465/1726/21

1-кп/465/680/22

Вирок

Іменем України

27.05.2022 року Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді                                 ОСОБА_1

за участі секретаря судового засідання     ОСОБА_2 ,

прокурора                                 ОСОБА_3 ,

обвинуваченої   ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченої – адвоката ОСОБА_5 ,

потерпілої ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українки, громадянки України, уродженки с. Зіболки Жовківського району Львівської області, з вищою освітою, неодруженої, працюючої лікарем-стоматологом-терапевтом поліклініки КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війни та репресованих ім. Ю. Липи», раніше не судимої, зареєстрованої і проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

10 грудня 2020 р. близько 21.30 год. ОСОБА_4 , перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2 , маючи умисел на безпідставне спричинення тілесних ушкоджень, на ґрунті раптово виниклого конфлікту з ОСОБА_6 , нанесла останній один удар своєю правою ногою в ділянку правої гомілки, після чого зірвала окуляри з обличчя ОСОБА_6 та подряпала останній обличчя. Внаслідок вказаних неправомірних дій ОСОБА_4 , відповідно до висновку експерта, у потерпілої ОСОБА_6 виявлено садна і підшкірні крововиливи на обличчі, підшкірний крововилив на шиї зліва, садна на правій гомілці, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Таким чином, ОСОБА_4 спричинила потерпілій ОСОБА_6 легкі тілесні ушкодження, тобто вчинила кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст.125 КК України.

У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення визнала частково, а в подальшому в ході її допиту судом категорично заперечила, та пояснила, що стосунки у неї із потерпілою ОСОБА_6 неприязні, часто трапляються конфлікти, в яких винна потерпіла. 10.12.2020 року близько 21:30 год. вона перебувала за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_2 , у кімнаті свого батька. У квартиру зайшли потерпіла ОСОБА_6 , її донька ОСОБА_7 та чоловік їхньої з потерпілою сестри ОСОБА_8 . Щойно зайшовши в квартиру, потерпіла одразу почала кричати на обвинувачену, висловлюючи претензії стосовно того, чому вона перебуває у цій кімнаті і наголошуючи, що остання не має права на цю квартиру. Тоді обвинувачена попрямувала на кухню, почувши крики матері: «Що тут відбувається» - повернулась на коридор. Потерпіла також вийшла з кімнати на коридор, тримаючи у руці банку з водою, та почала висловлюватись на адресу обвинуваченої нецензурною лайкою. Обвинувачена зробила зауваження потерпілій з приводу цього, на що остання раптово вилила на обвинувачену воду та декілька разів вдарила її скляною банкою у верхню частину голови. У відповідь на це обвинувачена своєю правою ногою копнула потерпілу, на що остання схопила її за волосся, між обвинуваченою та потерпілою почалася шарпанина, виникла бійка, в ході якої обвинувачена відбивалась від потерпілої лівою рукою. ОСОБА_9 розбороняв їх. Вважає, що в той момент вона оборонялась від нападу потерпілої ОСОБА_6 , удар своєю правою ногою завдала потерпілій, намагаючись присікти дії останньої, а рукою відбивалась, щоб звільнитись від потерпілої, яка утримувала її за волосся. Умислу на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій не мала.

Незважаючи на невизнання обвинуваченою своєї вини у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, її винуватість у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, доведена належними, допустимими і достатніми доказами, безпосередньо дослідженими в судовому засіданні.

Так, будучи допитаною судом, потерпіла ОСОБА_6 дала показання про те, що обвинувачена ОСОБА_4 є її старшою сестрою, між ними вже тривалий час існують неприязні стосунки. Обвинувачена ОСОБА_4 проживала у кв. АДРЕСА_2 разом із батьком, матір`ю та своїм сином. Їхні з обвинуваченою батьки похилого віку і потребували стороннього догляду, однак ОСОБА_4 не здійснювала такий догляд, поводила себе зухвало і зверхньо як щодо потерпілої, так і щодо батьків. 10 грудня 2020 р., в день виникнення конфлікту із обвинувачено ОСОБА_4 , потерпіла разом із своєю донькою прийшла провідати свою матір та дати їй необхідні ліки. Обвинувачену ОСОБА_4 потерпіла застала у кімнаті батька. Потерпіла пройшла в приміщення кухні, щоб набрати води і дати її матері для запивання ліків. Взяла на кухні чашку, на що обвинувачена ОСОБА_4 зробила їй зауваження, щоб потерпіла більше не брала чашку обвинуваченої. Тоді потерпіла набрала воду у півлітрову банку і хотіла віднести воду матері. В подальшому між потерпілою та обвинуваченою виникла словесна перепалка, яка переросла у шарпанину, в результаті якої обвинувачена ОСОБА_4 в приміщенні коридору кв. АДРЕСА_2 , нанесла потерпілій ОСОБА_6 один удар своєю правою ногою в ділянку правої гомілки, після чого зірвала з потерпілої окуляри та подряпала останній обличчя. Захищаючись, потерпіла ОСОБА_6 вдарила банкою по голові обвинувачену ОСОБА_4 . Потерпіла ОСОБА_6 також зазначила, що це був не єдиний такий конфлікт із її сестрою ОСОБА_4 , однак раніше потерпіла не зверталась з таких приводів до правоохоронних органів. Після подій, що мали місце 10.12.2020 р., вона звернулась із заявою до поліції. Безпосередніми очевидцями конфлікту були ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .

Судом в присутності законного представника – батька ОСОБА_10 та за участю психолога ОСОБА_11 допитано малолітнього свідка ОСОБА_7 , яка пояснила, що 10.12.2020 року разом із своєю матір`ю – ОСОБА_6 прийшла провідати свою бабусю, яка проживає у АДРЕСА_1 разом з тіткою свідка – обвинуваченою ОСОБА_4 . Мама з тіткою часто сваряться. Чергова сварка раптово виникла в той день, дана сварка переросла у бійку, дядько ОСОБА_9 намагався розборонити обвинувачену та потерпілу. Свідком цього конфлікту був також її дядько – ОСОБА_9 . В результаті шарпанини та бійки мати свідка – потерпіла ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження, зокрема в неї було розцарапане обличчя та синець на правій гомілці. Після цих подій мама звернулась до поліції. Раніше між тіткою і мамою часто траплялися конфлікти, однак мати з цього приводу нікуди не зверталась.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , який є чоловіком сестри обвинуваченої та потерпілої – ОСОБА_12 , показав, що він перебуває у родинних стосунках із обвинуваченою та потерпілою, між якими часто стаються конфлікти. Ввечері 10.12.2020 р. між потерпілою та обвинуваченою виник черговий конфлікт, свідком якого він був. Конфлікт виник раптово та переріс у бійку, що відбувалась у коридорі кв. АДРЕСА_2 і тривала близько п`ятнадцяти секунд. Першою удар нанесла обвинувачена ОСОБА_4 , в подальшому потерпіла ОСОБА_6 вилила на обвинувачену воду і вдарила її банкою по голові. Свідок розбороняв їх. В результаті бійки у потерпілої було розцарапане обличчя і не було окулярів, у яких вона прийшла. Після цих подій вони разом з потерпілою поїхали знімати побої в поліклініку, що на АДРЕСА_3 .

Судом у судовому засіданні безпосередньо досліджено письмові докази у справі, якими доводиться вина обвинуваченої, зокрема:

-протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 10.12.2020 року, відповідно до якого ОСОБА_6  звернулася до Франківського ВП ГУНП у Львівській області та просила вжити заходів до своєї сестри ОСОБА_4 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка 10.12.2020 року близько 21.30 год. по АДРЕСА_1  безпідставно нанесла їй тілесні ушкодження;

-протокол проведення слідчого експерименту від 18.12.2020 р. з доданою фототаблицею, з якого слідує, що вказана слідча дія проводилась із свідком ОСОБА_9 , в ході якої встановлено, що 10.12.2020 року близько 21.00 год. потерпіла ОСОБА_6 поїхала з донькою та чоловіком своєї сестри до матері – ОСОБА_13 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Після того, як вони зайшли у квартиру між ОСОБА_6 та її сестрою ОСОБА_4 відбулась словесна перепалка. Далі ОСОБА_4 , йдучи по коридору, вдарила своєю ногою ОСОБА_6 в область гомілки. Після цього ОСОБА_4 накинулася на ОСОБА_6 , зірвала з неї окуляри та подряпала їй обличчя. Механізм спричинення обвинуваченою ОСОБА_4 тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_6 свідок ОСОБА_9 продемонстрував на статисті, що зафіксовано на фотознімках, з яких складено відповідну фототаблицю.

-висновок експерта №1757 від 11.12.2020 р. за результатами проведення судово-медичної експертизи, відповідно до якого у ОСОБА_6 при обстеженні у ТП №1 м. Львова 10 грудня 2020 року було діагностовано: «Забійні садна правої щоки, вискової ділянки зліва, забійна підшкірна гематома правої гомілки». На час проведення судово-медичної експертизи у потерпілої виявлено садна і підшкірні крововиливи на обличчі, підшкірний крововилив на шиї зліва, садна на правій гомілці. Вказані тілесні ушкодження утворилися внаслідок контактів вказаних ділянок тіла із тупими предметами та тупими предметами з обмеженою поверхнею, могли виникнути 10 грудня 2020 року та відносяться до легкого ступеня тяжкості. Враховуючи локалізацію та характер тілесних ушкоджень не слід вважати можливим їх виникнення внаслідок падіння на площину з висоти власного зросту. Анатомічні ділянки тіла, на яких виявлені тілесні ушкодження у потерпілої, доступні для дії власної руки.

Оцінюючи здобуті у кримінальному провадженні та безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази суд зазначає, що вищевикладені докази встановлюють факти, які мають значення для кримінального провадження, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню в даному кримінальному провадженні та отримані у порядку, встановленому КПК України.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 21.10.2011 року у справі «Коробова проти України», відповідно до якої при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», який ґрунтується на достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновках.

Як встановлено судом, показання потерпілої ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_9 про заподіяння обвинуваченою ОСОБА_4 тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_6 є послідовними, несуперечливими, узгоджуються між собою та підтверджені іншими вищенаведеними здобутими у справі доказами. Більш того, зазначаючи про невизнання вини у скоєному, обвинувачена ОСОБА_4 дала детальні показання про обставини, за яких вона застосувала фізичну силу до потерпілої, не заперечуючи, що дійсно копнула ногою ОСОБА_6 і своєю рукою, як вона вважає, відбивалась від останньої. З наведеного слідує, що спричинення потерпілій тілесних ушкоджень в такий спосіб, як це зазначено в обвинуваченні, знайшло своє підтвердження в ході судового розгляду. Отже, зібраними і дослідженими доказами винуватість ОСОБА_4 доведена повністю, обгрунтованих сумнівів у винуватості обвинуваченої в суду не виникає.

Водночас суд критично оцінює твердження обвинуваченої ОСОБА_4 про вчинення інкримінованих їй дій вимушено, в порядку захисту.

Так, відповідно до ч.1 ст.36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про необхідну оборону» при з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. При розгляді справ даної категорії суди повинні з`ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

З показань потерпілої ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_9 слідує, що конфлікт між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 був спровокований власне обвинуваченою ОСОБА_4 , яка першою нанесла удар потерпілій, а саме копнула її ногою в гомілку. Наведене свідчить, що обвинувачена ОСОБА_4 , за наведених конкретних обставин, не перебувала на момент вчинення суспільно небезпечних дій в стані необхідної оборони, адже не зазнала посягання, яке б за своїм характером вимагало його відбиття. Тому, позиція обвинуваченої про здійснення нею необхідної оборони є необґрунтованою, оцінюється судом як намагання обвинуваченої уникнути кримінальної відповідальності за скоєне та спроба згладити свою вину.

З урахуванням наведеного суд вважає доведеним факт вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, а саме умисного легкого тілесного ушкодження, яке заподіяне потерпілій ОСОБА_6 .

В ході судового розгляду обвинуваченою ОСОБА_4 заявлялося клопотання про дослідження наявного у неї аудіозапису за 10.12.2020 року, зробленого на місці події, а також висновку експерта №1778 від 18.12.2020 року, довідки Львівського травматологічного пункту №1 від 11.12.2020 року №468 і витягу з медичної картки амбулаторного хворого (огляд травматолога). Перелічене обвинувачена вважає доказами її невинуватості у вчиненні інкримінованих їй дій. Проте, судом встановлено, що на стадії досудового розслідування такі матеріали стороною захисту не відкривалися, об`єктивних перешкод для цього в обвинуваченої не існувало. З дослідженого в судовому засіданні повідомлення про відсутність доказів, які можуть використовуватись в суді на підтвердження невинуватості підозрюваного (обвинуваченого), ОСОБА_4 23.12.2020 року своїм особистим підписом засвідчила, що сторона захисту не володіє будь-якими доказами, які б могли підтвердити невинуватість підозрюваної у вчиненні нею кримінального проступку, в якому її підозрюють, які можна використати у суді на підтвердження невинуватості даної особи у кримінальному провадженні №12020145080000836 від 11.12.2020 року за ч.1 ст.125 КК України. За таких обставин, враховуючи положення ч.12 ст.290 КПК України, відповідно до яких, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази, у задоволенні клопотання обвинуваченої відмовлено.

Вирішуючи питання призначення покарання обвинуваченій суд враховує, що відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно із ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопрушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

З огляду на викладене при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_4 суд враховує тяжкість вчиненого нею кримінального правопорушення, яке з урахуванням положень ст.12 КК України відносяться до кримінальних проступків, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, відсутність обтяжуючих і пом`якшуючих покарання обставин, дані про особу обвинуваченої, яка вперше притягається до кримінальної відповідальності, негативно характеризується за місцем проживання керівництвом ОСББ «Наукова,50», водночас позитивно характеризується окремими сусідами та за місцем праці, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, а тому, обвинуваченій слід призначити покарання у виді штрафу.

Таке покарання суд вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої, а також відповідає превентивній меті запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як самою обвинуваченою, так і іншими особами.

Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирався.

Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлявся.

Судові витрати та речові докази у справі відсутні.

Підстав для застосування правових приписів ст.174 КПК України немає.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.368-371, 373, 374 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень 00 коп.

Вирок може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Франківський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1