Постанова

Іменем України

31 травня 2022 року

м. Київ

справа № 537/985/17

провадження № 61-3261св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

заявник - приватний виконавець Полтавського виконавчого округу Скрипник Володимир Леонідович,

стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Депт Фінанс»,

боржник - ОСОБА_1 ,

особа, яка не брала участі у справі та звернулась із апеляційною скаргою - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Пилипчук Л. І., Кривчун Т О. у справі за поданням приватного виконавця Полтавського виконавчого округу Скрипника Володимира Леонідовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване у передбаченому законом порядку,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В серпні 2020 року приватний виконавець Полтавського виконавчого округу Скрипник В. Л. (далі - приватний виконавець) звернувся до суду з поданням, в якому просив звернути стягнення на нерухоме майно боржника - ОСОБА_1 (квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ) для організації примусового виконання виконавчого листа Крюківського районного суду м. Кременчука від 03 жовтня 2017 року № 537/985/17 та від 03 жовтня 2017 року № 537/985/17.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області ухвалою від 01 грудня 2020 року під головуванням судді Фадєєвої С. О. подання приватного виконавця задовольнив.

Звернув стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для організації примусового виконання виконавчих листів Крюківського районного суду м. Коременчука від 03 жовтня 2017 року № 537/985/17 та від 03 жовтня 2017 року № 537/985/17 у зведеному виконавчому провадженні № 59317760.

Постановляючи ухвалу про задоволення подання приватного виконавця місцевий суд виходив з того, що боржник ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , право власності на яку не зареєстровано в установленому законом порядку, не має іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, що перешкоджає виконанню заочного рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 травня 2017 року.

Полтавський апеляційний суд постановою від 22 лютого 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , як особи, яка не брала участі у справі та вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи чи інтереси, на ухвалу Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 грудня 2020 року закрив.

Дійшовши висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оспорюваною ухвалою питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_2 не вирішувалися.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року в якій просила оскаржене судове рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі заявниця вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував наявні у справі докази, зокрема те, що ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 червня 2011 року у справі № 4с-25/2011 встановлено, що право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 зареєстровано не було, а тому право власності у нього не виникло, отже квартира є майном ОСОБА_2 .

Вказує на порушення судом апеляційної інстанції прав ОСОБА_1 на отримання кваліфікованої правничої допомоги, оскільки в день розгляду справи апеляційним судом представник боржника був залучений до розгляду кримінального провадження, у зв`язку із чим подав клопотання про відкладення розгляду цієї справи, проте розгляд справи було здійснено без його участі.

Аргументом касаційної скарги є також те, що суд апеляційної інстанції ухвалив у справі рішення, яке за формою не відповідає ЦПК України, оскільки апеляційний суд повинен був прийняти процесуальне рішення у вигляді постанови, а не виносити ухвалу про закриття провадження у справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому до Верховного Суду в травні 2022 року відзиві на касаційну скаргу приватний виконавець у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, а ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Вказує, що під час вчинення виконавчих дій було знайдено майно боржника ОСОБА_1 право власності на яке не зареєстроване у встановленому законом порядку, що і стало підставою для звернення з цим поданням.

ОСОБА_2 , яка була стороною договору купівлі-продажу здійснила відчуження квартири на користь ОСОБА_1 , а тому ухвалою місцевого суду її права не порушені.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 квітня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував із Крюківського районного суду м. Кременчука цивільну справу № 537/985/17.

12 травня 2022 року цивільна справа № 537/985/17 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Заочним рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 травня 2017 року, яке набрало законної сили, позов ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 22 серпня 2006 року № 11031098000 в розмірі 792 384,25 грн, яка складається з: тіла кредиту -299 274, 98 грн; відсотків - 390 551,98 грн та пені - 102 557, 29 грн, вирішено питання розподілу судових витрат.

Вказаним рішенням також встановлено, що 22 серпня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги № 11031098000, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги за кредитним договором від 22 серпня 2006 року № 1103109800.

На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л. перебуває зведене виконавче провадження № 59317760 з примусового виконання виконавчого листа Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 жовтня 2017 року № 537/985/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором у загальній сумі 792 384,25 грн та виконавчого листа Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 жовтня 2017 року № 537/985/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» судового збору у розмірі 5 942,88 грн.

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 травня 2018 року, яка набрала законної сили, замінено стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Депт Фінанс» за виконавчим листом, виданим 03 жовтня 2017 року Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області в справі № 537/985/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» судового збору в розмірі 5 942,88 грн.

Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області ухвалою від 25 червня 2018 року замінив вибулого стягувача ПАТ «Дельта Банк» його правонаступником ТОВ «Фінансова компанія «Депт Фінанс» у виконавчому листі № 537/985/17-ц, виданому 03 жовтня 2017 року Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області в частині стягнення боргу з ОСОБА_1 на виконання рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 травня 2017 року про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 22 серпня 2006 року № 11031098000 в розмірі 792 384, 25 грн.

Апеляційний суд встановив, що приватним виконавцем двічі були направлені постанови про відкриття виконавчих проваджень за виконавчими листами про стягнення боргу та про стягнення судового збору в тому числі боржнику ОСОБА_1 рекомендованими листами за адресою, вказаною у виконавчому листі, за адресою реєстрації.

Рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення підтверджено отримання повторно направлених постанов 16 липня 2020 року.

Постановою приватного виконавця від 10 червня 2019 року виконавчі провадження за виконавчими листами від 03 жовтня 2017 року № 537/985/17 відносно боржника ОСОБА_1 та стягувача ТОВ «Фінансова Компанія «Депт Фінанс» об`єднані у зведене виконавче провадження № 59317760.

Приватний виконавець постановою від 10 червня 2019 року в межах зведеного виконавчого провадження наклав арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження та штрафів.

Апеляційний суд вказав, що приватний виконавець здійснив у повному обсязі виконавчі дії, спрямовані на виявлення коштів та іншого майна боржника. Згідно відповідей на запити виконавця до Пенсійного фонду України, відсутня інформація про отримання ОСОБА_1 пенсії, про місце роботи за трудовим чи цивільно-правовим договором, інформація щодо отримання доходів боржника ОСОБА_1 в ДРФО відсутня, відсутні записи щодо суден, великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, сільськогосподарської техніки, тракторів, комбайнів та інших самохідних машин, власником яких є боржник, боржник відсутній серед власників, які володіють значними пакетами акцій товариств. Приватний виконавець встановив, що 31 травня 2011 року внесено запис про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 .

Згідно електронної відповіді МВС за боржником ОСОБА_1 зареєстровано транспортні засоби: причіп марки Schmitz PR 22, 1980 року випуску, червоного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , мотоцикл-А марки ММВЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

20 червня 2019 року на адресу боржника ОСОБА_1 приватним виконавцем направлено вимогу, в якій просив надати для опису та вилучення транспортний засіб або повідомити його місцезнаходження.

Згідно повідомлення ТСЦ № 5342 від 22 червня 2019 року на вказані транспортні засоби накладено арешт. Постановою приватного виконавця від 17 липня 2019 року оголошено у розшук причіп марки Schmitz PR 22, 1980 року випуску, червоного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , мотоцикл-А марки ММВЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належать боржнику ОСОБА_1 . Транспортні засоби не відшукані, а тому на них неможливо звернути стягнення.

Згідно відповіді Кам`янопотоківської сільської ради виконавчого комітету Кременчуцького району Полтавської області від 18 жовтня 2010 року на запит приватного виконавця, ОСОБА_1 має земельну ділянку 0,15 га на АДРЕСА_3 . Право власності ОСОБА_1 на землю підтверджується також копією державного акту на право приватної власності на землю від 30 жовтня 1997 року І-ПЛ № 030528, кадастровий номер земельної ділянки в акті не зазначений. Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджено, що за ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки не зареєстровано. Відсутність державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на землю, відсутність кадастрового номеру земельної ділянки, тобто не встановлення меж земельної ділянки в натурі, позбавляє приватного виконавця звернути стягнення на вказану земельну ділянку.

Листом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 20 липня 2020 року приватному виконавцю Скрипнику В. Л. було роз`яснено, що він не відноситься до суб`єктів за заявою яких відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» може бути проведена державна реєстрація земельних ділянок. Для встановлення меж земельної ділянки в натурі та присвоєння кадастрового номеру є необхідним розроблення технічної документації.

Приватним виконавцем також за участі понятих здійснено виїзд за адресою розташування земельної ділянки на АДРЕСА_3 , за адресою реєстрації боржника - ОСОБА_1 АДРЕСА_4 та за адресою місця знаходження іпотечного майна: квартира АДРЕСА_2 .

Рухомого майна, на яке можливо звернути стягнення, не виявлено, що підтверджується актами від 18 липня 2019 року та від 08 листопада 2019 року.

Згідно відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 01 грудня 2020 року об`єкт нерухомого майна - квартира АДРЕСА_2 зареєстрована на праві власності 30 грудня 2003 року за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 26 грудня 2003 року.

З нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 22 серпня 2006 року встановлено, що ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_2 . Згідно пункту 7 цього договору право власності щодо квартири виникає у покупця з моменту державної реєстрації цього договору. Договір купівлі-продажу зареєстрований у Державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом від 22 серпня 2006 року.

З нотаріально посвідченного договору іпотеки, укладеного 22 серпня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, встановлено, що предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_2 , яка є власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 серпня 2006 року.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 липня 2020 року, було внесено запис про іпотеку за договором від 22 серпня 2006 року, іпотекодержатель - ТОВ «Фінансова компанія «Депт Фінанс», об`єкт нерухомого майна - квартира АДРЕСА_2 .

Копією облікової картки форми Б підтверджено, що за адресою: квартира АДРЕСА_2 зареєстрованих осіб немає.

Місцевий суд встановив, що боржник ОСОБА_1 судове рішення не виконав, та має у власності квартиру АДРЕСА_2 на яку право власності за ОСОБА_1 не зареєстровано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).

Згідно зі статтею 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною 2 вказаної норми передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Частиною першою та п`ятою статті 48 Закону передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Згідно із частиною першою статті 50 Закону звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна.

Положеннями частин третьої та четвертої статті 50 Закону визначено, що у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Відповідно до вимог частини десятої статті 440 ЦПК України, питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що нею чітко визначена умова, за якої суд вирішує питання звернення стягнення на нерухоме майно боржника, це відсутність реєстрації права власності за боржником в установленому законом порядку.

Згідно з частинами першою, другою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша статті 639 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним (частина третя статті 334 ЦК України).

Згідно з приписами статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Пункт 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дублікат.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Цивільне законодавство спирається на презумцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) та презумпцію правомірності набуття права власності (частина друга статті 328 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) міститься висновок про те, що до 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину. Відтак особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Суди встановили, що 22 серпня 2006 року боржник ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 у власність квартиру АДРЕСА_5 за 300 475 грн на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі продажу від 22 серпня 2006 року. Цей договір був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі правочинів. З цього моменту ОСОБА_1 став власником даної квартири.

Також місцевий суд встановив, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу, не вчинив дій з реєстрації такого майна за ним, як за власником в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Тобто, в разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і встановлення апеляційним судом, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

У постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року в справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19) зроблено висновок, що у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

При цьому на час вирішення подання приватного виконавця місцевим судом заявник не була учасником спірних правовідносин, в оскаржуваному рішенні відсутні судження про її права та обов`язки, що свідчить про відсутність підстав вважати її особою, права якої порушено оскаржуваним рішенням.

Таким чином, встановивши, що ухвалою суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_2 не вирішувалося, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Аргументи касаційної скарги про те, що ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 червня 2011 року у справі № 4с-25/2011 встановлено, що право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 зареєстроване не було, а тому право власності у нього не виникло, отже квартира є майном ОСОБА_2 колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

За правилами частин четвертої, сьомої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Враховуючи ту обставину, що 07 червня 2011 року розглядалась скарга Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на дії посадових осіб Відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Полтавській області, без залучення ОСОБА_2 до розгляду у вирішенні цього питання, а тому вказаний факт не має для неї преюдиційного значення.

Крім того колегія суддів зазначає, що підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Отже ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 серпня 2006 року.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив у справі рішення, яке за формою не відповідає ЦПК України, оскільки апеляційний суд повинен був ухвалити процесуальне рішення у вигляді постанови, а не приймати ухвалу про закриття провадження у справі колегія суддів відхиляє, оскільки частиною другою статті 362 ЦПК України передбачено, що про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.

Колегія суддів також вважає, що аргументи касаційної скарги про порушення апеляційним судом процесуальних прав ОСОБА_1 не заслуговують на увагу, оскільки сам ОСОБА_1 ухвалу апеляційного суду не оскаржує і про порушення своїх процесуальних прав не вказує.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються змістом правильно застосованих апеляційним судом до спірних правовідносин нормами процесуального закону.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров