Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого судді Собіни І.М.

Суддів: Василевича В.С., Рожина Ю.М.

Секретар судових засідань ОСОБА_1

З участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за апеляційними скаргами представників ОСОБА_2 та ПАТ КБ „Приватбанк” на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 07 липня 2015 року у справі за позовом ПАТ КБ „Приватбанк” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

В лютому 2015 року ПАТ КБ „Приватбанк” звернулося до суду із вказаними позовними вимогами.

Рішенням Рівненського міського суду від 07 липня 2015 року позовні вимоги банку задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк” 1426,46гривень та 20,76гривень судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 вказує на необґрунтованість рішення суду через порушення норм матеріального та процесуального права.

Рішенням Кузнецовського міського суду від 18 листопада 2013 року у справі № 2/1711/691/11 з неї вже було стягнуто на користь позивача заборгованість за цим договором в загальній сумі 2966,98гривень, з яких: заборгованість по тілу кредиту – 2174,53гривні, заборгованість з відсотків – 779,10гривень, заборгованість по пені – 13,55гривень.

Доводив, оскільки рішенням Кузнецовського міського суду від 18 листопада 2013 року, встановлений інший розмір заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ КБ „Приватбанк” станом на 04 вересня 2013 року і встановлені цим судовим рішенням обставини у розрахунку позивача не відображені, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що даний документ не є допустимим доказом.

Інших доказів, які б давали можливість встановити наявність заборгованості та її розмір матеріали справи не містять і банком на вимоги суду надані не були.

Разом з тим, суд помилково дійшов висновку про те, що з неї за період після 04 вересня 2013 року і до моменту пред”явлення цього позову слід стягнути пеню у зв”язку з невиконанням умов кредитного договору, оскільки нарахування пені є правом, а не обов”язком банку.

Заборгованість за кредитним договором в сумі встановленій рішенням суду від 18 листопада 2013 року вона не сплатила оскільки, не знала, що цей розмір заборгованості є достеменно встановлений, бо не знала, що вказане рішення суду набрало законної сили, а банк вимог про його виконання до неї не пред”являв.

Вона не заперечує свого обов”язку по сплаті заборгованості встановленій рішенням Кузнецовського міського суду від 18 листопада 2013 року, а також пені нарахованої на цю суму у разі пред”явлення банком до неї такої вимоги.

Вважає вимоги банку не доведеними.

Просила оскаржуване рішення скасувати і ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні вимог банку.

У своїй апеляційній скарзі представник банку посилається на незаконність рішення суду, ухвалення його з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи.

Вказує, що суд у своєму рішенні встановив невиконання відповідачем зобов”язань за кредитним договором та наявність заборгованості. Сторонами при укладенні кредитного договору було обумовлено нарахування пені банком в разі порушення позичальником кредитного договору.

Доводить, що відповідно до вимог ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов”язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Посилаючись на наведене, просив оскаржуване рішення скасувати і ухвалити у справі нове рішення про задоволення вимог банку в повному обсязі.

Колегія суддів заслухавши доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі і з”явились в судове засідання у межах апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, дійшла висновку про їх часткове задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що 10 вересня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір № ROIAAN17120150, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала кредит в сумі 59636,92гривні, з наступним цільовим призначенням: 45270,00гривень – на придбання автомобіля, 34,00гривень - на реєстрацію предмета застави у державному реєстрі обтяжень рухомого майна, 2313,37гривень та 11566,85гривень – на сплату страхових платежів, а також 452,70гривень – на сплату винагороди за надання фінансового інструменту.

Надані в кредит кошти з процентами по ставці 1,34% на місяць на суму залишку заборгованості, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту, погашаючи кредит ануїтентними платежами в сумі 1244,03гривні, позичальник зобов”язалася повернути до 07 вересня 2012 року проте, належним чином взяте на себе зобов"язання не виконав.

Рішенням Кузнецовського міського суду від 18 листопада 2013 року позовні вимоги ПАТ "Правитбанк" до ОСОБА_2 задоволено частково і з відповідачки стягнуто на користь банку 2966,98гривень, рішення судлу набрало законної сили 01 березня 2014 року.

Вказаним рішенням встановлено, що станом на 04 вересня 2013 року ОСОБА_2 заборгувала банку суму 2966,98гривень, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту в сумі 2174,53гривні, заборгованості по відсотках в сумі 779,10гривень, та заборгованості по пені в сумі 13,35гривень.

Зазначене рішення суду боржником не виконано.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ "Приватбанк" та стягнувши на його користь 1426,46гривень пені з ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов помилки при визначенні характеру спірних правовідносин та невірно застосував норми матеріального права.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов"язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невинонання грошового зобов"язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов"язання залишається не виконаним належним чином відповідно до вимог ст.ст. 526, 599 ЦК.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов"язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Оскільки, позовні вимоги банку пред"явлені з інших підстав, позов до задоволення не підлягав.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. 303, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4, ч. 1 ст. 309, ст. ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів.

в и р і ш и л а:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 та представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк” задовольнити частково.

Рішення Кузнецовського міського суду від 07 липня 2015 року скасувати, і в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк” відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено сторонами в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів починаючи з дні набрання ним законної сили.

Головуючий І.М.Собіна

Судді: В.С.Василевич

ОСОБА_3