ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua   Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 травня 2022 року                        Справа № 903/5/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Верба-ВВ”, с. Любитів, Ковельський р-н., Волинська обл.

до відповідача: Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства, м. Луцьк

про захист ділової репутації, стягнення 100 грн. 00 коп. моральної шкоди

Головуючий суддя  Кравчук А.М.

Секретар  судового засідання Мачульська Л.В.

Представники:

від позивача: Гайдашук Д.А., довіреність від 04.11.2021, трудовий договір

від відповідачів: Багацький Є.Г., ордер від 09.02.2022

встановив: 04.01.2022 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Верба-ВВ” до Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства             про:

          - визнання недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право та недоторканість ділової репутації ТОВ “Верба-ВВ”, інформації, поширеної прес- службою Волинського обласного управління лісового господарства на власному інформаційному ресурсі (веб-сайті) “lisvolyn.gov.ua” у мережі Інтернет, у публікації від 14.12.2021 за посиланням https://lisvolyn.gov.ua/?р=59456#more-59459 із назвою “Які факти порушень лісового законодавства найчастіше фіксує державна лісова охорона”, а саме інформацію, наступного змісту:

“численними є виявлені факти порушень, де у документах фігурує ТОВ “Верба-ВВ” та інші дрібні приватні деревообробні підприємства, що якимось чином пов`язані;

          “Зокрема, працівники державної лісової охорони ДП СЛАП “Камінь- Каширськагроліс” під час спільного рейду з працівниками поліції поблизу с. Стобихівка Камінь-Каширського р-ну зупинили автомобіль, завантажений палетними заготовками загальним об`ємом 18 м.куб. Водій пред`явив фіктивну накладну на ТОВ “Верба-ВВ”;

“Подібні факти фіксували працівники державної лісової охорони ДП “Камінь- Каширське ЛГ”. Під час спільного з поліцією рейду поблизу того ж села Стобихівка зупинили вантажівку. Водій пред`явив накладну на внутрішні перевезення на лісопродукцію, де відправник - ТОВ “Верба-ВВ. На частині колод були відсутні бирки для маркування. Автомобіль та деревину було затримано та доставлено на штрафмайданчик.”

          “З боку цього ж підприємства фіксувалися також іншого роду зловживання. Працівники державної лісової охорони ДП “Турійське ЛГ” під час проведення рейду в Ружинському лісництві виявили незаконну порубку. Розчистку місцевих паїв проводило ТОВ “Верба-ВВ”, які нібито “випадково” зайшли на територію державного лісового фонду. При цьому сума завданих збитків державі становила понад мільйон гривень”;

          “Працівники державної лісової охорони ДП “Ратнівське ЛМГ” у с. Велимче Ковельського р-ну виявили деревину загальним об`ємом 22 м.куб. Власник пилорами надав документи на походження лісопродукції знову таки ж від ТОВ “Верба-ВВ”. В результаті перевірок документів було виявлено ряд невідповідностей (діаметри, довжини, кубомаса).  Спільно з поліцією деревину було вилучено та згодом відкрите кримінальне провадження за ч.1 ст. 246 КК України”;

          “Як відомо, на ТОВ “Верба-ВВ” відбувалися обшуки. В результаті правоохоронці виявили ряд порушень (невідповідність бирок, відсутність бирок, а також невідповідність довжин). Тоді було вилучено понад 1500 м.куб. деревини та палетної заготовки”;

          “Один з останніх фактів зафіксовано у суботу 11 грудня. Працівники державної лісової охорони зупинили автомобіль, що рухався із с. Велимче Ковельського р-ну, водій знову ж надав документи на ТОВ “Верба-ВВ”. |

          - зобов`язання             протягом місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням спростувати вказану недостовірну інформацію про ТОВ “Верба-ВВ”, шляхом розміщення в мережі Інтернет на офіційному ресурсі (веб-сайті) “lisvolyn.gov.ua” вступної та резолютивної частин рішення суду у цій справі таким самим шрифтом як і спростовувана інформація, не допускаючи при цьому власних коментарів, із забезпеченням вільного доступу до спростування без вимоги внесення паролів та/або кодів доступу тощо, під заголовком "Спростування недостовірної інформації щодо Товариства з обмежено відповідальністю “Верба-ВВ”;

          - зобов`язання протягом місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням видалити визнану недостовірною інформацію про ТОВ “Верба-ВВ”, розміщену в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі (веб-сайт) " lisvolyn.gov.ua" у публікації “Які факти порушень лісового законодавства найчастіше фіксує державна лісова охорона”, а також фотокопії товаро-транспортної накладної та специфікації накладної від 15.06.2021, які додано до вищевказаної публікації;

          - стягнення 100 грн. 00 коп. моральної (немайнової) шкоди та судових витрати по справі, з яких: 9 080 коп. сплаченого судового збору, 17 000 грн. 00 коп. витрат на оплату правової допомоги.

          Позовна заява обгрунтована публікуванням на офіційному веб-сайті відповідача інформації щодо ТОВ “Верба-ВВ”, яка є недостовірною та завдає шкоди немайновим правам позивача.

          Ухвалою суду від 10.01.2022 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Верба-ВВ” до Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства про захист ділової репутації, стягнення 100 грн. 00 коп. моральної шкоди залишено без руху. Зобов`язано позивача не пізніше 10-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви та подати суду             докази сплати судового збору в сумі 4 540 грн. 00 коп.

          ТОВ “Верба-ВВ” ухвалу суду отримало 17.01.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 20.01.2022.

Строк для усунення недоліків – по 27.01.2022.

ТОВ “Верба-ВВ” у заяві від 14.01.2022, яка відправлена поштовим зв`язком 17.01.2022,  просить долучити докази сплати судового збору в сумі 4 540 грн. 00 коп. до матеріалів справи.

Докази долучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 20.01.2022  прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено 09.02.2022 о 12 год. 30 хв. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду. Запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу, відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу. Роз`яснено відповідачу, що у разі не подання у встановлений судом строк без поважних причин відзиву, суд вправі вирішити справу за наявними матеріалами.

          Враховуючи тимчасову непрацездатність судді Кравчук А.М. відповідно до п. 13 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Господарському суді Волинської області, затверджених рішенням зборів суддів 28.04.2017, на офіційному веб-сайті суду опубліковано оголошення від 28.01.2022 про неможливість проведення судового засідання у справі № 903/5/22.

Ухвалою суду від 11.03.2022 продовжено строк  підготовчого провадження на 30 днів по 19.04.2022. Розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 30.03.2022 об 11 год. 00 хв. Визначено, що строки подання заяв по суті спору встановлені ухвалою суду від 20.01.2022.

Відповідач у клопотанні від 30.03.2022 розгляд справи просить відкласти у зв`язку з запровадженням в Україні воєнного стану.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Кравчук А.М. з 23.03.2022 по 04.04.2022 у відпустці, на офіційному веб-сайті Господарського суду Волинської області опубліковано оголошення від 28.03.2022 про неможливість проведення судового засідання у справі №903/5/22, призначеного на 30.03.2022 об 11 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 05.04.2022 розгляд справи призначено у підготовчому судовому засіданні на 27.04.2022 об 11 год. 00 хв.

27.04.2022 на адресу суду надійшов відзив відповідача від 26.04.2022, згідно якого у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що вся інформація, розміщена на сайті підприємства, в тому числі зміст якої оскаржує позивач, є нічим іншим як публічною інформацією про стан забезпечення дотримання законодавства у сфері охорони і захисту, в тому числі і лісових ресурсів.  Розповсюджена інформація  не є недостовірною, не містить жодних негативних відомостей про безпосередню діяльність позивача. Дослідивши спірну публікацію можна встановити, що у ній йдеться виключно про використання третіми особами документів, що прямо чи опосередковано мають відношення до ТОВ “Верба-ВВ”. Інформація про подібні факти використання документів, в яких зазначається назва підприємства позивача, відбиток його власної печатки, чи про вжиті правоохоронцями заходи безпосередньо на його виробничих територіях, про наявність порушених кримінальних проваджень, де фігурує позивач, не заперечується. Клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача  витрат на оплату правової допомоги в сумі 17 000 грн. 00 коп. є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

З метою повного та всебічного розгляду справи, суд протокольною ухвалою від 27.04.2022 відзив відповідача прийняв до розгляду.

У клопотанні від 27.04.2022 відповідач розгляд справи просить відкласти у зв`язку з тим, що через запровадження на всій території України воєнного стану уповноважений представник господарства немає можливості прибути у судове засідання.

Враховуючи строки підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою від 27.04.2022 клопотання про відкладення розгляду справи відхилив, як необґрунтоване, закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 11.05.2022 о 15 год. 00 хв.

Відповідач у клопотанні від 10.05.2022 просить поновити строк та прийняти до розгляду письмові докази у справі. Клопотання обґрунтоване фактичним перебуванням уповноваженого представника в місті Харкові. Не маючи безпосереднього доступу до відповідної документації, відповідач не мав можливості її копії подати разом із відзивом на позовну заяву.

Позивач у клопотанні від 11.05.2022 просить залишити без задоволення клопотання відповідача про прийняття письмових доказів, оскільки обставини пропуску строку подання доказів не є об`єктивними та поважними. Просить надати позивачу строк для подання відповіді на відзив та відкласти розгляд справи.

Враховуючи вищевикладене, введення воєнного стану, ведення бойових дій на всій території України та безпосередньо у Харківській області, рівність всіх учасників судового процесу, з метою повного та всебічного розгляду справи, суд не починаючи розгляду справи по суті протокольною ухвалою від 11.05.2022 поновив строк та долучив докази відповідача до справи, відклав розгляд справи з метою реалізації сторонами своїх прав на подання заяв по суті спору (відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив) на 25.05.2022 на 10 год. 30 хв.

Строки подання заяв по суті спору встановлені ухвалою суду від 20.01.2022.

Позивач у відповіді на відзив від 20.05.2022 №150 позовні вимоги підтримує. Зазначає, що спірна інформація стосується позивача, викладена у формі тверджень,  є недостовірною та завдає шкоди немайновим правам позивача.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив від 24.05.2022 позовні вимоги заперечує. Зазначає, що Волинське обласне управління лісового та мисливського господарства не є джерелом інформації, що розміщується. За основу публікації без перекручення і підтасовок береться та інформація, яка передається  підпорядкованими підприємствами. Позивачем не оскаржується сам факт подання лісогосподарськими підприємствами, як джерелом, інформації того змісту, як вона була оприлюднена.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив.

Представник відповідача позовні вимоги заперечив з посиланням на відзив, заперечення на відповідь на відзив.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року,  учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Відповідно до ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

За положеннями статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про інформацію", приписи якої кореспондуються з частиною 1 статті 200 ЦК  України, під інформацією розуміються будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, під документом - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частинами 1, 2 статті 7 Закону України "Про інформацію" визначено, що право на інформацію охороняється законом. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Згідно із статтею 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Частиною 4 статті 32 Конституції України передбачено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За змістом частини першої статті 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка порушує право на ділову репутацію юридичної особи.

При цьому суди повинні враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

При розгляді справ зазначеної категорії необхідно враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною необхідно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

14.12.2021 на офіційному  сайті Волинського обласного управління  лісового господарства lisvolyn.gov.ua у розділі “Головна» за посиланням https://lisvolyn.gov.ua/?р=59456#more-59459  розміщена публікація із назвою “Які факти порушень лісового законодавства найчастіше фіксує державна лісова охорона”, а саме інформацію такого змісту (а.с. 17):

“численними є виявлені факти порушень, де у документах фігурує ТОВ “Верба-ВВ”, та інші дрібні приватні деревообробні підприємства, що якимось чином пов`язані;

“Зокрема, працівники державної лісової охорони ДП СЛАП “Камінь- Каширськагроліс” під час спільного рейду з працівниками поліції поблизу с. Стобихівка Камінь-Каширського р-ну зупинили автомобіль, завантажений палетними заготовками загальним об`ємом 18 м.куб. Водій пред`явив фіктивну накладну на ТОВ “Верба-ВВ”;

“Подібні факти фіксували працівники державної лісової охорони ДП “Камінь- Каширське ЛГ”. Під час спільного з поліцією рейду поблизу того ж села Стобихівка зупинили вантажівку. Водій пред`явив накладну на внутрішні перевезення на лісопродукцію, де відправник - ТОВ “Верба-ВВ. На частині колод були відсутні бирки для маркування. Автомобіль та деревину було затримано та доставлено на штрафмайданчик.”

“З боку цього ж підприємства фіксувалися також іншого роду зловживання. Працівники державної лісової охорони ДП “Турійське ЛГ” під час проведення рейду в Ружинському лісництві виявили незаконну порубку. Розчистку місцевих паїв проводило ТОВ “Верба-ВВ”, які нібито “випадково” зайшли на територію державного лісового фонду. При цьому сума завданих збитків державі становила понад мільйон гривень”;

“Працівники державної лісової охорони ДП “Ратнівське ЛМГ” у с. Велимче Ковельського р-ну виявили деревину загальним об`ємом 22 м.куб. Власник пилорами надав документи на походження лісопродукції знову таки ж від ТОВ “Верба-ВВ”. В результаті перевірок документів було виявлено ряд невідповідностей (діаметри, довжини, кубомаса). Спільно з поліцією деревину було вилучено та згодом відкрите кримінальне провадження за ч.1 ст. 246 КК України”;

“Як відомо, на ТОВ “Верба-ВВ” відбувалися обшуки. В результаті правоохоронці виявили ряд порушень (невідповідність бирок, відсутність бирок, а також невідповідність довжин). Тоді було вилучено понад 1500 м.куб. деревини та палетної заготовки”;

“Один з останніх фактів зафіксовано у суботу 11 грудня. Працівники державної лісової охорони зупинили автомобіль, що рухався із с. Велимче Ковельського р-ну, водій знову ж надав документи на ТОВ “Верба-ВВ”.

Крім того, до вказаної публікації долучені фото товарно-транспортної накладної №б/н від 15.06.2021, відомості про вантаж, специфікація-накладна №б/н від  15.06.2021 (а.с. 20-21).

Згідно зі  статтею 1 Закону України "Про телекомунікації"  Інтернет - всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв`язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами. Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону  України "Про інформацію"  визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже інформація, яка поширюються через мережу Інтернет, орієнтована на необмежене коло осіб, відповідно є масовою інформацією. Інтернет-видання (веб-сайт) є засобом, призначеним для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації, а відтак є засобом масової інформації.

Таким чином, судом встановлено факт поширення відповідачем спірної інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі шляхом розміщення на веб-сайті «https://lisvolyn.gov.ua», а також той факт, що поширена інформація стосується позивача, саме як суб`єкта господарювання. 

Засоби масової інформації відіграють істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вони не можуть переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, їх обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із їх обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на них покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій (рішення ЄСПЛ у справі "Газета "Україна-центр" проти України" від 15.07.2010).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Тома проти Люксембургу" від 29.03.2001 суд зазначив, що для обмеження поширення інформації, що вже була оприлюднена та широко обговорюється, повинні існувати переконливі підстави; покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, .. серйозно перешкоджатиме участі преси у обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес, і його не слід передбачати, хіба що за наявності особливо переконливих підстав для того, що це зробити.

ЄСПЛ у справі "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України" зауважив, що публікація була дослівним відтворенням матеріалу, завантаженого із загальнодоступної Інтернет-газети. Вона містила посилання на джерело матеріалу та коментарі редакції, в яких вона формально дистанціювалася від змісту матеріалу. Українське законодавство, зокрема,  Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", надає журналістам імунітет від цивільної відповідальності за дослівне відтворення матеріалу, опублікованого у пресі. Суд звертає увагу на те, що це положення у загальному плані відповідає його підходу до свободи журналістів поширювати висловлювання, зроблені іншими. Проте відповідно до позиції національних судів такий імунітет журналістів не поширюється на відтворення матеріалу з Інтернет-джерел, які не зареєстровані згідно із  Законом України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні".

При цьому ЄСПЛ вказав, що Інтернет як інформаційний і комунікаційний інструмент дуже відрізняється від друкованих засобів масової інформації, особливо у тому, що стосується здатності зберігати та передавати інформацію. Електронна мережа, яка обслуговує мільярди користувачів у всьому світі, не є і потенційно не буде об`єктом такого ж регулювання та засобів контролю. Ризик завдання шкоди здійсненню та використанню прав людини і свобод, зокрема права на повагу до приватного життя, який становлять інформація з Інтернету та комунікація в ньому, є безумовно вищим, ніж ризик, який походить від преси.

Таким чином, підходи, які регулюють відтворення матеріалу з друкованих засобів масової інформації та Інтернету, можуть відрізнятися. Останній, безперечно, має коригуватися з урахуванням притаманних цій технології рис для того, щоб забезпечити захист зазначених прав і свобод та сприяння їм. Однак, беручи до уваги роль, яку відіграє Інтернет у контексті професійної діяльності засобів масової інформації, та його важливість для загального здійснення права на свободу вираження поглядів, Суд вважає, що відсутність на національному рівні достатньої законодавчої бази, яка б дозволяла журналістам використовувати отриману з Інтернету інформацію без остраху наразитися на санкції, серйозно перешкоджає пресі відігравати свою роль "сторожового пса суспільства". На думку ЄСПЛ, повне виключення такої інформації зі сфери застосування законодавчих гарантій журналістських свобод може саме по собі спричинити неправомірне втручання у свободу преси, гарантовану статтею 10 Конвенції. Під час провадження в національних судах заявники чітко наводили на свій захист принцип "умовного імунітету від відповідальності" передбачений відповідним законодавчим положенням. Зокрема, вони доводили, що не мали злого умислу завдати шкоди честі, гідності та репутації позивача публікацією зазначеного матеріалу та що громадськість була зацікавлена в отриманні інформації (рішення у справі "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України" від 05.05.2011).

Ураховуючи наведену практику ЄСПЛ щодо застосування статті 10 Конвенції, Суд виходить з таких усталених позицій, висловлених у вищезазначених справах.

При розгляді справ про захист ділової репутації шляхом визнання інформації недостовірною завданням суду є забезпечення балансу прав та свобод учасників інформаційних правовідносин щодо недопущення поширення інформації, яка не відповідає дійсності, - з одного боку (приватний інтерес), а з іншого - недопущення ситуації, коли такі позови використовуються з метою обмеження загальних засад свободи слова, права громадськості бути обізнаною (публічний інтерес).

Таким чином, розглядаючи вказані спори, суд зобов`язаний виважено підійти до необхідності обмеження свободи вираження поглядів та ретельно обґрунтувати прийняте рішення щодо наявності в інформації, яка визнається недостовірною, ознак реального завдання шкоди репутації, порушення прав інших осіб, з метою забезпечення професійного захисту журналістики та недопущення надмірного втручання в право громадськості на отримання інформації.

Статтею 30 Закону України "Про інформацію"  встановлено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень (частина перша). Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду (частина друга). Суб`єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною (частина третя). Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів встановлюються  Законами України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", «Про телебачення і радіомовлення", «Про інформаційні агентства"  та іншими (частина четверта).

У своїй практиці ЄСПЛ розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, то правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється  статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  (рішення у справі "Лінгенс проти Австрії" від 08.07.1986).

Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ у справі "Бразільє проти Франції" від 11.04.2006), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення ЄСПЛ "Патурель проти Франції" від 22.12.2005, "ТОВ "Інститут економічних реформ" проти України" від 02.06.2016).

Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення ЄСПЛ у справі "Де Хаес і Гійселс проти Бельгії" від 24.02.1997).

Таким чином, з наведених положень чинного законодавства та усталеної практики ЄСПЛ убачається, що судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки, і пов`язане із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Отже, виходячи з викладеного, при вирішенні спору, предметом якого є захист ділової репутації шляхом спростуванням відомостей, що були поширені у тому числі за допомогою мережі Інтернет з метою задоволення суспільного інтересу, ключовим є чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями у інформації, що викладалася у спірній публікації. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню.

Судом встановлено, що спірна інформація викладена у формі твердження та не є оціночним судженням, оскільки не містить алегорій, сатири, гіпербол тощо, вона не є припущенням чи критикою позивача, її можна перевірити на достовірність.

Відповідно до  статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях.  Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об`єктивне правоположення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому.

Такої позиції дотримується і ЄСПЛ, який у своєму рішенні від 10.02.1995 у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно першою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до  Конституції України  (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.

ЄСПЛ констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (рішення у справі "Бемер проти Німеччини" від 03.10.2002; рішення у справі "Нештяк проти Словаччини" від 27.02.2007). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (рішення у справі "Ісмаїлов та інші проти Росії" від 24.04.2008).

Враховуючи системний аналіз норм чинного законодавства та принцип презумпції невинуватості, який закріплений у  статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції, статті 11 Загальної декларації прав людини, необхідно дійти висновку про відсутність правових підстав стверджувати, що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного чи в іншому процесуальному статусі, має відношення до вчинення злочину, який розслідується.

Іншими словами посилання на конкретну особу у контексті її зв`язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.

Отже, висловлювання саме щодо дій особи, які підпадають під ознаки кримінально-караного діяння, виключає віднесення такого висловлювання до оціночних суджень чи критичних зауважень.

Подібну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 484/2781/19-ц.

В матеріалах справи відсутні докази наявності у позивача будь якого процесуального статусу, передбаченого чинним законодавством України, яке б дозволяло розглядати його як сторону кримінального провадження чи іншого учасника кримінального провадження.

В абз. 3 спірної статті позивачем вказано про виявлення численних порушень, де у документах фігурує ТОВ «Верба-ВВ». В той же час, дата, вид, місце, суб`єктний склад, докази вчинення позивачем порушень тощо, в статті та в матеріалах справи відсутні.  

Вказана інформація вводить в оману потенційних контрагентів позивача, що сам факт перебування у господарських відносинах із ТОВ «Верба-ВВ» вносить його контрагентів до учасників правопорушення.

Інформація, висвітлена у абз. 4 публікації «Зокрема, працівники державної лісової охорони ДП СЛАП “Камінь- Каширськагроліс” під час спільного рейду з працівниками поліції поблизу с. Стобихівка Камінь-Каширського р-ну зупинили автомобіль, завантажений палетними заготовками загальним об`ємом 18 м.куб. Водій пред`явив фіктивну накладну на ТОВ “Верба-ВВ”», складається з двох речень, проте подається як опис одного правопорушення. Докази пред`явлення водієм автомобіля, завантаженого палетними заготовками загальним об`ємом 18 м.куб., фіктивної накладної на ТОВ «Верба-ВВ», перевезення такої деревини саме товариством, будь які судові рішення, які б підтверджували вказану інформацію, в матеріалах справи відсутні.

          Позивачем підтверджено інформацію про проведення на його території обшуків працівниками правоохоронних органів. В той же час, сам факт проведення обшуків не є доказом вини позивача у вчиненні правопорушень.

          Судом встановлено, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.05.2021 №161/8211/21 накладено арешт на майно, яке належить ТОВ «Верба-ВВ» та  вилучено в ході проведення обшуку 29-30.04.2021, що проводився на території, де здійснює свою діяльність ТОВ «Верба-ВВ», а також прилеглих до неї ділянках, зокрема на відповідні бруси з куба (а.с. 25-28).

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 27.05.2021 №161/8211/21 ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.05.2021 про накладення арешту на майно, яке належить ТОВ «Верба-ВВ», скасовано (а.с. 29-33).

Ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 25.05.2021 №157/237/21 скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 22.02.2021 у кримінальному провадженні на вилучену 17.02.2021 під час проведення огляду місця події деревину породи сосна об`ємом близько 24 куб.м. (а.с. 34-35).

Інформація, висвітлена в абз. 9 публікації «Один з останніх фактів зафіксовано у суботу 11 грудня. Працівники державної лісової охорони зупинили автомобіль, що рухався із с. Велимче Ковельського р-ну, водій знову ж надав документи на ТОВ “Верба-ВВ”» розглядається судом в сукупності з попередньою, та по суті є твердженням про те, що одним із останніх фактів порушення позивачем лісового господарства зафіксовано у суботу 11 грудня. Вказане також підтверджується розміщенням вищевказаної інформації в статті із заголовком «Які факти порушень лісового законодавства найчастіше фіксує державна лісова охорона».   

В той же час, вказана інформація не підтверджена відповідачем.

Згідно пояснень позивача у позовній заяві, 11.12.2021 працівниками лісової охорони разом із працівниками поліції черговий раз зупинено транспортний засіб ТОВ «Верба-ВВ», який здійснював внутрішнє перевезення власного вантажу товариства. Проте, після перевірки документів та відсутності будь яких порушень транспортний засіб було відпущено.

В матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні, видаткова накладна,  специфікація-накладна (а.с. 18-21), як докази  перевезення та отримання ТОВ «Верба-ВВ» відповідної деревини.

В той же час, будь які докази підробки, фіктивності накладних відповідачем не подані. Розміщення їх фотографій у статті не є доказом їх підробки.

Опублікована у статті фотокопія деревини не є доказом на підтвердження відсутності бирок для маркування на колодах. Крім того, фотокопія не містить дати здійснення фото та інформації про власника деревини.

У спірній статті відповідач посилається на неодноразове вчинення правоохоронними органами дій по виявленню правопорушень, вчинених ТОВ «Верба-ВВ». Проте в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не подані докази, зокрема відповідні акти, рішення, постанови тощо правоохоронних органів на проведення рейдових перевірок, виявлення фіктивної документації позивача, незаконної порубки, розчистки місцевих паїв та іншого роду зловживання.  

Докази завдання збитків державі в сумі понад мільйон гривень відсутні та відповідачем не подані.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною необхідно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

У відповідності до п. 4  постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" № 1 від 27.02.2009  під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Поширена недостовірна інформація принижує статус позивача в очах суспільства, оскільки необгрунтовано ставить під сумнів дотримання позивачем у його діяльності моральних та правових норм.

Відповідно до ч. 2  ст. 34 ГК України  дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Отже юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація (ст. 277 ЦК України).

Судом встановлено, що поширена відповідачем спірна інформація, не ґрунтується на жодних належних та допустимих доказах, а тому є неправдивою та недостовірною.

Таким чином, внаслідок створення та поширення відповідачем недостовірної та неправдивої інформації відбулося порушення особистих немайнових прав позивача, оскільки така інформація шкодить діловій репутації позивача та дискредитує останнього.

Право на недоторканість ділової репутації позивача є порушеним, оскільки внаслідок поширення відповідачем недостовірної інформації у інших учасників господарських відносин може сформуватись негативна оцінка підприємницької діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Верба-ВВ", яка безпосередньо впливає на стан його господарських відносин з контрагентами та клієнтами.

Поширена відповідачем недостовірна інформація принижує авторитет Товариства з обмеженою відповідальністю "Верба-ВВ", негативно впливає на його імідж.

Враховуючи те, що позивачем доведено факт порушення його немайнових прав на недоторканність ділової репутації шляхом створення та поширення відповідачем інформації, яка не відповідає дійсності, суд дійшов висновку, що  вимога ТОВ «Верба-ВВ» про визнання недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право позивача на недоторканність його ділової репутації інформації, поширеної прес-службою Волинського обласного управління лісового господарства на власному Інтернет ресурсі, підлягає задоволенню.

Судом не приймається посилання відповідача на те, що спірна інформація не є першоджерелом, а є відтворенням матеріалів, отриманих як через підпорядковані підприємства, так і безпосередньо від правоохоронних, оскільки  є безпідставним.

Спірна публікація станом на дату її поширення та на дату даного судового засідання не містила посилання на першоджерела такої інформації.

Долучені відповідачем клопотанням від 10.05.2022 листи державних установ з інформацією про вчинення ТОВ «Верба-ВВ» відповідних дій, висвітлених у спірній публікаціє, не є доказами на підтвердження достовірності інформації.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію (ст. 14 ЗУ «Про доступ до публічної інформації»).

Посилання відповідача про не оскарження позивачем факту подання лісогосподарськими підприємствами, як джерелом, інформації того змісту, як вона була оприлюднена, не береться судом до уваги, оскільки оскарження таких дій не є предметом спору у даній справі.

Позовні вимоги ТОВ «Верба-ВВ» заявлені до Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства, як до суб`єкта, який розповсюдив на власному веб-сайті спірну інформацію.

Твердження відповідача  про те, що позивач фактично визнає реальність описаних у спірній публікації подій, що підтверджується відповіддю на відзив, не заслуговує на увагу, оскільки не є доказом в розумінні Глави 5 ГПК України «Докази та доказування».

Позивач не заперечує сам факт проведення обшуків, проте така інформація також підлягає спростуванню, оскільки опублікована в комплексі з іншою недостовірною інформацією під заголовком «Які факти порушень лісового законодавства найчастіше фіксує державна лісова охорона».

Доказів встановлення фактів порушення позивачем законодавства відповідач не подав.

Згідно ст.505 ЦК України   комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв`язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Вимогами статті 21 Закону України "Про інформацію" та статті 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що  конфіденційною є  інформація про фізичну особу, а також інформація,  доступ до якої обмежено  фізичною або  юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Тобто , визначення  ''комерційна таємниця'' включає в себе тільки відомості та інформацію,  яка не є легкодоступною для певних категорій осіб.

В силу статей 36, 162 ГК України, комерційною таємницею є відомості, пов`язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб`єкта господарювання, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб`єктом господарювання відповідно до закону. Суб`єкт господарювання, який є власником технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв`язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а власник інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності. Строк правової охорони комерційної таємниці обмежується в часі.

Верховний Суд у постанові №910/1759/19 від 23.11.2020 відзначає, що склад та обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються самостійно власником або керівником підприємства з дотриманням чинного законодавства. Підприємство має право розпоряджатися такою інформацією на власний розсуд і здійснювати щодо неї будь-які законні дії, не порушуючи при цьому права третіх осіб. Комерційні таємниці відіграють суттєву роль в умовах ринкової економіки. Вони є важливими активами багатьох суб`єктів господарювання і мають цінуватись так само, як торговельна марка, патент або інші об`єкти інтелектуальної власності, бізнес-стратегії, дані про клієнтів, виробничі процеси - всі вони  потенційно підпадають під захист комерційної таємниці. Саме існування комерційної інформації вимагає здійснення певних дій для збереження конфіденційності інформації. Елементи та складові системи правового захисту комерційної таємниці мають бути задіяні та використані в повній єдності та взаємодії для можливості уникнення витоку відомостей, які складають комерційну таємницю, що може призвести до завдання підприємству матеріальних збитків, заподіяних конкурентом.

Згідно р. 2.1.1 Положення  ТОВ «Верба-ВВ» про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію, затвердженого 19.06.2014 (а.с. 22-23) до відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію товариства належить: собівартість продукції; розмір торгівельної націнки, обсяги реалізації продукції; поточні і перспективні плани діяльності, стратегія товариства; відомості про постачальників, продавців та покупців продукції товариства; відомості про виробниче обладнання; відомості про способи придбання і реалізації продукції товариства.

Діюче законодавство чітко не встановлює форми віднесення суб`єктами господарювання певних відомостей (інформації) до комерційної таємниці, а відтак, кожен суб`єкт господарювання, який володіє інформацією, що становить його комерційну таємницю, самостійно визначає перелік та обсяг відповідних заходів, яких має бути вжито для збереження секретності та які при цьому мають бути адекватними наявним обставинам здійснення ним господарської діяльності.

Судом встановлено, що документи, висвітлені у спірній статті, зокрема відомості про вантаж, специфікація-накладна №б/н від 15.06.2021, товарно-транспортна накладна №б/н від 15.06.2021 є комерційною таємницею та конфіденційною інформацією ТОВ «Верба-ВВ», оскільки містять інформацію  щодо  повного переліку постачальників та клієнтів (покупців) ТОВ "Верба-ВВ" (який містить контактні дані їх представників),  розміру торговельної націнки, обсягів закупівлі та постачання продукції. Такі  комерційні  відомості  за  нормальних умов  здійснення господарської діяльності та  за наявності конкуренції на ринку  не є  відомими чи легкодоступними  для інших суб`єктів господарювання – конкурентів. Доступ  суб`єкта господарювання  до такої комерційної інформації свого конкурента в умовах ринку  створює  для такого суб`єкта господарювання  істотні переваги у конкуренції, маючи можливість отримати доступ до постачальників та клієнтів конкурента, а також, знаючи принципи ціноутворення конкурента (включно з обсягами закупівлі та реалізації) та його доходність (маржу), дозволяє планувати свою господарську діяльність таким чином,  щоб мати можливість пропонувати іншим суб`єктам господарювання умови, кращі за конкурента, не завдяки власним досягненням, а через використання секретної комерційної інформації конкурента, тим самим посилюючи свою конкурентну позицію на ринку. Зазначені відомості комерційного характеру становлять комерційну цінність, а їх розголошення може завдати шкоди інтересам ТОВ "Верба-ВВ" на ринку реалізації продукції, не віднесено законами до видів інформації, яку не може бути визначено комерційною таємницею.

Відповідно до  ст. 277 Цивільного кодексу України  фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанова Верховного Суду №923/970/16 від 07.02.2018).

Заявлена позивачем вимога про зобов`язання відповідача спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення  в мережі Інтернет  вступної та резолютивної частини рішення у даній справі та видалити визнану недостовірною інформацію про ТОВ «Верба-ВВ», а також  фотокопії товарно-транспортної накладної та специфікації-накладної,  підлягає задоволенню.

При цьому судом враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 910/7978/18, а саме: «виходячи з вимог приведених вище норм права (прим.  статей 227 Цивільного кодексу України, 59, 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення») відповідач перед поширенням інформації повинен її перевірити і пересвідчись, що вона відповідає дійсності. А відтак і в суді надати докази належного виконання своїх обов`язків щодо опублікування і поширення саме достовірної інформації. Тому посилання відповідача на те, що позивач повинен довести недостовірність поширеної відповідачем інформації, безпідставні».

Зазначений висновок Верховного Суду стосується правил доказування у правовідносинах про спростування недостовірної інформації. Відповідно до цього висновку відповідач як особа, яка поширила спірну інформацію, має довести обставини достовірності такої інформації. Цей висновок є загальним та характерним для усіх правовідносин, що стосуються спростування недостовірної інформації, є сталим у застосуванні судами при вирішенні справ з подібними правовідносинами, зокрема при дослідженні такої обставини складу правопорушення як недостовірність спірної інформації.

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 100 грн. 00 коп. моральної (немайнової) шкоди.

В силу положень частини першої  статті 11 Цивільного кодексу України  цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Пунктом 3 частини другої цієї норми серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків визначено майнову (матеріальну) та моральну шкоду, завдану іншій особі.

Відповідно до частини першої  статті 16 Цивільного кодексу України  кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених пунктом 9 частини другої  статті 16 Цивільного кодексу України, є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частиною першою  статті 23 Цивільного кодексу України  визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга  статті 23 Цивільного кодексу України).

За змістом частин третьої, четвертої  статті 23 Цивільного кодексу України  розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно частини першої  статті 1167 Цивільного кодексу України  моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині другій  статті 1167 Цивільного кодексу України  визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, за змістом наведеної норми зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до частини першої  статті 91 Цивільного кодексу України  юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

За приписами  статті 201 Цивільного кодексу України  особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя, честь, гідність і ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Визначення терміну "ділова репутація" наведено у пункті 26 частини першої  статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 № 2664-III  (зі змінами та доповненнями).

За змістом цієї норми діловою репутацією є сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі кримінальні правопорушення і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.

Отже, виходячи з комплексного аналізу наведених норм, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що юридична особа, яка звертається до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, повинна довести факт спричинення їй немайнової шкоди внаслідок приниження її ділової репутації, посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких підприємство чи організація може вважати, що їй заподіяно моральної шкоди. Розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача. При визначенні     розміру    відшкодування    враховуються    вимоги розумності і справедливості.

Отже, підставою для відшкодування моральної шкоди є доведеність матеріалами справи обставин поширення відповідачем недостовірної інформації щодо діяльності позивача, тобто наявність самого факту порушення відповідачем особистих немайнових прав позивача, наслідком чого є завдання моральної шкоди у вигляді приниження ділової репутації позивача.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 12.11.2019 зі справи № 904/4494/18.

Враховуючи вищевикладене, поширення відповідачем недостовірної інформації щодо діяльності позивача, тобто наявність самого факту порушення відповідачем особистих немайнових прав позивача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимоги про стягнення з відповідача 100 грн. 00 коп. моральної (немайнової) шкоди.

У позовній заяві позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 17  000 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

02.09.2020 між ТОВ «Верба-ВВ» та адвокатом Іллюком В.В. укладено договір №2/2020 про надання правової допомоги (а.с. 41), згідно умов якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання з надання юридичної допомоги. Даний договір  набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2021, але в будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 3.1). Після закінчення строку дії договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається поновлений строком на один календарний рік на тих самих умовах (п. 3.3).

Додатком №1 від 02.09.2020 до договору про надання правової допомоги сторони визначили, що за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної із сторін. В акті вказується обсяг наданої юридичної допомоги і її вартість. Сума, вказана в акті, є гонораром адвоката за надання юридичної допомоги (а.с. 42-43).

Згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 24.12.2021 сторони погодили надані послуги у справі про захист ділової репутації ТОВ «Верба-ВВ» за результатами  опублікування на сайті Волинського обласного управління лісового господарства статті під назвою «Які факти порушень лісового законодавства найчастіше фіксує державна лісова охорона» (а.с. 44):

-          усне консультування щодо можливостей, механізмів і процедур судового та іншого видів захисту прав клієнта – 1  000 грн. 00 коп.;

-          ознайомлення з документами, наданими клієнтом щодо можливостей, механізмів і процедур досудового та судового захисту його прав – 2  000 грн. 00 коп.;

-          підготовка позовної заяви: опрацювання діючого законодавства – 2  000 грн. 00 коп., опрацювання судової практики – 2  000 грн. 00 коп., підготовка позовної заяви – 8  000 грн. 00 коп.;

-          підготовка  копій необхідних документів, які додаються до позовної заяви, оплата судового збору та надсилання всіх документів до суду – 2  000 грн. 00 коп.

Загальна вартість робіт 17  000 грн. 00 коп.

Адвокатом Іллюком В.В. ТОВ «Верба-ВВ» виставлено рахунок від 24.12.2021 на суму 17  000 грн. 00 коп. (а.с. 45).

Положеннями        статті 59 Конституції України        закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі    статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод        1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 28).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідно до  статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно з пунктом 4 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"        договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1        статті 1 вказаного Закону        встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).

Відповідно до        статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"    видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону ).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне господарське процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно зі    ст. 12 ГПК України        учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3        ст. 2 ГПК України).

Статтею 123 ГПК України        встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч. 1    ст. 126 ГПК України    витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 статті 126 Кодексу).

У ч. 3    ст. 126 ГПК України    передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Кодексу).

Положеннями ч.ч.1 та 3  ст. 124 ГПК України    разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторони у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч. 1    статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»    адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (ч. 1    статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8  ст. 129 ГПК України).

Частиною 5  ст. 129 ГПК України  визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У відзиві від 26.04.2022 відповідач судові витрати просить покласти на позивача. Зазначає, що заявлені судові витрати не є співрозмірними  із складністю справи.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою  статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої  статті 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої  статті 126 ГПК України  суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста  статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або  з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою  статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою  статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №     915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №     905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Дослідивши надані  позивачем  докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, прийнявши до уваги відсутність обґрунтованої заяви відповідача про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, та врахувавши сукупність доказів щодо витраченого адвокатом часу на підготовку позовної заяви, відповіді на відзив, характер спірних правовідносин у справі, предмет позову,  суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15  000 грн. 00 коп. є доказово обґрунтованими та підлягають розподілу.

Враховуючи вищевикладене, доцільність понесених позивачем витрат, з урахуванням складності цієї справи та обсягу наданих послуг, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви ТОВ «Верба-ВВ» про розподіл судових витрат і стягнення з відповідач витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн. 00 коп.

Витрати позивача в сумі 2  000 грн. 00 коп., зазначені в п. 4 акту приймання-передачі наданих послуг, зокрема підготовка копій необхідних документів, які додаються до позовної заяви, оплата судового збору та надсилання всіх документів до суду, не підлягають до стягнення, оскільки не є професійною правничою допомогою в розумінні зазначених вище норм процесуального права.

Крім того, вказаний вид послуг не дає змоги визначити об`єм та кількість опрацьованих матеріалів, їх відношення до предмету спору, ступінь впливу на кінцевий результат, якого прагне досягти сторона при розгляді даної справи.

Підготовка копій документів, сплата судового збору та надіслання всіх документів до суду не є юридичними послугами, не потребують спеціальних професійних навичок, відповідно не підлягають відшкодуванню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №920/39/20 від 11.02.2021.

Твердження відповідача, що акт приймання-передачі наданих послуг містить розрахунок за послуги, що фактично не виконувались, оскільки позовна заява адвокатом не оформлялась, до суду не надсилалась, судовий збір ним не сплачувався, не приймається судом, оскільки підписання позовної заяви керівником не спростовує надання правової допомоги адвокатом.

Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, інформація є твердженням, яке не доведено відповідачем належними та допустимими доказами, є негативною, завдає шкоди немайновим благам діловій репутації позивача. Поширення інформації доведено матеріалами справи.

Доказів достовірності опублікованої інформації відповідач не подав. Не зазначає, щодо кого відкриті кримінальні справи.

Позивач повинен довести лише факт поширення відповідачем інформації, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Обов`язок довести, що поширена інформаціє є достовірною, покладається саме на відповідача, хоча позивач і має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/8593/20 від 09.11.2021.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору  в сумі 9 080 грн. 00 коп. слід віднести на нього.

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Визнання недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право та недоторканість ділової репутації Товариства з обмеженою відповідальністю “Верба-ВВ”, інформації, поширеної прес- службою Волинського обласного управління лісового господарства на власному інформаційному ресурсі (веб-сайті) “lisvolyn.gov.ua” у мережі Інтернет, у публікації від 14.12.2021 за посиланням https://lisvolyn.gov.ua/?р=59456#more-59459 із назвою “Які факти порушень лісового законодавства найчастіше фіксує державна лісова охорона”, а саме інформацію, наступного змісту:

- “численними є виявлені, факти порушень, де у документах фігурує ТОВ “Верба-ВВ”, та інші дрібні приватні деревообробні підприємства, що якимось чином пов`язані;

          - “Зокрема, працівники державної лісової охорони ДП СЛАП “Камінь- Каширськагроліс” під час спільного рейду з працівниками поліції поблизу с. Стобихівка Камінь-Каширського р-ну зупинили автомобіль, завантажений палетними заготовками загальним об`ємом 18 м.куб. Водій пред`явив фіктивну накладну на ТОВ “Верба-ВВ”;

- “Подібні факти фіксували працівники державної лісової охорони ДП “Камінь- Каширське ЛГ”. Під час спільного з поліцією рейду поблизу того ж села Стобихівка зупинили вантажівку. Водій пред`явив накладну на внутрішні перевезення на лісопродукцію, де відправник - ТОВ “Верба-ВВ. На частині колод були відсутні бирки для маркування. Автомобіль та деревину було затримано та доставлено на штрафмайданчик.”

- “З боку цього ж підприємства фіксувалися також іншого роду зловживання. Працівники державної лісової охорони ДП “Турійське ЛГ” під час проведення рейду в Ружинському лісництві виявили незаконну порубку. Розчистку місцевих паїв проводило ТОВ “Верба-ВВ”, які нібито “випадково” зайшли на територію державного лісового фонду. При цьому сума завданих збитків державі становила понад мільйон гривень”;

- “Працівники державної лісової охорони ДП “Ратнівське ЛМГ” у с. Велимче Ковельського р-ну виявили деревину загальним об`ємом 22 м.куб. Власник пилорами надав документи на походження лісопродукції знову таки ж від ТОВ “Верба-ВВ”. В результаті перевірок документів було виявлено ряд невідповідностей (діаметри, довжини, кубомаса).  Спільно з поліцією деревину було вилучено та згодом відкрите кримінальне провадження за ч.1 ст. 246 КК України”;

- “Як відомо, на ТОВ “Верба-ВВ” відбувалися обшуки. В результаті правоохоронці виявили ряд порушень (невідповідність бирок, відсутність бирок, а також невідповідність довжин). Тоді було вилучено понад 1500 м.куб. деревини та палетної заготовки”;

- “Один з останніх фактів зафіксовано у суботу 11 грудня. Працівники державної лісової охорони зупинили автомобіль, що рухався із с. Велимче Ковельського р-ну, водій знову ж надав документи на ТОВ “Верба-ВВ”; |

3. Зобов`язати Волинське обласне управління лісового господарства (просп. Волі, 30, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 35213572) протягом місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням спростувати вказану недостовірну інформацію про Товариство з обмеженою відповідальністю “Верба-ВВ” (вул. Вокзальна, 9, с. Любитів, Ковельський р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 39231747), шляхом розміщення в мережі Інтернет на офіційному ресурсі (веб-сайті) “lisvolyn.gov.ua” вступної та резолютивної частин рішення суду у цій справі таким самим шрифтом як і спростовувана інформація, не допускаючи при цьому власних коментарів, із забезпеченням вільного доступу до спростування без вимоги внесення паролів та/або кодів доступу тощо, під заголовком "Спростування недостовірної інформації щодо Товариства з обмежено відповідальністю “Верба-ВВ”;

4. Зобов`язати Волинське обласне управління лісового господарства (просп. Волі, 30, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 35213572) протягом місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням видалити визнану недостовірною інформацію про Товариство з обмеженою відповідальністю “Верба-ВВ” (вул. Вокзальна, 9, с. Любитів, Ковельський р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 39231747), розміщену в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі (веб-сайт) " lisvolyn.gov.ua" у публікації “Які факти порушень лісового законодавства найчастіше фіксує державна лісова охорона”, а також фотокопії товаро-транспортної накладної та специфікації накладної від 15.06.2021, які додано до вищевказаної публікації;

5. Стягнути з Волинського обласного управління лісового господарства (просп. Волі, 30, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 35213572) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Верба-ВВ» (вул. Вокзальна, 9, с. Любитів, Ковельський р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 39231747)

- 100 грн. 00 коп. моральної (немайнової) шкоди та судових витрати по справі, з яких: 9 080 грн. 00 коп. сплаченого судового збору, 15 000 грн. 00 коп. витрат на оплату правової допомоги, а всього: 24  180 грн 00 коп. (двадцять чотири тисячі сто вісімдесят грн. 00 коп.).

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення

      складений  27.05.2022

          Суддя                                                   А. М. Кравчук