Справа №2-253-2009
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
02 квітня 2009 року м. Вінниця
Староміський районний суд м. Вінниці в складі:
головуючого судді Вохмінової О.С.
при секретарі Кобелевій С.О.
з участю позивача ОСОБА_1
його представника ОСОБА_2
відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4
їх представника ОСОБА_5
представника третьої особи без самостійних вимог - Вінницької міської ради - Шведа Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, відновлення розмірів земельної ділянки, -
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 Мотивував вимоги тим, що йому на підставі договору купівлі-продажу від 22.10.1987 року, посвідченого державним нотаріусом, зареєстрованого в БТІ, на праві власності належить жилий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1, розташований на ділянці, площею 824 кв.м. Згідно технічного паспорту, станом на 03.07.1991 року його ділянка становила 824 кв.м. і відмежовувалась від сусідніх будинковолодінь - ОСОБА_3 і ОСОБА_4 стежкою. Приблизно в 2004 році ОСОБА_4 відмежувався від нього парканом, а ОСОБА_3 - металевою сіткою, порушивши при цьому межі і захопивши частину його ділянки. В листопаді 2007 року, при комісійному обмірі його ділянки, було встановлено факт невідповідності розмірів правовстановлюючим документам, зокрема договору купівлі-продажу, оскільки площа вже на цей час складала 688 кв.м. Зміна відбулась за рахунок збільшення розмірів ділянок ОСОБА_3 і ОСОБА_4 Дані обставини також встановлені висновком судової будівельно-технічної експертизи від 29.10.2008 року. Просив суд зобов`язати відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 знести паркани та загорожі, побудовані на його земельній ділянці, відновити розміри земельних ділянок, які існували до порушення прав, відповідно до правовстановлюючих документів, усунувши таким чином перешкоди в користуванні ділянкою.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позов підтримали. Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні 26.02.2009 року пояснив, що в 1987 році він придбав будинок і земельну ділянку біля нього, площею 824 кв.м., при цьому він розміри земельної ділянки не переміряв. На момент придбання будинку межі між сусідами відділялись стежками і, оскільки він часто був у відрядженнях, паркани разом з сусідами по межі встановлювала його перша дружина, яка померла в 1991 році. Правовстановлюючим документом на земельну ділянку вважає договір купівлі-продажу, а рішення виконкому чи акту відведення земельної ділянки під його будинковолодіння він ніколи не бачив і таких документів у нього немає. Вперше про порушення свого права він дізнався 11 років тому, коли в БТІ сказали, що площа його ділянки складає 688 кв.м., але будь-яких мір не приймав, лише в 2007 році, коли готував документи на приватизацію, викликав комісію зі Староміської районної ради, яка підтвердила фактичну наявність площі - 688 кв.м. і самозахват землі з боку ОСОБА_3 і ОСОБА_4 Представник позивача ОСОБА_2 додатково пояснила, що земельна ділянка за будинковолодінням АДРЕСА_1 була закріплена рішенням виконкому Вінницької міської ради в 1971 році, площею 2515 кв.м., а в 1972 році рішенням виконкому ОСОБА_4 з цієї ділянки було виділено 500 кв.м. Саме в 2004 році при відмежуванні ділянок ОСОБА_1, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 парканами були порушені межі ділянок, а про це ОСОБА_1 дізнався лише в 2007 році, при складанні акту обстеження. Правовою підставою для задоволення позову визначила ч. 2 ст. 95, п. «г» ч. 1 ст. 96, 107, 212 ЗК України і ст. 30 ЗК України в редакції 1992 року. Крім того, порушення меж відповідачами підтверджується висновком експертизи, це також вбачається з зовнішніх обмірів земельної ділянки. Просили позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав, суду пояснив, що на момент купівлі-продажу ОСОБА_1 будинку, межі ділянки до будинку були визначені парканами і з 1987 року не змінювались. Просив відмовити в задоволенні позову, застосувавши строк позовної давності.
Відповідач ОСОБА_4 пояснив, що позов задоволенню не підлягає, оскільки у ОСОБА_1 немає правовстановлюючих документів на ділянку. Крім того, з 1990 року, його, ОСОБА_4, ділянка становила 1093 кв.м. і площа не змінювалась до цього часу. Дана ділянка належить йому на підставі рішень виконкому від 1971 і 1972 років, якими виділено 500 кв.м., а лишки - 591 кв.м. - залишено в тимчасове користування. Відповідно до рішень також 20.08.1973 року складено акт відведення ділянки під забудову. ОСОБА_6, бувші власники всієї ділянки, площею 2515 кв.м., перед тим, як продати частину будинку ОСОБА_1, разом з ним і ОСОБА_3, відгородили парканом ділянку до цього будинку, але чому ОСОБА_1 вирішив, що ця ділянка повинна становити 824 кв.м. - не зрозуміло. В технічному паспорті містяться виправлення. Крім того, площа ділянки ОСОБА_1 можливо зменшилась з-за того, що він добровільно віддав 49 кв.м. сусіду ОСОБА_7.
Представник відповідачів ОСОБА_5 повністю підтримав їх показання, а в задоволенні позову просив відмовити, оскільки позивач не довів позовних вимог, не довів своє право на земельну ділянку, крім того, підставою для відмови в позові є пропуск позивачем строку позовної давності.
Представник третьої особи без самостійних вимог - Вінницької міської ради - Швед Р.В. пояснив, що станом на 1987 рік діяв Земельний кодекс 1970 року, яким було передбачена необхідність отримання документу щодо права користування земельною ділянкою і визначення її меж в натурі. Будь-яких документів на право користування ділянкою площею 824 кв.м. і встановлення її меж ОСОБА_1 не надав, тому усунути перешкоди в користуванні ділянкою, як просить позивач, неможливо. Норми ЗК України в редакції 1991 року застосуванню взагалі не підлягають, єдиною нормою, що може захистити права позивача і можливість приватизувати свою ділянку, є ст. 107 чинного ЗК, згідно якої у разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки.
Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що він був одним з членів комісії при обстеженні будинковолодіння ОСОБА_1 і при цьому встановлено, що розмір його ділянки - 688 кв.м. не відповідає розміру на момент купівлі будинковолодіння в 1987 році. Дана помилка в договорі купівлі-продажу сталась через те, що працівники БТІ при складанні довідки-характеристики не виходили на ділянку і не переміряли площу, а визначили її відповідно до даних інвентаризаційної справи. Складаючи акт, комісія керувалась квартальною зйомкою, зробленою в 1970 році і яка існувала в БТІ, і тими замірами, які були зроблені фактично. При цьому свідок пояснив, що на підставі даних БТІ неможливо встановити обставини щодо правомірності користування ділянками, оскільки на той час і сьогодні правовстановлюючими документами на ділянки є відповідні рішення рад і складені на їх підставі землевпорядними організаціями акти встановлення меж в натурі.
Свідок ОСОБА_6 пояснив, що він, ОСОБА_9 і їх покійна сестра ОСОБА_10 були співвласниками будинковолодіння АДРЕСА_1 і в 1987 році продали будинок ОСОБА_1 При цьому самі відміряли частину ділянки до будинку і разом з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 поставили огорожі по стежкам, щоб покупець бачив, яка ділянка прилягає до його будинку. Чи обміряв технік земельну ділянку і чи міряв ділянку ОСОБА_1 - не пам`ятає, оскільки здебільшого купівлею-продажем займалась їх сестра - ОСОБА_10 Дані паркани стоять і до цього часу, оскільки стовпчики від ОСОБА_3 були металеві і залиті бетоном, від ОСОБА_4 - дерев`яні.
Свідок ОСОБА_9 дала аналогічні пояснення.
Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що в будинку ОСОБА_1 проживає з 1994 року. В 1991 році померла перша дружина ОСОБА_1, на той час будь-яких парканів по всьому будинковолодінню не було, прохід був вільний з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1, були лише стежки по городу. Після похорон, в 1992 році ОСОБА_3 і ОСОБА_4 поставили паркани від своїх будинковолодінь, ОСОБА_1 при цьому не було. Вона не контролювала, по яким межам сусіди ставили паркани, оскільки довіряла їм і думала, що вони правильно визначили межі. В 2007 році, коли почали займатись приватизацією, комісія визначила, що площа становить 688 кв.м., а не 824 кв.м., як вказано в договорі купівлі-продажу.
Свідок ОСОБА_12 пояснив, що він товаришує з ОСОБА_1, часто приїжджав і бачив, що після купівлі ним будинку, парканів на ділянці не було, а коли були встановлені паркани - не пам`ятає, але в 2000 році парканів ще не було. Потім ОСОБА_1 йому розповів, що сусіди поставили огорожу і захопили його ділянку.
Вислухавши пояснення осіб, що беруть участь в справі, свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
До земельних відносин, що виникли між сторонами в зв`язку з володінням і користуванням земельних ділянок, підлягають застосуванню норми Земельного кодексу України в редакції 1970 року, який діяв на час придбання будинку ОСОБА_1 і норми Цивільного кодексу у тих випадках, коли вони не врегульовані Земельним кодексом.
Відповідно до ст. 16 ЗК України в редакції 1970 року надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад тощо.
Право тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Рішення видається після відводу земельних ділянок в натурі (ст. 20 ЗК України в редакції 1970 року).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником будинковолодіння АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22.10.1987 року (а.с. 15-16), посвідченого нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори, зареєстрованого в КП «ВООБТІ» 03.11.1987 року.
ОСОБА_4 користується земельною ділянкою і будинковолодінням АДРЕСА_2 на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального будинку і на підставі рішень виконкому про відведення земельної ділянки. Правовстановлюючих документів на дане будинковолодіння ОСОБА_4 не надав. Крім того, згідно довідки КП «ВООБТІ» від 05.11.2007 року, реєстрація права власності на даний житловий будинок з господарськими будівлями не проводилась, правовстановлюючі документи в матеріалах інвентаризаційної справи відсутні.
ОСОБА_3 є власником будинковолодіння АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.03.2007 року (а.с. 39), зареєстрованого в БТІ 10.04.2007 року.
Рішенням виконкому Вінницької міської ради № 549 від 29.07.1971 року за будинковолодінням АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка, площею 2515 кв.м.
На підставі рішення виконкому Вінницької міської ради № 89 від 04.02.1972 року (а.с. 44-45) ОСОБА_4 (будинковолодіння АДРЕСА_2) відведено земельну ділянку за рахунок ділянки АДРЕСА_1, площею 500 кв.м. Також складено відповідний акт про відведення ділянки від 20.08.1973 року (а.с. 46). Дане рішення від 1972 року підтверджено рішенням Вінницької міської ради № 733 від 18.11.1982 року (а.с. 50).
Згідно кадастрового плану ОСОБА_3 користується ділянкою, площею 1084 кв.м. Відповідно до рішення № 549 виконкому Вінницької міської ради від 29.07.1971 року за будинковолодінням АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка, площею 600 кв.м., крім того, рішенням виконкому від 29.12.1988 року № 426, за даним будинковолодінням закріплена ділянка в тимчасове користування, площею 361 кв.м. (а.с. 38).
Згідно даних технічного паспорту, в даний час площа земельної ділянки ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) становить 688 кв.м.
Актів відведення земельних ділянок в натурі ні ОСОБА_1 ні ОСОБА_3 надано не було і в матеріалах інвентаризаційних справ № 14061 (будинковолодіння ОСОБА_1) і № 43585 (будинковолодіння ОСОБА_3) вони відсутні.
Відповідно до ст. 16 ЦК, ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд захищає права, свободи і інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Ст. 152 ЗК України в редакції 2001 року встановлено, що захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану ділянки, який існував до порушення прав.
Таким чином, до предмету доказування у даній справі входить встановлення факту порушення прав і охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок самовільного захоплення відповідачами його частини земельної ділянки і встановлення на його земельній ділянці парканів, в тому числі встановлення наявності у позивача на день прийняття рішення права на земельну ділянку, перешкоди в користуванні якою він просить усунути.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, знесення парканів, відновлення розмірів земельних ділянок, які існували до порушення прав у відповідності до правовстановлюючих документів, позивач і його представник правовою підставою для задоволення позову визначили ст.ст. ч. 2 ст. 95, п. «г» ч. 1 ст. 96, 107, 212 ЗК України і ст. 30 ЗК України в редакції 1992 року, а правовстановлюючим документом на земельну ділянку, площею 824 кв.м., яка повинна належати ОСОБА_1 - договір купівлі-продажу від 22.10.1987 року. В якості доказів надали технічні паспорти станом на 1987 рік та на 2008 рік, акт обстеження земельної ділянки від 15.11.2007 року, висновок судової будівельно-технічної експертизи № 2400/2401/2402 від 29.10.2008 року, пояснення свідків ОСОБА_12, ОСОБА_11
Сторони в судовому засіданні дали суперечливі пояснення щодо наявності фактичних меж ділянок і їх визначення стежками чи парканами. Суперечливі покази надали і свідки ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12
Вирішити спір по суті і приймаючи до уваги лише встановлення фактичного порядку користування земельною ділянкою між попередніми співвласниками будинковолодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_6, з якого було виділено будинковолодіння АДРЕСА_2 в окреме, є неправильним.
Матеріали цивільної справи і матеріали інвентаризаційних справ по спірним будинковолодінням ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3 не містять планів відведення земельних ділянок в натурі, немає даних про встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок, в тому числі між будинками АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2.
Рішення виконкому про зменшення площі земельної ділянки по АДРЕСА_1 в зв`язку з відведенням її частини ОСОБА_4, іншим особам, відсутнє. Про відсутність такого рішення свідчить і відмітка на викопіюванні схематичного плану кварталу № 464 і запис техніка на заяві ОСОБА_6 про складання довідки - характеристики.
Між тим, відповідно до ст.ст. 16, 22 ЗК України в редакції 1970 року, користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.
Плани земельних ділянок домоволодінь, які місяться в інвентаризаційних справах і які складені техніками БТІ, не є правовстановлюючими документами і не можуть бути підставою для встановлення факту наявності у позивача права на земельну ділянку, площею 824 кв.м. і визначення її меж.
Виходячи з наведеного, зробити висновок про порушення прав користування земельною ділянкою з боку відповідачів, встановлення парканів на ділянці ОСОБА_1 із самовільним захопленням його площі, без встановлення меж між земельними ділянками, неможливо.
За таких обставин суд критично оцінює і висновок судової будівельно-технічної експертизи № 2400/2401/2402 від 29.10.2008 року, в якому вказані порушення меж з боку будинковолодінь ОСОБА_3 і ОСОБА_4
Крім того, позивач в поясненнях зазначив, що про наявність в його користуванні площі в розмірі 688 кв.м., він дізнався 11 років тому, в 2004 році ОСОБА_4 і ОСОБА_3 відгородились парканами, захопивши його частину ділянки (що було зазначено в вільних поясненнях і в позовній заяві). Маючи на меті приватизувати свою ділянку і знаючи, що площа її 688 кв.м., а не 824 кв.м., як зазначено в договорі купівлі-продажу, в листопаді 2007 року він викликав комісію Староміської районної ради, яка 15.11.2007 року склала акт обстеження його ділянки і підтвердила даний факт.
В зв`язку з цим також підлягає застосуванню загальний трирічний строк позовної давності, про яку заявили відповідачі в судовому засіданні до проведення судових дебатів, що є самостійною підставою для відмови у позові (ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України). Поважних причин пропущення позовної давності позивачем не наведено і судом не встановлено.
Враховуючи те, що відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 понесені витрати на правову допомогу в розмірі по 1300 грн. кожним, що підтверджено відповідними квитанціями і ордером адвоката на участь в справі, суд вважає необхідним стягнути дані витрати з позивача на користь відповідачів, відповідно до ст. 88 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 16 ЦК України, ст.ст. 16, 20, 22 ЗК України в редакції 1970 року, ст. 152 ЗК України в редакції 2001 року, ст.ст. 3, 5, 8, 10, 11, 57, 60, 88, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд, -
в и р і ш и в :
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, відновлення розмірів земельної ділянки - залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 понесені ними судові витрати по 1300 (тисяча триста) грн. кожному.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через Староміський райсуд м. Вінниці шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.
Суддя: