ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1383/22 Справа № 183/5279/20 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О.В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого Лаченкової О.В.

суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі Кравченко Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"

на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2021 року

по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області про виселення,-

ВСТАНОВИЛА:

В вересні 2020 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2021 року надійшов позов Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області про виселення.

В обгрунтування позову АТ КБ "ПриватБанк" зазначав, що 16.05.2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №DNN0G100000055, згідно із яким АТ КБ «Приватбанк» надав відповідачу кредит у розмірі 28000,00 доларів США строком до 11.05.2027 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, згідно із яким ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок загальною площею 62,4 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договором іпотеки передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у вказаному будинку (предметі іпотеки) інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. АТ КБ "Приватбанк" вказує, що відповідачем, всупереч вимогам договору іпотеки, порушено його обов`язок та у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Таким чином АТ КБ "Приватбанк" вважає, що мешканці, які були зареєстровані з порушенням вимог законодавства у вищезгаданому житловому будинку, що є предметом іпотеки, не мають права користуватись житловим будинком, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду, просив зняти з реєстрації громадян: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та виселити їх.

Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2021 року у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, про виселення - відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2021 року просить заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задовольнити в повному обсязі.

Відзиви на апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2021 року від учасників справи до апеляційного суду не надходили.

Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 травня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником прав та обов`язків якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №DNN0G100000055, відповідно до якого позивач надав відповідачеві кредит на строк до 11 травня 2027 року у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 28000,00 доларів США шляхом видачі готівки через касу зі сплатою відсотків за користування кредитом (а.с.5-7).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 16 травня 2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки №DNN0G100000015, зареєстрований в реєстрі за №1285 (а.с.8-10).

Згідно із п.35.3. Договору іпотеки, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором Іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме житловий будинок загальною площею 62,4 м.кв., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16 травня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за №1284.

Відповідно, будинок за адресою АДРЕСА_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , є предметом іпотеки, виступає як забезпечення його зобов`язання за споживчим кредитом, наданим йому ЗАТ КБ «ПриватБанк» в іноземній валюті - доларах США.

У даному будинку зареєстровано місце постійного проживання відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також неповнолітні ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с.11, 25-29).

При цьому, відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 є родичами відповідача ОСОБА_1 , який є іпотекодержателем за договором іпотеки, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - неповнолітні діти ОСОБА_1 .

За положеннями ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону та рішення суду.

Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст.51 Конституції України).

Абзацом 5 ст.3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та ч.1 ст.379 Цивільного кодексу України надано визначення поняттям «місце проживання» та «житла фізичної особи».

Відповідно до абз. 11 ст.3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Наказом МВС України від 22.11.2012 р. №1077 затверджено Порядок реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів (надалі - Порядок №1077).

Відповідно до п.2.3 Порядку №1077 відомості про дітей віком до 14 років, місце проживання яких реєструється з батьками, вносяться до заяви одного з них. Особа, яка досягла 14-річного віку, подає заяву про реєстрацію місця проживання особисто.

При проживанні батьків за різними адресами для реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним з батьків надається письмова згода другого з батьків та довідка територіального підрозділу або адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС за місцем його проживання про те, що дитина не зареєстрована разом з ним. У разі якщо місце проживання другого з батьків зареєстровано в межах обслуговування адміністративно-територіальної одиниці територіального підрозділу, яким розглядається заява про реєстрацію місця проживання дитини, інформація перевіряється цим територіальним підрозділом або надається адресно-довідковим підрозділом відповідного територіального органу ДМС.

Відомості про реєстрацію дитини, яка не досягла 14 років, вносяться до картки реєстрації того з батьків, з ким реєструється місце проживання дитини, та до адресної картки.

До адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС надсилаються відомості про реєстрацію місця проживання того з батьків, з ким реєструється місце проживання дитини, у графу 14 цих відомостей вноситься інформація про дитину (прізвище, ім`я, по батькові, стать, дата і місце народження).

Згідно із ст.9 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу).

Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Відповідно до ч.2 ст.10 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець повинен своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за іпотечним договором.

Конституцією України (ст. 41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Доказів невиконання вищевказаних договорів відповідачем, розірвання чи припинення їх дії до 11.05.2027 року, а так само звернення стягнення на предмет іпотеки вказаного іпотечного майна, позивачем суду не надано.

Крім того, позивачем не доведено та не надано належних доказів у підтвердження того, що відповідачі, а також неповнолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мають будь-яке інше майно у власності.

Позивачем не спростовано того факту, що відповідачі використовують спірне житло, яке є іпотечним майном, як місце постійного проживання.

Позивачем не доведено підстави та суспільна необхідність втрати відповідачами права користування житловим будинком, який належить відповідачу ОСОБА_1 на праві власності.

Позивачем не доведено, що реєстрація у будинку за адресою АДРЕСА_1 , членів сім`ї іпотекодавця, серед яких є неповнолітні діти, порушує права позивача, перешкоджає йому у реалізації, у передбачений законом спосіб, прав іпотекодержателя.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем обрано невірний спосіб захисту цивільних прав та інтересів, оскільки гарантії захисту порушених прав іпотекодержателя врегульовано статтями 37, 40 Закону України «Про іпотеку», саме з цих підстав АТ КБ "ПриватБанк" до суду не звертався, тому обраний ним спосіб захисту права (шляхом пред`явлення позову про виселення а.с.61 зворот) є неефективним, оскільки не призводить до відновлення порушеного права.

Доводи апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк", що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмета іпотеки, тому така реєстрація є порушенням умов цивільно-правового договору та статті 629 ЦК України і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя та повинне відбуватись на підставі рішення суду, на думку колегії суддів не заслуговують на увагу, оскільки відсутній спір між органом, який здійснює реєстрацію, та позивачем щодо зняття з реєстрації відповідачів.

Крім того, відповідно до ст.12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За таких обставин, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту своїх прав позивачем, не відповідає характеру правовідносин оскільки: "У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково." Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/7164/19.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи №912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи №910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналізуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, оскільки, окрім іншого, позбавити права користування іпотечним майном його власника та інших членів його сім`ї зі зняттям їх з реєстраційного обліку, є порушенням права на володіння майном.

Доводи апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк", що п.20.12 договору іпотеки від 16.05.2007 року визначений обов`язок іпотекодавця не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такий пункт договору іпотеки не переважає правову позицію ЄСПЛ відповідно до п.1 ст.8 Конвенції , яка гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Яке насамперед охоплює право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Гіллоу проти Сполученого Королівства від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення ЄСПЛ у справі Ларкос проти Кіпру від 18 лютого 1999 року).

Ні Цивільний кодекс України, ні Закон України «Про іпотеку» не містять норм, які б обмежували право членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення.

Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова