Постанова

Іменем України

12 травня 2022 року

м. Київ

справа № 126/1737/20

провадження № 61-990св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя

за касаційною скаргою адвоката Пригузи Сергія Дмитровича як представника ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Стадника І. М., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позову банку

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила здійснити поділ майна подружжя, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та визнати за нею право власності на: 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 , загальною площею 245,98 кв. м; 1/2 частину нежитлової будівлі сушильного цеху лікарської сировини, загальною площею 155,48 кв. м, на АДРЕСА_1 ; прес для лікарської сировини; дизель-генератор; компресор повітряний; 3 станки для обробки дерева; телевізор; м`який куточок; бойлер для нагріву води; екструдер для переробки зерна; автоматичний ніж для порізки фруктів та овочів; холодильну установку.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала про те, що вона з 25 лютого 1989 року перебувала з відповідачем у шлюбі, який 16 липня 2020 року розірвано, про що в книзі реєстрації розірвань шлюбів Бершадського районного відділу реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління юстиції зроблено відповідний актовий запис від 16 липня 2020 року № 11.

Спірне майно було придбане сторонами в період шлюбу, воно належить їм як подружжю на праві спільної сумісної власності, тому позивач має намір поділити вищевказане майно шляхом визнання за нею частини всього майна, в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки в добровільному порядку сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, позивач просила позов задовольнити.

У липні 2021 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про відмову від частини позовних вимог, а саме : від поділу спільно нажитого майна: вантажного автомобіля «ГАЗ-53»; пресу для лікарської сировини; інкубатора; дизель-генератора; компресора; мінімийки «Керхер»; 3 станків для обробки дерева; 3 бетонозмішувачів; мотокоси «Штіль»; бензопили «Штіль»; холодильника; морозильної камери; газової плити; телевізора; комп`ютера; відеореєстратора зовнішнього спостереження на 6 камер; 3 м`яких куточків; холодильної установки; спального гарнітуру; кухонного гарнітуру; 3 бойлерів електричних для нагріву води; пральної машини: млина для переробки зерна; обладнання для виготовлення блоків; екструдера; автоматичного ножа для порізки фруктів та овочів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Бершадський районний суд Вінницької області рішенням від 28 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач звернулася до суду за захистом свого порушеного права шляхом подання позову про поділ майна подружжя, при цьому вказуючи, що вона перебувала в офіційному шлюбі з відповідачем у період з 25 лютого 1989 року до 16 липня 2020 року, проте офіційно шлюб між сторонами розірвано 30 серпня 1999 року, що підтверджено рішенням суду, тобто до моменту набуття відповідачем права власності на об`єкти нерухомого майна, на які позивач просить визнати право власності.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Вінницький апеляційний суд постановою від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 28 вересня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. В порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнав за ОСОБА_1 право власності на: 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями загальною площею 245,98 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 ; 1/2 частку нежитлової будівлі сушильного цеху лікарської сировини та складу загальною площею 155,48 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірне майно є спільним майном подружжя, тому підлягає поділу між сторонами в рівних частках. Позов подано з дотриманням позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 14 січня 2022 року, адвокат Пригуза С. Д. як представник ОСОБА_2 просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме : наявні порушення при визначенні правового інституту «сім`я», передбаченого статтею 3 СК України з усіма її складовими, з урахуванням правового впливу статей 57, 61, 63, 69, 70, 71 СК України та частини четвертої статті 267 ЦК України; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мать значення для правильного вирішення справи; суд необґрунтовано відхилив клопотання відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

На обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на те, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 30 серпня 1999 року позов ОСОБА_1 було задоволено та шлюб, зареєстрований 25 лютого 1989 року розірвано. Рішення суду набрало законної сили 10 вересня 1999 року.

Саме з 1999 року шлюбні відносини між сторонами припинилися.

Спірне майно набуте ОСОБА_2 22 березня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу, тобто після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 та припинення з нею шлюбних відносин. Факт знаходження чи реєстрації осіб за однією адресою не є фактом проживання разом, чого суд апеляційної інстанції не врахував.

Сам по собі факт придбання спірного майна в період зареєстрованого шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_2 з 25 липня 2003 року займається підприємницькою діяльністю, під час якої почав отримувати значний прибуток, за рахунок якого було здійснено оплату за придбання спірних приміщень, тому висновок апеляційного суду, що рух коштів по рахунку підприємства не свідчить про достатні заощадження фізичної особи ОСОБА_2 , необхідні для придбання спірного майна, є необґрунтованим.

Крім того, позивач звернулася до суду із цим позовом поза межами позовної давності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

22 лютого 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 лютого 1989 року між сторонами укладено шлюб.

30 серпня 1999 року рішенням Бершадського районного суду Вінницької області зареєстрований між сторонами шлюб розірвано.

16 червня 2020 року Бершадським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) було видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

З довідки від 25 грудня 2006 року № 2.8-242, виданої виконавчим комітетом Флоринської ради, видно, що котельня, яка переведена в сушильний цех та склад, що розташована на АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 і визнана як одне ціле майнового комплексу.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Флоринської сільської ради Бершадського району Вінницької області від 17 травня 2007 року № 67 за ОСОБА_2 оформлено право приватної власності на об`єкт нерухомого майна: в цілому нежитлову будівлю сушильного цеху лікарської сировини та складу загальною площею 155,48 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 .

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01 жовтня 2007 року серії НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Флоринської сільської ради, ОСОБА_2 є власником нежитлової будівлі загальною площею 155,48 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1 .

Згідно з копією свідоцтва про право власності серії НОМЕР_3 , виданого виконавчим комітетом Флоринської сільської ради, ОСОБА_2 є власником житлового будинку загальною площею 245,98 кв. м, житловою площею 147,447 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не

підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотньої дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Відповідно до статті 13 КпШС України в чинній на час розірвання шлюбу редакції права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

У статті 44 КпШС України вказано, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» увагу судів звернуто на те, що хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі реєстрації актів цивільного стану, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання. Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 01 січня 2004 року, тобто до дня набрання чинності СК України.

Встановивши, що розірвання шлюбу між сторонами зареєстровано Бершадським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану 16 червня 2020 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що шлюб між сторонами є припиненим саме з цієї дати - з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18).

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує доти, допоки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Встановивши, що спірне майно набуте сторонами в період шлюбу, презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя відповідач належними доказами не спростував, адже сам по собі рух коштів по рахунку підприємства не свідчить про придбання відповідачем цього майна за особисті кошти, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Статтями 256, 257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які підтверджували б заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Таким чином, визначальним у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності є день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Аналогічні висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 480/2526/14, від 05 жовтня 2021 року у справі № 755/16464/20, від 14 лютого 2018 року у справі № 759/12058/15-ц, провадження № 61-495св18, від 21 березня 2018 року у справі № 576/2447/15-ц, провадження № 61-8081св18, від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц, провадження № 61-19445св18.

Ураховуючи наведене, висновок апеляційного суду про дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з цими вимогами є обґрунтованим.

Аргументи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови апеляційного суду, значною мірою зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а також зводяться до необхідності переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Пригузи Сергія Дмитровича як представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2021 залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов