Постанова

Іменем України

28 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 428/3913/20

провадження №61-15558св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, яке є правонаступником Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській областіна постанову Луганського апеляційного суду від 27 липня 2021 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Лозко Ю. П., Стахової Н. В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання права власності в порядку спадкування на недоотриману пенсію, зобов`язання нарахувати та виплатити пенсійні виплати в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання права власності в порядку спадкування на недоотриману пенсію, зобов`язання нарахувати та виплатити пенсійні виплати в порядку спадкування.

Позовні вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_2 , яка була матір`ю позивача, перебувала на пенсійному обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області та отримувала пенсію по інвалідності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 09 жовтня 2019 року встановлено, що позивач ОСОБА_1 та померла ОСОБА_2 на час відкриття спадщини мешкали разом.

У листопаді 2018 року приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Глаговською О. В. після померлої заведена спадкова справа.

З метою отримання недоотриманої пенсії ОСОБА_2 представник позивача звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, однак недоотримана пенсія позивачу була виплачена лише за період з 22 січня 2017 року до 30 червня 2017 року у сумі 8 041,02 грн, тобто за три роки до дня звернення.

Пенсійна виплата нараховувалась померлій ОСОБА_2 на відкритий картковий рахунок АТ «Ощадбанк» до 28 лютого 2016 року, день виплати - 21, що підтверджується листом Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 07 квітня 2020 року № 60/Т-5.

Виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01 березня 2016 року на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, щодо яких надано інформацію Службою безпеки України про перевірку обґрунтованості продовження виплати пенсій на підконтрольній території.

Таким чином, залишилась невиплаченою недоотримана пенсія за період з 01 березня 2016 року до 21 січня 2017 року.

На запит адвоката Циби Д. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повідомило про неможливість надання інформації про повний розмір пенсійних виплат, які не виплачено ОСОБА_2 , з технічних причин, оскільки за життя ОСОБА_2 не виявила бажання поновити виплату пенсії та не зверталась до управління із заявою про поновлення виплати пенсії.

У зв`язку з викладеним позивачка просила суд визнати за нею право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на недоотримані нею за життя пенсійні виплати за період з 01 березня 2016 року до 21 січня 2017 року. Зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на її користь пенсійні виплати в порядку спадкування після ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 березня 2016 року до 21 січня 2017 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 березня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що основним позасудовим порядком оформлення права власності на майно в порядку спадкування за законом є отримання свідоцтва про право на спадщину у нотаріуса, а позивачкою не надано доказів наявності постанови нотаріуса про відмову у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину у вигляді пенсії, отже позивачкою не доведено, що у неї відсутні умови для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину стосовно будь-яких сум пенсії та не надано доказів звернення лише позивача із заявою про прийняття спадщини, що унеможливлює встановлення судом кола спадкоємців у спірних правовідносинах.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Луганського апеляційного суду від 27 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 березня 2021 скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на недоотримані за життя пенсійні виплати за період з 01 березня 2016 року до 21 січня 2017 року.

Стягнено з Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом недоотримані за життя ОСОБА_2 пенсійні виплати за період з 01 березня 2016 року до 21 січня 2017 року у розмірі 14 444,74 грн.

Вирішено питання судових витрат.

Постанова суду мотивована тим, що посилання суду першої інстанції як на підставу для відмови у задоволенні позову на те, що основним позасудовим способом оформлення права власності на майно в порядку спадкування за законом є отримання свідоцтва про право на спадщину у нотаріуса і ненадання позивачкою доказів неможливості у такий спосіб реалізувати свої спадкові права, є помилковим, оскільки судом не взято до уваги, що позивач вже зверталася до нотаріуса, де отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, але лише на частку належного їй як спадкоємцю майна - недоотриману пенсію матері у період з 22 січня 2017 року до 30 червня 2017 року у сумі 8 041,02 грн.

На частку недоотриманої пенсії ОСОБА_2 з 01 березня 2016 року до 20 січня 2017 року у розмірі 14 444,74 грн відповідачем відомості нотаріусу не надано, без чого він позбавлений можливості видати свідоцтво, оскільки відповідно до пункту 4.14. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє, крім іншого, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину.

Оскільки відповідачем не визнано наявність заборгованості перед померлою ОСОБА_2 , спірну заборгованість не включив до наданих нотаріусу відомостей для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, що унеможливило виконання нотаріусом своїх повноважень щодо видачі такого свідоцтва та не потребує додаткового звернення позивачки до нотаріуса за видачею їй свідоцтва про право на спадщину за законом як обов`язкову передумову для звернення до суду.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області засобами поштового зв`язку направило на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Луганського апеляційного суду від 27 липня 2021 року, у якій, з урахуванням уточнень, просило скасувати вказану постанову, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсія останньої не була витребувана протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини членами її сім`ї.

Із заявою про виплату пенсії позивач звернулася до органу Пенсійного фонду України 22 січня 2020 року.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України, але з 01 березня 2016 року їй призупинено виплату пенсії, відповідно до діючого на той час пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, а саме на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію Службою безпеки України щодо перевірки обґрунтованості провадження виплати пенсії на підконтрольній території, то з 01 березня 2016 року пенсія не отримувалася з вини пенсіонера, оскільки вона не виявила бажання поновити виплату пенсії.

Таким чином, ненарахована пенсія не увійшла до складу спадщини, право на яку має позивач, у зв'язку з тим, що відповідно до вимог цивільного законодавства до складу спадкового майна входить лише нарахована пенсія. Право на нарахування пенсії та її виплату згідно із статтею 1219 ЦК України до складу спадщини не входить.

Відповідач, як спадкоємець, не має права на те майно, яке за життя спадкодавця йому не нараховано.

Судами при вирішенні спору неправильно застосовано положення статей 46, 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки ці норми стосуються вже нарахованих (належних на час смерті) пенсіонеру сум пенсії.

У касаційній скарзі посилався на постанови Верховного Суду від 16 лютого 2020 року у справі № 428/12730/19 (провадження № 61-15863св20), від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19 (провадження № 61-20134св19), від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/16 (провадження № 61-17311св19), від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19 (провадження № 61-7355св20).

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Іщенко Д. М., просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2021 року задоволено клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про заміну відповідача у справі правонаступником, залучено до участі у справі правонаступника Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області - Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області. Відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Сєвєродонецького міського суду Луганської області. Відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про зупинення виконання постанови Луганського апеляційного суду від 27 липня 2021 року.

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 09 жовтня 2019 року встановлено, що позивач та померла ОСОБА_2 на час відкриття спадщини мешкали разом.

ОСОБА_2 перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області та отримувала пенсію по інвалідності 2 групи в розмірі пенсії за віком.

Виплату пенсії ОСОБА_2 відповідачем було призупинено з 01 березня 2016 року на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб про яких надано інформацію Службою безпеки України щодо обґрунтованості продовження виплати пенсій.

З метою отримання недоотриманої пенсії ОСОБА_2 представник позивача звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, однак недоотримана пенсія позивачу була виплачена лише за період з 22 січня 2017 року до 30 червня 2017 року у сумі 8 041,02 грн, тобто за три роки до дня звернення.

Позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом 13 січня 2020 року згідно якого, спадщина складається із недоотриманої пенсії її матері у сумі 9 756,67 грн (а. с. 90).

Згідно із довідкою Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 12 червня 2020 року № 183 ОСОБА_2 знаходилась на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області та отримувала пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за віком, сума недоотриманої пенсії з 01 березня 2016 року до січня 2017 року складає 14 444,74 грн. Сума пенсії 8 041,02 грн нарахована та виплачена за період з 21 січня 2017 року до 30 червня 2017 року (а. с. 27).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду України та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Виплату пенсії ОСОБА_2 відповідачем було призупинено з 01 березня 2016 року на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб про яких надано інформацію Службою безпеки України щодо обґрунтованості продовження виплати пенсій.

Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру (абзац 1 частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин)).

Статтею 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8 Конституції України).

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною третьою статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Аналіз вищенаведених норм права дає підстави зробити висновок, що посилання у касаційній скарзі Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на те, що померла ОСОБА_2 за життя не виявила бажання поновити виплату пенсії, яку з 01 березня 2016 року було призупинено на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію Службою безпеки України щодо перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території, тому пенсійні виплати з 01 березня 2016 року не отримані з вини пенсіонера, є безпідставними, оскільки незвернення особи, яка є внутрішньо переміщеною, про поновлення виплати пенсії не є підставою для її невиплати.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18), постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц (провадження № 61-6270св18), від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц (провадження № 61-34175св18), від 22 липня 2019 року у справі № 418/2434/18 (провадження № 61-10590св19), від 21 вересня 2020 року у справі № 428/2426/18 (провадження 61-7829св19), від 22 вересня 2020 року у справі № 408/9430/18-ц (провадження № 61-18830св19), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

Щодо доводів касаційної скарги про безпідставність визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті спадкодавця слід зазначити таке.

Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліменти, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Статтею 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Положення частини третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 1227 ЦК України узгоджуються із положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 успадкувала належні спадкодавцю суми пенсії у відповідності до положень статті 1227 ЦК України, у тому розмірі, у якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті.

Свідоцтво про право на спадщину від 13 січня 2020 року не оспорено та є чинним, а тому відмова Управління Пенсійного фонду у м. Сєвєродонецьку Луганської області у виплаті пенсії спадкодавця спадкоємцю у повному обсязі є безпідставною.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що положення частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач успадкувала належні спадкоємцю суми пенсії у відповідності до положень статті 1227 ЦК України у тому розмірі, в якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті. Дата звернення спадкоємця до органу Пенсійного фонду України з вимогою про виплату нарахованої за життя спадкодавця пенсії не впливає на розмір виплат та не надає органам Пенсійного фонду України права на обмеження цих виплат.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору. Судом правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, яке є правонаступником Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області,залишити без задоволення.

Постанову Луганського апеляційного суду від 27 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко