Справа № 757/31811/18-ц Головуючий 1 інстанція- Григоренко І.В.

Провадження № 22-ц/824/4585/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

05 травня 2022 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м.Києва від 06 серпня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,-

в с т а н о в и в:

У липні 2018 року ТОВ «Житло-Сервіс» звернулося до суду із вказаним позовом, який мотивувало тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 та паркомісця № 2 в підземному паркінгу цього ж будинку. Відповідач є споживачем послуг з утримання будинку і прибудинкової території, утримання паркінгу та інших комунальних послуг, які надаються ТОВ «Житло-Сервіс». Вказані послуги надаються позивачем в повному обсязі та відповідно до укладених між сторонами договорів № Щ-36В/182ЦО від 26 грудня 2012 року № Щ36В-2 від 11 грудня 2014 року.

Вказував, що згідно ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та укладених між сторонами договорів відповідач зобов`язаний оплачувати послуги щомісяця до 20 числа, однак належним чином не виконує своїх обов`язків, в результаті чого за період із 01 червня 2015 року по 31 травня 2018 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 41604,80 грн., яка включає послуги з утримання будинку та прибудинкової території - 24473,68 грн., централізоване опалення - 10387,31 грн., електроенергію - 428,07 грн. та утримання паркінгу - 6315,74 грн. Несплатою вартості наданих послуг відповідач порушує права позивача, а тому борг має бути стягнутий в судовому порядку. У зв`язку з наведенимпросив стягнути з відповідача на його користь борг за за надані послуги у розмірі 41604,80 грн. та судовий збір у розмірі 1762 грн.

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 06 серпня 2019 року позов задоволено.Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житло-Сервіс» 41604,80 грн боргу та судовий збір у розмірі 1762 грн.

Не погоджуючись із рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, а справу направити на розгляд за встановленою підсудністю, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невірну оцінку доказів, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Скарга мотивована тим, що позовна заява не відповідає вимогам ч.3 ст.175 ЦПК

- 2 -

України, оскільки не містить відомостей про вжиття позивачем заходів досудового врегулювання, а суд всупереч ч.4 ст.185 ЦПК України не залишив без руху та не повернув позивачу. Вказує, що він не був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі і жодних повідомлень за місцем своєї реєстрації у АДРЕСА_2 не отримував, що позбавило його можливості реалізувати свої процесуальні права, в тому числі подати відзив. Приймаючи рішення про заочний розгляд справи, суд позбавив його права на заперечення і порушив засади змагальності сторін. Суд не звернув уваги на те, що згідно договорів оплата здійснювалася ним не безпосередньо позивачу, а на рахунок КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр», а тому позивач мав надати суду трьохсторонній акт звірки розрахунків, щоб уникнути сумнівіів, чого не зробив, а суд не перевірив їх правильність. Вказує, що із 23 травня 2016 року в будинку на АДРЕСА_3 зареєстровано ОСББ «Печерські пагорби», а тому з цього часу будинок обслуговувався за рахунок внесків і платежів співвласників. Вважає, що суд розглянув справу з порушеннням правил підсудності, оскільки позов має розглядатися за місцем його реєстрації у м.Черкасах.

Позивач ТОВ «Житло-Сервіс» подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його позов, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки в даній справі ціна позову становить 41604,80 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справиздійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідач ОСОБА_1 як власник квартири у багатоквартирному будинку не проводить оплату за надані послуги з утримання будинку і прибудинкової території, утримання паркінгу та інші послуги, має заборгованість, що у свою чергу порушує права позивача як надавача послуг та є підставою для стягнення боргу в судовому порядку.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення боргу за надані послуги за період, коли був чинним Закон України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року.

Відповідно ч.1 ст.13 Закону № 1875-IV до житлово-комунальних послуг відносяться комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, опалення, вивезення побутових відходів) та послуги із утримання будинків і

- 3 -

прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

Згідно ч.1 ст.19 Закону № 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно положень ч.3 ст.20 Закону № 1875-IV споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.32 Закону № 1875-IV плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків та гуртожитків, затверджених постановою КМ України № 572 від 8 жовтня 1992 року споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно п.5 Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою КМ України № 529 від 20 травня 2009 року (з послідуючими змінами) розрахунковим періодом сплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше встановленого договором числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Згідно п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМ України № 630 від 21.07.2005 р., розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Судом першої інстанції встановлено, щовідповідач є власником квартири АДРЕСА_1 та паркомісця № 2 в підземному паркінгу цього ж будинку.

Послуги з утримання будинку і прибудинкової території, утримання паркінгу та інші комунальні послуги в будинку по АДРЕСА_3 надаються ТОВ «Житло-Сервіс», що стверджується актом приймання-передачі житлового будинку від 01 жовтня 2013 року, згідно якого ТОВ «Житло Буд» передало, а ТОВ «Житло-Сервіс» прийняло на експлуатаціно-технічне обслуговування з інженерно-технічними системами і мережами багатоквартирний будинок по АДРЕСА_3 .

Послуги надаються позивачем відповідно до укладених між сторонами договору про надання послуг з централізоваеного опалення, постачання холодної і гарячої вроди та водовідведенняв № Щ-36В/182ЦО від 26 грудня 2012 року та договору про участь у витратах на утримання паркунгу № Щ36В-2 від 11 грудня 2014 року.

За умовами вказаних договорів відповідач зобов`язався своєчасно вносити плату за надані послуги.

Також судом встановлено, що відповідач не в повному обсязі оплачує надані послуги, за період із 01 червня 2015 року по 31 травня 2018 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 41604,80 грн., яка включає послуги з утримання будинку та прибудинкової території - 24473,68 грн., централізоване опалення - 10387,31 грн., електроенергію - 428,07 грн. та утримання паркінгу - 6315,74 грн.

За таких обставин, враховуючи, що неоплата відповідачем наданих комунальних послуг порушує права позивача як надавача цих послуг, які підлягають до захисту, суд першої інстанції вірно задоволив вимоги та стягнув з відповідача на користь позивача борг за спожиті послуги.

- 4 -

Доводи апеляційної скарги про те, що суд розглянув справу з порушеннням правил підсудності, оскільки позов має розглядатися за місцем реєстрації відповідача у м.Черкасах, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.

В даній справі має застосовуватися не загальне правило підсудності за місцем проживання відповідача, а правило виключної підсудності за місцем знаходження нерухомого майна, передбачене ст.30 ЦПК України.

Відповідно до п.42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 1 березня 2013року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

За змістом вказаних роз`яснень спір про право, яке виник із договору про надання житлово-комунальних послуг щодо обслуговування житлового будинку є спором з приводу нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17 про те, що позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна має пред`являтися за місцем знаходження майна, за правилами виключної підсудності.

Схожий за змістом правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18, де Велика Палата підтримала правовий висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо територіальної юрисдикції (підсудності) справ про стягнення орендної плати за користування нерухомим майном, визначивши, що до спорів про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором щодо користування нерухомим майном, застосовуються виключні правила підсудності, передбачені ч.3 ст.30 ГПК України.

Оскільки має місце спір з приводу плати за надання послуг по утриманню нерухомого майна, а саме квартири в житловому будинку, розташованому на АДРЕСА_3 , то даний позов згідно ст.30 ЦПК України підсудний Печерському районному суду м.Києва.

Посилання в апеляційній скарзі про невідповідність позовної заяви вимогам ч.3 ст.175 ЦПК України, оскільки позов не містить відомостей про вжиття позивачем заходів досудового врегулювання, а суд всупереч ч.4 ст.185 ЦПК України не залишив без руху та не повернув позивачу, є такими, що не мають правового значення для перегляду рішення в апеляційносму порядку.

Доводи скарги про те, що, приймаючи рішення про заочний розгляд справи, суд позбавив відповідача права на заперечення і порушив засади змагальності сторін, безпідставні, оскільки судом заочне рішенння не ухвалювалося.

Відповідно до ухвали про відкриття провадження від 13 листопада 2018 року справа з

- 5 -

огляду на ціну позову розглянута як малозначна в порядку спрощеного провадження без виклику сторін та проведення судового засідання, що відповідає приписам ст.ст.19, 274 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги щодо сплати за комунальні послуги не безпосередньо позивачу, а на рахунок КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр», а тому позивач повинен був надати суду трьохсторонній акт звірки розрахунків, який мав перевірити суд, чого не зробив, надумані та безпідставні.

Вказані доводи ніяким чином не спростовують висновків суду про наявність у відповідача боргу за надані комунальні послуги та його розмір. Наданий позивачем у письмовій формі розрахунок боргу ОСОБА_1 є належним, допустимим, достовірним та достатнім письмовим доказом (ст.ст.76-80 ЦПК України), на підставі якого суд установив розмір боргу счпоживача. У вказаному розрахунку чітко зазначено щомісячні розміри нарахувань по кожному виду послуг, а також відображено коли і у якому розмірі відбувалося сплата відповідачем коштів за послуги, із зазначенням дат та сум, сплачених коштів.

У випадку, якщо відповідач вважає, що наданий позивачем розрахунок невірний, зокрема, що він не відображає всі сплачені ним кошти, чи відображає у іншому (меншому) розмірі, то згідно ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, відповідач був зобов`язаний його спростувати, надавши свій розрахунок чи інші, передбачені ст.76 ЦПК України докази, на його спростування, чого відповідачем не зроблено.

Доводи апеляційної скарги про те, що 23 травня 2016 року в будинку на АДРЕСА_3 зареєстровано ОСББ «Печерські пагорби», а тому з цього часу будинок обслуговувався за рахунок внесків і платежів співвласників, колегія суддів відхиляє як бездоказові.

Посилаючись на вказані обставини, відповідач всупереч положенням ч.3 ст.12 ЦПК ст.81 ЦПК України, не надав до суду апеляційної інстанції належних, допустимих та достатніх доказів, у розумінні ст.77-80 ЦПК України, які б підтверджували, що будинок на АДРЕСА_3 переданий на обслуговування від ТОВ «Житло-Сервіс» до ОСББ «Печерські пагорби», як і не надав доказів, що відповідач проводив оплати за надані послуги починаючи із травня 2016 року на користь ОСББ. Будь-яких фінансових документів з цього приводу відповідачем не надано.

Колегія суддів, погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що відповідач не був належно повідомлений про розгляд судом даної справи та не зміг надіслати будь-які заперечення щодо позовних вимог, що є порушенням принципів рівності та змагальності сторін. Зокрема з матеріалів справи вбачається, що провадження у справі відкрите ухвалою судді від 13 листопада 2018 року, проте копія ухвали та позову не була вручена відповідачу з огляду на відсутність відомостей про місце його реєстрації, що стверджується довідкою ГУ ДМС України в м.Києві (а.с.59), що може свідчити про порушення судом принципу рівності та змагальності сторін, оскільки відповідач був позбавлений можливості надати суду свої заперечення та докази на спростування позовних вимог.

Водночас, відповідно до ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Аналогічні роз`яснення містить п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», згідно якого порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, порушення вимог ст.59 ЦПК щодо допустимості

- 6 -

засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (ст.60 ЦПК), порушення вимог ст.215 ЦПК щодо змісту рішення суду тощо.

Наведені скаржником ОСОБА_2 в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду щодо наявності передбачених законом підстав для стягнення боргу, а відтак підстави для скасування чи зміни рішення з цих підстав відсутні.

Це по-перше.

По-друге, відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обгрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З матеріалів справи вбачається, що дана справа з огляду на ціну позову (41604,80 грн.) є малозначною у розумінні п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України, а відтак згідно ч.1 ст.274 ЦПК України суд першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження від 13 листопада 2018 року обгрунтовано постановив розглядати справу в порядку спрощеного провадження без виклику та повідомлення сторін. Отже, дана справа розглянута судом без виклику та повідомлення сторін, а відтак п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України щодо обов`язкової підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, не може бути застосований.

Відхиляючи дані доводи, колегія суддів звертає увагу, що наведені у апеляційній скарзі доводи були взяті судом апеляційної інстанції до уваги при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, який за клопотанням ОСОБА_3 був поновлений.

Окрім того, всі наведені в апеляційній скарзі доводи та заперечення щодо незаконності оскаржуваного рішення апеляційним судом ретельно розглянуті і їм дана оцінка, що у свою чергу свідчить про дотримання прав ОСОБА_3 , на справедливий розгляд та їх реалізацію в повному обсязі.

Даючи оцінку доводам відповідача, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не

- 7 -

перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м.Києва від 06 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: