Постанова

Іменем України

10 травня 2022 року

м. Київ

справа № 757/39700/19

провадження № 61-3062св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договору дарування від 08 квітня 2004 року та зміни у свідоцтві про право власності на житло.

Позовна заява мотивована тим, що 08 квітня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування 1/2 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Вказаний договір підписаний сторонами, посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі.

Вказувала, що оспорюваний договір укладено з порушенням її волевиявлення. Вона не мала на меті підписувати договір дарування та відчужувати частину квартири, оскільки за домовленістю з ОСОБА_3 вони мали підписувати договір довічного утримання, за яким остання зобов`язувалась доглядати за нею та надавати матеріальну допомогу. При цьому правовою підставою позову визначено положення статті 229 ЦК України, а саме вчинення правочину під впливом помилки.

Зазначала, що вона і надалі проживає у спірній квартирі, сплачує комунальні послуги. Також вказувала, що знаходилась у стресовому стані після втрати молодшого сина, вказана квартира є її єдиним житлом, а тому вона не могла її подарувати та була впевнена, що підписує договір довічного утримання.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсними договір дарування 1/2 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , від 08 квітня 2004 року, укладений між нею та ОСОБА_2 ;

- визнати недійсними приписи 2004 року, зроблені у свідоцтвах про право власності на житло.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року у складі судді Вовка С. В. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів щодо наявності обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин договору дарування від 08 квітня 2004 року, що вплинуло на

її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення,

а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивач надала належні та допустимі докази на підтвердження того, що вона, укладаючи оспорюваний договір дарування, помилялась щодо правової природи цього правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між нею

і відповідачем, тому апеляційний суд вважав, що наявні правові підстави для визнання цього правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України.

Проте ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності, оскільки ще

в 2014 році вже зверталася до суду з позовом про визнання спірного договору дарування недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України. Таким чином, строк позовної давності за позовною вимогою про визнання договору дарування сплинув щонайменше у квітні 2017 року, тобто через три роки після звернення вперше з вимогою оспорення цього договору дарування з інших підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду,

ОСОБА_4 , який є спадкоємцем ОСОБА_1 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутня

і відповідачі не подавали заяви про застосування строків позовної давності до суду апеляційної інстанції, тому суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про наявність підстав для застосування строків позовної давності. Вважає, що суд апеляційної інстанції застосував строк позовної давності з власної ініціативи, тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень, заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі

№ 6-25цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15, від 11 жовтня 2017 року у справі № 347/1910/15-ц, провадження № 6-1374цс17 та

у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 461/3675/17 (провадження № 61-10814св19),

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 квітня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування 1/2 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Вказаний договір підписаний сторонами, посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Адаменко О. І., зареєстрований у реєстрі за № 4с-960.

На підтвердження незадовільного стану здоров`я з 1997 року, у зв`язку з чим у позивачавиникала потреба у сторонній допомозі на момент підписання договору, нею були надані аудіограма, консультативний висновок спеціаліста, виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, які свідчили про незадовільний стан здоров`я.

У квітні 2014 року ОСОБА_1 зверталася до Печерського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Одинадцята Київська державна нотаріальна контора, в якому просила суд визнати договір дарування 1/2 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , укладений 08 квітня

2004 року між нею та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Адаменко О. І., зареєстрований за № 4с-960, недійсним (справа № 757/10402/14-ц).

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 вересня 2014 року (справа № 757/10402/14-ц) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Головне управління юстиції

у м. Києві, Одинадцята Київська державна нотаріальна контора,про визнання недійсним договору дарування відмовлено (а.с. 72, т. ).

Постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2019 року про закриття провадження у справі № 757/39700/19 скасовано, направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 203-204, т. 1).

Відповідачі до суду першої інстанції подали заяву про застосування позовної давності (а.с. 84, 114, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_1 померла.

15 лютого 2021 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Березій І. І. звернувся син померлої - ОСОБА_4 та онука померлої - ОСОБА_2

15 лютого 2021 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Березій І. І. завела спадкову справу № 1/21.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними договору дарування 1/2 частини квартири, ОСОБА_1 посилалася на те, що помилилася з правовою природою договору дарування, вважаючи, що укладає договір довічного утримання.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба

у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам статті 717 ЦК України,

є підставою для визнання договору дарування недійсним.

Аналогічні правові висновки міститься й у постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 року у справі № 6-69цс14; від 21 жовтня

2015 року у справі № 6-202цс15; від 02 грудня 2015 року у справі

№ 6-2087цс15; від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16.

Встановивши, що відчужена за договором дарування частина спірної квартири є єдиним житлом позивача, позивач продовжувала проживати

у спірній квартирі, врахував похилий вік позивача та стан здоров`я на час укладення оспорюваного договору, потребу в сторонньому догляді та матеріальній допомозі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладаючи оспорюваний договір дарування, позивач помилялась щодо правової природи цього правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачем, і таким чином, встановив наявність правових підстав для визнання його недійсним на підставі

статті 229 ЦК України.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право.

Спірний договір дарування укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 08 квітня 2004 року.

У квітні 2014 року ОСОБА_1 вже зверталася до Печерського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Одинадцята Київська державна нотаріальна контора, з підстав, визначених частиною першою статті 225 ЦК України, в якому просила суд визнати недійсним договір дарування

1/2 частини двокімнатної квартири

АДРЕСА_2 , укладений 08 квітня 2004 року між нею та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Адаменко О. І., зареєстрований за № 4с-960 (справа

№ 757/10402/14-ц) (а.с. 72, т. 1).

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом.

Відповідачі у відзиві на позовну заяву просили суд застосувати до позовних вимог ОСОБА_1 строк позовної давності (а.с. 84, т. 1).

Апеляційний суд, встановивши, що спірний договір дарування укладений 08 квітня 2004 року, а ОСОБА_1 у квітні 2014 року вже зверталася до Печерського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Одинадцята Київська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування 1/2 частини двокімнатної квартири

АДРЕСА_3 , укладений 08 квітня 2004 року між нею та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Адаменко О. І., зареєстрований за № 4с-960 (справа № 757/10402/14-ц),

а з цим позовом звернулася до суду лише у липні 2019 року, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку

з пропуском ОСОБА_1 строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачами у справі.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачі безпосередньо до суду апеляційної інстанції не подавали заяв про застосування позовної давності, а заяви, які подані до суду першої інстанції не можуть бути підставою для застосування строків позовної давності судом апеляційної інстанції, не заслуговують на увагу та зводяться до неправильного тлумачення заявником норм права.

Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У справі, яка є предметом перегляду, відповідачі звернулися до суду першої інстанції із заявою про застосування строку позовної давності до ухвалення рішення по суті спору (а.с. 84, 114, т. 1).

Зазначена заява була прийнята до розгляду судом першої інстанції, тому апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку правомірно застосував строк позовної давності, у межах наданих йому повноважень.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк