ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/742/22Головуючий по 1 інстанції

Справа №703/4087/20 Категорія: 301030500 Ігнатенко Т.В.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2022 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Новікова О.М.,

Вініченка Б.Б., Нерушак Л.В.,

за участю секретаряЧуйко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 березня 2022 року (повний текст складено 31 березня 2022 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -

в с т а н о в и в :

09 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом до відповідача, обгрунтовуючи його тим, що вона є власником будинковолодіння АДРЕСА_1 . В цьому будинковолодінні зареєстрований відповідач ОСОБА_2 , який в ньому не проживає з 2010 року, його особисті речі там відсутні. На момент звернення з позовом ОСОБА_1 мала намір оформити субсидію, але скористатись державною допомогою не мала змоги у зв`язку з реєстрацією місця проживання відповідача в її будинковолодінні. Відповідач не користується будинковолодінням, постійно ухиляється від вимог позивачки про зняття з реєстрації, в позасудовому порядку зняти відповідача з реєстрації не має можливості.

Оскільки ОСОБА_2 з 2007 року не є членом сім`ї позивачки, та втратив право користування належним їй будинковолодінням, позивачка звернулась до суду з позовом з проханням усунути перешкоди у здійсненні права користування житловим будинком шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування вказаним жилим приміщенням.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 березня 2022 року у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що у відповідача відсутні докази наявності у нього іншого місця проживання, окрім будинковолодіння позивачки. При цьому, суд вважав тривале проживання на території вищевказаного будинковолодіння відповідачем, який не має іншого житла, враховуючи, що він є колишнім членом сім`ї позивачки, достатньою підставою для висновку, що таке будинковолодіння є його житлом в розумінні статті 8 Конвенції.

Рішення оскаржено в апеляційному порядку позивачкою, яка вважає його незаконним, необґрунтованим, так як суд не встановив усі обставини, що мають значення у справі.

Зокрема, в апеляційній скарзі вказано, що відповідач визнав, що в житловому будинку не проживає з 2009 року, особистих речей там не має, зазначив, що проживає в гаражі, на що суд першої інстанції не звернув уваги. З технічної документації вбачається, що гараж є самочинним будівництвом, крім того, це допоміжне приміщення, непридатне для проживання.

Суд незаконно не врахував показання свідка ОСОБА_3 про непроживання відповідача в будинковолодінні позивачки, однак послався на покази інших свідків, які повідомили, що неодноразово бачили відповідача в гаражі по АДРЕСА_1 .

Суд незаконно не прийняв як докази акти, складені жителями села Тернівка про непроживання відповідача в будинковолодінні позивачки.

На вказане суд першої інстанції не звернув уваги, незаконно відмовив у прийняття доказів позивачки та дійшов до хибного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі таких доводів ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що повідомляв суд про те, що в переважній більшості проживає в гаражі, але час від часу проживає і в самому будинку, здійснює догляд за ним. Поняття «житло» охоплює не лише житлові приміщення, які створені законно. Тому, на думку останнього, суд справедливо захистив його право на житло в розумінні пункту 1 ст. 8 Конвенції. Твердження позивачки про визнання відповідачем факту свого непроживання у будинковолодінні не відповідають дійсності та вирвані з контексту. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи встановлено такі обставини.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 19 квітня 1988 року, посвідченого секретарем Малосмілянської сільської Ради народних депутатів та зареєстрований в реєстрі за №40, ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_5 купила жилий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в с. Тернівка, Смілянського району, Черкаської області і розташований на присадибній ділянці присадибних земель Черкаського НВО «Еліта». На присадибній ділянці розташований один жилий будинок глиняний, критий шифером, загальною площею 44 кв.м., збудований в 1965 році та такі надвірні споруди - сарай глиняний, критий шифером, літня кухня глиняна, обкладена цеглою, крита шифером, погріб бетонний (а.с.5-6).

Як вбачається з технічного паспорта на житловий будинок садибного типу, який складений Комунальним підприємством «Черкаське об`єднане бюро технічної інвентаризації» 15 жовтня 2009 року, будинковолодіння АДРЕСА_1 , складається з: житлового будинку під літерами «Аа-а2»; погріба під літерою «В»; літньої кухні під літерами «Б,б»; сарай під літерами «Е, Є, Ж, З, М»; гаражу під літерою «Г»; навісу під літерами «Д, І, Й, Л»; убиральні під літерою «К»; літнього душу під літерою «И»; огорожі під №1-3; вигрібної ями під №4 (а.с.7-11).

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Смілянським МРВ УМВС України в Черкаській області 01 серпня 2002 року на ім`я ОСОБА_1 , остання 23 грудня 1989 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 (а.с.3-4).

Право власності позивачки на спірне домоволодіння також не оспорюється.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по Смілянському району Смілянського міськрайонного управління юстиції Черкаської області 18 травня 2007 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №45 від 18 травня 2007 року (а.с.12).

В матеріалах справи наявні акти, складені жителями села Тернівка Смілянського району Черкаської області: акт від 05 грудня 2020 року, акти від 10 травня 2010 року, акти від 19 серпня 2017 року, довідки № 463 і № 464 від 07 грудня 2020 року та акт від 29 січня 2021 року.

Акт від 20 травня 2010 року, за підписом ОСОБА_6 , яка проживає в АДРЕСА_2 , та акт про те, від 20 травня 2010 року, який за підписом ОСОБА_3 , яка проживає в АДРЕСА_3 , складено про те, що ОСОБА_2 зареєстрований, але не проживає в будинку АДРЕСА_1 , з 20 травня 2010 року. Станом будинку не цікавиться, особистих його речей в будинку не має (а.с.14, 15).

Відповідно до акту від 19 серпня 2017 року, який складений ОСОБА_6 , яка проживає в АДРЕСА_2 , про те, що ОСОБА_2 зареєстрований, але не проживає в будинку АДРЕСА_1 , з 19 серпня 2017 року. Станом будинку не цікавиться, особистих його речей в будинку не має (а.с.17).

В акті від 19 серпня 2017 року, складений ОСОБА_3 , яка проживає в АДРЕСА_3 , викладені відомості, які є аналогічними відомостям, що викладені в акті від 19 серпня 2017 року, який складений ОСОБА_6 (а.с.16).

Згідно акту від 05 грудня 2020 року, складеного ОСОБА_7 , яка проживає в АДРЕСА_4 , та ОСОБА_8 , які проживає в АДРЕСА_2 , даний акт складений про те, що ОСОБА_2 зареєстрований, але не проживає в будинку АДРЕСА_1 , з 05 грудня 2020 року. Станом будинку не цікавиться, його особистих речей у будинку не має (а.с.13).

Відповідно до довідок виконкому Тернівської сільської ради Смілянського району Черкаської області від 07.12.2020 №464 (а.с. 18) та №463 (а.с. 19) ОСОБА_2 зареєстрований з 31.01.2001, але не проживає за адресою АДРЕСА_1 .

Довідка аналогічного змісту видана виконавчим комітетом Тернівської сільської ради на підставі запису в погосподарській книзі №0276-1 (а.с. 27).

Переглядаючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловим будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування цим нерухомим майном, колегія суддів виходить передусім із контексту конституційного права особи на житло і прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо права на повагу до свого житла.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави становитиме порушення статті 8 Конвенції у випадку, якщо воно не переслідує законну мету і не є необхідним у демократичному суспільстві. Особа, якій загрожує виселення, має право на оцінку пропорційності цього заходу судом та оцінку її аргументів у зв`язку з цим.

У цій справі спір виник між власницею будинковолодіння, яка є одночасно і його користувачем, та її колишнім чоловіком, користувачем цього будинковолодіння (або тільки гаражем, за твердженням позивачки) з приводу користування вказаним житлом після припинення шлюбу між ними.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. /…/ Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно з статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК УРСР вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла. Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком При цьому підлягають врахуванню обставини, визначені статтею 116 ЖК Української РСР.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17-ц (провадження № 14-64цс20), підстави відступити від нього судом не встановлені.

При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суд повинен брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін (див. постанови Великої палати ВС від 03.2021 у справі № 686/26093/19-ц, від 13.10.2020 року у справі № 447/455/17 та від 04.07.2018 року у справі 353/1096/16-ц, постанови ВС від 09.10.2019 у справі № 615/1636/17).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені законом строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Позивачка на підтвердження своїх доводів надала акти, складені жителями села. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість взяття їх до уваги. Вказані акти в сукупності з іншими доказами, які містяться в матеріалах справи (зокрема, довідками виконкому Тернівської сільської ради Смілянського району Черкаської області від 07.12.2020 №464 (а.с. 18) та №463 (а.с. 19) про те, що ОСОБА_2 зареєстрований з 31.01.2001, але не проживає за адресою АДРЕСА_1 , а також довідки, виданої виконавчим комітетом Тернівської сільської ради на підставі запису в погосподарській книзі №0276-1 (а.с. 27)) в свої сукупності доводять, що відповідач не проживає постійно за адресою будинковолодіння позивачки.

Колегія суддів також враховує, що відповідач визнав, що зайняв лише другий поверх гаражу, який є нежитловим приміщенням та непридатним для житла і використовує його не постійно для житла. Самим житловим будинком не користується як місцем свого основного проживання.

Враховуючи, що шлюб між сторонами розірвано ще в 2010 році, сторони не надали доказів про перебування на утриманні когось із них неповнолітніх дітей, які теж мають потребу в житлі, з урахуванням періодичного користування відповідачем житлом позивачки, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач втратив право користування цим житлом.

При цьому, апеляційний суд вважає, що в даному конкретному випадку, захист права власності позивачки превалює над правом відповідача як колишнього члена сім`ї власника житла. Втручання у право відповідача на повагу до житла є легітимним та співрозмірним з переслідуваною законною метою (захист права власності ОСОБА_1 ).

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, судові витрати, понесені позивачкою, підлягають до стягнення з відповідача.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 березня 2022 року скасувати. Ухвалити у справі нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням : будинковолодінням АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2100,00 грн. сплаченого судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 30 травня 2022 року.

Судді