7/А-3127/08

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    9 жовтня 2008 року Вишгородський районний суд Київської області в складі

головуючого – судді ОСОБА_1,

при секретарі ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді адміністративну справу за позовами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31 до Управління Пенсійного Фонду України у Вишгородському районі Київської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,

встановив:

    позивачі звернулися до суду з даним позовом, посилаючись на те, що з 1 січня 2006 року по наступний час вони – як діти війни, не отримували соціальну допомогу у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, а тому просили стягнути недоплачену пенсію за 2006 – 2007 роки в сумі 2 733 грн. 30 коп., а позивачі ОСОБА_22, ОСОБА_21, ОСОБА_10, ОСОБА_27, ОСОБА_31, ОСОБА_23, ОСОБА_29, ОСОБА_20, ОСОБА_30,  ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_28, ОСОБА_7, ОСОБА_25 та ОСОБА_24 нарахували на цю суму індекси інфляції і просили стягнути також виплати за 2008 рік у розмірі 4 646 грн. 14 коп.

    У судовому засіданні позивачі просили про задоволення позовів з викладених у них підставах. Про порушення своїх прав дізналися наприкінці 2007 року.

    Представник відповідача проти позову заперечила.

    Ствердила, що закон, на який посилаються позивачі, порядку проведення згаданих доплат не встановлює й обов’язку їх здійснення на відповідача не покладає. Крім того, Законами України „Про державний бюджет України на 2006 та 2007 роки” проведення таких виплат не передбачалося й грошові кошти для цього відповідачу не виділялися, а тому підстав до задоволення позовів не вбачала.

    Заслухавши сторони і дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

    З матеріалів справи, вбачаються спірні правовідносини, що виникли між Управлінням Пенсійного фонду України у Вишгородському районі та позивачами, з приводу виплати державної соціальної щомісячної допомоги на дітей війни.

    При вирішенні цієї справи суд застосовує Закон України „Про соціальний захист дітей війни”, який набрав чинності 1 січня 2006 року і є чинним на час розгляду справи (далі Закон), та Конституцію України.

      Згідно зі статтями 8 і 19 Конституції України та ст. 9 КАС України, суд при розгляді цієї справи, виходить з принципів верховенства права й законності, відповідно до яких органи державної влади, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

    Судом установлено, що всі 30 позивачів згідно ст. 1 Закону є дітьми війни, які знаходяться на обліку у відповідача, як пенсіонери та мають право на державну соціальну підтримку в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, запроваджену з 1 січня 2006 року ст. 6 цього ж Закону.

    У 2006-2007 роках така допомога позивачам не виплачувалася внаслідок зупинення дії ст. 6 Закону пунктом 17 ст. 77 та ст. 110 Закону України „Про державний бюджет на 2006 рік” та пунктом 12 ст. 71 Закону України „Про державний бюджет на 2007 рік”.

    Суд зазначає, що відповідно до статей 21 і 22 Конституції України конституційні права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод не допускається.

    Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” державні соціальні гарантії дітей війни встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

    Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. Конституційний принцип правової держави вимагає від неї утримуватися від обмеження загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина, в тому числі прав дітей на отримання соціальних виплат у вказаних вище розрахункових величинах.

    Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що зазначено у рішеннях № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року та № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року) пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

    До них зокрема, належать й дійти війни, яким призначається доплата до пенсії за спеціальним законом про їх статус.

    У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів статтею 22 Конституції України не допускається.

    Згідно ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод визначаються виключно законами України, а тому питання визначення розрахункової величини, що використовується для підвищення пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, є також предметом виключно законів України.

    За висновком Конституційного Суду України зупинення законом України про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України не відповідає статтям 1,3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статі 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.

    При цьому зазначено й те, що Верховна ОСОБА_10 України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

    Таким чином, суд вважає, що дії Управління щодо невиплати позивачам доплати до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком є неправомірними, оскільки не відповідають вимогам ст. 6 Закону.

    Згідно статей 1 і 2 Закону України „Про прожитковий мінімум” прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсій за віком, та який щорічно затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет на відповідний рік.

      При цьому прожитковий мінімум є базовим соціальним стандартом (ч. 3 ст. 46 Конституції України, ст. 6 Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”), який визначається виключно законами України.

    Таким чином, прожитковий мінімум на 2006-2007 роки згідно зі статями 65 і 62 Законів України „Про державний бюджет України” у відповідні періоди становить 350 грн., 359 грн., 366 грн., 380 грн., 406 грн. і 411 грн., а тому такий розмір коштів повинен бути взятий за основу при вирахуванні 30 % мінімальної пенсії за віком.

    З урахуванням наведеного, подані позивачами розрахунки сум, які підлягають виплаті, є вірними, ґрунтується на вимогах закону і сумнівів у суду не викликають, а тому з відповідача слід стягнути невиплачені суми в період з жовтня 2006 року по 31 червня 2008 року.

    У той же час, Управління ствердило, що у 2008 році згідно ст. 41 Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік” позивачам виплачувалася згадані надбавки до пенсії у розмірі визначеному законом.

    При подачі позову й в ході розгляду справи ці обставини позивачами не враховано, й невідповідність законові одержаних виплат, разом з порушенням їх прав у цій частині не обґрунтовувалися, а тому неправомірних дій відповідача в частині проведення позивачам доплати до пенсії в 2008 році згідно ст. 6 Закону суд не вбачає.

    Крім того, судом установлено й те, що позивачі ОСОБА_25, ОСОБА_13, ОСОБА_7 та ОСОБА_24 є інвалідами, яким протягом 2007 року згідно ст. 11 Закону України „Про державний бюджет на 2007 рік” виплачено на виконання ст. 6 Закону надбавку, як дітям війни, на загальну суму 241 грн. 75 коп., що слід урахувати при задоволенні позову й стягненні невиплачених сум.

    Разом з тим, вимоги ст. 625 ЦК України щодо грошового зобов’язання, до публічно-правових відносин у цій справі застосовуватися не можуть, а тому позови в частині стягнення індексу інфляції задоволенню не підлягають.

    Тим самим, суд вважає наявними порушення прав позивачів, які підлягають захистові, а пред’явлені позови частковому задоволенню з урахуванням наведеного вище.

    Враховує суд і те, що п. 41 розділу ІІ Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік” від 28 грудня 2008 року згадану редакцію ст. 6 Закону змінено, і такі зміни втратили чинність лише з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-рп від 22 травня 2008 року, а тому звернення позивачів відповідає межам строку встановленого ст. 99 КАС України.

    На підставі викладеного і керуючись статтями 160-163 КАС України,

постановив:

    позовні заяви задовольнити частково.

      Стягнути з Управління Пенсійного Фонду України у Вишгородському районі Київської області на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31 недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни за 2006 – 2007 роки в розмірі 2 733 грн. 30 коп. кожному, а на користь ОСОБА_25, ОСОБА_13, ОСОБА_7 та ОСОБА_24 – 2 491 грн. 55 коп.

    В задоволенні позовів у частині стягнення суми індексу інфляції відмовити.

    Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду протягом 10 днів з дня складання постанови у повному обсязі, шляхом подання заяви про її оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

Суддя