Справа № 463/14549/21

Провадження № 2/463/617/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2022 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,

розглянувши в залі суду в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення в порядку регресу понесених витрат за сплачені житлово-комунальні послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення в порядку регресу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати за сплату боргу з теплопостачання за період з 01.09.2019 року до 28.02.2021 року у розмірі 18017,02 гривень; понесені витрати за сплату боргу з водопостачання та водовідведення за період з 01.04.2019 року до 28.02.2021 року у розмірі 5724,30 гривень.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач згідно договору купівлі-продажу житла від 27.03.2019 року є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . В період з 01.09.2019 року по 28.02.2021 року (спірний період) за цією адресою виникла заборгованість споживачів перед ЛМКП «Львівтеплоенерго» за послуги з теплопостачання, а в період з 01.04.2019 року по 28.02.2021 року за послуги з водопостачання та водовідведення. Споживала такі послуги і не оплачувала відповідач ОСОБА_2 , колишній член сім`ї попереднього власника. Під час його численних спроб в березні 2021 року нарешті домовитись з відповідачем про його доступ до квартири по АДРЕСА_1 , остання поводила себе досить неадекватно та зухвало, чинила йому перешкоди у потраплянні до житла, викликала працівників поліції та писала дивні заяви на свого колишнього чоловіка, який до подій його вселення в квартиру не має жодного стосунку. Одна з відомих йому заяв відповідача в поліції датована 23 березня 2021 року, що свідчить про її проживання в квартирі, зберігання в ній особистих речей та небажання допускати законного власника у своє житло станом на березень 2021 року. Саме з його квартири ОСОБА_2 ходила на роботу, розглядаючи його квартиру як своє основне фактичне місце проживання. Зазначає, що за попередній спірний період квітень 2019 року - серпень 2019 року, згідно постанови Львівського апеляційного суду від 15.11.2021 року в межах справи № 463/9031/19, правомірність його регресних вимог на суму 1044,96 гривень до ОСОБА_2 та її дочки підтверджена в повному обсязі. Таким чином, не дивлячись на фактичне проживання в квартирі та споживання послуги з теплопостачання, яке надає кредитор, відповідач утворив через несплату такої житлово-комунальної послуги борг, який за спірний період склав 18017,02 гривень. Крім того, не дивлячись на фактичне проживання в квартирі та споживання послуги з водопостачання і водовідведення, яке надає кредитор, відповідач утворила через несплату житлово-комунальної послуги борг, який за спірний період склав 5724,30 гривень. Загальний борг складає 23741,32 гривень. У зв`язку із зазначеним, він як власник житла, добровільно і особисто сплатив кредиторам всю суму заборгованості спірних періодів, що підтверджується копією квитанцій про сплату ним боргів на суму 18017,02 гривень та 5724,30 гривень, загальна сума становить 23741,32 гривень. Зазначає, що він як власник квартири у спірній період в квартирі не проживав та жодним квадратним метром опалювальної площі такого житла не користувався, води не споживав. Дана обставина відповідачем не заперечується та в законний спосіб ним ніколи не оспорювалась. Крім того, Личаківським районним судом м.Львова розглядалась справа про усунення перешкод у користуванні квартирою і відповідач з дочкою були визнані особами, що втратили право користування квартирою та підлягають виселенню з квартири і в межах цієї справи суд не лише встановив факт проживання відповідача у спірній квартирі після її відчуження на його користь, але й сам відповідач не заперечував цієї обставини та навіть пропонував укласти йому мирову угоду, однією з умов якої було добровільне виселення. Відповідач не спростувала факт проживання у квартирі. Разом з тим, із змісту заяви ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення від 15.05.2019 року, яка адресована начальнику Личаківського ВП ГУНП у Львівській області, у такій відповідач особисто підтвердила що проживає у спірній квартирі з 1995 року, крім того відповідач не надала документи в підтвердження іншого місця проживання у спірний період чи сплати комунальних послуг за іншою адресою. Інформації, яка б свідчила, про те, що відповідач ОСОБА_2 відмовилась у спірний період від теплопостачання чи водопостачання, не отримувала таких послуг або сама в повному обсязі оплатила такі в спірний період в нього не має та судом не встановлено, а тому спожиті послуги з теплопостачання та водопостачання/водовідведення, які включають в себе і технологічні заходи в міжопалювальний період повинні бути оплачені їх фактичними споживачами. Відмова від оплати послуг з теплопостачання та водопостачання фактичним її споживачем у спірний період змусила його як власника житла оплатити послуги та регресом заявити відповідну вимогу про відшкодування йому фактично понесених витрат. Враховуючи наведене, просить позов задовольнити.

Відповідач відзив на позов не подала.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких в силу вимог ч.1 ст.174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору не надходило.

Позовна заява поступила до суду 23.12.2021 року.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 11.01.2022 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними у ній матеріалами. Визначено сторонам строк та черговість подання заяв по суті справи.

Разом з ухвалою про відкриття провадження суд надіслав сторонам інформаційне повідомлення про права та обов`язки.

Сторони отримали ухвалу про відкриття провадження та інформацію про права та обов`язки.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 07.02.2022 року, відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_3 про виклик свідків.

Суд у відповідності до вимог ч.5 ст.12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Разом з тим, у відповідності до вимог ч.7 ст.81 ЦПК України суд розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч.3 ст.367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст.264 ЦПК України, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27.03.2019 року, набув у власність квартиру АДРЕСА_1 . Попереднім власником квартири був ОСОБА_3 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності № 161195272 від 27.03.2019 року (а.с.6).

Відповідно до довідки виданої Личаківською районною адміністрацією Львівської міської ради від 02.12.2021 року № 33-вих-114092 вбачається, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано три особи, а саме: ОСОБА_4 , 1998 р.н., ОСОБА_2 , 1970 р.н., ОСОБА_3 , 1964 р.н. (а.с.11).

Згідно з відомістю про нарахування та оплату послуги ЛМКП «Львівтеплоенерго», за період з 01.09.2019 року по лютий 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення квартири АДРЕСА_1 становить 18017,02 гривень (а.с.7).

Згідно з відомістю про нарахування та оплату послуги ЛМКП «Львівводоканал», за період з квітня 2019 року по лютий 2021 року заборгованість за послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення у квартирі АДРЕСА_1 становить 5724,30 гривень (а.с.8-9).

Вказану заборгованість оплатив позивач ОСОБА_1 , що підтверджується копіями квитанції (а.с.13-14).

З метою стягнення зазначених коштів в порядку регресу з відповідача позивач звернувся до суду з цим позовом.

Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов`язує. Вказана норма кореспондується зі статтею 322 ЦК України, відповідно до якої власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Норма статті 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права до особи, яка це право не визнає.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Питання надання житлово-комунальних послуг регулюються спеціальним законодавством, а саме: Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання» та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (із змінами), які є чинними і на підставі яких виникла заборгованість, яка в подальшому сплачена позивачем.

Згідно з п.1 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»,індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.

Відповідно до ч.3 ст.13 Закону України «Про житло-комунальні послуги», договір про надання комунальних послуг укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.

Згідно з ч.4 ст.13 Закону України «Про житло-комунальні послуги», з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п`ятої цієї статті) може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Таким чином, необхідність укладення договору на надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення визначено як обов`язок, а не право сторін. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (постанова Верховного Суду України у справі № 6-59цс13 від 30 жовтня 2013 року), оскільки згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов`язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачем.

Отже, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не звільняє споживача від обов`язку оплачувати надані йому послуги, але такий обов`язок виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг, а питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для її правильного вирішення

Вказане відповідає правому висновку, висловленому Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 750/12850/16-ц (постанова від 26.09.2018).

Відповідно до ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

За змістом частини першої та другої статті 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частин третя статті 13 ЦПК України).

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Іншими словами, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Отже, сторона самостійно повинна довести обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог чи заперечень і саме така сторона повинна нести ризик настання наслідків, пов`язаних із не наданням доказів.

Повертаючись до обставин цієї справи суд звертає увагу на те, що цим же складом суду розглядалася справа між тими самими сторонами про усунення перешкод у користуванні квартирою, визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою та виселення з квартири (справа № 463/2334/19) і в межах цієї справи суд не лише встановив факт проживання відповідача у спірній квартирі після її відчуження на користь ОСОБА_1 , але й сама відповідач не заперечувала цієї обставини та навіть пропонувала укласти мирову угоду, однією з умов якої було її добровільне виселення.

Крім того, цим же складом суду розглядалась справа між тими самими сторонами про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги в порядку регресу (справа № 463/2334/19), за результатом якої суд встановив факт проживання відповідача у спірній квартирі та 08.02.2021 року постановив рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Постановою Львівського апеляційного суду від 15.11.2021 року, апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м.Львова від 08.02.2021 року залишено без змін (а.с.15-17).

Крім того, цим же складом суду розглядалась справа між тими самими сторонами про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги в порядку регресу (справа № 463/10680/19), за результатом якої суд встановив факт проживання відповідача у спірній квартирі та 11.02.2021 року постановив рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.Постановою Львівського апеляційного суду від 20.12.2021 року, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, а рішення Личаківського районного суду м.Львова від 11.02.2021 року змінено, оскільки суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що така заборгованість підлягає стягненню з відповідачів в рівних частинах, оскільки судом не враховано, що у період з 01.07.2017 року по 01.06.2016 року ОСОБА_4 не досягла повноліття, а отже, не повинна нести відповідальність за сплату заборгованості за житлово-комунальними послугами за цей період.

Зрештою, у справі яка розглядається, відповідач ОСОБА_2 не спростовує обставини свого проживання у спірний квартирі та користування такою.

Також, з огляду на характер спірних правовідносин у справі яка розглядається, не позивач повинен був доводити факт користування відповідачем житлово-комунальними послугами, а відповідач, яка таку обставину заперечує, повинна була її спростувати.

Таким чином, оцінивши подані сторонами докази, суд з врахуванням принципу змагальності робить висновок про отримання відповідачем житлово-комунальних послуг, а відтак, і наявність у нього обов`язку щодо їх оплати, оскільки ніщо в матеріалах справи не свідчить про не проживання відповідача у спірній квартирі.

І навпаки, суд робить висновок про відсутність такого обв`язку у позивача, оскільки через фактичне проживання відповідача у спірній квартирі, яка не допускає його до квартири він не є особою, яка фактично користується та отримує житлово-комунальні послуги, а отже, і не повинен нести тягар з їх оплати.

Всупереч принципу змагальності відповідач не надала суду жодного доказу, який би давав підстави зробити інший висновок.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен із споживачів зобов`язаний брати участь у витратах щодо оплати житлово-комунальних послуг, якими він фактично користується, а споживач, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги має право вимагати від іншого споживача їх відшкодування.

У справі яка розглядається, поданими доказами підтверджується факт сплати заборгованості виключно позивачем, а оскільки такими послугами фактично користувалась відповідач, така заборгованість підлягає стягненню з неї як про це зазначено у ч.4 ст.544 ЦК України, що власне і є підставою для задоволення позову.

При цьому, суд не буде вираховувати частки, яка припадає на позивача, оскільки на відміну від відповідача матеріалами справи не підтверджується факт отримання ним житлово-комунальних послуг, а отже, і відсутність у нього обов`язку з їх оплати.

Інші гуманітарні міркування, які могли б вимагати іншого результату, не можуть бути використані як підстава для висновку про відмову у задоволенні позову, який був би рівнозначним покладенню на позивача непомірного зобов`язання оплачувати послуги, якими він фактично не користується і якими фактично користується відповідач.

У відповідності до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір в розмірі 908,0 гривень, який сплачувався при пред`явлені позову, що стверджується відповідною квитанцією (а.с.1).

Позивач у своїй першій заяві по суті справи не наводив попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Крім того, всупереч вимогам ч.8 ст.141 ЦПК України до завершення розгляду справи суду не було подано доказів про судові витрати, які позивач поніс або має понести у зв`язку з розглядом справи. Відповідно, понесені ним інші судові витрати відшкодуванню не підлягають.

З огляду на задоволення позову, понесені відповідачем судові витрати в силу вимог п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст.76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в порядку регресу за оплату послуг з теплопостачання за період з 01.09.2019 року до 28.02.2021 року у розмірі 18017,02 гривень (вісімнадцять тисяч сімнадцять гривень 02 копійок) та заборгованість в порядку регресу за оплату послуг з водопостачання та водовідведення за період з 01.04.2019 року до 28.02.2021 року у розмірі 5724,30 гривень (п`ять тисяч сімсот двадцять чотири гривні 30 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,0 гривень.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Суддя Грицко Р.Р.