Постанова

Іменем України

31 травня 2022 року

м. Київ

справа № 127/1174/21

провадження № 61-18744св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 липня 2021 року у складі судді Іщук Т. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у складі колегії суддів Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення фактів,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у січні 2021 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив встановити факти про те, що:

1. відомості, зазначені в поясненні відповідача, є недостовірними;

2. Кредитна спілка «Злагода» (далі - КС «Злагода») за адресою, вказаною в довіреності, зокрема: місто Вінниця, вулиця Хмельницьке шосе, 82, кімната № 610, не перебуває, факт чого двічі підтверджував державний виконавець;

3. зазначення в довіреності юридичної адреси свідчить про фактичну відсутність КС «Злагода» і припинення нею діяльності;

4. зазначений в довіреності ОСОБА_3 головою правління бути не міг, діяти від імені КС «Злагода» законних повноважень не мав, отже відповідач не є представником спілки;

5. майно спілки описано без співставлення з бухгалтерським звітом за кількістю і вартістю, що видає неповноту опису;

6. відповідно до вимог чинного законодавства органи управління спілкою станом на 28 грудня 2015 року, зокрема спостережну раду не сформовано;

7. арештоване майно відповідачу передано без погодження із спостережною радою;

8. відповідач є неналежним зберігачем майна спілки;

9. КС «Злагода» є недіючою кредитною спілкою;

10. видана відповідачу довіреність від імені КС «Злагода» є недійсною і незаконною;

11. зазначені в довіреності статті ЦПК України є неналежними.

Зазначений позов, ОСОБА_1 обґрунтував тим, що згідно з поясненнями відповідача від 26 листопада 2019 року, наданими начальнику Центрального ВДВС міста Вінниці, останній є зберігачем арештованого майна КС «Злагода», від повернення якого за відсутності місця зберігання голова та члени спостережної ради відмовилися.

За довіреністю ОСОБА_2 є одночасно представником цієї кредитної спілки. Однак він не є працівником цієї спілки або її членом, від договору доручення, про який зазначено в довіреності, відмовився, тому має невизначений юридичний статус, а отже це підтверджує те, що до зберігання майна допущена безвідповідальна, стороння і підозріла особа, дії якої можуть завдати шкоди майну та його законним інтересам.

Також посилався на те, що на його переконання відмова від повернення арештованого майна повинна підтверджуватися документальним рішенням спостережної ради спілки, яке відповідачем державній виконавчій службі надано не було, та відсутність якого залишена останнім поза увагою. Відмова від повернення арештованого майна за наслідком відсутності коштів у КС «Злагода» підтверджує факт недіючої спілки.

Він, як член спілки, прямо заінтересований у подальшій долі цього майна.

Крім того зазначив, що на позачергових загальних зборах членів спілки від 28 грудня 2015 року спостережна рада не обиралася, кворуму не було, запланований порядок денний не дотриманий, що унеможливлює визнання прийнятого на них рішення законним. До кримінального провадження від 06 травня 2015 року № 12015020010002901 щодо злочинів у спілці долучена копія протоколу цих зборів, тому зазначення відповідачем голови та членів спостережної ради дійсності не відповідає, видає фальшуванням.

Фактичне місцезнаходження і спосіб зв`язку із КС «Злагода» з травня 2016 року відсутні та не відомі, що підтверджується актами державного виконавця, що унеможливлює, на його думку, офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту реєстраційної дії із записом у єдиний державний реєстр з огляду на протиріччя нормам закону, що вказує на відсутність повноважень в особи, зазначеної в довіреності керівником, і правових підстав діяти від імені КС «Злагода», яка насправді фізично перестала існувати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Вінницький міський суд Вінницької області заочним рішенням від 08 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що частину позовних вимог ОСОБА_1 було заявлено до неналежного відповідача, а в іншій частині позовних вимог позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 16 листопада 2021 року подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 липня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження, ОСОБА_1 посилається на пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позовні вимоги пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки з доданих до позовної заяви доказів вбачається, що відповідач є саме тією особою, яка прийняла майно кредитної спілки на зберігання, але на підставі недійсних документів не мала права представляти інтереси КС «Злагода».

Висновки судів попередніх інстанцій щодо неналежності відповідача видає домагання поступитися цивільним правом щодо інформації про майно, внаслідок чого стають штучною перешкодою у праві звернення до суду за захистом.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Правом на подання відзиву на касаційну скаргу інший учасник справи не скористався.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 09 грудня 2021 року поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 липня 2021 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Вінницького міського суду Вінницької області.

Цивільна справа № 127/1174/21 надійшла до Верховного Суду 31 грудня 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є членом КС «Злагода».

Згідно з актом головного державного виконавця Центрального ВДВС міста Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області Бондар Н. С. від 26 червня 2018 року при примусовому виконанні виконавчих документів щодо стягнення боргу по зведеному виконавчому провадженню № 49999202 з боржника КС «Злагода» на користь фізичних та юридичних осіб при виході за адресою: місто Вінниця, вулиця Хмельницьке шосе, 82/610, майна належного КС «Злагода» не виявлено, кредитна спілка за даною адресою не перебуває, за вказаною адресою проводить діяльність приватний підприємець ОСОБА_4 .

Відповідно до акта головного державного виконавця Центрального ВДВС міста Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області Бондар Н. С. від 10 листопада 2019 року при примусовому виконанні виконавчих документів щодо стягнення боргу по зведеному виконавчому провадженню № 49999202 при виході за адресою: місто Вінниця, вулиця Хмельницьке шосе, 82/610, ліквідного майна, належного боржнику і на яке можливо звернути стягнення, не виявлено. Боржник за вказаною адресою тільки юридично зареєстрований, а фактично за цією адресою свою діяльність здійснює приватний підприємець.

За змістом акта старшого державного виконавця Центрального ВДВС у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Кушніра М. Г. від 19 січня 2021 року при примусовому виконанні виконавчого листа № 127/1974/18 від 26 квітня 2018 року про стягнення коштів з КС «Злагода» на користь ОСОБА_1 під час виходу за юридичною адресою реєстрації боржника КС «Злагода» - місто Вінниця, вулиця Хмельницьке шосе, 82, офіс 610, для опису майна боржника була встановлена відсутність кредитної спілки за вказаною адресою, ліквідного майна, належного боржнику, на яке можна звернути стягнення не виявлено. Зі слів директора ТОВ «Аналог» кредитна спілка за цією адресою відсутня з 2017 року, приміщень не орендує, про наявність будь-яких документів щодо оренди йому нічого не відомо.

Відділом державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради до суду були надані копія статуту КС «Злагода», затверджена рішенням загальних зборів членів КС «Злагода» (протокол № 73 від 16 червня 2008 року), зміни до статуту спілки (затверджені загальними зборами спілки, протокол № 96 від 27 травня 2013 року, протокол № 6 від 28 вересня 2015 року), а також протокол № 3-Н засідання спостережної ради КС «Злагода» від 25 січня 2019 року та протокол позачергових загальних зборів КС «Злагода» від 28 грудня 2015 року.

Згідно з протоколом № 3-Н у засіданні спостережної ради КС «Злагода» від 25 січня 2019 року, зокрема вирішено питання про прийняття ОСОБА_3 на роботу у спілку та призначення (обрання) головою правління КС «Злагода» зі всіма повноваженнями, визначеними статутом спілки та Законом України «Про кредитні спілки», внесення змін у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відомостей про керівника та підписання усіх необхідних документів.

16 травня 2019 року КС «Злагода» в особі голови правління спілки Пекарчука М. М., що діяв на підставі статуту спілки, на виконання договору доручення, укладеного у письмовій формі, уповноважив ОСОБА_5 або ОСОБА_6 , або адвоката Бабошина А. С. представляти інтереси КС «Злагода» у визначених переліком підприємствах, установах та організаціях. Довіреність видана строком до 16 травня 2020 року та посвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко В. Б., зареєстрована в реєстрі за № 3501.

КС «Злагода» в особі голови правління спілки Пекарчука М. М., що діє на підставі статуту спілки, 09 червня 2020 року на виконання договору доручення, укладеного у письмовій формі, за змістом якого уповноважено ОСОБА_5 або Пекарчук К. М., або ОСОБА_7 , або адвоката Бабошина А. С. представляти інтереси КС «Злагода» у визначених переліком підприємствах, установах та організаціях. Строк дії довіреності до 09 червня 2022 року. Посвідчена довіреність приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко В. Б., зареєстрована в реєстрі за № 3131.

Крім того, у матеріалах справи наявні два примірники копії протоколу позачергових загальних зборів членів КС «Злагода» від 28 грудня 2015 року, надані окремо позивачем із матеріалів кримінального провадження №12015020010002901 та відділом державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтував позовні вимоги тим, що його права як члена КС «Злагода» порушено ОСОБА_2 як представником цієї кредитної спілки.

Однак, із наданих ним у ході судового розгляду пояснень, а також наявних у матеріалах справи наданих позивачем доказів, судами встановлено, що позивачем фактично ставиться питання щодо діяльності КС «Злагода», а саме встановлення обставин відсутності КС «Злагода» за адресою: місто Вінниця, вулиця Хмельницьке шосе, 82, кімната 610, що свідчить, за твердженням позивача, про фактичну відсутність кредитної спілки та припинення нею діяльності, а також того, що кредитна спілка є недіючою; відсутність повноважень голови спілки у ОСОБА_3 , відповідно неможливість здійснення ним дій від імені кредитної спілки, зокрема із надання повноважень щодо представництва ОСОБА_2 та видачі довіреностей, вказуючи одночасно на недійсність і незаконність довіреності; встановлення обставин не сформованості органів управління кредитної спілки - спостережної ради. Тобто за цими вимогами убачається спір між кредитною спілкою та членом даної кредитної спілки стосовно управління цією кредитною спілкою (юридичною особою) та її діяльністю.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України), до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Отже, можливість інших суб`єктів, зокрема посадових осіб, у тому числі державних реєстраторів, брати участь у цивільному процесі в якості позивачів і відповідачів у цивільному процесі обмежена.

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17, у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 335/4558/19.

Позивач заявив позовні вимоги, зокрема про встановлення факту того, що КС «Злагода» за адресою, вказаною в довіреності, зокрема: місто Вінниця, вулиця Хмельницьке шосе, 82, кімната 610, не перебуває, факт чого двічі підтверджував державний виконавець; встановлення факту, що зазначення в довіреності юридичної адреси свідчить про фактичну відсутність КС «Злагода» і припинення нею діяльності; встановлення факту, що зазначений в довіреності ОСОБА_3 головою правління бути не міг, діяти від імені КС «Злагода» законних повноважень не мав, отже відповідач не є представником спілки; встановлення факту, що відповідно до вимог чинного законодавства органи управління спілкою станом на 28 грудня 2015 року, зокрема, спостережна рада, не сформовано; встановлення факту, що КС «Злагода» є недіючою кредитною спілкою; встановити факт, що видана відповідачу довіреність від імені КС «Злагода» є недійсною і незаконною; встановлення факту, що зазначенні в довіреності статті ЦПК України є неналежними.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини третьої статті 175 ЦПК України).

За змістом частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість, саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Тобто, відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 344/16101/17 (провадження № 61-9395св20).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Відповідно до частин другої та третьої статті 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем

є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

В ухвалі від 27 квітня 2021 року Вінницьким міським судом Вінницької області було констатовано, що позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв. При цьому ОСОБА_1 стверджував, що саме ОСОБА_2 є належним відповідачем у цій справі за вищепереліченими позовними вимогами.

Поняття кредитної спілки розкривається в статті 1 Закону України «Про кредитні спілки», за змістом якої кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об`єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об`єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Кредитна спілка є юридичною особою, має самостійний баланс, банківські рахунки, які відкриває і використовує згідно із законодавством у самостійно обраних банківських установах, а також може мати печатки та бланки, власну символіку, може укладати від свого імені договори та інші угоди, які не суперечать цьому Закону, іншим нормативно-правовим актам та статуту кредитної спілки, набувати майнові та немайнові права, мати обов`язки, що випливають із законодавства України та укладених кредитною спілкою угод, бути позивачем і відповідачем у судах (частини перша та третя статті 3 Закону України «Про кредитні спілки»).

Відповідно до вимог частини п`ятої статті 3 цього ж Закону кредитна спілка діє на основі самофінансування, несе відповідальність за наслідки своєї діяльності та виконання зобов`язань перед своїми членами, партнерами, державним та місцевими бюджетами.

За змістом частини першої статті 7 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка діє на основі статуту, що не суперечить законодавству України.

Положеннями частини першої статті 13 Закону України «Про кредитні спілки» визначено, що органами управління кредитної спілки є загальні збори членів кредитної спілки, спостережна рада, ревізійна комісія, кредитний комітет та правління. Рішенням загальних зборів членів кредитної спілки можуть бути створені й інші органи управління.

Відповідно до частин першої та третьої статті 16 Закону України «Про кредитні спілки» правління кредитної спілки є виконавчим органом, який здійснює керівництво її поточною діяльністю. Правління складається з осіб, які знаходяться в трудових відносинах із спілкою. Роботою правління керує голова правління, який призначається спостережною радою та який, зокрема, укладає договори та інші угоди від імені кредитної спілки, підписує доручення на провадження дій від імені кредитної спілки; розпоряджається майном кредитної спілки в порядку та у межах, визначених статутом кредитної спілки.

Вищевказані норми роз`яснюють юридичний статус та сферу діяльності кредитних спілок.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є членом кредитної спілки «Злагода».

Також суди взяли до уваги те, що звертаючись до суду з позовними вимогами про встановлення фактів ОСОБА_1 просив суд вирішити питання, які стосувалися безпосередньо діяльності кредитної спілки, виконання її виконавчим органом повноважень, визначених законом.

Також суди встановили той факт, що до закінчення підготовчого провадження у справі позивачем не заявлялися клопотання про залучення до участі у справі кредитної спілки «Злагода».

За таких обставин суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 позовні вимоги заявлено до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Стосовно заявлених позивачем позовних вимог про встановлення факту про те, що майно спілки описано без співставлення з бухгалтерським звітом за кількістю і вартістю, що видає неповноту опису та арештоване майно відповідачу передано без погодження із спостережною радою, слід зазначити наступне.

Судами попередніх інстанцій надано оцінку тому, що опис майна КС «Злагода», передання цього майна на зберігання іншій особі відбувалося в рамках виконавчого провадження.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 5 цього Закону визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

За змістом частини п`ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Учасниками виконавчого провадження є, зокрема, виконавець, сторони, представники сторін (частина перша статті 14 Закону України «Про виконавче провадження».

За правилами статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим.

Статтею 58 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що майно, на яке накладено арешт, крім майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), що призначені виконавцем у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, під розписку.

Відповідно до частини першої статті 76 цього Закону за невиконання законних вимог виконавця, порушення вимог цього Закону, у тому числі за несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, ненадання боржником на вимогу виконавця декларації чи зазначення у декларації неправдивих відомостей або неповідомлення про зміну таких відомостей, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Вищевказані норми Закону України «Про виконавче провадження» дають підстави для висновку про те, що відповідальність за прийняття рішень щодо накладення арешту на майно боржника, передання цього майна на зберігання третій особі, які були вжиті державним виконавцем в порядку примусового виконання судового рішення, покладається саме на державного виконавця відповідно до частини першої статті 76 Закону України «Про виконавче провадження».

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що фізична особа ОСОБА_2 не є належним відповідачем за позовними вимогами про встановлення факту про те, що майно спілки описано без співставлення з бухгалтерським звітом за кількістю і вартістю, що видає неповноту опису та арештоване майно відповідачу передано без погодження із спостережною радою.

В той же час, суди попередніх інстанцій правильно констатували, що ОСОБА_2 є належним відповідачем за позовними вимогами про встановлення факту, що відомості, надані в поясненні відповідача, є недостовірними; встановлення факту, що відповідач є неналежним зберігачем майна спілки, оскільки з врахуванням вищенаведеного нормативно-правового обґрунтування такі вимоги стосуються безпосередньо відповідача.

Суди встановили, що 26 листопада 2019 року відповідачем до Центрального відділу ДВС м. Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області подані пояснення, відповідно до якого КС «Злагода» в особі голови та членів спостережної ради відмовились взяти описане 14 липня 2015 року майно, зберігачем якого 25 вересня 2019 року було призначено ОСОБА_2 , в зв`язку з відсутністю місця зберігання. Додатково відповідач повідомляє, що є представником КС «Злагода» згідно довіреності від 16 травня 2019 року.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначний законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Частиною другою статті 16 ЦК України визначено перелік способів захисту порушеного цивільного права, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18).

У цій справі ОСОБА_1 заявив позовну вимогу про визнання відповідача неналежним зберігачем майна КС «Злагода» та про встановлення факту недостовірності відомостей, зазначених в поясненнях відповідача, наданих державному виконавцю.

Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 обрав спосіб захисту прав та інтересів, що не відповідає установленим законом нормам та не є ефективним.

Крім того, як зазначалося вище, всі дії, включаючи надання пояснень державному виконавцю, згідно з обставинами цієї справи були вчинені на стадії примусового виконання рішення.

Захист прав учасників виконавчого провадження регламентований розділами VI та VII ЦПК України, а також Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до вимог статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Пояснення, відібрані державним виконавцем у відповідача, носять інформативний характер, а їх отримання являє собою певний вид реалізації прав державним виконавцем для належного виконання посадових обов`язків та прийняття відповідного рішення в рамках виконавчого провадження.

Положеннями статті 277 ЦК України визначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Суди встановили, що пояснення відповідача, відібрані державним виконавцем в порядку примусового виконання судового рішення, не містять інформації, яка стосується безпосередньо позивача чи членів його сім`ї.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту недостовірності інформації, зазначеної в поясненнях відповідача, наданих державному виконавця в порядку примусового виконання судового рішення.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позовні вимоги пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки з доданих до позовної заяви доказів вбачається, що відповідач є саме тією особою, яка прийняла майно кредитної спілки на зберігання, але на підставі недійсних документів не мала права представляти інтереси КС «Злагода», а також ствердження заявника стосовно того, що висновки судів попередніх інстанцій щодо неналежності відповідача видає домагання поступитися цивільним правом щодо інформації про майно, внаслідок чого стають штучною перешкодою у праві звернення до суду за захистом.

Такі мотиви касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться до незгоди заявника з оскаржуваними судовими рішеннями та бажання добитися повторного розгляду справи для надання доказам та обставинам справи такої оцінки, яка на суб`єктивну думку заявника є єдино правильною, що не є безумовною підставою для скасування судових рішень, ухвалених з дотриманням передбачених законодавством вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 липня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров