Постанова

Іменем України

04 травня 2022 року

м. Київ

справа № 344/10402/20

провадження № 61-16027св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Укртрансгаз»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуАкціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2021 року у складі судді Польської М. В.

та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року

у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Горейко М. Д., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз») про визнання наказу протиправним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що наказом філії «Оператор газотранспортної системи» Акціонерного товариства «Укртрансгаз» від 14 липня 2020 року № 427-к його звільнено з посади начальника західного сектору протикорозійного захисту відділу протикорозійного захисту та діагностики управління транспортування газу з 15 липня 2020 року у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

З 17 листопада 2015 року він перебував на виборній посаді голови первинної профспілкової організації апарату філії управління магістральних газопроводів «Прикарпаттрансгаз» Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»,

а з 08 жовтня 2015 року входив до об`єднаного профкому об`єднаної профспілкової організації управління магістральних газопроводів «Прикарпаттрансгаз» (далі - УМГ «Прикарпаттрансгаз»).

28 січня 2020 року його було попереджено про звільнення із займаної посади

у зв`язку зі скороченням чисельності і штату працівників АТ «Укртрансгаз». Упродовж березня - липня 2020 року, а саме: 31 березня, 13 квітня, 06 травня,

14 травня, 05 червня, 13 липня, відповідач надавав йому списки вакантних посад

в АТ «Укртрансгаз», і після їх вивчення позивач надав письмову згоду на зайняття вакансій з числа запропонованих. Проте надалі відповідач відмовив йому в переведенні на вакантні посади з надуманих причин.

Вказував на те, що первинна профспілкова організація філії УМГ «Прикарпаттрансгаз» щодо подання, в якому роботодавець просив профспілкову організацію надати згоду на розірвання з ним трудового договору, прийняла рішення про відмову в наданні такої згоди.

Зважаючи на те, що він займає виборні посади у профспілковій організації, роботодавець звернувся 26 травня 2020 року з поданням про надання згоди на розірвання з ним трудового договору до профкому об`єднаної профспілкової організації УМГ «Прикарпаттрансгаз». 15 червня 2020 року профком об`єднаної профспілкової організації також відмовив у наданні згоди на його звільнення.

Разом з цим, незважаючи на обґрунтовану відмову в наданні згоди первинної профспілкової організації та об`єднаної профспілкової організації УМГ «Прикарпаттрансгаз» на звільнення ОСОБА_1 , роботодавець видав наказ від

14 липня 2020 року № 427-к, яким звільнив позивача з 15 липня 2020 року.

Позивач вважав, що під час його звільнення роботодавець не виконав норм частини другої статті 40 і частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, всупереч статті 43 КЗпП України звільнив його за наявності відмови первинної профспілкової організації та профкому об`єднаної профспілкової організації, не виконав норми частини третьої статті 252 КЗпП України та не дотримав положень, визначених статтею 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а саме: зважаючи на те що він є членом об`єднаної профспілкової організації УМГ «Прикарпаттрансгаз», відповідач зобов`язаний був звернутись з метою отримання згоди на його звільнення також і до Івано-Франківської обласної організації профспілки працівників нафтової і газової промисловості, яка є вищою організацією об`єднаної профспілкової організації УМГ «Прикарпаттрансгаз».

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив:

визнати наказ АТ «Укртрансгаз» від 14 липня 2020 року № 427-к протиправним і скасувати його;

поновити його на посаді начальника західного сектору протикорозійного захисту відділу протикорозійного захисту та діагностики управління транспортування газу філії «Оператор газотранспортної системи» АТ «Укртрансгаз»;

стягнути з АТ «Укртрансгаз» середній заробіток за час вимушеного прогулу;

допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі

і стягнення заробітної плати за один місяць.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від

15 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ АТ «Укртрансгаз» від 14 липня

2020 року № 427-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника західного сектору протикорозійного захисту відділу протикорозійного захисту та діагностики управління транспортування газу філії «Оператор газотранспортної системи» АТ «Укртрансгаз» з 15 липня 2020 року, у зв`язку зі скороченням штату працівників, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Вирішено поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді до посади, яку він займав на час звільнення, або внести зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду начальника західного сектору протикорозійного захисту відділу протикорозійного захисту та діагностики управління транспортування газу філії «Оператор газотранспортної системи» АТ «Укртрансгаз».

Стягнуто з АТ «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 липня 2020 року до 15 квітня 2021 року в сумі 331 966,04 грн, з обов`язковим відрахуванням необхідних платежів, нарахованих на вказану виплату, згідно з вимогами чинного законодавства.

Стягнуто з АТ «Укртрансгаз» на користь держави за дві вимоги немайнового характеру 1 681,80 грн та вимогу майнового характеру 3 319,66 грн судового збору.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць.

Суд першої інстанції виходив з того, що реорганізація та зменшення кількості штатних одиниць є правом відповідача, а скорочення штату відповідачем має бути проведено з дотриманням норм частини другої статті 40 та статті 49-2 КЗпП України, при цьому позивача належним чином та у визначений законом строк має бути повідомлено про скорочення його посади й запропоновано йому наявні вакантні посади на підприємстві. Водночас при виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури. Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати

з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Проте таких вимог, на переконання суду, на підставі досліджених доказів у цій справі, роботодавець не дотримав.

Із переліком вакансій, наданим відповідачем станом на 09 липня 2020 року, позивач ознайомився 13 липня 2020 року. У цей же день вакантні посади, які обрав позивач, зокрема начальника сектору протикорозійного захисту відділу головного енергетика Технічного департаменту та провідного інженера сектору протикорозійного захисту відділу головного енергетика Технічного департаменту, і які відповідають його освіті та кваліфікації, були виведені зі штатного розпису.

Водночас доводи про те, що цілого відділу протикорозійного захисту станом на

13 липня 2020 року не було в штатному розписі, спростовуються запропонованими позивачу вакантними посадами станом на 09 липня 2020 року. Тобто за наявності наміру вивести увесь сектор (троє працівників) зі штату відповідач мав би врахувати, що цей підрозділ він не повинен пропонувати на 4 календарні дні, як і вакантні посади позивачу, які як альтернативні дві посади з вказаного сектору (начальника чи інженера). Відповідач також не надав суду доказів того, які саме зміни до штатних розписів в АТ «Укртрансгаз» були введені у дію з 01 січня 2020 року. Крім того, суд роз`яснив представнику відповідача право надати під час розгляду справи штатний розпис і станом на 01 січня

2020 року - для підтвердження кількості скорочень штатних посад на підприємстві, і на час дослідження судом доказів - з метою з`ясування всіх обставин, що є предметом розгляду, та перевірки судом наявних вакантних посад протягом 2020 року, а також на час ухвалення рішення в частині перевірки рівнозначної посади, проте такого доказу відповідач так і не надав. На переконання суду, такі дії відповідача свідчать про порушення порядку надання позивачу можливості обрати вакантні посади, запропоновані йому ж відповідачем. Як наслідок АТ «Укртрансгаз» порушило процедуру звільнення позивача щодо пропонування вакантних посад та обов`язку переведення працівника на такі посади при скороченні штату і чисельності працівників.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які підтверджували б, що відповідач проводив роботу з визначення кваліфікації працівників, що підлягали вивільненню, вживалися певні заходи для перевірки продуктивності праці та кваліфікації працівників, у тому числі позивача, матеріали справи не містять. Навпаки, у матеріалах справи є відомості про кваліфікаційні вимоги до вакантних посад, обраних позивачем, зокрема вимагається повна вища освіта відповідного напряму і стаж роботи за фахом не менше трьох років.

Суд першої інстанції також дійшов висновку, що вимоги, які передбачені у посадовій інструкції, про відповідність кваліфікації посади, на якій працював

ОСОБА_1 , є аналогічними до кваліфікаційних вимог вакантних посад.

Більше того, суд взяв до уваги те, що позивач має сім`ю, дружина безробітна, донька навчається в коледжі, тобто він є особою, в сім`ї якої немає інших працівників із самостійним заробітком (відомості зазначені у його письмових заявах про обрання вакансій).

Стосовно обраних позивачем вакантних посад за пропозицією самого ж відповідача, частина їх одразу виводилась зі штату, щодо інших за результатами розгляду відповідною комісією, створеною відповідачем, здійснювалася перевірка щодо наявності у позивача кваліфікації та досвіду роботи згідно з кваліфікаційними вимогами до цих посад, за результатами чого було встановлено, що ОСОБА_1 не може обіймати ці посади, оскільки його кваліфікація та досвід роботи не є відповідними для зайняття цих посад (без зазначення, яких саме чи порівняння кваліфікаційних вимог). Позивач, у свою чергу, доводив, що його діяльність як голови профспілки не влаштовувала роботодавця і, на його переконання, саме через його діяльність як керівника профспілки були так звані відмови з огляду на невідповідність його даних вакантним посадам. Подібну позицію висловила й Івано-Франківська обласна організація профспілок у протоколі від 04 березня 2021 року. Суд дійшов висновку, що, пропонуючи

ОСОБА_1 вакантні посади для ознайомлення, роботодавець фактично передбачав, що позивач може зайняти ці посади, виходячи з його кваліфікації і досвіду роботи.

Також суд першої інстанції вказав, що, оскільки ОСОБА_1 є керівником первинної профспілкової організації, членом об`єднаного профспілкового комітету ОПО УМГ «Прикарпаттрансгаз» та членом обласної ради Івано-Франківської обласної організації профспілки працівників нафтової і газової промисловості, роботодавець повинен був звернутися до таких трьох профспілкових організацій. Проте у цій справі подання роботодавця про погодження звільнення ОСОБА_1 не було предметом розгляду обласної ради Івано-Франківської обласної організації профспілки працівників нафтової і газової промисловості, відповідної згоди відповідач не отримував.

Дійшовши висновку про протиправність та скасування наказу АТ «Укртрансгаз» від 14 липня 2020 року № 427-к про звільнення позивача, суд першої інстанції вважав необхідним поновити ОСОБА_1 на посаді начальника західного сектору протикорозійного захисту відділу протикорозійного захисту та діагностики управління транспортування газу філії «Оператор газотранспортної системи» АТ «Укртрансгаз» та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі, що визначений судом.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Укртрансгаз» задоволено частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 15 квітня 2021 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на рівнозначній посаді, яку він займав на час звільнення, або шляхом внесення змін до штатного розпису з уведенням скороченої посади начальника західного сектору протикорозійного захисту відділу протикорозійного захисту та діагностики управління транспортування газу філії «Оператор газотранспортної системи» АТ «Укртрансгаз», змінено.

Викладено абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції

в наступній редакції: «Поновити на роботі ОСОБА_1 на посаді начальника західного сектору протикорозійного захисту відділу протикорозійного захисту та діагностики управління транспортування газу філії «Оператор газотранспортної системи» Акціонерного товариства «Укртрансгаз».

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача відбулось з порушенням норм трудового законодавства, зокрема, у зв`язку з тим, що відповідач не виконав обов`язку щодо працевлаштування позивача та звільнив його за наявності обґрунтованого рішення профспілкового комітету про ненадання згоди на таке звільнення.

Водночас частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог, чим порушив норму частини другої статті 264 ЦПК України. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив поновити його на посаді начальника західного сектору протикорозійного захисту відділу протикорозійного захисту та діагностики управління транспортування газу філії «Оператор газотранспортної системи» АТ «Укртрансгаз». Проте, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд ухвалив поновити на роботі ОСОБА_1 на рівнозначній посаді, яку він обіймав на час звільнення або внести зміни в штатний розпис, ввівши скорочену посаду начальника західного сектору протикорозійного захисту відділу протикорозійного захисту та діагностики управління транспортування газу філії «Оператор газотранспортної системи» АТ «Укртрансгаз». Таке рішення суду першої інстанції свідчить про порушення ним принципу диспозитивності та ухвалення рішення з умовою, що суперечить процесуальному закону.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що питання поновлення на роботі працівника, посада якого скорочена, врегульоване статтею 235 КЗпП України, тому у суду першої інстанції не було підстав вказувати порядок поновлення працівника. Отже, рішення суду в цій частині необхідно змінити та викласти абзац третій резолютивної частини рішення суду в іншій редакції.

Аргументи учасників справи

У вересні 2021 року АТ «Укртрансгаз» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статті 49-2 КЗпП України;

суди дійшли помилкового висновку про невідповідність дій АТ «Укртрансгаз» нормам статті 43, частини третьої статті 252 КЗпП України під час звільнення позивача;

під час вирішення справи суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права.

У листопаді 2021 року до суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, який підписаний його представником Парфаном Т. Д. У відзиві представник позивача просить касаційну скаргу залишити без задоволення та стягнути з АТ «Укртрансгаз» судові витрати (витрати на професійну правову допомогу)

у розмірі 42 900,00 грн.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:

суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про порушення АТ «Укртрансгаз» норм трудового законодавства та наявність підстав для задоволення позовних вимог;

правові висновки Верховного Суду, на які у касаційній скарзі посилається відповідач, зроблені за інших фактичних обставин і не можуть застосовуватись під час вирішення цієї справи;

посилання відповідача на необґрунтованість рішень профспілкових органів є безпідставним та спростовується матеріалами справи.

У лютому 2022 року від АТ «Укртрансгаз» надійшло заперечення на клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу.

Заперечення мотивоване тим, що:

витрати на професійну правничу допомогу, які пред`явлені до стягнення з відповідача, є неспівмірним зі складністю справи, наданими адвокатом послугами, часом, який витрачений адвокатом та ціною позову. Крім того, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 42 900,00 грн є такими, що не відповідають критеріям розумності та реальності;

заявлений позивачем до стягнення «гонорар успіху» не відповідає критерію розумності.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року АТ «Укртрансгаз» поновлено строк на касаційне оскарження рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2021 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права). Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі

№ 461/3024/18, від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 761/8658/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі

№ 176/3792/14-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 500/4406/19.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 09 листопада 1995 року працював

в «Укртрансгаз» на різних посадах.

07 червня 2019 року позивача переведено на посаду начальника західного сектору протикорозійного захисту відділу протикорозійного захисту та діагностики управління транспортування газу філії «Оператор газотранспортної системи України» АТ «Укртрансгаз».

Відповідно до розпорядження первинної профспілкової організації апарату філії УМГ «Прикарпаттрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» від 16 листопада 2015 року

ОСОБА_1 вступив на посаду голови первинної профспілкової організації апарату філії УМГ «Прикарпаттрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» з 17 листопада 2015 року.

Попередженням про вивільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення відповідно до пункту 1 статті

40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням з 01 січня 2020 року посади «Начальник сектору» структурного підрозділу «Філія «Оператор газотранспортної системи України», Апарат, Управління транспортування газу, Відділ протикорозійного захисту та діагностики, Західний сектор протикорозійного захисту»

АТ «Укртрансгаз», після закінчення двомісячного терміну з дня ознайомлення

з цим попередженням.

Одночасно з попередженням ОСОБА_1 запропоновано вакантні посади згідно

з переліком вакантних посад АТ «Укртрансгаз» станом на 16 січня 2020 року за відповідною професією чи спеціальністю, з урахуванням освітньо-кваліфікаційного рівня, зазначеного у кваліфікаційних вимогах, передбачених посадовими (робочими) інструкціями, відповідно до статті 49-2 КЗпП України.

З попередженням про звільнення та переліком вакантних посад ОСОБА_1 ознайомився 28 січня 2020 року, про що свідчить його підпис. У попередженні

(т. 1, а. с. 9) зазначено, що «від запропонованих вакансій АТ «Укртрансгаз» станом на 16.01.2020 року відмовляється (перелік вакансій на 4-х аркушах)».

31 березня 2020 року (після отримання переліку вакантних посад станом на 16 січня 2020 року) ОСОБА_1 подав заяву, в якій просив розглянути його кандидатуру для призначення на вакантну посаду - заступника директора департаменту - начальника відділу; категорія - начальник відділу; апарат АТ «Укртрансгаз»; підрозділ - відділ забезпечення виробництва.

Згідно з витягом з протоколу засідання комісії з визначення переважного права працівників на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами у виробництві і праці від 16 квітня 2020 року № 8 комісія ухвалила рішення не розглядати питання про визначення переважного права на залишення на роботі для працівників, які подали заяви станом на 15 квітня 2020 року на вакантні посади, зокрема за заявою ОСОБА_1 від 31 березня 2020 року на посаду «заступник директора - начальник відділу забезпечення виробництва

АТ «Укртрансгаз»», у зв`язку з виведенням посади із штатного розпису товариства 18 березня 2020 року (т. 1, а. с.18 - 19).

У подальшому п`ять разів до закінчення терміну попередження позивачу пропонувались на розгляд вакантні посади, які підходять за його кваліфікацією.

Так, 10 квітня 2020 року ОСОБА_1 ознайомився з переліком запропонованих роботодавцем вакансій, наявних станом на 10 квітня 2020 року, зазначивши, що відповідь стосовно прийняття чи відмови від вакансій він надасть 14 квітня

2020 року (т. 1, а. с.10 - 16).

Разом з цим відповіді позивач не надавав.

Станом на 05 травня 2020 року роботодавець знову запропонував позивачу список вакантних посад. Щодо цього списку позивач визначився 06 травня

2020 року і погодився зайняти вакантну посаду заступника директора із закупівель та забезпечення виробництва - начальника відділу апарату АТ «Укртрансгаз», відділ забезпечення виробництва, про що зазначено в графі ознайомлення з переліком, подав 07 травня 2020 року письмову заяву. Водночас така посада із дослідженого судом списку, була передбачена у вакантних посадах АТ «Укртрансгаз» станом на 05 травня 2020 року за порядковим номером 3 (т. 1,

а. с. 20 - 22 зв., 23).

Станом на 12 травня 2020 року роботодавець запропонував позивачу список вакантних посад, і 14 травня 2020 року позивач визначився з вакантною посадою, прийнявши пропозицію. Заявою від 14 травня 2020 року ОСОБА_1 просив відповідача розглянути його кандидатуру для призначення на вакантну посаду заступника директора департаменту - начальника відділу супроводження тендерних закупівель, яка в дослідженому судом списку вакантних посад станом на 12 травня 2020 року була наявна під порядковим номером 4 (т. 1, а. с. 24 - 26 зв., 27).

Згідно з витягом з протоколу засідання комісії з визначення переважного права працівників на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці від 19 травня 2020 року № 11 за заявами, поданими станом на 18 травня 2020 року, ОСОБА_1 відмовлено

у визначенні переважного права залишення на роботі за його двома вищезазначеними заявами у зв`язку з невідповідністю кваліфікаційним вимогам щодо посади - начальник відділу супроводження тендерних закупівель товарів та послуг департаменту із закупівель товарів, робіт та послуг апарату АТ «Укртрансгаз» і щодо посади заступник директора із закупівель та забезпечення виробництва - начальник відділу забезпечення виробництва апарату АТ «Укртрансгаз» (т. 1, а. с.105).

Станом на 04 червня 2020 року роботодавець запропонував позивачу список вакантних посад і цього ж дня позивач визначився з вакантною посадою, прийнявши пропозицію. 05 червня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про розгляд його кандидатури для призначення на вакантну посаду - начальника відділу обліку, аналізу та планування закупівель, яка була наявна у списку вакантних посад під номером 5 (т. 1, а. с. 28 - 33 зв., 34). Також 05 червня 2020 року

ОСОБА_1 подав заяву про розгляд його кандидатури для призначення на вакантну посаду начальника відділу організації та супроводу закупівель тендерного комітету (т. 1, а. с. 35), яка була у списку вакантних посад під номером 3

(т. 1, а. с. 28).

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з визначення переважного права працівників на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці від 16 червня 2020 року № 12 відмовлено у визначенні переважного права на залишення на роботі згідно з поданими станом на 10 червня 2020 року заявами працівників, зокрема,

і ОСОБА_1 на посади з напряму матеріально-технічного забезпечення та

з напряму організації та супроводу закупівель, у зв`язку з невідповідністю кваліфікаційним вимогам до цих посад (т. 1, а. с.104).

Станом на 09 липня 2020 року роботодавець запропонував позивачу список вакантних посад і 13 липня 2020 року позивач визначився з чотирма вакантними посадами, прийнявши пропозиції (т. 1, а. с. 36 - 37). Зокрема, в цей день він подав чотири окремі заяви про розгляд його кандидатури для призначення на вакантні посади: начальника відділу головного енергетика; начальника сектору енергозабезпечення відділу головного енергетика (т. 1, а. с. 39, 36 зв.); начальника сектору протикорозійного захисту відділу головного енергетика (т. 1, а. с. 40,

36 зв.); провідного інженера сектору протикорозійного захисту відділу головного енергетика (т. 1, а. с. 41, 36 зв.), які були наявні у запропонованому роботодавцем переліку вакантних посадах станом на 09 липня 2020 року.

Згідно з витягом з протоколу засідання комісії з визначення переважного права працівників на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці від 14 липня 2020 року № 16 ухвалено рішення про відмову ОСОБА_1 , начальнику західного сектору протикорозійного захисту відділу протикорозійного захисту та діагностики управління транспортування газу філії «Оператору ГТС України» у визначенні переважного права на залишення на роботі за двома вакантними посадами: начальника відділу головного енергетика Технічного департаменту, а також начальника сектору енергозабезпечення відділу головного енергетика Технічного департаменту - у зв`язку з невідповідністю кваліфікаційним вимогам (пункт 3 рішення). Взято до уваги, що з 13 липня 2020 року посади начальника сектору протикорозійного захисту відділу головного енергетика Технічного департаменту та провідного інженера сектору протикорозійного захисту відділу, головного енергетика Технічного департаменту, згідно з наказом від 13 липня

2020 року № 398 (тобто в день написання позивачем заяви про розгляд його кандидатури) - вже виведені зі штатного розпису, тому було вирішено не розглядати такі заяви (т. 1, а. с. 42).

Згідно з протоколом засідання профкому первинної профспілкової організації апарату філії УМГ «Прикарпаттрансгаз» від 06 травня 2020 року № 3 профспілковий комітет постановив відмовити у наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

з начальником західного сектору протикорозійного захисту відділу протикорозійного захисту та діагностики філії «Оператор газотранспортної системи України» ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (скорочення посади). На засіданні профспілкового комітету був присутній

ОСОБА_1 , який, як голова, підписав вказаний протокол.

Зазначене також підтверджується постановою профкому первинної профспілкової організації апарату філії УМГ «Прикарпаттрансгаз» від 06 травня 2020 року № П-3-1.

Згідно із протоколом засідання профкому об`єднаної профспілкової організації УМГ «Прикарпаттрансгаз» від 15 червня 2020 року № 40 на розгляд профспілкового комітету була винесена пропозиція щодо відмови у наданні згоди на розірвання трудового договору у зв`язку зі скороченням посади з начальником сектору протикорозійного захисту філії «Оператор газотранспортної системи України» АТ «Укртрансгаз» ОСОБА_1 . Результат голосування: за - 8;

утримались - 1. Таким чином, профспілковий комітет постановив відмовити

у наданні згоди на розірвання трудового договору із ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з протоколу засідання президії Івано-Франківської обласної організації профспілки працівників нафтової і газової промисловості України від 04 березня 2021 року № П-48 відмовлено у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 з 15 липня 2020 року за ініціативою роботодавця або уповноваженого ним органу на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Наказом виконуючого обов`язки генерального директора філії «Оператор газотранспортної системи України» АТ «Укртрансгаз» від 14 липня 2020 року

№ 427-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника західного сектору протикорозійного захисту відділу протикорозійного захисту та діагностики управління транспортування газу з 15 липня 2020 року у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

У статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці,

в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення

з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Відповідно до статті 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у разі звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу).

Задовольняючи позовні вимоги в частині позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди виходили з того, що позивача звільнено з порушенням норм трудового законодавства, а саме: відповідач не виконав обов`язку щодо працевлаштування позивача та звільнив його за наявності обґрунтованого рішення профспілкового комітету про ненадання згоди на таке звільнення.

При цьому апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції в частині зазначення порядку поновлення позивача, виклавши відповідний пункт у новій редакції.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Як встановили суди, у відповідача дійсно відбулось скорочення чисельності та штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.

У справі, що переглядається, суди, серед іншого, також встановили, що:

відповідно до списку вакантних посад АТ «Укртрансгаз», в якому, такими станом на 09 липня 2020 року, зокрема, зазначено «Начальник сектору» та «Інженер Провідний» у секторі протикорозійного захисту відділу головного енергетика. Цей список наданий позивачу для ознайомлення 13 липня 2020 року, ОСОБА_1 у цей же день у списку напроти вказаних посад, які він міг займати за фахом і досвідом роботи, поставив відмітку «приймаю пропозицію» (т. 1, а. с. 36 - 38) і подав до комісії з визначення переважного права працівників на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці відповідні заяви про призначення на вакантні посади (т. 1, а. с. 40, 41);

проте зазначена комісія 14 липня 2020 року вирішила не розглядати вказані заяви у зв`язку «з виведенням зазначених посад зі штатного розпису Товариства», пославшись на наказ від 13 липня 2020 року № 398 (т. 1, а. с. 42).

Наведені обставини (пропозиція вакантних посад позивачу, які він міг займати відповідно до своєї кваліфікації і досвіду роботи, та виведення їх в один і той самий день із штатного розпису після надання ним згоди на переведення на будь-яку з них) свідчать про створення відповідачем штучних перешкод для переведення позивача на іншу роботу і, невиконання ним як роботодавцем встановленого частиною другою статті 40 та частиною третьою статті 49-2 КЗпП України обов`язку з працевлаштування вивільнюваного працівника.

Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність ще й такої підстави для скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі, як відмова виборного органу первинної профспілкової організації та вищого виборного органу цієї ж профспілки у наданні згоди на звільнення позивача з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 252 КЗпП України, частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Ці норми встановлюють додаткові гарантії для працівників, обраних до профспілкових органів, і застосовуються додатково із дотриманням загальних норм.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Згідно з частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Виходячи з вищезазначених норм права, суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише в разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації, і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України).

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову в наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

З урахуванням зазначеного, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Встановивши, що рішення профспілкових органів є обґрунтованими, оскільки вони містять посилання на правове мотивування незаконності звільнення позивача та посилання на неврахування АТ «Укртрансгаз» фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з позивачем є порушенням його законних прав, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що немає підстав для звільнення позивача з роботи у зв`язку з відсутністю однієї з обов`язкових умов (згоди профспілкового органу) для звільнення позивача з роботи.

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про те, що звільнення позивача відбулось з порушенням норм трудового законодавства, зокрема,

у зв`язку з тим, що відповідач не виконав обов`язку щодо працевлаштування позивача та звільнив його за наявності обґрунтованого рішення виборного органу первинної профспілкової організації та вищестоящого виборного органу цієї профспілки про відмову в наданні згоди на таке звільнення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду в незміненій частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання норм частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження

№ 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними

(§ 55).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі

№ 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначено, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у разі укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 , понесених у суді касаційної інстанції, його представник разом з відзивом на касаційну скаргу надав такі документи: копію додаткової угоди від 09 листопада 2021 року № 2 до договору про надання правової допомоги від 17 липня 2020 року; копію детального опису послуг, наданих ОСОБА_1 в рамках договору про надання правової допомоги від 17 липня 2020 року у спорі з АТ «Укртрансгаз» на стадії касаційного провадження; копію акта наданих послуг з правової допомоги від

15 листопада 2021 року № 2; копію квитанції до прибуткового касового ордера від 15 листопада 2021 року № 3/11; копію ордера на надання правової допомоги від 17 липня 2020 року та документи, що підтверджують направлення відзиву

ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку на адресу АТ «Укртрансгаз».

Ураховуючи надані представником відповідача докази та прийняте судом касаційної інстанції рішення про залишення касаційної скарги без задоволення, колегія суддів погоджується з тим, що існують підстави для розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 у суді касаційної інстанції.

Водночас колегія суддів частково погоджується із доводами заперечень на клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу щодо неспівмірності заявлених представником ОСОБА_1 витрат.

Заявник просить стягнути з АТ «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_1

2 100,00 грн витрат на ознайомлення з касаційною скаргою; 2 100,00 грн консультації з клієнтом (кількість 2); 5 500,00 грн витрат на підготовку відзиву на касаційну скаргу (кількість 1) та 33 200,00 - гонорар успіху, всього - 42 900,00 грн.

Водночас ознайомлення з касаційною скаргою, а також консультації з клієнтом (фактично погодження позиції сторони позивача на стадії касаційного провадження) мають організаційний характер, є складовими підготовки відзиву на касаційну скаргу та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окрема послуга, яка підлягає окремій оплаті. Тому відшкодуванню підлягає вартість послуг із підготовки відзиву на касаційну скаргу як комплексної послуги у розмірі 5 500,00 грн.

Щодо витрат на правову допомогу у вигляді «гонорару успіху», з урахуванням критеріїв необхідності та розумності колегія суддів вважає необхідним зменшити їх до розміру 5 000,00 грн.

Також колегія суддів взяла до уваги, що позов стосується позовних вимог про визнання наказу протиправним, поновлення на займаній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розгляд справи у суді касаційної інстанції здійснювався без виклику сторін, а адвокат Парфан Т. Д. надав до Верховного Суду лише один документ правового характеру із викладенням позиції ОСОБА_1 - відзив на касаційну скаргу АТ «Укртрансгаз».

Отже, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат

на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, а також з урахуванням поданого представником відповідача заперечення щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу та його доводів щодо їх неспівмірності, Верховний Суд дійшов висновку про стягнення з АТ «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_1 10 500,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, та відмову у стягненні інших витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від

15 квітня 2021 року у незміненій частині та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу адвоката у загальному розмірі

10 500,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар