Постанова

Іменем України

19 травня 2022 року

м. Київ

справа № 638/3632/17

провадження № 61-9250св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»,

відповідач - Тарасюк Дар'я Борисівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Соболя Михайла Петровича, на постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2020 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Бровченка І. О., Котелевець А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - ТДВ «СК «Альфа-Гарант») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору страхування недійсним.

Позов обгрунтований тим, що 27 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до ТДВ СК «Альфа-Гарант» із повідомленням про ДТП, яке відбулося 27 грудня 2016 року о 09 год 20 хв за участі транспортного засобу «Рено», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу «Хонда», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 .

У вказаному повідомленні зазначено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована ТДВ «СК «Альфа-гарант» згідно з договором страхування АК/1946706.

30 грудня 2016 року до ТДВ «СК « Альфа- гарант» звернулась ОСОБА_1 та надала копію страхового полісу АК/1946706.

За вказаними обставинами проведено службове розслідування, в результаті якого встановлено, що до страхового агента 27 грудня 2016 року о 15 год 00 хв зверталась невідома особа з метою страхування цивільно-правової відповідальності та для оформлення договору надавала свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу «Хонда», номерний знак НОМЕР_2 . Платіж за вказаним договором здійснено 16 січня 2017 року.

Просило визнати поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/1946706, який укладений 27 грудня 2016 року між ТДВ «СК «Альфа-Гарант» та ОСОБА_1 , недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2020 рокупозов задоволено. Визнано поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1946706 від 27 грудня 2016 року, який укладений між ТДВ СК «Альфа-Гарант» та ОСОБА_1 , недійсним. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довела, що саме вона 27 грудня 2016 року о 09 год 00 хв звернулась щоб застрахувати вказаний автомобіль. Суд зазначив, що саме це є підставою для визнання договору страхування недійсним, оскільки після ДТП отримано поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1946706, виданий 27 грудня 2016 року. Наслідком підписання договору страхування не є виникнення прав та обов`язків для сторін у разі, якщо страховий випадок настане після укладання договору страхування, але до здійснення страхувальником першого страхового платежу, у страховика не буде виникати обов`язку здійснювати страхові виплати. Договір страхування укладений після настання страхового випадку, про що свідчать пояснення страхового агенту, тому він є недійсним відповідно до статті 998 ЦК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 21 травня 2020 року апеляційну скаргу задоволено.Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що страховий платіж за договором від 27 грудня 2016 року №АК/194706 сплачено лише 16 січня 2017 року. Станом на момент ДТП 27 грудня 2016 року договір страхування укладений між ТДВ СК «Альфа-Гарант» та ОСОБА_1 не набрав чинності відповідно до статті 983 ЦК України, згідно з якою договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором. Тому, позивач не несе обов`язків страховика щодо виплати страхувальнику коштів у зв`язку з ДТП, яке відбулося 27 грудня 2016 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Соболя М. П. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2020 року, у якій просила змінити її мотивувальну частину, в іншій частині залишити без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Мотивувальна частина оскаржуваного судового рішення грунтується на недоведених обставинах та неповним з`ясуванням судом обставин, які мають значення для справи.

У централізованій базі даних МТСБУ містяться дані про те, що станом на 27 грудня 2016 року поліс є чинним.

Під час оформлення ДТП інспектор поліції Дацко О. М. склав схему ДТП, в якій зазначив, що ОСОБА_1 пред`явила поліс обов`язкового страхування серія АК № 1946706, виданий ТДВ СК «Альфа-Гарант», термін дії якого визначений до 26 грудня 2017 року.

Отже, на момент ДТП поліс вже був оформлений та пред`явлений інспектору, який оформляв ДТП.

Тому висновок суду першої інстанції, що поліс був виданий після ДТП не відповідає обставинам справи.

Обов'язок щодо заповнення страхового полісу покладається на страховика, тому саме він мав внести дані щодо внесення страхового платежу.

Крім того, у поясненнях від 17 січня 2017 року страховий агент ОСОБА_4 пояснив, що отримав від відповідача оплату страхового платежу в момент оформлення та передачі оригіналу полісу 27 грудня 2016 року, проте не вказав дату та час оплати страхового платежу, оскільки не знав коли здійснить оплату договору. Цей факт також підтвердив представник позивача у судовому засіданні 07 лютого 2020 року, проте суди не надали цьому правову оцінку.

Посилання позивача на те, що пункт 10 полісу не містить даних щодо часу, номеру і виду платіжного документа, які б підтверджували оплату, є безпідставиними, оскільки відповідно до пункту 2.1.4 Положення про особливості укладення договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортів, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 27 жовтня 2011 року № 673, обов`язок щодо заповнення страхового полісу лежить на страховикові.

Позивач не надав належні та допустимі докази на підтвердження недійсності договору обов`язкового страхування відповідно до статей 203, 215, 998 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції порушив право відповідача на справедливий розгляд справи, який передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В день розгляду справи судом апеляційної інстанції 21 травня 2020 року відбувся повторний автоматизований розподіл справи, згідно з яким змінився склад колегії. Відповідно до пункту 31 розділу 8 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, після проведення розподілу судових справ, поданих у паперовій формі, відповідальна особа суду не пізніше наступного робочого дня передає їх визначеному головуючому судді. Отже, нова колегія суддів фізично не могла розглянути справу, дослідити докази та надати їм належну правову оцінку, що є порушенням пункту 4 частини першої статті 411 ЦПК України.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ТДВ СК «Альфа-Гарант» на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Страховий платіж за договором страхування не було оплачено 27 грудня 2016 року, а внесено лише 16 січня 2017 року, тому договір страхування на момент вчинення ДТП чинності не набрав.

Безпідставним є посилання в касаційній скарзі щодо отримання коштів на оплату договору страховим агентом, оскільки страховий агент не уповноважений приймати від страхувальника кошти та може лише надати відомості про банківські реквізити страхової компанії. Тому отримання ним коштів є усною домовленістю з відповідачем, проте такі дії виходять за межі взаємовідносин із страховою компанією та не регулюються агентською угодою.

За наслідками моніторингу Єдиної централізованої бази даних МТСБУ встановлено, що ні станом на 26 грудня 2016 року, ні станом на 01 лютого 2016 року, ні станом на 01 лютого 2015 року транспортний засіб відповідача не забезпечено жодним полісом.

Суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивач не несе жодних обов`язків страховика щодо виплати страхувальнику коштів, оскільки на час ДТП договір страхування не набрав чинності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до постанови Подільського районного суду м. Києва від 24 лютого 2017 року ОСОБА_1 27 грудня 2016 року о 09 год 15 хв, керуючи автомобілем «Хонда», номерний знак НОМЕР_2 , у м. Києві на вул. Стеценка, 21, не вибрала безпечної дистанції та швидкості руху, внаслідок чого допустила зіткнення з транспортним засобом «Рено», номерний знак НОМЕР_3 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим порушила пункт 12.1,13.1 Правил дорожнього руху та вчинила правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП України.

Страховий поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на ім`я ОСОБА_5 № АК/1946706 видано 27 грудня 2016 року.

Відповідно до квитанції № 120С6618СD страховий платіж у розмірі 866,59 грн сплачено ОСОБА_5 16 січня 2017 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилалася на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору є визнання недійсним договору (полісу) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між сторонами 27 грудня 2016 року.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Загальні підставі недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України, згідно з якою підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Підстави недійсності договору страхування зазначені також у статті 998 ЦК України та передбачені статтею 29 Закону України «Про страхування», якими встановлено, що договір страхування також визнається судом недійсним, якщо його укладено після настання страхового випадку або об`єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про страхування» для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору (пункт 1.8 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно з частинами першою, другою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 983 ЦК України договір страхування набирає чинності

з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Верховний Суд зауважує, що необхідно розмежовувати поняття «укладення договору» та «набрання чинності договором».

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки по договору.

Отже, момент укладення договору може не збігатися з моментом набрання ним чинності, а тому несплата страхового платежу не є підставою для визнання укладеного договору страхування недійсним з підстав, заявлених позивачем.

Скасувавши рішення суду першої інстанції та відмовивши в позові, суд апеляційної інстанції, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що момент укладення договору може не збігатися з моментом набрання ним чинності (у цьому випадку після внесення страхового платежу), однак несплата страхового платежу не є підставою для визнання його недійсним відповідно до заявлених позивачем вимог.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 175/2661/16-ц, провадження № 61-1762св17, від 15 серпня 2018 року у справі № 341/263/16-ц, провадження № 61-8042св18, від 03 грудня 2018 року у справі № 523/9780/15-ц, провадження № 61-17980 св18, від 26 грудня 2018 рокуу справі № 591/507/17, провадження № 61-26899св18, від 10 червня 2020 року у справі № 750/1821/17, провадження № 61-32278св18.

Також вказані постанови Верховного Суду спростовують доводи касаційної скарги щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди не надали оцінки обставинам отримання страховим агентом коштів на оплату страхового платежу, з огляду на таке.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про страхування» страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов`язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором (стаття 983 ЦК України).

ЦК України, Законом України «Про страхування»та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено передачі страхувальником коштів страховому агенту як сплату страхового платежу.

Необгрунтованими є доводи касаційної скарги щодо неналежного складу суду з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справи від 21 травня 2020 року визначено склад колегії суддів апеляційного суду: головуючий суддя - Кругова С. С., судді: Бровченко І. О., Котелевець А. В.

Постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2020 року ухвалено колегією суддів у складі: головуючого судді - Кругової С. С., суддів: Бровченка І. О., Котелевець А. В., тобто без порушень пункту 4 частини першої статті 411 ЦПК України.

Згідно зі статтею 368 ЦПК України визначено порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно з матеріалами справи суддя-доповідач в апеляційному суді не змінювався з моменту передачі справи 02 березня 2020 року, суддя Кругова С. С. вивчала справу протягом майже трьох місяців та доповіла обставини справи колегії суддів. Фізіологічні можливості колегії суддів щодо з`ясування обставин справи виходять за межі правового регулювання процесуального закону та не можуть бути підставою скасування законного судового рішення згідно з пунктом 4 частини першої статті 411 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Соболя Михайла Петровича, залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко