МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ        Справа № 945/129/22

Провадження № 1-кп/945/328/22

Ухвала

Іменем України

02 травня 2022 року Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі

головуючого судді                 ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання                         ОСОБА_2 ;

прокурора                         ОСОБА_3 ;

обвинувачених                                                 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (які                                                                        беруть участь дистанційно з                                                                                приміщення Державної установи                                                                                “Миколаївський слідчий ізолятор”);

захисника ОСОБА_4                                 ОСОБА_6 (який бере участь                                                                                дистанційно);

захисників обвинуваченого ОСОБА_5         ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві клопотання прокурора відділу Миколаївської обласної прокуратури про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, не одруженого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого;

у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України,

встановив:

У провадженні Миколаївського районного суду Миколаївської області перебуває кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 лютого 2021 року за № 42021150000000010 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 01 лютого 2022 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України призначено до підготовчого судового засідання.

У підготовчому судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 . Обґрунтовуючи клопотання, прокурор посилається на існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Прокурор у судовому засіданні підтримав клопотання.

Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисники заперечували проти клопотання прокурора та просили обрати будь-який інший запобіжний захід не пов`язаний з позбавленням волі, зокрема нічний домашній арешт. Обвинувачений ОСОБА_5 повідомив про його намір займатися волонтерською діяльністю у денний час.

Інші учасники кримінального провадження сторони захисту проти клопотання прокурора заперечували та підтримали позицію обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника.

Заслухавши сторін кримінального провадження та вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу, судом встановлено таке.

Під час досудового розслідування обвинуваченому ОСОБА_5 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю звільнення під заставу.

20.01.2022 ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_5 до 11 лютого 2022 року включно, з можливістю звільнення під заставу в суммі 3000000 грн., з покладенням обов`язків, визначених п. 5 ст. 194 КПК України.

       Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2022 року ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 30 днів до 11 квітня 2022 року (включно).

       Відповідно до судового повідомлення, складеного у відповідності до ч. 6 ст. 615 КПК України, строк дії запобіжного заходу вважається продовженим до 09 червня 2022 року.

       Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

       Згідно з положеннями ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

       Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

       Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;

12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

       Обґрунтовуючи клопотання прокурор посилається на продовження існування низки ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

       Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий.

Частиною 6 статті 615 КПК України у разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою в установленому цим Кодексом порядку обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання судом, але не більше ніж на два місяці.

       Відповідно до ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, і може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

       У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Галь проти України”, заява № 6759/11 від 16 квітня 2015 року суд наголошує на тому, що стаття 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає заборону позбавлення свободи або заборону продовження позбавлення свободи, за винятком випадків, передбачених пунктом 1 статті 5 Конвенції. Цей перелік винятків, передбачений вищезазначеним положенням, є вичерпним і лише вузьке їх тлумачення відповідає цілям вказаного положення, а саме – гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (див. рішення у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 26, від 14 жовтня 2010 року, з подальшими посиланнями). Жодне свавільне тримання під вартою не може відповідати пункту 1 статті 5 Конвенції, поняття «свавільність» у цьому контексті є ширшим, ніж невідповідність законодавству. Як наслідок, законне позбавлення свободи за національним законодавством все-рівно може бути свавільним і, таким чином порушувати Конвенцію, особливо коли з боку державних органів мали місце недобросовісність або введення в оману (див. вищенаведене рішення у справі «Моорен проти Німеччини» (Mooren v. Germany), пп. 72, 77 і 78, з подальшими посиланнями) або коли таке позбавлення свободи не було необхідним за конкретних обставин (див. рішення у справі «Нештяк проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74, від 27 лютого 2007 року).

       У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Таран проти України” від 17 жовтня 2013 року зазначено, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув`язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).

       Крім того, у згаданому вище рішенні Європейського суду йдеться про те, що з плином часу продовжуване тримання заявника під вартою потребує більшого обґрунтування. При цьому, прокурором у клопотанні такого обґрунтування не наведено, жодних додаткових підстав щодо цього не зазначено, відповідних доказів суду не представлено.

Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор посилається на наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КК України.

Вирішуючи питання про продовження та зміну запобіжного заходу суд враховує, особу обвинуваченого, щодо якого у судовому засіданні встановлено та матеріалами кримінального провадження підтверджено, що обвинувачений ОСОБА_5 є раніше не судимим, з його слів має сім`ю: мати, вітчима, брата та бабусю, з якими він і проживає. ОСОБА_5 офіційно не працевлаштований і до затримання працював таксистом.

Крім цього, суд враховує також тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна та відповідно до ст. 12 КК України вказаний злочин є особливо тяжким злочином.

Згідно з положеннями п. 33-37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Москаленко проти України”, заява  № 37466/04 від 20 травня 2010 року, у своїх рішеннях про тримання заявника під вартою, органи державної влади додатково до обґрунтованої підозри щодо заявника посилалися в основному на три підстави: 1) тяжкість злочинів, у вчиненні яких він обвинувачувався; 2) суворість покарання, яке йому могло бути призначено і 3) необхідність забезпечити належний хід провадження, враховуючи ризик того, що заявник міг переховуватися від слідства і суду та примусити свідків давати неправдиві показання. Суд вважає, що обґрунтована підозра щодо вчинення заявником тяжкого злочину могла первісно виправдовувати його тримання під вартою. Необхідність забезпечити належний хід провадження (зокрема, для отримання показань свідків) також була достатньою підставою для первісного тримання заявника під вартою. Однак, з плином часу ці підстави ставали усе менш обґрунтованими. Тому Суд повинен встановити, чи були інші підстави, наведені судами, зокрема тяжкість імовірного покарання, ризик того, що заявник переховуватиметься від слідства і суду та примушуватиме свідків давати неправдиві показання, «достатніми» та «відповідними» (див. рішення у згаданій вище справі «Кудла проти Польщі»). Суд зазначає, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті Суд нагадує, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Однак, Суд неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Іlijkov v. Bulgaria), заява № 33977/96, пункти 80-81, рішення від 26 липня 2001 року). Щодо ризику того, що заявник переховуватиметься від слідства і суду та примушуватиме свідків давати неправдиві показання Суд зазначає, що у своїх рішеннях про тримання заявника під вартою чи продовження тримання під вартою, органи державної влади не вказали жодних конкретних причин, на підставі яких вони дійшли такого висновку (див. Пункти 6 і 14 вище). Крім того, по мірі прогресу провадження та завершення збирання доказів ризик того, що заявник загрожуватиме певним свідкам також ставав усе меншим (див. згадане вище рішення у справі «Невмержицький проти України» (Nevmerzhitsky v. Ukraine), пункт 136).

За результатами розгляду клопотання суд вбачає в діях обвинуваченого ОСОБА_5 ризики, визначені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватися від суду, незаконно впливати на обвинувачених та свідків, які ще не допитані у судовому засіданні у даному кримінальному провадженні.

Саме по собі існування таких ризиків з боку обвинуваченого ОСОБА_5 не може бути співмірним із продовженням застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у той час як на території України введено в дію воєнний стан.

Відповідно до п. 87 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бузаджи проти Молдови” від 05 липня 2016 року, заява №23755/07, Європейський суд також підкреслює, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо продемонстровано владою. Приймаючи рішення про те, чи слід звільнити особу або залишити його під вартою, влада зобов`язана розглянути альтернативні способи забезпечення явки в суд (ibid).

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Суд вважає, що докази та обставини, на які посилається прокурор у клопотанні про обрання запобіжного заходу не дають достатніх підстав вважати, що застосування виключно запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого і не зможе запобігти вищевказаним ризикам. А отже, у задоволенні клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід відмовити.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

       Згідно з приписами ч. ч. 1, 2 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

       Суд вважає, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, з покладенням на обвинуваченого обов`язків: прибувати за кожною вимогою до Миколаївського районного суду Миколаївської області; не відлучатися з м. Києва, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування з іншими обвинуваченими, потерпілим та свідками у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, що буде достатнім для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні прокурора.

Відповідно до ч. 6 ст. 181, ч. 1 ст. 219 КПК України строк дії запобіжного заходу спливає 02 липня 2022 року (включно).

       Керуючись ст. ст. 177, 178, 181, 183, 194, 196, 205, 331, 350, 369, ч. 1 ст. 372 КПК України, суд, -

                                               постановив:

       Відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 .

        ОСОБА_5 обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, без застосування електронних засобів контролю, на два місяці.

        ОСОБА_5 звільнити з під варти в залі судового засідання.

       Покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, не одруженого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , строком на два місяці, такі обов`язки:

       - не залишати місце постійного проживання без дозволу суду в період часу з 21 години до 06 години наступного дня;

       - прибувати за кожною вимогою до Миколаївського районного суду Миколаївської області;

       - не відлучатися з м. Києва, без дозволу суду;

       - повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

       - утримуватися від спілкування з іншими обвинуваченими, потерпілим та свідками у даному кримінальному провадженні;

       - здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

       Дозволити ОСОБА_5 залишати місце проживання для переміщення та перебування у найближчому сховищі або укритті, під час оголошення повітряної тривоги на території міста Києва.

       Срок дії ухвали відносно ОСОБА_5 спливає 02 липня 2022 року (включно).

       Органу Національної поліції, відповідно до вимог ч. 4 ст. 181 КПК України, негайно поставити на облік обвинуваченого ОСОБА_5 і повідомити про це суду.

       Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_5 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на неї зобов`язань, використовувати електронні засоби контролю.

       Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти цієї ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

               Суддя                                                                         ОСОБА_1

02.05.2022