УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2022 року

м. Київ

справа № 183/8187/19

провадження № 51-548ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 травня 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 29 березня 2022 року в межах кримінального провадження № 12019040350001920 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Добропілля Донецької області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Суть питання

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 травня 2021 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, ОСОБА_4 визнаний винуватим у тому, що він 27 жовтня 2019 року близько 17 год. 15 хв, знаходячись на території ТОВ «Юністрой», що розташоване за адресою: м. Новомосковськ Дніпропетровської області, вул. Заводська, 20, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, в ході конфлікту з ОСОБА_6 на ґрунті неприязних відносин завдав останньому один удар ножем в область правого плеча, спричинивши ОСОБА_6 тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого він помер.

Зазначений вирок був переглянутий в апеляційному порядку, у тому числі, за апеляційною скаргою сторони захисту.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 29 березня 2022 року вирок місцевого суду залишений без змін.

У касаційній скарзі захисник засудженого, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та його особі внаслідок суворості, просить змінити постановлені у кримінальному проваджені судові рішення, застосувати відносно ОСОБА_4 положення ст. 69 КК України і призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з подальшим звільненням останнього від відбування цього покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

В обґрунтування свої вимог захисник вказує на те, що судами залишено поза увагою такі обставини, що пом`якшують покарання, - визнання вини, щире каяття, сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування завданої шкоди. Вважає, що вказані обставини дають можливість застосувати відносно ОСОБА_4 положень ст. ст. 69, 75 КК України.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, правильність кримінально-правової оцінки його дій у касаційній скарзі не оскаржується і Верховним Судом, відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України, не перевіряється.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій.

При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі захисника, Верховний Суд звертає увагу на те, що зазначені обставини сторона захисту вже висловлювала у суді апеляційної інстанції, який перевірив висновки місцевого суду і визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

Так, в апеляційній скарзі сторона захисту також вказувала на те, що судом першої інстанції належним чином не враховано визнання вини, щире каяття, часткове відшкодування завданої шкоди.

Як убачається з долученої до касаційної скарги копії рішення суду апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції вказані доводи перевірив та зазначив, що обставини, на які посилається, зокрема, захисник, судом першої інстанції досліджені і їм дана належна оцінка. При цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що аналіз матеріалів кримінального провадження в частині поведінки ОСОБА_4 після вчинення злочину, під час проведення досудового розслідування, надання ним в судовому засіданні показань про визнання вини частково в інкримінованому йому злочині, не дали суду підстав для врахування такої пом`якшуючої обставини як щире каяття.

Крім того апеляційний суд в ухвалі вказав, що доводи захисника щодо неврахування місцевим судом жодної пом`якшуючої обставини, на які звертала увагу сторона захисту, а саме – визнання вини, щире каяття, активне сприяння в розкритті злочину, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду кримінального провадження.

Щодо тверджень захисника про залишення поза увагою часткового відшкодування ОСОБА_4 завданої шкоди, то ці твердження також не є слушними, оскільки вказана обставина була врахована судом першої інстанції при призначенні засудженому покарання, наближеного до мінімальної межі.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи сторони захисту щодо наявності підстав для застосування відносно ОСОБА_4 положень ст. ст. 69, 75 КК України є безпідставними, місцевий суд призначив засудженому покарання, яке відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідне та достатнє для виправлення його та попередження вчинення ним нових злочинів.

З такими висновками погоджується й Верховний Суд.

Крім того, питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).

Відповідно до положень ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду, вмотивованість його висновків щодо призначеного ОСОБА_4 покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, захисник у касаційній скарзі не навів.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що призначене ОСОБА_4 покарання відповідає принципам індивідуалізації та справедливості. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Підстав вважати призначене ОСОБА_4 покарання явно несправедливим унаслідок суворості Верховний Суд не вбачає, як і не вбачає підстав для застосування ст. ст. 69,  75 КК України.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 травня 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 29 березня 2022 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                            ОСОБА_3