ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/1402/21 Номер провадження 22-ц/814/468/22Головуючий у 1-й інстанції Ситник О.В. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Хіль Л.М.,

суддів: Карпушина Г.Л., Кузнєцової О.Ю.,

секретар: Бродська В.О.

за участі: позивача ОСОБА_1 , предтсавник позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_3 в інтересах фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 01 листопада 2021 року, додаткове рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 листопада 2021 року та ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 грудня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про поновлення на роботі, стягнення оплати за час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вище зазначеним позовом, в якому просила поновити її на посаді продавця продовольчих товарів фізичної - особи підприємця ОСОБА_4 з 14 травня 2021 року та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 травня 2021 року по день ухвалення рішення, виходячи з середньої заробітної плати 6000 гривень на місяць, а також просила вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування позову вказувала, що її з 17.05.2020 року було прийнято на посаду продавця продовольчих товарів фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 .

Зазначала, що наказом ФОП ОСОБА_4 № 21-К від 13 травня 2021 року її звільнено з посади за угодою сторін по п. 1 ст. 36 КЗпП України , але вона такої заяви не писала.

Вказувала, що вона з 26 березня 2021 року по 12 травня 2021 року включно перебувала на лікарняному, після чого їй 13 травня 2021 року було вручено трудову книжку з записами про звільнення 01.04.2021 року у ФОП з яким у неї взагалі не було трудових відносин.

В подальшому вона була змушена звернутись до Головного управління Держпраці зі скаргою. В ході перевірки в червні 2021 року до її трудової книжки були внесені записи про недійсність деяких записів та новий запис про звільнення з 13 травня 2021 року.

Вважала, що порушені її права на працю, які підлягають поновленню.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 01 листопада 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про поновлення на роботі, стягнення оплати за час вимушеного прогулу - задоволено .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді продавця продовольчих товарів фізичної особи підприємця ОСОБА_4 з 14 травня 2021 року.

Стягнуто з фізичної особи підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 35 999, 73 грн без відрахування податків.

Стягнуто з фізичної особи підприємця ОСОБА_4 на користь держави судові витрати у розмірі 1906,80 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Додатковим рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 листопада 2021 року стягнуто з фізичної особи підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті правничої допомоги адвоката у розмірі 5000 грн.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 грудня 2021 року заяву фізичної особи підприємця ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_3 про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню залишено без задоволення.

Не погодившись із рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 01 листопада 2021 року, додатковим рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 листопада 2021 року та ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 грудня 2021 року їх в апеляційному порядку оскаржено ОСОБА_3 в інтересах фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 .

В обгрунтування апеляційної скарги на рішення та додаткове рішення місцевого суду вказує, що ОСОБА_1 13.05.2021 року була звільнена з роботи за згодою сторін. Вказаний наказ ОСОБА_5 не оскаржується.

Зазначає, що 14.06.2021 року ОСОБА_1 подала до суду позов про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зважаючи на вказані обставини ФОМ ОСОБА_4 не чекаючи рішення суду поновила ОСОБА_1 з 07.07.2021 року на роботі та виплатила їй середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Вказує, що оскільки ОСОБА_1 після поновлення на роботі на роботу не вийшла, наказом від 02.08.201 року її звільнено з роботи за прогул. Вказаний наказ вона не оскаржує.

Зазначає, що ОСОБА_1 до роботи 07.07.2021 року не приступила без поважних причин, не звини ФОП ОСОБА_4 , а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу після 07.07.2021 року.

Крім того вказує, що судом було невірно розраховано середній заробіток ОСОБА_1 .

Окрім того, зазначає, що не погоджується з додатковим рішенням суду щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

В апеляційній скарзі на ухвалу місцевого суду про визнання виконавчих листів такими, що не підлягаєть виконанню представник апелянта вказує, що даними виконавчими листами порушено права ФОП ОСОБА_4 , оскільки вони видані на стягнення з неї коштів, а саме середнього заробітку за час вимущеного прогулу, виконавчого збору та виконавчих витрат на суму 35999, 73 грн.

Вказує, що оскільки рішення місцевого суду не набрало законної сили, тому зазначені обставини є підставою для визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційних скарг ОСОБА_3 в інтересах фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 01 листопада 2021 року та на ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 грудня 2021 року, а апеляційну скаргу в частині оскарження додаткового рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 листопада 2021 року слід залишити без задоволення.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Місцевим судом вірно встановлено, що ОСОБА_1 з 17.05.2020 року працює продавцем продовольчих товарів у фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 , що підтверджується наказом № 49 від 15.05.2020 року.

Також встановлено, що згідно наказу ФОП ОСОБА_4 № 21-К від 13 травня 2021 року її звільнено з посади за угодою сторін по п. 1 ст. 36 КЗпП України ( а.с. 5, 23).

Згідно наказу від 07.07.2021 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплату середнього заробітку вбачається, що 07.07.2021 року ОСОБА_1 була поновлена на роботі з цієї дати, внесено запис до трудової книжки після її подання, виплачено середній заробіток за час прогулу, утримано із заробітку завдану матеріальну шкоду у вигляді нестачі в сумі 3758. 44 грн ( а.с. 24) .

З наказу від 02.07.2021 року вбачається, що ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду продавця продовольчих товарів з оплатою 6000 гривень , вказано, що до роботи слід приступити 03.07.2021 року , підстава заява ОСОБА_1 , наказ виданий ФОП ОСОБА_4 ( а.с. 27) .

Задовольняючи позов та поновлюючи ОСОБА_1 на посаді з 14 травня 2021 року місцевий суд виходив з того, що волевиявлення на розірвання трудового договору не було, а тому звільнення за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України є незаконним.

Стягуючи з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу по день винесення рішення місцевий суд керувався нормами ч.2 ст. 235 КЗпП України.

Апеляційний суд не може повністю погодитись з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Із матеріалів справи вбачається, що Наказом по ФОП ОСОБА_4 № 21-к від 13.05.2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади продавця продовольчих товарів за угодою сторін.

Згідно наказу від 07.07.2021 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплату середнього заробітку вбачається, що 07.07.2021 року ОСОБА_1 була поновлена на роботі з цієї дати, внесено запис до трудової книжки після її подання , виплачено середній заробіток за час прогулу, утримано із заробітку завдану матеріальну шкоду у вигляді нестачі в сумі 3758. 44 грн ( а.с. 24).

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку, що поновленню на посаді підлягає ОСОБА_1 з 14 травня 2022 року проте не врахував, що 07.07.2021 року ОСОБА_1 була поновлена на роботі з ініціативи ФОП ОСОБА_4 , а тому слід її поновити з 14.05.20221 року по 06.07.2021 року.

За таких обставин середній заробіток за час вимушеного прогулу слід рахувати з 14.04.2021 року по 06.07.21 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно ж до ч. 2 ст. 235 КЗпП України працівник, якого поновлено на роботі за рішенням суду має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або винен був дізнатись про порушення свого права.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Середній заробіток за весь час вимушеного прогулу при поновленні на роботі є по суті компенсацією заробітної плати, яку працівник отримував би, якщо б не був незаконно звільнений.

Таким чином середній заробіток за весь час вимушеного прогулу при поновленні на роботі є складовою заробітної плати, з якої утримуються необхідні податки і збори.

Місцевим судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що середня заробітна плата ОСОБА_1 становить 6000 грн.

Згідно роз`яснень, які містяться у абз. 3 п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» вбачається, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

У березні 2021 року 22 робочих дні , у квітні 2021 року 22 робочих днів, кількість робочих днів складають - 44 днів, сума нарахованої заробітної плати за березень 2021 року та квітень 2021 року складає 12 000 гривень (6000 + 6000) і ділимо її 44 робочих днів , що дорівнює 272,73 грн.

Встановивши те, що позивача було звільнено з роботи 13 травня 2021 року , а її середньоденна заробітна плата за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільнення становить 272,73, а кількість календарних днів вимушеного прогулу - 36 днів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі (272,73*36 днів) 9818,28 грн за період з 14 травня 2021 року по 06 липня 2021 року.

Оскільки справляння і сплата податків та обов`язкових платежів є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

З врахуванням викладеного вище, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення в цій частині про часткове задоволення позовних вимог.

Ухвалючи додаткове рішення про стягнення з ФОП ОСОБА_4 витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн, місцевий суд вірно виходив з критерію реальності та розумності вартості адвокатських послуг, а також вважав їх необхідними й обґрунтованими, співмірність яких доведена позивачем.

Таким чином підстав для скасування додаткового рішення не вбачається.

Відмовляючи в задоволення заяви ОСОБА_4 про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню місцевий суд виходив з того, що виконавчі листи в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць, є такими, що видані у відповідості норм чинного законодавства.

Апеляційний суд не може повністю погодитись з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2ст.432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо.

Отже, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, виходячи з вимог статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Окрім того, за своїм змістом частина друга статті 432ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню як повністю так і частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовує свою заяву, можуть бути наслідком як повного так і часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а отже, як повного так і часткового задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону.

Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з обставин:

- помилковість видачі виконавчого листа;

- боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов`язок припинився;

- обов`язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов`язання, передбачені главою 50 Цивільного кодексу України).

Із матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист було видано на виконання рішення суду в якому зазначено про негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Між тим, виконавчий лист № 2/541/683/2021 видано на суму 35999, 73 грн ( середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.05.2021 року по 01.11.2021 року), що є порушенням, оскільки видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили є підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_3 інтересах фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на ухвалу місцевого суду слід задовольнити частково.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_3 в інтересах фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 в частині оскарження рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 01 листопада 2021 року та на ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 грудня 2021 року задовольнити частково.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 01 листопада 2021 року в частині поновлення на посаді та стягнення оплати за час вимушеного прогулу скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про поновлення на посаді та стягнення оплати за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді продавця продовольчих товарів фізичної особи підприємця ОСОБА_4 з 14 травня 2021 року по 06 липня 2021 року.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу ( за період з 14 травня 2021 року по 06 липня 2021 року) 9818,28 грн. Суд визначив зазначену суму без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 01 листопада 2021 року.

Ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 грудня 2021 року в частині відмови в задоволенні заяви про визнання виконавчого листа № 2/541/683/2021 виданого 10.11.2021 року Миргородським міськрайонним судом Полтавської області про стягнення з фізичної особи підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 35999,73 грн. скасувати.

Заяву ОСОБА_3 в інтересах фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист № 2/541/683/2021 виданий 10 листопада 2021 року Миргородським міськрайонним судом Полтавської області про стягнення з фізичної особи підпримець ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 35999,73 грн.

В іншій частині ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 грудня 2021 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 в частині оскарження додаткового рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 листопада 2021 року залишити без задоволення.

Додаткове рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Головуючий суддя Л.М. Хіль

Судді: Г.Л. Карпушин

О.Ю. Кузнєцова

Повний текст постанови складено 03.06.2022 року