Справа № 2-а-178/2009
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 березня 2009 року м. Чернігів
Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючої судді - Шитченко Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області про зобов'язання нарахування недоплаченої пенсії, як дитині війни, -
В С Т А Н О В И В:
13 січня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить зобов'язати відповідача нарахувати недоплачену, як особі, що має статус "дитина війни", щомісячну державну соціальну допомогу в сумі 2733 грн. 30 коп. за 2006-2007 роки. Заявлені вимоги мотивуються тим, що у відповідності до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" пенсія щомісячно повинна підвищуватися на 30% від мінімальної пенсії за віком. Але, всупереч положенням законодавства щодо недопущення обмежень чи скасувань встановлених державою соціальних гарантій дітям війни, розмір пенсії протиправно не підвищувався на 30 % мінімальної пенсії за віком. Також позивач просить поновити строк для звернення за захистом порушених прав, свобод та інтересів мотивуючи це тим, що її законні права було обмежено шляхом прийняття окремих неконституційних положень Законів України, а про належні права повідомлено не було, тому про факт їх порушення стало відомо лише після висвітлення зазначених подій у пресі в зв’язку з ухваленням 09 липня 2007 року Конституційним Судом України рішення, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», якими зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону.
В судове засідання позивач не з’явився, подавши заяву, в якій позов підтримує повністю та просить розглядати справу за його відсутності.
Відповідачем надіслано письмові заперечення, в яких він просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки в 2006 році не було законодавчо визначено порядок, джерела фінансування, та органи, що повинні займатись спірними виплатами. Крім цього, виплати коштів у період з 1 січня 2007 року по 9 липня 2007 року проводились відповідачем відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" правомірно, оскільки положення законодавчих актів, які визнано неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України такого рішення. Хоча рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення ст. 111, п. 12 ст. 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" було визнано неконституційними, проте відповідних законодавчих змін щодо фінансування виплат дітям війни здійснено не було. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. Крім того, ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Виходячи з цього, зазначений мінімальний розмір пенсії за віком для перерахунків чи підвищення пенсій не може бути застосований. Відповідач вважає, що він діяв в межах законодавчо наданих повноважень і не порушив вимоги чинного законодавства України, а т акож просить застосувати термін позовної давності відповідно до статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір по суті у письмовому провадженні на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Позивач ОСОБА_1 народився 14 лютого 1941 року і має визначений законом статус "дитини війни", що не оспорювалось відповідачем.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», редакція якої діяла до 1 січня 2008 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачуються замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою реалізації конституційного права на соціальний захист громадян.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, що регулював би цей розмір або встановлював інший, немає.
Тому суд не вважає таким, що ґрунтується на вимогах закону, посилання відповідача на необхідність застосування положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого законодавчо визначеного мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячного підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком, як це передбачається статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. Правова невизначеність щодо джерела коштів, з яких має виплачуватись оспорювана надбавка, пов'язана з відсутністю у державному бюджеті коштів, не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом. Тому судом не приймаються до уваги посилання відповідача, як на причину невиконання визначених законодавством зобов'язань, залежність від бюджетних асигнувань.
Положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2006 рік згідно з Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року, однак у зв’язку з виключенням п. 17 ст. 77 вказаного закону відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19 січня 2006 року дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було відновлено.
Згідно з п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом, зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року, було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно ч. 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідач письмово наполягав на застосуванні строків позовної давності, тому суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, оскільки позивачкою без поважних причин пропущений встановлений законом річний термін звернення до суду. Підстав для поновлення строку суд не вбачає, виходячи з того, що посилання ОСОБА_1 на те, що про порушення прав їй стало відомо лише після висвітлення в пресі ухваленого рішення Конституційного Суду України, не можуть бути визнані поважною причиною пропуску строків звернення до суду, оскільки офіційне опублікування рішення Конституційного Суду України «У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.ст. 29, 36, ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п. п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 ст. 71, ст.ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян)» від 09 липня 2007 року за 6-рп/2007 було здійснене в журналі «Офіційний вісник України», 2007, N 52 в 2007 році, а з відповідною заявою до суду ОСОБА_1 звернувся лише в 2009 році.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 100, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області про зобов'язання нарахування недоплаченої пенсії, як дитині війни, - відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано до апеляційного суду Київської області через Чернігівський районний суд протягом 10 днів з дня проголошення постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до апеляційного суду Київської області через Чернігівський районний суд протягом 20 днів після подання заяви на апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Н.В.Шитченко