Справа № 350/934/17

Провадження № 22-ц/4808/603/22

Головуючий у 1 інстанції Бейко А. М.

Суддя-доповідач Девляшевський В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого (суддя-доповідач) Девляшевського В.А.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Пацаган В.В.,

з участю позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 - Мельника Б.М. , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду, ухвалене головуючим суддею Бейком А.М. 03 лютого 2022 року, повний текст якого складено 11 лютого 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перегінська селищна рада про визнання осіб такими, що втратили право на користування житлом,

в с т а н о в и в :

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 .

Позовна заява мотивована тим, що йому на підставі договору дарування від 15.08.2008, посвідченого державним нотаріусом Першої Рожнятівської нотаріальної контори належить будинковолодіння АДРЕСА_1 . З 10 січня 1998 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який був розірваний згідно рішення суду 05 серпня 2008 року. В шлюбі в них народилось двоє дітей, які разом з колишньою дружиною після розлучення проживають окремо. На даний час в суді знаходиться справа про вселення відповідачів у цей будинок.

Разом з тим 28.12.2014 року позивача у будинку побили його власний син ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , з приводу чого він звертався до Рожнятівського відділу поліції. Крім того, він також звертався до поліції 17.08.2016 року через проникнення вказаних вище осіб до його житла та вчинення хуліганських дій. Проте, останнє зверненя не було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань та не було розпочато розслідування.

Відтак, вважає, що сумісне проживання відповідачів разом з ним та його перестарілою матір`ю неприпустимим через їх негативну поведінку, сварки тощо. За наведених підстав просив визнати несумісним спільне проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з ним в будинковолодінні АДРЕСА_1 .

Крім того, у жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав позовну заяву, вимоги якої уточнив у листопаді 2020 року, до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 про визнання їх такими, що втратили право на користування житловим приміщенням. При цьому послався на те, що його колишня дружина та діти проживали у його будинку до 01 липня 2017 року, коли у присутності працівників Рожнятівського відділу поліції забрали свої речі, побутову техніку та перевезли до своїх батьків по АДРЕСА_2 . Там вони належно забезпечені житлом і проживають по даний час. Він припинив з відповідачами спільне проживання, ведення господарства та сімейні відносини. Відповідачі, вибувши з житлового будинку, не беруть участі в оплаті за комунальні послуги, не сплачують кошти за користування майном тощо, що свідчить про відутність між сторонами будь-яких домовленостей щодо користування майном.

Пославшись на норму частини 2 статті 405 ЦК України, відповідно до якої член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад 1 рік, просив позов задовольнити.

Ухвалою Рожнятівського районного суду від 17 січня 2020 року цивільні справи об`єднані в одне провадження.

Ухвалою суду від 13 липня 2020 року до участі в справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування в особі Комісії з питань захисту прав дитини Рожнятівської районної державної адміністрації. Ухвалою суду від 01 лютого 2021 року третя особа замінена на Перегінську селищну раду.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 03 лютого 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просив рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

На думку апелянта, суд не звернув увагу, що відповідачі ще 01 липня 2017 року самостійно прийняли рішення та з власної волі покинули спільне будинковолодіння, після чого він намагався вжити всіх заходів для відновлення сім`ї. Разом з тим з того часу спільне проживання та сімейні відносини між сторонами припинені на протязі більше 5 років. Вказане підтверджують також відповідачі. Про небажання спільного проживання свідчить і те, що з часу ухвалення рішення про вселення колишня дружина з дітьми тільки один раз з`явились туди з метою поселення. Вважає, що їх вселення у його будинок може призвести до трагічних наслідків, оскільки їх погрози та скандали негативно впливають на його психічне здоров`я.

Не погоджується з висновком суду про те, що ОСОБА_2 є членом його сім`ї, оскільки спільне проживання та ведення господарства вони припинили ще в 2016 році. Що стосується втрати права на житло неповнолітньою ОСОБА_4 , то вказує, що місце проживання дитини не пов`язане з її реєстрацією, якщо малолітня не проживає у належному позивачу будинку та зареєстрована в ньому лише формально.

Крім того, звертає увагу на те, що більшість часу відповідачі проводять за кордоном, вони є матеріально забезпеченими, зокрема володіють елітними марками автомобілів, а отже мають можливість придбати власне житло.

Посилаючись на гарантоване йому законом непорушне право власності, відсутність відповідачів за місцем проживання більше року, а також вчинення щодо нього насильницьких дій, просив апеляційну скаргу задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат ОСОБА_2 - Мельник Б.М. посилається на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, натомість доводи апеляційної скарги вважає такими, що не містять підстав для його скасування.

Вказує, що апелянт не приховує свого ворожого ставлення до колишньої дружини ОСОБА_8 та сина ОСОБА_9 , категорично заперечує їх вселення в житловий будинок. Звертає увагу на те, що рішенням Рожнятівського районного суду від 11 липня 2017 року, залишеним в силі судами апеляційної та касаційної інстанцій, ОСОБА_2 та діти не проживають в житловому будинку внасідок негативної поведінки апелянта, в зв`язку з чим їх вселено в житловий будинок.

Вважає, що суд прийшов до обгрунтованого висновку, що позивач створив відповідачам такі умови, які перешкоджають їм користуватись спірним житлом, не бажає їх вселяти та не надає доступу до житла. Відтак, саме ці обставини були причиною відсутності відповідачів у житловому будинку.

Правом на подання відзиву ОСОБА_5 не скористався.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Представник ОСОБА_2 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, пославшись на законність та обгрунтованість судового рішення.

ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Відтак, відповідно до статті 372 ЦПК України перешкод розглядові справи в зв`язку з його неявкою не встановлено.

Згідно положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що ОСОБА_1 не зазначив, а чинним законодавством не передбачено матеріально-правову вимогу, яку можна застосувати для задоволення позовних вимог про несумісність спільного проживання в будинку. Крім того, позивачем не надано доказів того, що відповідачі вчинили чи чинять неправомірні дії під час використання житла.

Натомість судом встановлено, що колишня дружина та діти, зареєстровані в будинку ОСОБА_1 , належать до членів його сім`ї і їх вселення відбулось за його згоди. З вищевикладених підстав суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є членами сім`ї позивача ОСОБА_1 . При цьому розірвання шлюбу та втрата сімейних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не впливає на право користування спірним будинком.

Водночас позивачем всупереч вимогам статті 81 ЦПК України не доведено факт відсутності відповідачів понад встановлені законом строки у жилому приміщенні без поважних причин, втрати інтересу до права користування житлом.

За змістом частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду відповідає вищезазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з позовами про визнання несумісним спільного проживання та визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, ОСОБА_1 послався на те що він є власником домоволодіння АДРЕСА_1 , що дає йому право не погоджуватися на спільне проживання з відповідачами. Крім того, відповідачі постійно вчиняють сварки, висловлюють погрози щодо нього та матері. Одночасно вказував, що відповідачі більше двох років не проживають у його домоволодінні без поважних на те причин, оскільки самі добровільно виїхали.

За приписами частини третьої статті 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право позивача на користування власністю кореспондується також з правом колишніх членів сім`ї на користування жилим приміщенням, в яке вони вселились як члени сім`ї і цього права вони можуть бути позбавлені лише в передбачених законом випадках.

Згідно із частиною четвертою статті 156 ЖК УРСР припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

При цьому сам по собі факт припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє колишніх членів його сім`ї права користування займаним приміщенням.

В силу вимог статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності його без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Тобто, для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням на підставі частини 2 статті 405 ЦК України необхідно встановити дві обов`язкові умови: по-перше, відсутність члена сім`ї понад один рік, а по-друге, його відсутність без поважних причин. Оскільки збереження або втрата права користування житлом за відсутнім мешканцем, у будь-якому випадку, прямо залежить від причин відсутності, тобто волі, намірів та свідомих дій цієї особи щодо реалізації свого права на проживання у спірному приміщенні.

Судом установлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить домоволодіння АДРЕСА_1 , що підтверджено копією Договору дарування від 15.08.2008 (а.с.4 т.1).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 10 січня 1998 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Рожнятівського районного суду від 05.08.2016 (а.с.105 т.1). Від спільного сімейного життя у них народилось двоє дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яких відповідно до вказаного рішення залишено проживати з матір`ю.

Судом установлено, що відповідачі зареєстровані в належному позивачеві будинку і їх вселення відбулося з його добровільної згоди та згоди інших членів його сім`ї. Разом з тим відповідно до довідки виконкому Ясенської сільської ради №367 від 17.02.2020 відповідачі фактично проживають в АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_10 (а.с. 153 т.1).

Рішенням Рожнятівського районного суду від 11 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2017 року та постановою Верховного Суду від 20 червня 2019 року, ухвалено вселити ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , та неповнолітню ОСОБА_4 в житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 .

Судами встановлено, що унаслідок конфліктних ситуацій, що стались між колишнім подружжям, ОСОБА_2 разом з дітьми змушена тимчасово проживати в житловому будинку своїх батьків. Відповідач чинить перешкоди ОСОБА_2 та дітям сторін у користуванні належним йому житловим будинком. Враховуючи те, що ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та неповнолітня ОСОБА_4 зареєстровані та проживали у житловому будинку доти, доки ОСОБА_1 не створив їм перешкоди у користуванні житлом, судом вирішено задовольнити позов про вселення їх у спірний будинок.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову.

В даній справі преюдиційним є факт створення ОСОБА_1 перешкод у користуванні житловим будинком колишній дружині та дітям.

Як підтверджуються довідкою №12.9-29/75 від 02.03.2020, виданою начальником Рожнятівського районного відділу ДВС та актом державного виконавця від 14.07.2020 позивач рішення суду про вселення не виконує та чинить перешкоди, а саме: погрожує завдати шкоди здоров`ю та життю стягувачки та не допускає до вхідних дверей будинку (а.с. 151-152 т.1).

Висновком органу опіки та піклування Рожнятівської РДА №348/04-16 від 20.10.2020 підтверджено, що неповнолітня ОСОБА_4 разом із матір`ю ОСОБА_2 та старшим братом ОСОБА_5 проживають в одній кімнаті літньої кухні. Орган опіки та піклування вважав, що визнання неповнолітньої ОСОБА_4 такою, що втратила право на користування житлом за адресою АДРЕСА_1 , є недоцільним, оскільки суперечить інтересам дитини та призведе до порушення її майнових прав (а.с. 174 т.1). Висновок щодо недоцільності визнання ОСОБА_4 , такою, що втратила право на користування житлом було ухвалено також на комісії з питань захисту прав дитини Перегінської селищної ради, яка відбулась 14.07.2021 (а.с.207-209 т.1).

Відтак не проживання відповідачів в будинку ОСОБА_1 зумовлене його неправомірною поведінкою, яка проявилася у створенні для відповідачів перешкод в користуванні спірним житлом, що підтверджено рішенням Рожнятівського районного суду від 11.07.2017, яке ОСОБА_1 не виконується.

А отже, суд першої інстанції врахував, що позивач не надав суду переконливих доказів на доведення факту відсутності відповідачів у спірному будинку більше одного року без поважних причин, втрати інтересу до права користування житлом.

Позивач також не довів, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 систематично руйнують чи псують житлове приміщення; використовують його не за призначенням; систематичного порушують правила співжиття, що робить неможливим для позивача та його матері проживання з ними в цьому будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.

Матеріалами справи доведено, що між сторонами склались неприязні стосунки. Проте, зазначені обставини не є підставою для висновку про існування підстав, передбачених статтею 116 ЖК УРСР для втрати права на житло.

Надані в обгрунтування позову листи Калуської міської прокуратури за результами звернення ОСОБА_1 щодо неналежного розгляду працівниками Рожнятівського ВП Калуського ВП ГУНП в області його заяв факту протиправної поведінки ОСОБА_2 не підтверджують.

Безпідставними є також доводи ОСОБА_1 про те, що відповідачі не несуть витрат на утримання будинку, оскільки ним не надано жодних доказів які саме витрати нараховуються на утримання будинку та чи звертався він з вимогами щодо сплати цих витрат.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду по суті спору, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника щодо їх оцінки та містять посилання на факти, які були предметом дослідження суду.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і підстави для його скасування відсутні. А тому в задоволенні апеляційної скарги належить відмовити.

Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рожнятівського районного суду від 03 лютого 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин

Повний текст постанови виготовлено 19 квітня 2022 року