Постанова

Іменем України

24 травня 2022 року

м. Київ

справа № 159/1519/21

провадження № 61-2290св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Кушнерук Альона Юріївна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Ковельської районної державної адміністрації Волинської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області у складі судді Денисюк Т. В. від 04 жовтня 2021 року, додаткове рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду у складі колегії суддів:

Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Киці С. І., від 24 січня 2022 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Кушнерук А. Ю., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Ковельської районної державної адміністрації Волинської області, про визнання неукладеним договору позики, визнання недійсним договору іпотеки, визнання протиправними дій нотаріуса та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договорів купівлі-продажу від 30 березня 2018 року вона придбала у ОСОБА_4 , від імені якого на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяв ОСОБА_3 , у спільну сумісну власність житловий будинок та земельну ділянку, площею 0,0589 га, по АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 вказувала також, що 30 березня 2018 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошових коштів, за умовами якого ОСОБА_3 передав, а вона отримала 372 080,00 грн, які зобов`язалась повернути готівкою в строк до 29 березня 2019 року. Договір позики забезпечений іпотекою житлового будинку та земельної ділянки, площею 0,0589 га, по АДРЕСА_1 . Договором позики передбачено, що він вважається укладеним з моменту передачі грошей, на підтвердження чого позичальник видає позикодавцю розписку. Позивачка стверджувала, що розписка нею не видавалась, оскільки кошти фактично передані не були. Однак, 26 червня 2020 року приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Кушнерук А. Ю. за заявою ОСОБА_3 на підставі іпотечного застереження в договорі іпотеки від 30 березня 2018 року зазначене нерухоме майно зареєстровано на праві власності за ОСОБА_3 .

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд визнати неукладеним нотаріально посвідчений 30 березня 2018 року за № 439 договір позики; визнати недійсним нотаріально посвідчений за № 440 договір іпотеки, укладений 30 березня 2018 року між нею та ОСОБА_3 ; визнати протиправними дії приватного нотаріуса Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Кушнерук А. Ю. щодо здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 ; скасувати рішення приватного нотаріуса Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Кушнерук А. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 липня 2020 року № 52905098, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності за

ОСОБА_3 на житловий будинок та земельну ділянку по

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єктів нерухомості 1232816407104 та 553857007104).

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 25 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 30 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Кушнерук А. Ю. за реєстраційним № 440.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Кушнерук А. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 52905098 від 01 липня 2020 року, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1232816407104) та земельну ділянку, кадастровий номер 0710400000:25:002:0017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 553857007104), розташовані по АДРЕСА_1 .

Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Кушнерук А. Ю.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 362, 00 грн витрат по сплаті судового збору.

Додатковим рішенням Ковельського міськрайонного суду від 25 жовтня

2021 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 тис. грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір позики є неукладеним, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження передачі коштів, що передбачені

пунктом 12 договору позики. Посилаючись на положеннястатті 3 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки договір позики, на забезпечення виконання якого майно передане в іпотеку, є неукладеним, то договір іпотеки суперечить вимогам цивільного законодавства. Також міськрайонний суд зазначив, що позовна вимога про скасування рішення приватного нотаріуса Ковельського міського нотаріального округу Кушнерук А. Ю. від 01 липня 2020 року № 52905098 про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_3 на підставі договору іпотеки від 30 березня 2020 року є похідною від вимоги про визнання договору іпотеки недійсним, тому підлягає до задоволення. У той же час приватний нотаріус визнана неналежним відповідачем у справі.

Ухвалюючи додаткове рішення та стягуючи з ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із характеру виконаної адвокатом роботи, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності цих витрат. З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про зменшення заявленого розміру та стягнення з відповідача на користь позивачки пропорційно до задоволених вимог витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 24 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 жовтня 2021 року та додаткове рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним договору іпотеки та скасування рішення державного реєстратора, зазначивши при цьому, що договір позики є неукладеним, а аргументи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 написала розписку про одержання коштів ще до підписання оспорюваного договору позики, не доведені належними та допустимими доказами й спростовуються змістом пункту 12 договору позики, у якому сторони лише під час нотаріального посвідчення договору передбачили необхідність написання розписки на підтвердження передачі грошей. Суд апеляційної інстанції зазначив, що укладення між сторонами нотаріально посвідченого договору іпотеки не спростовує висновків про те, що договір позики між сторонами є неукладеним у зв`язку з недоведеністю факту передачі грошових коштів від позикодавця позичальнику у спосіб, передбачений договором позики, - шляхом надання позичальником розписки. Так апеляційний суд вважав, що надана відповідачем ксерокопія розписки обґрунтовано не прийнята судом першої інстанції як доказ передачі грошей.

На думку апеляційного суду, при ухваленні додаткового рішення суд першої інстанції врахував вимоги закону щодо визначення розміру витрат, що підлягають стягненню на користь позивачки, зокрема, характер наданих адвокатом послуг, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, пропорційність задоволених вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 жовтня 2021 року, додаткове рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області

від 25 жовтня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду

від 24 січня 2022 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів від 21 лютого 2018 року у справі № 383/187/15-ц, від 25 травня 2020 року у справі № 344/20332/14-ц, від 10 грудня 2020 року у справі № 484/2410/15-ц,

від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що договір позики слід вважати неукладеним є помилковими оскільки ще до підписання договору позики відповідач передав, а позивачка приняла у власність суму позики, про що одразу написала відповідну розписку, копія якої наявна у матеріалах справи. Після отримання грошових коштів ОСОБА_1 за згодою свого чоловіка уклала договір іпотеки. Кошти були їй необхідні для облаштування придбаного домоволодіння. ОСОБА_3 вказує, що право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього передбачено умовами договору іпотеки. Особа, яка подала касаційну скаргу, стверджує, що ним була надіслана вимога позичальниці про повернення боргу, відповіді на яку він не отримав. Зазначає, що документи, зокрема оригінал договору позики, іпотеки, а також розписки, були викрадені у нього під час відрядження. До правоохоронних органів він не звертався, оскільки викрадені речі не мали матеріальної цінності, а дублікати вказаних документів за необхідності можна отримати у нотаріуса. Наголошував на тому, що позивачка повернула йому будинкову книгу на спірний житловий будинок. Також ОСОБА_3 наполягає на тому, що суди не врахували судову практику Верховного Суду, у відповідності до якої укладення договору позики у письмовій формі підтверджує також факт передачі грошових коштів позикодавцем. Вважає поведінку позивачки суперечливою, оскільки вона не порушувала питання про недійсність договору позики та договору іпотеки протягом трьох років до моменту звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судові рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Кушнерук А. Ю. не оскаржуються, отже не є предметом касаційного розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2022року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 березня 2018 року ОСОБА_1 за договорами купівлі-продажу, посвідченими приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Кушнерук А. Ю. за № 435, № 436, придбала у ОСОБА_4 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , земельну ділянку, площею 0,0589 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 0710400000:25:002:0017, по АДРЕСА_1 , за ціною 51 300 грн, а також розташований на цій земельній ділянці житловий будинок, загальною площею 94,5 кв. м, за ціною 101 000 грн.

30 березня 2018 року приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Кушнерук А. Ю. посвідчено договір позики за № 439, за умовами якого позикодавець ОСОБА_3 передав, а позичальниця ОСОБА_1 отримала у власність 372 080 грн. Сторони домовились, що цей договір позики є безпроцентним (пункт 1 договору).

У відповідності до пункту 2 договору позики від 30 березня 2018 року зазначену вище суму грошей без нарахування відсотків, позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві готівкою в строк до 29 березня 2019 року включно.

Пунктом 12 договору позики передбачено, що договір вступає в силу і вважається укладеним з моменту передання грошей. На підтвердження факту передачі грошей позичальник видає позикодавцеві розписку.

30 березня 2018 року приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Кушнерук А. Ю. за № 440 посвідчено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_1 передала в іпотеку іпотекодержателю ОСОБА_3 нерухоме майно: земельну ділянку та житловий будинок по АДРЕСА_1 , з метою забезпечення виконання зобов`язання щодо повернення грошових коштів, переданих за договором позики, укладеним між сторонами та посвідченим 30 березня 2018 року приватним нотаріусом за № 439 на суму 372 080 грн до 29 березня 2019 року. За домовленістю сторін вартість предмету іпотеки визначена у розмірі 372 080 грн.

Згідно з пунктом 11 договору іпотеки від 30 березня 2018 року за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених у договорі способів звернення стягнення, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Передача майна в іпотеку вчинена за письмовою згодою чоловіка іпотекодавця ОСОБА_5 (пункт 18 договору іпотеки).

21 травня 2020 року ОСОБА_3 направив на адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень умов договору позики від 30 березня 2018 року, а саме сплату заборгованості у розмірі 373 080 грн. Вимога була отримана позичальницею 22 травня 2020 року.

На підставі рішення приватного нотаріуса Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Кушнерук А. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 52905098 від 01 липня

2020 року проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1232816407104) та земельну ділянку, кадастровий номер 0710400000:25:002:0017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 553857007104), розташовані по АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків

(стаття 11 ЦК України).

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частинами другою-третьою статті 640 ЦК України передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Також частиною четвертою статті 639 ЦК України визначено, якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК Українидоговір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або диспозитивно безоплатним правочином.

Законодавець визначив, що розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі 6-50цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Згідно із абзацом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» основне зобов`язання - це зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (частина четверта статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Істотною умовою договору іпотеки є зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання(стаття 18 Закону України «Про іпотеку»).

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досяглизгоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією зі сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу, що одними із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Ефективний захист прав особи має бути спрямованим на відновлення справедливості.

Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин та вирішуючи спір, суд повинен керуватися як завданням судочинства так і загальними засадами цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

При вирішенні спору суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що у пункті 1 підписаного сторонами і нотаріально посвідченого договору позики від 30 березня 2018 року передбачено, що позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 372 080 грн. Застосування дієслова у минулому часі означає, що дія відбулася до моменту повідомлення про неї.

Отже умови договори позики підтверджують, що укладаючи цей договір сторони засвідчили факт передачі грошових коштів, який відбувся до моменту його підписання та нотаріального посвідчення.

У пункті 12 договору від 30 березня 2018 року заначено, що він вступає в силу і вважається укладеним з моменту передання грошей. На підтвердження факту передачі грошей позичальник видає позикодавцеві розписку.

Колегія суддів вважає, що тлумачення пунктів 1, 12 договору позики дає підстави для висновку, що сторони підтвердили факт передачі грошей в сумі 372 080 грн, а та обставина, що після укладення договору позики позичальник не видав позикодавцеві розписку на підтвердження отримання коштів не впливає на момент укладення договору.

Також поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що у день підписання договору позики між сторонами було укладено договір іпотеки з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, що свідчить про те, що сторони підтвердили зміст та розмір основного зобов`язання.

ОСОБА_1 з 2018 року по день звернення до суду з цим позовом не заявляла претензій щодо передачі грошових коштів за договором позики, а також щодо формальних дефектів договорів позики та іпотеки, не висловлювала будь-яких заперечень і після отримання вимоги про усунення порушень умов договору позики від відповідача, а звернулась до суду з цим позовом у березні 2021 року після того як ОСОБА_3 звернув стягнення на предмет іпотеки та подав позов до неї, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Вказані обставини свідчать про те, що договір позики від 30 березня 2018 року не може вважатись неукладеним, а тому колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання неукладеним договору позики, визнання недійсним договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення виконання умов договору позики, а також скасування рішення приватного нотаріуса Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Кушнерук А. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 52905098 від 01 липня 2020 року слід відмовити за безпідставністю вказаних позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити, додаткове рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2021 року підлягає скасуванню.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 жовтня 2021 року, додаткового рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2021 року, постанови Волинського апеляційного суду від 24 січня 2022 року з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 .

Оскільки судом касаційної інстанції вирішено задовольнитикасаційну скаргу ОСОБА_3 ,скасувати ухвалені в справі судові рішення з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові, понесені відповідачем судові витрати у зв`язку з переглядом справи у апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на позивача (2 724 грн (судовий збір за подання апеляційної скарги) +3 632 грн (судовий збір за подання касаційної скарги) = 6 356 грн).

Керуючись статтями 141, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області

від 04 жовтня 2021 року, додаткове рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 24 січня 2022 року щодо вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання неукладеним договору позики, визнання недійсним договору іпотеки, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, стягнення судових витрат скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання неукладеним договору позики, визнання недійсним договору іпотеки, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі

6 356 (шість тисяч триста п`ятдесят шість) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович