РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 02 червня 2022 року                                                                                     справа № 580/2106/21

  м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури  про визнання протиправною бездіяльності та стягнення вихідної допомоги при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

12.04.2021р. до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Черкаської обласної прокуратури (далі - відповідач) в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Черкаської обласної прокуратури в частині невиплати ОСОБА_2 вихідної допомоги при його звільненні 15.03.2021р.;

- стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 25 915, 89 грн.;

- допустити негайне виконання рішення в частині стягнення вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 25 915, 89 грн.

В обґрунтування позовних вимог, викладених у позовній заяві, позивачем зазначено, що його звільнено з посади начальника Монастирищенського відділу Уманської місцевої прокуратури Черкаської області на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України “Про прокуратуру” (ліквідації чи реорганізації органу прокуратури), у зв`язку із чим позивач зазначає, що ним набуто право на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно вимог ст.44 Кодексу законів про працю України, оскільки за своєю суттю підстави для звільнення, що зазначені у ч.1 ст. 40 КзпП та ст. 51 Закону України “Про прокуратуру” тотожні. Однак, відповідач протиправно не провів виплату вихідної допомоги, чим допустив протиправну бездіяльність. Крім того, позивач вказує, що оскільки в спеціальному Законі “Про прокуратуру” не врегульовано спірні правовідносини, до них слід застосувати приписи КзпП, які є загальними.

Ухвалою суду від 19.04.2021р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

30.04.2021р., від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що позивача звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України прокуратуру» з 15.03.2021 року. Відповідач звертає увагу, що з дня набрання чинності Законом №113-ІХ, а саме з 25.09.2019, особливості застосування до прокурорів положень п. 1 ч. 1 ст. 40, на які посилається позивач, встановлюються Законом України «Про прокуратуру», тому саме цей закон, а не КЗпП України поширюється на спірні правовідносини. Вказано, що оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України «Про прокуратуру» та розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, якими не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, підстави для виплати такої допомоги згідно зі ст. 44 КЗпП України відсутні.

07.05.2021р. позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначив про безпідставність доводів відповідача у відзиві на позов з підстав викладених у позові.

Ухвалою суду від 02.06.2021р. зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили рішеннями Черкаського окружного адміністративного суду у справі №580/2892/21. Ухвалою суду від 01.06.2022р. поновлено провадження у даній справі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З 01.11.2001р. до 15.03.2021р. позивач перебував на публічній службі в органах прокуратури.

Відповідно до наказу Черкаської обласної прокуратури від 12.03.2021 №79к позивача з 15.03.2021р. звільнено з посади начальника Монастирищенського відділу Уманської місцевої прокуратури Черкаської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України “Про прокуратуру”. В наказі міститься також посилання на ст. 11, п. 2 ч. 2 ст. 41 Закону України “Про прокуратуру”, а також на пп. 2 п. 19 розділу ІІ “Прикінцеві і перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” №113-ІХ від 19.09.2019р.

Підставою для прийняття наказу про звільнення зазначено рішення кадрової комісії №14 від 19.02.2021р. №16.

Вважаючи, що на день звільнення відповідачем протиправно не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України від 14.10.2014р. № 1697-VII Про прокуратуру (далі - Закон №1697-VII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону №1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19.09.2019р. №113-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” (далі - Закон №113-ІХ) статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом № 113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус ; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус ; частину дев`яту статті 252 після слів дисциплінарної відповідальності та звільнення доповнено словами і цифрами а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу.

КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015р. у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16, від 15.04.2021 у справі № 440/3166/20, від 22.07.2021у справі № 300/2000/20.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

В той же час приписами Закону №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Законом №113-ІХ статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом № 113-ІХ внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус ; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус; частину дев`яту статті 252 після слів дисциплінарної відповідальності та звільнення доповнено словами і цифрами а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу .

Внесені Законом №113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, суд доходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2020р. у справі №560/3971/19, від 27.01.2021р. у справі №380/1662/20, від 18.02.2021р. у справі №640/23379/19, від 25.02.2021р. у справі №640/8451/20, від 17.03.2021р. у справі №420/4581/20, від 30.03.2021р. у справі №640/25354/19, від 31.03.2021р. у справі №320/2449/20, від 15.04.2021р. у справі №440/3166/20, від 09.07.2021р. у справі №160/4745/20, від 22.07.2021р. у справі №300/2000/20, від 11.08.2021р. у справі №640/9375/20.

З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), а допущена відповідачем бездіяльність щодо невиплати допомоги при звільненні є протиправною.

Щодо посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31.01.2018р. у справі № 820/1119/16 (в якій Верховний Суд дійшов висновку про те, що оскільки прокурора звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом №1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання) суд зазначає, що після набрання чинності Законом №113-ІХ Верховний Суд, вирішуючи спори щодо виплати вихідної допомоги у зв`язку із звільненням з органів прокуратури, змінив свою позицію з цього питання і неодноразово та послідовно її підтримав.

Відтак, ураховуючи сталу практику Верховного Суду у цій категорії спорів та правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №755/10947/17 щодо необхідності застосування останньої правової позиції, застосуванню до спірних правовідносин підлягає саме та позиція, яка є останньою у цій категорії спорів.

З урахуванням зазначеного, посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31.01.2018р. у справі № 820/1119/16, суд вважає не обгрунтованим.

Суд у спірних правовідносинах застосовує процедуру нарахування середнього заробітку працівника за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) (далі – Порядок № 100).

Згідно абз.3 п.2 Порядку №100 у випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Премії та інші виплати, які виплачуються за два місяці або більш тривалий період, при обчисленні середньої заробітної плати включаються шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду частини, що відповідає кількості відпрацьованих робочих днів періоду (місяців), за які такі премії та інші виплати нараховані. Така частина визначається діленням суми нарахованих премій та інших виплат на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів кожного місяця, що відноситься до розрахункового періоду для обчислення середньої заробітної плати. При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Згідно з довідкою відповідача від 23.03.2021 №21-136вих21 позивачу за січень 2021 року нараховано суму 18631,95 грн., а лютий 2021 року – 19909,66 грн.

Середньомісячна заробітна плата позивача становить 25915,89 грн.

Відтак, на переконання суду, саме вказана сума підлягає нарахуванню позивачу у вигляді вихідної допомоги при звільненні.

Щодо стягнення вказаних коштів з відповідача на користь позивача, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.3 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень – за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Отже, на виконання рішення суду кошти стягуються з державного органу шляхом їх безспірного списання з відповідних рахунків.

Водночас, такий спосіб виконання рішення суду не забезпечить нарахування та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який забезпечує права застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, відповідно до абз.2 п.1 ч.4 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

На підставі абз.1 п.1 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Крім того, відповідно до п.167.1. ст.167 Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Отже, із вищевказаних сум коштів мають бути сплачені обов`язкові податки і збори, у зв`язку із чим позовна вимога стягнути на користь позивача кошти є передчасною та не підлягає задоволенню.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, виходу за межі позовних вимог та зобов`язання Черкаську обласну прокуратуру нарахувати позивачу вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням в сумі 25915,89 грн. та виплатити таку допомогу з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

Щодо вимоги про допуск до негайного виконання даного судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, негайне виконання в межах сум платежу за один місяць застосовується у разі стягнення грошових сум з відповідача.

Оскільки належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату сум допомоги, а не стягнення грошових сум, негайне виконання не застосовується.

З урахуванням зазначеного, позовні вимоги суд вважає частково обгрунтованими, в зв`язку із чим адміністративний позов належить задовольнити частково.

Згідно положень статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до положень ст. 5 Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 241-246, 255, 263, 295, КАС України суд, -

                                                    ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Черкаської обласної прокуратури щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням.

Зобов`язати Черкаську обласну прокуратуру (бульв. Шевченка, 286, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ - 0291119) нарахувати ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП — НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі середнього місячного заробітку, в сумі 25915 грн. (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот п`ятнадцять) грн. 89 коп. та виплатити таку допомогу з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Суддя                                                                                                    Марина БІЛОНОЖЕНКО