОСОБА_4 права власності на спірне майно. Отже, судом ухвалено рішення у спорі, що існував виключно між сторонами, які брали участь у справі. ОСОБА_4 не може вважатися належним відповідачем за вимогами про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, оскільки таке видано ОСОБА_3 . Також ОСОБА_4 не може вважатися належним відповідачем за вимогами про скасування державної реєстрації майна за ОСОБА_5 , оскільки від цього юридичного факту залежить виникнення спадкових прав виключно у ОСОБА_3 .

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У січні 2022 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що вона не могла самостійно подати заяву щодо залучення до участі у розгляді справи як співвідповідача, оскільки на момент розгляду справи була неповнолітньою. Вона була і є єдиним співвласником спірного майна. Крім того, втручання у її право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві».

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Частиною третьою статті 411 ЦПК Українипередбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції з таких підстав.

Обставини, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який 06 червня 2000 року склав заповіт на ім`я ОСОБА_3 , яка у встановлений законом строк прийняла спадщину і звернулась до Першої Київської обласної державної нотаріальної контори для оформлення спадщини. У видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частини спірного будинку постановою державного нотаріуса Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Сподіна В. Л. від 14 червня 2006 року відмовлено, оскільки не було надано правовстановлюючого документу на спадкове майно.

01 березня 2005 року державний нотаріус Київського обласного державного архіву на запит Першої Київської обласної державної нотаріальної контори від 26 лютого 2005 року № 64 видав ОСОБА_3 дублікат договору дарування Ѕ частини будинку, що знаходиться у с. Горенка Києво-Святошинського району Київської області, укладеного 23 квітня 1960 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 листопада 2012 року у справі № 2-88/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 березня 2013 року, відмовлено в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на 1/2 частини будинку на АДРЕСА_1 .

Зазначеним судовим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 листопада 2012 року, яке набрало законної сили, встановлено, що позивачем не доведено право померлого ОСОБА_5 на 1/2 частини спірного житлового будинку.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 03 жовтня 2013 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 08 січня 1992 року та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на 1/2 частини будинку на АДРЕСА_1 .

У грудні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з адміністративним позовом у порядку адміністративного судочинства до КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» про визнання незаконним та скасування технічного висновку (справа № 369/877/13-а).

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2012 року визнано незаконним та скасовано технічний висновок від 17 жовтня 1990 року та висновок КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» про перерозподіл частин у спільній власності на будинок на АДРЕСА_1 . Визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію свідоцтва про право особистої власності на 43/50 частини, записану в реєстрову книгу за № 282 будинку на АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_9 від 08 січня 1992 року. Зобов`язано КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» зареєструвати дублікат, що має силу оригіналу договору дарування половини будинку у с. Горенка Києво-Святошинського району Київської області, посвідченого державним нотаріусом Київського обласного державного нотаріального архіву 01 березня 2005 року за реєстровим № 1092. Зобов`язано КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» в штампі самочинного будівництва технічного паспорта будинку на АДРЕСА_1 (інвентарна справа № 839), зазначити приміщення: І 1-1, 1-7, 1-8, 1-10, 1-11, 1-12, 1-13; ІІІ 3-1, 3-2, 3-3, 3-4; IV 3-5, 3-6, 2-6, 2-5.

Встановлено, що на підставі зазначених дублікату договору дарування, виданого 01 березня 2005 року державним нотаріусом Київського обласного державного нотаріального архіву Нельзіним М. С., та постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2012 року КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» 07 червня 2012 року прийнято рішення про державну реєстрацію на ім`я померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 права власності на 1/2 частини будинку на АДРЕСА_1 . 20 червня 2012 року проведено таку реєстрацію.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим ОСОБА_3 27 квітня 2013 року державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Грисюк О. В., спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з житлового будинку на АДРЕСА_1 , належного померлому ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого 23 квітня 1960 року за реєстровим № 1092 Боярською державною нотаріальною конторою, дублікат якого видано 01 березня 2005 року державним нотаріусом Київського обласного державного нотаріального архіву Нельзіним М. С. за реєстровим № 66, який зареєстрований КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» 20 лютого 2012 року за № 282 у реєстрову книгу під № 1, реєстраційний номер майна згідно з витягом із реєстру про державну реєстрацію прав № 10493969.

Також судами установлено, що згідно із витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 27 квітня 2013 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частини зазначеного житлового будинку, виданого Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-231, і зареєструвала право власності у Першій Київській обласній державній нотаріальній конторі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності нерухомого майна 1/2 частини житлового будинку за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна № 52138832224 від 27 квітня 2013 року, індексний номер № 3040084, номер запису про право власності № 827208 за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 2032340 від 27 квітня 2013 року.

Надалі постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2012 року у справі № 369/877/13-а, на підставі якої зареєстровано право власності за померлим ОСОБА_5 на 1/2 частини спірного будинку та на підставі якої ОСОБА_3 зареєструвала дублікат договору дарування 01 березня 2005 року, скасована ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2013 року про перегляд рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Закриваючи у розглядуваній справі апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , суд виходив із того, що оскаржуване нею судове рішення не встановлює, не змінює, не обмежує та не припиняє її права або обов`язки, інтереси та свободи, як особи, яка не була залучена до участі у справі, оскільки судовим рішенням у цій справі вирішувався спір щодо права ОСОБА_3 на спадщину після смерті ОСОБА_5 .

Верховний Суд не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції Українивизначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Відповідно до статті 352 ЦПК Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків».

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або наступні обставини: судове рішення безпосередньо стосується її прав, інтересів та обов`язків, тобто судом вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або у рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їхні процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Тобто, особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов`язки, або породжують для особи правові наслідки.

Верховний Суд зазначає, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_4 вказувала, що рішення місцевого суду впливає на її права та інтереси, оскільки станом на день розгляду цієї справи у суді як першої так і апеляційної інстанцій, вона на підставі договорів дарування від 08 серпня 2014 року є власником земельної ділянки, кадастровий номер 3222482401:01:006:5006, та 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 , загальною площею 76,8 кв. м, житловою - 42,1 кв. м (опис: 1/2 частина ж/б під літ. «А»; квартира № 2 ).

Так, відповідно до договору дарування від 08 серпня 2014 року ОСОБА_10 , якій на підставі договору дарування від 11 жовтня 2013 року належала 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 , подарувала ОСОБА_4 , від імені якої діяла ОСОБА_7 , це майно.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у грудні 2014 року звернулись до суд із позовом у цій справі з метою захисту своїх прав на спірне майно, а саме: на 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 , у той час, як ОСОБА_4 є власником спірного майна з червня 2014 року.

Отже, як на час звернення ОСОБА_11 із цим позовом, так і на час постановлення у справі судових рішень, власником спірного майна була малолітня ОСОБА_4 , законних представників якої не залучено до розгляду цієї справи.

Верховний Суд вважає, що ухваленими у цій справі судовими рішеннями порушуються права ОСОБА_4 , оскільки, захистивши права позивачів на спірне майно, суд не залучив до участі у справі ОСОБА_4 , яка на час вирішення спору була власником спірного майна - 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 .

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про закриття апеляційного провадження, вказуючи на те, що спір не стосується прав та обов`язків ОСОБА_4 , оскільки судовий позов спрямований на вирішення спору щодо прав на спірне майно.

Оскільки оскаржуване ОСОБА_4 судове рішення безпосередньо впливає на її права як власника 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 , тому суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження, дійшов необґрунтованого висновку про відсутність у неї права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі.

Верховним Судом враховано, що у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває справа № 369/12594/19 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до, зокрема, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсними правочинів, на підставі яких ОСОБА_4 набула у власність спірне майно, що підтверджує висновки Верховного Суду у цій справі.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З метою забезпечення завдання цивільного судочинства щодо забезпечення справедливого розгляду справи, оскаржувана ухвала про закриття апеляційного провадження не може вважатися законною й обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українисуд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

УхвалуКиївського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко