7/2-676/09
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2009 року Вишгородський районний суд Київської області в складі
головуючого – судді ОСОБА_1,
при секретарі ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 міської ради Київської області, третя особа – Управління земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та визнання недійсним рішення,
встановив:
ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що неправомірним рішенням ОСОБА_5 міської ради та самовільними діями ОСОБА_4 порушено його право користування земельною ділянкою, а тому просить визнати недійсним таке рішення в частині передачі землі загального користування у власність ОСОБА_4 та усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення калитки із землі загального користування, яку самовільно зайняв останній.
В судовому засіданні представники позивача просили про задоволення позову з викладених у ньому підстав. Ствердили, що відповідач ОСОБА_4 зайняв єдиний прохід до земельної ділянки позивача, який є землею загального користування і починається з вул. Глібова, а ОСОБА_5 міська рада своїм рішенням передала у власність відповідача даний прохід.
Відповідач ОСОБА_4 та його представник проти позову заперечили і вважали його недоведеним.
Відповідач ОСОБА_5 міська рада та третя особа просили розглянути справу за їх відсутності.
Заслухавши сторони та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету ОСОБА_5 міської ради від 26 листопада 1987 року № 252 земельна ділянка в розмірі 0,05 га по вул. Піщаній, 20 в м. Вишгороді закріплена за ОСОБА_6.
Рішенням того ж органу від 27 липня 2001 року № 203 та ж земельна ділянка, але вже площею 0,07 га, передана в тимчасове користування для городництва позивачу.
21 жовтня 2004 року рішенням 18 сесії 4 скликання ОСОБА_5 міської ради затверджено рішення її виконавчого комітету від 27 червня 2003 року № 290 про передачу в приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,07 га для обслуговування житлового будинку по вул. Глібова, 13а в м. Вишгороді.
17 червня 2005 року відповідачу видано державний акт на право власності на дану земельну ділянку.
Зі справи вбачається, що земельна ділянка відповідача (вул. Глібова, 13а) межує із земельною ділянкою позивача (вул. Пісчана, 20) від А до Б показників кадастрового плану. Спору стосовно даної межі між сторонами не має.
Згідно викопіровки плану м. Вишгорода вбачається, що вул. Пісчана та вул. Глібова є сусідніми одна до одної і між ними знаходяться земельні ділянки сторін.
Представники позивача доводили в судовому засіданні, що з вул. Глібова до землекористування позивача існує прохід, тобто земля загального користування, яка межує із земельною ділянкою відповідача (від Б до В показників кадастрового плану). Даний прохід самовільно зайняв відповідач.
При цьому посилалися на дані зведеного плану земельних ділянок від 3 квітня 1990 року й витяг з матеріалів інвентаризації земельних ділянок приватного сектору м. Вишгорода від січня 1995 року, де поряд із землею відповідача позначається двір загального користування.
Згідно цих же даних землекористувачем по вул. Піщаній, 20 значиться ОСОБА_6, яка брала участь в складані акту встановленні на місцевості та погодженні зовнішніх меж земельної ділянки відповідача.
Відповідач ствердив, що ОСОБА_6 користувалася проходом по його земельній ділянці, коли прямувала до землі позивача по вул. Піщаній, 20. В подальшому він був змушений закрити прохід своєю земельною ділянкою.
При вирішенні цієї справи суд зазначає, що відповідно до ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування.
При цьому їх використання згідно ст. 39 ЗК України здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів норм, регіональних та місцевих правил забудови.
Правовий статус земель загального користування визначено в ст. 83 ЗК України.
Так, усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, перебувають у комунальній власності.
При цьому землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища тощо) відносяться до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, оскільки належать на праві власності відповідним територіальним громадам.
Згідно ст. 12 ЗК України повноваження щодо здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності належать відповідним місцевим радам.
ОСОБА_5 міська рада висновку щодо самовільного зайняття відповідачем землі загального користування суду не представила. Не подано таких даних і від інших контролюючих державних органів. Дані про притягнення відповідача до відповідальності за порушення земельного законодавства згідно ст. 211 ЗК України у справі також відсутні.
Разом з тим згідно ст. 16 Закону України „Про планування і забудову територій” площі та межі територій загального користування визначаються проектом розподілу територій – містобудівною документацією, яка розробляється з метою розмежування земельних ділянок і є основою для визначення їх меж, розроблення відповідної землевпорядної документації та оформлення в установленому законодавством порядку правовстановлюючих документів власникам, а також для встановлення меж земельних ділянок в натурі.
З цим законом узгоджуються й вимоги ст. 107 ЗК України про те, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації, тобто кадастрові карти і плани, схеми, графіки та інші матеріали, що містять відомості про межі земельних ділянок.
У той же час доводи позивача на документах передбачених вказаним Законом не ґрунтуються.
Таким чином докази самовільного зайняття відповідачем землі загального користування в судовому засіданні не подано, як і не доведено того, що рішенням ОСОБА_5 міської ради відповідачеві передано в приватну власність частину земель комунальної власності.
Посилання на сам факт тривалого користування спірним проходом, як доказ визначення землі загального користування, суд до уваги не приймає.
Технічна документація із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 затверджена уповноваженими державними органами в передбаченому законом порядку й без будь-яких застережень, в якій дані про наявність землі загального користування по межі земельної ділянки відповідача до земельної ділянки позивача відсутні.
З даних кадастрового плану убачається, що земельна ділянка відповідача межує із землею загального користування лише від показників В до Г, тобто з вулицею Глібова.
З цих же підстав не погоджується суд і з твердженнями землевпорядника ОСОБА_5 міської ради ОСОБА_7, який наполіг на наявності проходу до землі позивача з вул. Глібова, посилаючись на дані матеріалів інвентаризації земельних ділянок приватного сектору м. Вишгорода від січня 1995 року.
Такі дані не є містобудівною документацією і основою для визначення меж земельних ділянок бути не можуть, оскільки ґрунтуються на фактичному використанні землі, що вимогам статей 16 Закону України „Про планування і забудову територій” та статей 38, 39, 83 і 107 ЗК України не відповідає.
Факт підписання акту погодження зовнішніх меж суміжних земельних ділянок ОСОБА_6, а не позивачем, незаконності оскаржуваного рішення ОСОБА_5 міської ради не виявляє. По справі встановлено, що правильність визначення межі, яка розділяє земельні ділянки сторін, ними не оспорюється.
Таким чином, прав позивача, які б підлягали захистові, в цій справі судом не виявлено, а тому в задоволенні його позову слід відмовити.
На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,
вирішив:
в задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про його оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя
РІШЕННЯ копія
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2006 року Вишгородський районний суд Київської області в складі
головуючого – судді ОСОБА_1,
при секретарі ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_9 до приватного нотаріуса Вишгородського районного округу Київської області – ОСОБА_10 про зобов’язання вчинити нотаріальну дію,
встановив:
ОСОБА_9 звернулася до суду з даним позовом у якому оскаржує відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо договору купівлі продажу жилого будинку, оскільки вважає, що перешкоди цьому правочину відсутні.
Зважаючи, що для складання повного рішення може бути витрачений значний час, на підставі ч. 3 ст. 209 ЦПК України, суд вважає необхідним проголосити його вступну і резолютивну частину, а повний обсяг скласти протягом 5 днів.
Керуючись статтями 209-215 ЦПК України,
вирішив:
в задоволені позову ОСОБА_9 відмовити.
Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про її оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
з оригіналом звірена
Суддя